2. Характеристика основних принципів права Європейського Союзу

Принцип основних прав людини й принципи міжнародного права

Захист прав людини в Європейському Союзі набував статусу правового принципу (або принципу права ЄС) тривалий час, і пояснюється тим, що ця сфера діяльності спочатку розглядалась як непритаманна правовій системі Співтовариства, яка незмінно ґрунтується на економічних засадах. Будь-яке намагання поширити компетенцію Співтовариства на цю сферу розглядалось як таке, що належить виключно до компетенції Європейського суду з прав людини¹⁰⁷, завданням якого було застосування положень Європейської конвенції з прав людини.

Серед узаконених Судом ЄС основних прав людини, які фактично вважаються правовим принципом, можна назвати ряд індивідуальних прав, що стосуються захисту особистого й сімейного життя, житла та кореспонденції, релігійних свобод. До них додаються права, безпосередньо пов'язані з економічним і соціальним життям, як, наприклад, право приватної власності, право вільного здійснення економічної діяльності, захист комерційної таємниці, право на участь у профспілках, а також права, пов'язані зі свободою слова.

Узаконення основних прав людини здійснювалося Судом ЄС поступово, починаючи з визнання необхідності дотримуватися певних фундаментальних прав людини під час застосування права ЄС, незважаючи на те, що для цього Суд ЄС ніколи не звертався до ЄКПЛ.

Принципи міжнародного права становлять історично зумовлені основоположні загальноприйняті норми, що виражають головний зміст міжнародного права та його характерні риси і мають вищу, імперативну юридичну чинність. Основні принципи міжнародного права поділяють на дві групи:

• принципи, що стосуються підтримання міжнародного миру і безпеки;

• принципи, пов'язані з міжнародним співробітництвом держав.

До першої групи умовно можна віднести такі принципи з урахуванням ступеня їх узагальненості, як:

• незастосування сили або погрози силою у міжнародних відносинах;

• мирне врегулювання спорів;

• непорушність державних кордонів;

• територіальна цілісність держав.

Групу принципів, пов'язаних з міжнародним співробітництвом держав, складають такі принципи, як:

• загальне поважання прав людини й основоположних свобод;

• рівноправність і права народів розпоряджатися своєю долею;

• суверенність рівності держав;

• співробітництво держав;

• сумлінне виконання зобов'язань з міжнародного права.

Зазначені основні принципи поширюються на процеси як в інтеграційній сфері в цілому, так і в управлінській сфері ЄС зокрема.

Принципи, що випливають із правопорядку Співтовариства

Прагнення Суду ЄС забезпечити функціонування Співтовариства як правового утворення привело до впровадження в правопорядок ЄС обов'язку суворо дотримуватися основних спільних положень, тобто принципів, притаманних правовій системі будь-якої держави-члена, заснованій на повазі до права.

Одним із таких основних положень є принцип судового захисту, який поділяється на ряд елементів («підпринципів»), що є наслідками судової практики, серед яких, зокрема, такі:

• повага до наданих прав;

• передбачуваність і чіткість чинних норм;

• оприлюднення актів;

• незворотність дії;

• законна довіра;

• добрі наміри.

До цієї категорії належать також принципи, пов'язані з правом на ефективний судовий захист і правом на неупереджений процес, записані, зокрема, в статтях 6 та 13 Європейської конвенції з прав людини: саме в цьому контексті були закріплені одночасно право на суд та права на захист за позовних і непозовних процедур.

Постійне застосування принципу пропорційності, закріпленого в ст. 5 Договору про ЄС, також свідчить про належність цього принципу до групи тих, що випливають з правового Співтовариства. Принцип пропорційності (його ще називають принципом відповідності) передбачає вимогу від органів державної влади дотримуватися належним чином пропорційності між цілями, які мають бути досягнуті, і засобами, які ці органи мають у своєму розпорядженні для досягнення цих цілей. Оцінити, що саме є «пропорційним», «відповідним» майже так само складно, як і вирішити, що є «прийнятним». Очевидно, значною мірою це залежить від конкретних обставин у кожному конкретному випадку.

Принцип прозорості також належить до категорії принципів, поступове узаконення яких пов'язується з ідеєю утвердження правопорядку Співтовариства.

Принцип передбачуваності (або визначеності) ще тільки утверджується як основний принцип права ЄС на додаток до того, що він уже періодично проявляється в сферах довкілля та безпеки харчових продуктів. Правову передбачуваність (визначеність) можна описати як обов'язок органів державної влади забезпечити тим учасникам правових відносин, до яких застосовується правова норма, можливість легкого з'ясування її суті, а також створення відповідних умов цим учасникам для набуття ними, у разі потреби, можливості скористатися правом так само, як і способом, за допомогою якого це право буде піддягати застосуванню і тлумаченню.

Принцип законних очікувань (ще називають принципом захисту довіри) спрямований на те, щоб забезпечити захист очікувань особи, яка переконана у досягненні певного результату, якщо буде діяти відповідно до вимог правових норм. На цей принцип можна посилатися лише у випадку, коли очікування мають законний характер.

Особливої уваги потребують принципи ефективного управління й неперервності державних послуг, які також можна трактувати як вимоги дотримання права ЄС.

