5. Форми господарсько-правової відповідальності

Розрізняють різні форми господарсько-правової відповідальності залежно від характеру та спрямованості впливу, механізму реалізації, фактичних підстав застосування. В юридичній літературі немає єдиної точки зору щодо кількості форм господарсько-правової відповідальності. Відповідно до однієї з доктринальних класифікацій, яка дається в навчальному посібнику «Господарське право: Практикум», формами господарсько-правової відповідальності є:

• відшкодування збитків;

• сплата неустойки;

• конфіскація як вид господарсько-правових санкцій;

• господарсько-адміністративні штрафи;

• оперативно-господарські санкції;

• планово-госпрозрахункові (оціночні) санкції;

• господарсько-організаційні санкції.

У Господарському кодексі України законодавець закріпив лише 4 форми господарсько-правової відповідальності, назвавши їх видами господарсько-правових санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції, адміністративно-господарські санкції. При цьому різновида­ми останніх відповідно до ч. 1 ст. 238 ГК є санкції майнового характеру (вилучен­ня майна/прибутку що за своїми правовими наслідками подібне до конфіскації; адміністративно-господарські штрафи) та організаційного характеру (зупинення дії або анулюванні ліцензій, скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання та ін.) Крім того, перелік адміністративно-господарських санк­цій, передбачених ч. 2 ст. 239 ГК України, є відкритим, а відтак доцільною буде характеристика форм господарсько-правової відповідальності, зазначених у вищенаведеній доктринальній класифікації.

Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника господар­ських правовідносин за рахунок іншого суб'єкта - правопорушника.

Ця форма відповідальності передбачається як Господарським кодексом Украї­ни (статті 224-229), так і Цивільним кодексом (статті 623-624, глава 82), численни­ми законами, які регулюють договірні («Про концесії», «Про фінансовий лізинг» та ін.) і позадоговірні відносини («Про захист від недобросовісної конкуренції»).

Достоїнства і недоліки цієї форми господарсько-правової відповідальності:

• достоїнства: є універсальною (застосовується і в горизонтальних, і у вер­тикальних відносинах, договірних та позадоговірних); передбачається за­коном, а, отже, не потребує спеціальної згадки про неї в договорі;

• недоліки: складна для застосування форма господарсько-правової відпо­відальності: а) важко довести факт наявності збитків, їх обсяг (збитки можуть виникнути через значний проміжок часу; до того ж існуючі ме­тодики визначення складу і розміру збитків є недосконалими); б) необ­хідно довести наявність усіх елементів об'єктивної сторони складу пра­вопорушення (протиправну поведінку особи, що заподіяла збитки; на­явність збитків, їх склад і розмір; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяними збитками), а також вину порушника (питання доведення вини порушника постає у тих випадках, коли він намагається довести відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК наявність підстав, що виключають його відповідальність).

Склад збитків визначається статтями 224-225 Господарського кодексу Укра­їни. Це: 1) вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; 2) додаткові витрати (штрафні санкції, спла­чені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; 3) неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторо­на, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; 4) матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Слід мати на увазі, що в господарському праві застосовується як принцип повного відшкодування збитків, так і обмеження застосування цього прин­ципу, що відбувається шляхом: а) заборони стягувати певну складову збит­ків (виконавець за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських і технологічних робіт зобов'язаний відшкодувати замовни­ку реальні збитки у межах ціни робіт, в яких виявлено недоліки, якщо догово­ром встановлено, що вони підлягають відшкодуванню в межах загальної ціни робіт за договором; упущена вигода підлягає відшкодуванню лише у випадках, встановлених законом - ч. 2 ст. 900 ЦК); б) заборони стягувати збитки взагалі (у разі застосування виключної неустойки); в) обмеження іншим шляхом (від­повідно до ст. 352 Кодексу торговельного мореплавства відповідальність суд­новласника за його договірними зобов'язаннями обмежується щодо будь-яких вимог встановленою цим кодексом сумою, розмір якої залежить від місткості судна.

