1. Загальна характеристика адміністративно-правового регулювання у сфері економіки

Загальна мета діяльності держави в будь-якій сфері суспільного

розвитку - економіці, соціально-культурного будівництві, адміністративно-політичній діяльності - полягає у забезпеченні дотримання національних інтересів, які визначені статтями 2, 3, 5 Конституції України. Ними є: територіальна недоторканість і цілісність, забезпечення прав та свобод людини, здійснення державної влади через органи державної влади та місцевого самоврядування. Конкретні способи досягнення цієї загальної мети залежать від об'єкта, на який здійснюють вплив уповноважені державні органи.

До економічної діяльності держави належить діяльність, що закріплена ст. 10 Господарського кодексу України (далі ГК)¹ і названа напрямами економічної політики держави, за винятком положень, які стосуються бюджетної, податкової, грошово-кредитної, валютної політики. Відтак до економічної діяльності держави належить діяльність щодо реалізації структурно-галузевої, інвестиційної, амортизаційної політики, політики інституційних перетворень, антимонопольно-конкурентної і зовнішньоекономічної політики.

Відносини у сфері економіки регулюються нормами багатьох галузей права, однак тільки адміністративне право притаманними йому правовими засобами впорядковує певну частину відносин у сфері економіки, надаючи їм організаційного змісту.

Про необхідність впорядкування нормами адміністративного права відносин у сфері економіки свідчить світовий та вітчизняний досвід. Зокрема, дослідники проблеми державного регулювання економіки доводять стримуючу, збалансовуючу роль держави щодо тих негативних явищ, які притаманні ринковій економіці².

Адміністративно-правове регулювання відносин у сфері економіки здійснюється за кількома напрямами, які можна виокремити за ознакою однорідності регульованих суспільних відносин.

Першим напрямом має бути визнано забезпечення стратегічних пріоритетів розвитку економіки: структурних змін, у тому числі стимулювання розвитку окремих галузей та виробництв, сфер економічного розвитку (наприклад, мале підприємництво); інвестування; інновацій; ціноутворення тощо.

Серед законів програмного спрямування — закони України «Про державні цільові програми» (2004 р.)³, «Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст» (2004 р.)⁴, «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (2003 р.)⁵, «Про Державну програму зайнятості населення на 2001-2004 роки» (2002 р.)⁶, «Про Комплексну програму утвердження

України як транзитної держави» (2002 р.)⁷, «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу» (2002 р.)⁸ та інші.

Програмне спрямування мають окремі постанови Верховної Ради: «Про Державну програму демонополізації економіки і розвитку конкуренції» від 21 грудня 1993 р.3, «Про Концепцію Національної програми відродження села на 1995-2005 роки» від 4 лютого 1994 р.4 та інші.

Положення норм законів конкретизовані підзаконними нормативно-правовими актами: актами Президента України і Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами міністерств, відомств, державних комітетів (накази, інструкції, листи, роз'яснення тощо). Положення підзаконних нормативно-правових актів стосуються тих або інших аспектів діяльності органів управління економікою, однак є акти, якими, певною мірою, заповнюються прогалини, що не врегульовані законом.

Водночас окремі проблеми регулювання відносин у сфері економіки знаходять свої вирішення лише у підзаконних актах, що не забезпечує належну якість такого регулювання.

Другим напрямом адміністративно-правового регулювання є впорядкування відносин власності шляхом визначення тих сфер економіки, які можуть складати об'єкт недержавної власності та механізм її набуття — наприклад шляхом приватизації, а також антимонопольного регулювання (створення конкурентного середовища) та чітке закріплення статусу суб'єктів державної власності (наприклад, казенні підприємства).

Серед нормативно-правових актів цієї групи слід виокремити закони, якими встановлені загальні межі здійснення приватизації. Це закони України «Про приватизацію державного майна» (1992 р., в ред. від 1 січня 2008 p.), від 6 березня 1992 р. «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (1992 р.,- остання редакція від 20 червня 2007 р.), «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» (1996 p., остання редакція від 31 березня 2005 р.) та інші. Далі слід відмітити такі групи законів:

<> закони, якими приймаються державні програми приватизації

(1997 р, 1998 р., 2000 р.); 1 закони «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» (1996 р.), «Про особливості приватизації підприємств, що належать до сфери управління Міністерства оборони України» (2000 р.), «Про особливості приватизації пакета акцій, що належать державі у статутному фонді відкритого акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (2000 р.), «Про особливості приватизації підприємств Державної акціонерної компанії «Укррудпром» (2004 р.) та інші; І закони, якими визначаються об'єкти, що не підлягають приватизації (наприклад, «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» (1999 p., остання ред. від 1 лютого 2007 p.). Серед перелічених законів найбільш численну групу становлять закони, якими визначено особливості приватизації окремих об'єктів.

