1. Загальна характеристика основ національної безпеки України

Існування, прогресивний розвиток України як суверенної держави залежить від здійснення цілеспрямованої політики щодо захисту її національних інтересів. Основний зміст такої політики визначає Закон України «Про основи національної безпеки України» (2003 р.)⁶⁹. Згідно з цим Законом національна безпека являє собою стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від зовнішніх та внутрішніх загроз. Вона є необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей суспільства.

Національна безпека є складним, багатогранним явищем, яке включає в себе державну, економічну, екологічну, громадську, інформаційну, оборонну та інші види безпеки. Таке широке розуміння національної безпеки зумовлює досить велику законодавчу базу щодо регулювання суспільних відносин у цій сфері, а саме закони України «Про основи національної безпеки України», «Про державний кордон України» (1991 р.), «Про Державну прикордонну службу України» (2003 р.), «Про Службу безпеки України» (1992 р.), «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» (1994 р.), «Про режим іноземного інвестування» (1996 р.), «Про державну охорону органів державної влади та посадових осіб» (1998 р.), «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» (1992 р.), «Про державну таємницю» (1994 р.) та деякі інші.

Основними принципами забезпечення національної безпеки визначено: законність; пріоритет прав людини; верховенство права; адекватність системи заходів захисту національних інтересів реальним та потенційним загрозам; демократичний громадський контроль за усіма структурами у сфері забезпечення національної безпеки; дотримання балансу інтересів особи, суспільства та держави, їх взаємна відповідальність; чітке розмежування повноважень органів державної влади.

Основними напрямами державної політики щодо національної безпеки України є:

• у політичній сфері — утворення механізму захисту прав громадян, попередження та усунення намагань втручання у внутрішні справи України; адаптація законодавства України до законодавства ЄС;

• у соціальній сфері — створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров'я, ліквідації алкоголізму, наркоманії, інших негативних явищ, застосування своєчасних заходів щодо протидії кризовим демографічним процесам;

• у сфері державної безпеки та у воєнній сфері — реформування правоохоронної системи з метою підвищення ефективності її діяльності, посилення контролю за станом озброєнь і захищеністю військових об'єктів; активізація робіт з утилізації зброї;

• в економічній сфері — забезпечення умов для сталого економічного зростання, вдосконалення антимонопольної політики, подолання «тінізації» економіки через реформування податкової системи, контроль за експортно-імпортною діяльністю;

• у науково-технологічній сфері — застосування комплексних заходів щодо захисту та розвитку навколишнього природного середовища, контроль за його станом;

• в інформаційній сфері — застосування комплексних заходів щодо захисту інформаційного простору, забезпечення інформаційного суверенітету України, активне залучення засобів масової інформації до боротьби з корупцією.

Забезпечення безпеки досягається комплексом заходів економічного, політичного, організаційно-правового та іншого характеру, адекватного загрозам життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави.

Основним суб'єктом забезпечення безпеки виступає держава, що здійснює функції в цій сфері через органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Держава не лише забезпечує безпеку кожного громадянина на території країни, а й гарантує захист громадянам України, що перебувають за її межами.

Суб'єкти забезпечення безпеки, створюючи систему безпеки і будучи її взаємозалежними елементами, діють на основі суворого розмежування повноважень.

Зокрема, Верховна Рада України:

визначає пріоритети в захисті життєво важливих інтересів об'єктів безпеки; розробляє систему правового регулювання відносин у сфері безпеки; встановлює порядок організації та діяльності органів забезпечення безпеки; не рідше одного разу на рік заслуховує доповідь Президента України про забезпечення безпеки; визначає бюджетні асигнування на фінансування органів забезпечення безпеки і державних програм у сфері безпеки; ратифікує і денонсує міжнародні договори й угоди України з питань забезпечення безпеки.

Органи виконавчої влади:

забезпечують виконання законів та інших нормативних актів, що регламентують відносини в сфері безпеки; організовують розробку та реалізацію державних програм забезпечення безпеки; здійснюють систему заходів щодо забезпечення безпеки особистості, суспільства і держави в межах своєї компетенції; відповідно до законодавства формують, реорганізовують і ліквідовують державні органи забезпечення безпеки.

Судові органи:

Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів у сфері національної безпеки Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України з відповідних питань; суди загальної юрисдикції здійснюють правосудця у справах про злочини, що посягають на безпеку особистості, суспільства і держави, забезпечують судовий захист громадян, громадських та інших організацій, права яких були порушені у зв'язку з діяльністю щодо забезпечення безпеки.

Основними функціями системи безпеки є: створення нормативно- правової бази, необхідної для ефективного функціонування системи національної безпеки; виявлення і прогнозування внутрішніх і зовнішніх загроз життєво важливим інтересам об'єктів безпеки, здійснення комплексу оперативних і довгострокових заходів для запобігання їм і їх нейтралізації; створення і підтримка в готовності сил і засобів забезпечення безпеки; керування силами і засобами забезпечення безпеки в повсякденних умовах і під час надзвичайних ситуацій; здійснення системи заходів для відновлення нормального функціонування об'єктів безпеки в регіонах, що постраждали в результаті виникнення надзвичайної ситуації; участь у заходах щодо забезпечення безпеки за межами України відповідно до міжнародних договорів і угод, укладених або визнаних Україною; систематичне спостереження за станом і проявами міжнародного та інших видів тероризму.