При визначенні розміру збитків застосовуються такі правила визначення їх розміру:

а) у разі задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, зазвичай (якщо інше не передбачено законом або договором) враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задо­волення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збит­ків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку - на день подан­ня до суду відповідного позову про стягнення збитків;

б) у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, враховують­ся ціни, що існували на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Проте суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, виходячи з конкретних обставин, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.

Сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкоду­ванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу не­виконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

Кабінетом Міністрів України можуть затверджуватися методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання, проте досі такий доку­мент Урядом не розроблений. Проте через відсутність відповідного документа Уряду може застосовуватися схвалена 21 грудня 1990 р. Державною комісією Ради Міністрів СРСР з економічної реформи Тимчасова методика визначення розміру шкоди (збитків), яка завдана порушенням господарських договорів. Ра­зом з тим слід наголосити, що ця методика є застарілою, оскільки була розрахова­на на умови господарювання за планово-розподільчої економіки.

У разі заподіяння збитків одночасно кількома учасниками господарських від­носин кожний з них зобов'язаний відшкодувати збитки суб'єкту, якому завдано збитків, відповідно до вимог статті 196 ГК та ЦК (статті 543-544).

Учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стяг­нути збитки з третіх осіб у порядку регресу. Державні (комунальні) підприємства за наявності підстав зобов'язані вжити заходів щодо стягнення в порядку регресу збитків з інших суб'єктів господарювання або стягнути збитки з винних праців­ників підприємства відповідно до вимог законодавства про працю.

ГК встановлює особливості відшкодування збитків у разі порушення грошо­вих зобов'язань (ст. 229), передбачаючи, що: 1) учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані не­виконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вста­новлених законом вимог; 2) обчислення розміру збитків здійснюється у валюті, в якій провадилися або повинні бути проведені розрахунки між сторонами, якщо інше не встановлено законом; 3) у разі висунення вимог щодо відшкодування збитків в іноземній валюті кредитором повинен бути зазначений грошовий екві­валент суми збитків у гривнях за офіційним курсом Національного банку Украї­ни на день висунення вимог.

Відшкодування збитків застосовується в претензійно-позовному порядку.

Штрафні санкції (неустойка)

Назва наступної форми відповідальності не уніфікована, оскільки законода­вець по-різному її визначає:

неустойка в широкому розумінні - традиційне визначення, що застосовува­лося старим ЦК У PCP (статті 179-180, 204) і передбачається новим Цивільним кодексом України (статті 549-552, 624);

штрафні санкції (поняття, що використовується в господарсько-правовій лі­тературі¹, в Господарському кодексі (статті 230-234) і включає неустойку у вузь­кому розумінні, неустойку-штраф, неустойку-пеню.

Аналіз згаданих положень ГК і ЦК дозволяє зробити висновок про змістов­ну ідентичність понять неустойки за Цивільним кодексом і штрафних санкцій за Господарським кодексом.

Штрафні санкції (неустойка) - це визначена законом або договором грошова сума, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним господарських зобов'язань, що ґрунтуються зазвичай на договірних засадах.

Позитиви і негативи штрафних санкцій (неустойки):

позитиви: швидкість (скорочений строк позовної давності - 6 місяців) та зручність застосування (застосовується незалежно від наявності збитків); негативи: обмежена сфера застосування - лише договірні відносини. Види неустойки (штрафних санкцій):

• за юридичними підставами: законна (передбачається в законі), договірна (передбачається в договорі), законно-договірна (передбачається в законі, її розмір коригується договором у межах, не заборонених законом);

• за співвідношенням стягнення неустойки та відшкодування збитків: залі­кова (стягується неустойка, а збитки - в частині, не покритій неустойкою); альтернативна (на вибір кредитора стягується неустойка або відшкодо­вуються збитки); виключна (стягується лише неустойка, збитки не під­лягають відшкодуванню); штрафна (стягується неустойка і повністю від­шкодовуються збитки). Цивільним кодексом передбачається штрафна не­устойка, якщо інше не передбачено законом і договором (ч. 2 ст. 552). Разом з тим Господарський кодекс закріплює традиційне (таке, що передбачалося ще в ЦК УРСР і широко застосовується в зарубіжному законодавстві) по­ложення, відповідно до якого загальним правилом є застосування залікової неустойки, якщо інше не передбачено законом або договором (ст. 232).