Структурні принципи Співтовариства

Цю групу складають принципи, які на відміну від попередніх безпосередньо не мають на меті забезпечення захисту громадян ЄС чи підсудних, навіть якщо опосередковано вони можуть мати такі наслідки. Це принципи, які певною мірою відображають політичну (конституційну) й економічну структури Співтовариства.

До структурних принципів політичного (конституційного) характеру належать регуляторні принципи, за допомогою яких розподіляють компетенції, зокрема, принципи верховенства права, субсидіарності та пропорційності, обґрунтованості повноважень договірними положеннями, прямої дії, рівності й солідарності між державами-членами, інституційної рівноваги, лояльної співпраці інституцій, інституцій і держав-членів та самих держав-членів (ст. 10 Договору про ЄС).

Набирають ваги принципи дієвого управління й ефективного фінансового управління, навіть якщо вони й не кваліфікуються чітко як основні правові принципи. Інші ж принципи сприймаються поки що дуже обережно, але формулюються у такий спосіб, який дає підстави припускати їх узаконення найближчим часом (наприклад, принцип покарання за порушення права ЄС).

Принцип верховенства права Європейського Союзу закріплений у ст. 6 Договору про ЄС, де чітко зафіксовано, що Співтовариство базується на спільних для всіх держав-членів демократичних засадах верховенства права. ЄС також, як зазначається у вказаній статті, поважає основні принципи права Співтовариства. Верховенство права ЄС полягає передусім у його пріоритетності щодо норм права держав — членів ЄС. Це означає, що, виходячи з базового положення пріоритетності, органи, установи, відомства, організації тощо (тобто інституції) Євросоюзу у своїй практичній діяльності ухвалюють відповідні рішення стосовно нормативно-правових актів будь-якого типу, що приймаються національними органами державної влади, з урахуванням верховенства права.

З принципу верховенства права випливає, що будь-який раніше прийнятий національним органом державної влади нормативно-правовий акт, що суперечить праву ЄС, не може застосовуватися. Це означає, що національні нормативно-правові акти, несумісні з положеннями законодавства ЄС, втрачають свою юридичну чинність. Практичне застосування принципу верховенства права означає також обов'язок органів державної влади держав-членів, у тому числі й судів, неухильно дотримуватися передусім приписів правових норм, що діють у ЄС. У разі колізії між національним правом та правом ЄС суб'єкти правовідносин не повинні брати до уваги національне право.

Принцип субсидіарності та співвідносності (або пропорційності) запозичений з католицького канонічного права і спрямований на забезпечення такого механізму ухвалення рішень, який був би якомога ближчий до громадян, передбачав би постійну перевірку обґрунтованості дій Співтовариства з погляду можливостей, що існують на національному, регіональному та місцевому рівнях. Тобто це принцип, згідно з яким будь-які заходи, крім тих, що винятково належать до компетенції ЄС, вживаються на рівні Співтовариства лише за умови, що вони ефективніші за відповідні заходи на національному, регіональному або місцевому рівнях. Цей принцип тісно пов'язаний з принципами відповідності та необхідності, які вимагають, щоб будь-який захід, здійснюваний Співтовариством, не виходив за межі, необхідні для досягнення мети Договору про ЄС.

Принцип обґрунтованості повноважень договірними положеннями випливає із змісту статей 2, 3 та 235 Договору про ЄС, які лише штрихами окреслюють сфери діяльності Союзу. Для виконання тих чи інших завдань ЄС може, і навіть повинен, вдаватись до конкретних дій. При цьому інституції Євросоюзу не мають повноважень на прийняття правових актів, які могли б урегулювати ті чи інші конкретні проблеми, як це можуть робити, наприклад, національні органи державної влади країн — членів Співтовариства.

Принцип прямої дії безпосередньо пов'язаний з принципом верховенства права. У найширшому значенні пряма дія може бути визначена як механізм, що надає можливість кожному громадянину ЄС безпосередньо посилатись на відповідні норми права ЄС під час судового слухання в національному суді, від якого вимагається підтверджувати, захищати і впроваджувати права, які надаються цими положеннями.

Принцип рівності притаманний значній кількості положень Договору про ЄС — як загальних (ст. 6, яка забороняє дискримінацію на основі національності), так і спеціальних (ст. 119, що вимагає рівної оплати за рівну або рівноцінну працю). Цей принцип, власне, забороняє неоднакове ставлення до ситуацій, які можуть сприйматись як однакові, або однакове ставлення до неоднакових ситуацій, якщо І таке розрізнене ставлення не може бути виправдано об'єктивними І причинами.

Принцип солідарності встановлює, що, оскільки держави-члени користуються перевагами членства, вони також повинні дотримуватися його правил.

Як видно із загальної характеристики цієї групи принципів права ЄС, крім поширення на процеси як в інтеграційній сфері в цілому, так і в управлінській зокрема, вони відзначаються ще й конкретністю і безпосередністю щодо їх практичного застосування.

Щодо структурних принципів економічного характеру, то вони передусім відповідають основним принципам вільного пересування та недискримінації й доповнюються принципами вільної конкуренції та єдності спільного ринку. Перелік цих принципів не є ані закритим, ані остаточним: принцип європейської преференції (тобто переваги), який раніше розглядався як загальний принцип права ЄС, пізніше втратив цю ознаку завдяки Суду ЄС; принципу економічного й соціального узгодження Суд ЄС взагалі не надав статусу основного принципу права.