Указами Президента України конкретизовані положення законів щодо державних програм приватизації. Постановами Кабінету Міністрів України регулюються найважливіші питання, які пов'язані із здійсненням приватизації. Наприклад, постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Методики оцінки вартості майна під час приватизації» від 12 жовтня 2000 p., «Деякі питання підвищення інвестиційної привабливості об'єктів приватизації» від 23 жовтня 2002 р., «Про затвердження переліку галузей або сфер діяльності, в яких не допускається утворення державних холдингових компаній у процесі корпоратизації та приватизації» (2007 р.), «Про затвердження Порядку продажу у 2008 році державними органами приватизації земельних ділянок державної власності, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації» (2008 р.) та інші.

Статус казенного підприємства⁹ та особливості управління ним визначені постановами Кабінету Міністрів України «Про Типовий статут казенного підприємства» від 16 червня 1998 р., «Про перетворення державних підприємств на казенні» від 30 червня 1998 р.

Щодо антимонопольного регулювання (або створення умов щодо формування конкурентного середовища) є закони України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (1996 р.), «Про природні монополії» (2000 р.), «Про захист економічної конкуренції» (2001 p.); укази Президента України «Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних монополій» від 19 серпня 1997 р., «Про деякі питання забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в процесі європейської та євроатлантичної інтеграції» від З жовтня 2005 p., інші закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Третій напрям адміністративно-правового регулювання охоплює регулювання зовнішньоекономічних відносин.

Відповідно до ст. 18 Конституції України зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. У пункті 9 ст. 92 Конституції України визначено, що виключно законами України регулюються засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності. Основним нормативно-правовим актом, який регулює ці відносини, є Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (1991 p., остання редакція від 25 квітня 2008 p.). Крім того, експортно-імпортні операції регулюють, зокрема, закони України «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну» (1998 p., поточна редакція від 25 листопада 2005 р.), «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» (1998 p., поточна ред; від 30 грудня 2005 р.) та деякі інші.

Положення законів конкретизовані окремими підзаконними нормативно-правовими актами.

Принцип неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів регулюється законами України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» (1998 p., поточна редакція від 30 грудня 2005 р.), «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» (1998 p., поточна редакція від 20 червня 2003 p.).

До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належать: експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили; надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг; наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація на комерційній основі; міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України; кредитні та розрахункові операції; спільна підприємницька діяльність; підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності; організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі; товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі; орендні, в тому числі лізингові, операції; операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку; роботи на контрактній основі; інші види зовнішньоекономічної діяльності, які не заборонені прямо і у винятковій формі законами України.

Нарешті, четвертий напрям пов'язаний із визначенням підстав та меж використання адміністративно-правових засобів державного впливу у сфері економіки: реєстрації, ліцензування, квотування, надання дозволів, реалізації адміністративно-юрисдикційних прав тощо.

Серед нормативно-правових актів насамперед слід визначити: закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (1991 р.) (ним встановлені квоти на певні групи товарів за експортно-імпортними операціями та правила надання ліцензій за такими операціями), «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (2000 p., остання редакція від 1 січня 2008 р.) (ним визначено види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлено засади державного контролю у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування), «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (2003 p., остання ред. від 1 січня 2007 p.); інші законодавчі акти, норми яких визначають підстави щодо притягнення до юридичної відповідальності (зокрема адміністративної), а також застосування заходів примусового характеру; Указ Президента України «Про запровадження ліцензування діяльності господарюючих суб'єктів у сфері природних монополій» від 17 листопада 1998 p.; інші нормативно-правові акти,

норми яких регулюють порядок застосування заходів примусового характеру до порушників загальнообов'язкових правил у сфері економіки.