Форми неустойки (штрафних санкцій):

в процентному відношенні до суми порушеного зобов'язання незалежного від строку прострочення (наприклад, 20% вартості поставленої продукції, що не від­повідає вимогам щодо її якості);

в процентному відношенні до суми порушеного зобов'язання залежно від строку прострочення (наприклад, 0,1% несплаченої суми за кожний день прострочення);

в твердій сумі (застосовується рідко в зв'язку з інфляційними процесами в економіці);

в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції/неустойка також стягуються в претензійно-позовному по­рядку. Господарський кодекс (ст. 233) передбачає можливість зменшення розмі­ру штрафних санкцій судом у разі, якщо: 1) належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора (при цьому має враховуватися ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, їхні майнові та інші інтереси, що заслуговують на увагу); 2) якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

Від штрафних санкцій (неустойки) слід відрізняти господарсько-адміністративний штраф, що: а) застосовується лише у вертикальний відносинах (неустойка - в горизонтальних); б) сплачується державі (неустойка - стороні в договорі, щодо якої не були виконані зобов'язання контрагентом); 3) стягується в адміністративному порядку, тобто за рішенням уповноважених органів (неустой­ка - в претензійно-позовному порядку).

Сплутування штрафних санкцій з господарсько-адміністративним штрафом зумовлене нечіткістю положень ч. 1 ст. 230 ГК, що передбачає застосування таких санкцій не лише за порушення господарських зобов'язань (останні можуть вини­кати з різних підстав, включаючи й господарський договір), а також за порушення правил здійснення господарської діяльності (подібні правила, як відомо, зазвичай встановлюються різними суб'єктами організаційно-господарських повноважень у межах їх компетенції щодо підпорядкованих їм суб'єктів).

Оперативно-господарські санкції - це передбачені законодавством заходи оперативного впливу кредитора на боржника, спрямовані на попередження або зменшення втрат кредитора від повторень порушень з боку боржника.

Характерні риси цих санкцій:

• застосовуються лише в господарсько-договірних відносинах;

• застосовуються на розсуд кредитора в односторонньому порядку;

• передбачаються законом або договором;

• мета застосування - захист інтересів кредитора;

• виражаються переважно у заходах організаційного характеру;

• юридичні підстави застосування - договір;

• фактичні підстави - невиконання (неналежне виконання договірних зобов'язань).

Відкритий перелік оперативно-господарських санкцій, що сторони можуть застосовувати з відповідною фіксацією в договорі, передбачений ч. 1 ст. 236 ГК України:

• одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою сто­роною, із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов'язання другою стороною;

• відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;

• відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок про­строчення виставлення акредитива платником, припинення видачі банків­ських позичок тощо;

• відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття подальшого вико­нання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в одно­сторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякіс­ну продукцію, тощо);

• встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;

• відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов'язання.

Адміністративно-господарські санкції - це заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, що застосовуються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування у передбачених законом випадках.

Характерні риси цих санкцій:

• застосовуються у вертикальних відносинах;

• юридичні підстави застосування - закон (у тому числі глава 27 ГК), фак­тичні - неправомірна поведінка;

• відкритий перелік таких санкцій передбачений ст. 239 ГК України;

• порядок застосування - зазвичай адміністративний (за рішенням компе­тентних органів), у ряді випадків - судовий;

• у разі застосування санкцій законом (в тому числі ст. 249 ГК) передбача­ються гарантії прав суб'єкта господарювання, зокрема: а) право на оскар­ження до суду рішення будь-якого органу державної влади або органу місцевого самоврядування щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій; б) право на відшкодування в передбаченому зако­ном порядку збитків, завданих у зв'язку з неправомірним застосуванням адміністративно-господарських санкцій;

• спеціальні строки застосування таких санкцій: відповідно до ст. 250 ГК адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення, якщо інше не передбачено спеціальними законами (зокрема, ст. 42 Закону «Про захист економічної конкуренції» передбаче­ний 5-річний строк для застосування санкцій, передбачених цим Законом, крім заходів відповідальності за протидію антимонопольним органам, які можуть бути застосовані протягом 3-х років).

