5. Ліквідаційна процедура у справі про банкрутство

Ліквідаційна процедура у справі про банкрутство - це така судова про­цедура, основним призначенням якої є ліквідація визнаної судом заборгованос­ті банкрута шляхом продажу майна банкрута та проведення розрахунків по його боргах. Тривалість ліквідаційної процедури - 12 місяців, яка може бути продо­вжена господарським судом ще на 6 місяців. Забезпечення проведення цієї про­цедури покладається на ліквідатора.

Ліквідатор - фізична особа, яка організовує здійснення ліквідаційної проце­дури та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів. Порядок його призначення та вимоги до кандидата ті ж самі, що передбачені щодо керуючого санацією.

Ліквідаційна комісія (її склад) призначається господарським судом за кло­потанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів. Ліквідатор виконує такі повноваження:

• здійснює функції органів управління (керівника) банкрута;

• приймає до свого відання майно банкрута, управляє та розпоряджається ним;

• здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута;

• вживає заходів щодо виявлення та повернення майна банкрута, що знахо­диться у третіх осіб (включаючи дебіторську заборгованість);

• очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу, до складу якої включаються: усі види майнових активів (майно та майнові права) банкру­та, які належать йому на праві власності або господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені під час ліквідаційної про­цедури (за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому за­конодавством, до комунальної власності відповідних територіальних гро­мад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку); речі, визначені родовими ознаками, що належать банкруту на праві володіння або користування (особливості правового режиму окремих категорій майна з огляду на формування ліквідаційної маси банкрута визначаються ст. 26 За­кону: 1) майно банкрута, що є предметом застави включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя; 2) індивідуально визначені речі, що належать банкруту на підставі речових прав, крім права власності і госпо­дарського відання, не можуть бути включені до складу ліквідаційної маси);

• звільняє працівників банкрута згідно з трудовим законодавством;

• заявляє в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час про­вадження у справі про банкрутство, і є неоплаченими;

• подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод борж­ника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю чи частково, за наявності передбачених Законом під­став (якщо: виконання договору завдає збитки боржнику; договір є довго­строковим (понад рік); виконання договору створює умови, що перешко­джають відновленню платоспроможності боржника);

• вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;

• забезпечує здійснення оцінки майна банкрута (майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність; у разі продажу майна на аукціоні вар­тість майна, що визначається шляхом його оцінки, є початковою вартістю; для здійснення оцінки майна ліквідатор має право залучати на підставі до­говору суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання з опла­тою їхніх послуг за рахунок коштів, одержаних від виробничої діяльності боржника, визнаного банкрутом, або реалізації його майна, якщо інше не встановлено комітетом кредиторів;

• реалізує майно банкрута в установленому порядку (оповіщення через за­соби масової інформації про погоджений з комітетом кредиторів порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна; засто­сування, як правило, конкурентних способів продажу майна; акумуляція коштів, отриманих від продажу майна банкрута, на основному рахунку боржника) та здійснює інші повноваження.

Наявні та отримані від продажу майна та інші кошти банкрута спрямовують­ся на задоволення вимог кредиторів відповідно до такої черговості: У першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати за три місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин у разі звільнення працівника до порушення зазначеної справи, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, право на які виникло протягом двох років, відпрацьованих до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, інших коштів, належних працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії та компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), право на які виникло протягом трьох останніх місяців до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

г) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі: витрати на оплату державного мита; витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство; витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута; витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною; витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута; витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів; витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) в порядку, передбаченому ст. 27 Закону (ці витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено цим Законом).

У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із:

а) зобов'язань банкрута перед своїми працівниками (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), крім вимог, задоволених у першу чергу;

б) зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян (у тому числі до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за громадян, які застраховані в цьому Фонді, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України) зобов'язань зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування (шляхом капіталізації відповідних платежів у встановленому законом порядку);

в) вимоги громадян-довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучають майно (кошти) довірителів (вкладників).

У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків та інших обов'язкових платежів; вимоги центрального органу виконавчої влади, що здій­снює управління державним резервом.

У четверту чергу задовольняються всі включені до реєстру вимоги кредито­рів, не забезпечені заставою, у тому числі й вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

У п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів тру­дового колективу до статутного фонду підприємства. У шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Юридичне значення черговості задоволення вимог кредиторів: вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої черги; у разі недостатності коштів банкрута для задоволення всіх вимог кредито­рів однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредиторові однієї черги. Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор складає звіт та ліквідаційний баланс, які з урахуванням думки членів комітету кредиторів затвер­джуються господарським судом. Наслідки затвердження ліквідаційного балансу: а) якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог креди­торів не залишилося майна банкрута або майна, що залишилося, не вистачає для функціонування банкрута відповідно до вимог законодавства, - виноситься ухва­ла про ліквідацію юридичної особи-банкрута; б) якщо після розрахунків по бор­гах у банкрута залишилося майно, достатнє (згідно з законодавством) для його фінансування, він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність.

Незатвердження звіту ліквідатора може мати місце у разі, якщо господарський суд дійшов висновку, що ліквідатор не виявив або не реалізував усі наявні майнові активи ліквідаційної маси, необхідні для задоволення вимог кредиторів. У такому випадку виноситься ухвала про призначення нового ліквідатора, який очолює лік­відаційну комісію і забезпечує виконання покладених на нього функцій.

Зазначений порядок відновлення платоспроможності боржника або визна­ння його банкрутом є загальним. Особливості процедури банкрутства встанов­лені Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» для окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності - містоутворюючих підприємств (ст. 42), особливо небезпечних підприємств (ст. 43), сільськогосподарських підприємств (ст. 44), страховиків (ст. 45), професійних учасників цінних паперів (ст. 46), емітента чи управителя іпотечних сертифіка­тів, управителя фонду фінансування будівництва чи управителя фонду операцій з нерухомістю (ст. 46-1); індивідуальних підприємців (ст. 47-49), фермерського господарства (ст. 50), відсутнього боржника та боржника, що ліквідується влас­ником (ст. 51-52), а також передбачені особливості провадження санації боржни­ка його керівником (ст. 53).