Залежно від характеру спрямування адміністративно-господарські санкції можуть бути господарсько-організаційними та адміністративно-майновими.

Господарсько-організаційні санкції - це передбачені законом заходи організа­ційного впливу (обмеження) на суб'єкта господарювання, що застосовуються ком­петентними державними органами або за їх ініціативою судом у передбачених за­коном випадках.

До них відносяться:

• обмеження або призупинення діяльності господарюючого суб'єкта до усу­нення виявлених в його діяльності недоліків (у разі недотримання вимог екологічного законодавства, санітарно-епідеміологічних правил, у передба­чених ст. 246 ГК випадках тощо);

• призупинення дії ліцензії (патенту);

• скасування ліцензій (ст. 21 Закону від 01.06.2000 р. «Про ліцензування пев­них видів господарської діяльності»);

• скасування державної реєстрації (ст. 248 ГК);

• примусова реорганізація (в зв'язку з допущенням суб'єктом підприємниць­кої діяльності - монополістом на ринку певного товару монополістичного правопорушенням);

• застосування антидемпінгових заходів (ст. 244 ГК);

• припинення експортно-імпортних операцій (ст. 245 ГК);

• зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання (ст. 243 ГК);

• застосування індивідуального режиму ліцензування;

• примусова ліквідація (у разі скасування державної реєстрації; скасування ліцензій, якщо вся діяльність господарської організації ліцензується; ви­знання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом, якщо після пога­шення його боргів у нього не залишилося майна, необхідного для продо­вження своєї попередньої діяльності).

Механізм застосування господарсько-організаційних санкцій залежить від їх різновиду: а) адміністративний порядок (за рішенням компетентних органів) передбачений щодо більшості санкцій, у тому числі таких, як: тимчасове призу­пинення діяльності суб'єкта господарювання до усунення виявлених порушень; призупинення дії та скасування ліцензій; застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режи­му ліцензування; примусова реорганізація; б) судовий порядок - передбачається щодо скасування відомостей державної реєстрації та примусової ліквідації.

Адміністративно-майновими санкціями є передбачені законом заходи май­нового впливу на порушника, що застосовуються компетентними державними органами (щодо конфіскації - судом) у передбачених законом випадках. До та­ких санкцій належать: господарсько-адміністративний штраф; господарська кон­фіскація; безоплатне вилучення майна з метою його знищення; стягнення зборів (обов'язкових платежів) та ін.

Господарсько-адміністративний штраф - це грошова сума, що сплачується до державного бюджету суб'єктом господарювання - правопорушником у перед­бачених законом випадках.

Форми господарсько-адміністративного штрафу:

• в процентному або кратному відношенні до суми порушення;

• в певній кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Застосовується: а) лише у вертикальних відносинах; б) за постановою ком­петентних органів (антимонопольних - за порушення антимонопольного та кон­курентного законодавства, санітарно-епідеміологічної служби - за порушення санітарно-епідеміологічних вимог, державних органів контролю за цінами - за порушення державної дисципліни цін тощо); в) без дотримання претензійного порядку; г) за наявності лише протиправної поведінки (фактична підстава); д) юридична підстава - закон.

Конфіскація - це безоплатне вилучення в доход бюджету майна (коштів) суб'єкта господарювання - правопорушника у випадках, прямо передбачених за­коном.

Випадки застосування конфіскації:

• визнання недійсним господарського зобов'язання як такого, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства (ч. 1 ст. 208 ГК);

• здійснення комерційним банком забороненої законом виробничої діяль­ності (ст. 48 Закону «Про банки і банківську діяльність);

• у сфері ціноутворення (зокрема щодо підприємств-монополістів, ціни на продукцію яких регулюються державою) та в деяких інших випадках;

• у сфері антимонопольно-конкурентного регулювання; так, відповідно до ст. 253 ГК підлягає безоплатному вилученню до Державного бюджету Укра­їни прибуток (доход), незаконно одержаний суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення статей 29 (зловживання монопольним становищем на ринку), ЗО (укладення антиконкурентних угод) і 32 (актів недобросовісної конкуренції);

• у сфері оподаткування; так відповідно до ст. 240 ГК підлягають вилученню в доход відповідного бюджету прибуток (доход), одержаний суб'єктом гос­подарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (занижено­го) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподаткування; крім того, з порушника стягується у випадках і порядку, передбачених законом, штраф, але не більше ніж у двократному розмірі ви­лученої суми, а у разі повторного порушення протягом року після застосу­вання цієї санкції - у трикратному розмірі вилученої суми.

Юридичною підставою застосування конфіскації є лише закон; фактичні під­стави - протиправна поведінка, а у випадку виконання зобов'язання, визнаного недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, -ще й вина (прямий умисел) порушника.

Конфіскація застосовується в судовому порядку за позовами компетентних органів (податкових, контрольно-ревізійних тощо).

До конфіскації подібний такий різновид адміністративно-господарських санкцій, як вилучення майна (товарів), що неправомірно виготовлене чи непра­вомірно використовується, з метою його знищення. Можливість застосування подібних заходів впливу на правопорушника передбачена конкурентним законо­давством (ст. 254 ГК; ст. 25 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції»; ст. 9 Закону України від 17.01.2002 р. «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, ім­портом дисків для лазерних систем зчитування»).

Так, відповідно до ст. 254 ГК і ст. 25 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції» у разі встановлення факту неправомірного використання чужих по­значень, рекламних матеріалів, упаковки або факту копіювання виробів заінтер­есовані особи можуть звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із заявою про вилучення в судовому порядку товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого суб'єкта гос­подарювання як у виробника, так і у продавця. Вилучення таких товарів (копій виробів іншого суб'єкта господарювання) в установленому Урядом порядку за­стосовується у разі, якщо можливість змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання не може бути усунена іншим шляхом.

Згідно із Законом України від 17.01.2002 р. «Про особливості державного ре­гулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, екс­портом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» (ст. 9), до порушників порядку здійснення такої діяльності можуть бути застосовані додаткові заходи, в тому числі опечатування та/або вилучення дисків для лазерних систем зчитуван­ня, вироблених, імпортованих або тих, що експортуються з порушенням вимог зазначеного Закону, обладнання та сировини для їх виробництва, що не відпові­дають встановленим законом вимогам. Порядок вилучення регулюється постано­вою Кабінету Міністрів України від 17.05.2002 р. № 675.

Доорганізацшно-майновихсанкційможнавіднестиіпланово-госпрозрахункові санкції.

Планово-госпрозрахункові санкції - це передбачені чинним законодавством заходи економічного впливу на господарюючого суб'єкта в зв'язку з порушенням ним планових нормативів і планових завдань:

• підвищення тарифу (розміру плати) за понадлімітне використання природ­них ресурсів, електроенергії;

• позбавлення пільг (наприклад, податкових) у зв'язку з порушенням умов їх надання;

• виключення зі звітності даних про продукцію, виготовлену з порушенням ДСТ (державних стандартів), ДБНІП (державних будівельних норм і пра­вил);

• віднесення на прибуток, що залишається у розпорядженні господарюючого суб'єкта, недонарахованої амортизації у випадках дострокового списання основних фондів (за виключенням передбачених законом випадків виму­шеного списання).

Механізм застосування: планово-госпрозрахункові санкції застосовуються самим суб'єктом господарювання - правопорушником, а у разі якщо він цього не зробить, - компетентними органами, що виявили факт правопорушення.

Підстави застосування планово-госпрозрахункових санкцій: юридичні - закон; фактичні - протиправна поведінка.