1. Загальна характеристика державної політики у паливно-енергетичній сфері

Україна має структуру енергетики, що формувалася протягом десятиліть. До 1990-х років основою виробництва електроенергії в Україні була теплова енергетика.

Концептуальні підходи до розвитку паливно-енергетичного комплексу України на період до 2010 р. передбачають: проведення активної політики ресурсо- і енергозбереження, максимально економічно та екологічно виправдане використання власних енергоресурсів; здійснення структурної перебудови економіки, зменшення енергоємності виробництва та орієнтацію на використання альтернативних видів палива та енергії. Для відродження вугільної промисловості необхідні великі державні капіталовкладення, а також втілення нових високопродуктивних технологій видобутку, збагачення та використання вугілля.

Закриття старих малорентабельних шахт пов'язане з адекватними діями із соціального захисту звільнених робітників, а також із розв'язанням складних екологічних проблем шахтарських регіонів. У нафтогазовій промисловості головними напрямами розвитку передбачається концентрація матеріальних і фінансових ресурсів на збільшення експлуатаційного буріння, ефективне використання діючих і введення в експлуатацію відкритих газових родовищ.

Розвиток електроенергетики передбачається у таких напрямах: технічне переозброєння теплових електростанцій; впровадження екологічно чистих технологій спалювання вугілля з застосуванням високоефективного парогазового обладнання, а також розвитку та реконструкції електричних мереж.

Використання інших відновлюваних джерел енергії також є важливим резервом для вироблення енергії, особливо на регіональному рівні. У 2010 р. можна одержати з таких джерел енергію, еквівалентну 10 млн toe (тонн нафтового еквівалента). Найбільш реальним видається використання вітряних установок на півдні країни та установок виробництва біогазу з відходів біомаси і побутових відходів.

У цьому столітті домінуватиме енергозбереження. Великі можливості має і ресурсозбереження в неенергетичних галузях, де нові технології, нові матеріали і нові вироби можуть опосередковано сприяти зменшенню потреб в енергії. Перехід економіки України до ринкової моделі господарювання здійснюється на основі формування правового забезпечення діяльності та активізації відтворювальних процесів енергетики як ключової галузі економіки, зростання якої створює матеріальні передумови сталого розвитку країни в цілому.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) в організаційно-структурному аспекті представлений підприємствами, підвідомчими Міністерству палива та енергетики, Міністерству вугільної промисловості²⁶ і Державній акціонерній компанії (ДАК) «Нафтогаз України», окремі приватизовані підприємства з виробництва та розподілу паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР).

Правове регулювання за основними галузями енергетики ґрунтується на ряді законодавчих актів.

В електроенергетиці для врегулювання ключових питань функціонування галузі в ринкових умовах прийнято Закон України «Про електроенергетику» (1997 p.), який визначає основні положення комплексного реформування електроенергетичної галузі.

У нафтогазовій промисловості діє Кодекс України про надра (1994 p.), який регулює гірничі відносин в країні метою раціонального комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей та навколишнього середовища, а також забезпечення прав і інтересів відповідних підприємств і громадян.

Закон України «Про трубопровідний транспорт» (1996 р.) визначив правові, економічні та організаційні засади функціонування трубопровідного транспорту. Закон України «Про угоди про розподіл продукції» (1999 p.), спрямований на створення сприятливих умов для інвестування пошуку, розвідки та видобування корисних копалин у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони на засадах, визначених угодами про розподіл продукції.

Гірничий Закон України (1999 р.) у вугільній промисловості врегульовує правові та організаційні засади гірничих робіт і поширюється на правовідносини у сфері діяльності гірничих підприємств (установ, організацій, гірничих об'єктів), що займаються розвідкою, розробкою, видобутком та переробкою корисних копалин і веденням гірничих робіт, будівництвом, ліквідацією або консервацією гірничих підприємств, науково-дослідною роботою, ліквідацією аварій у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, незалежно від їх форми власності та підпорядкування.

У нафтогазовій промисловості Закон України «Про гафту і газ» (2001 р.) визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності нафтогазової галузі України та регулює відносини, пов'язані з особливостями користування нафтогазоносними надрами, видобутком, транспортуванням, зберіганням та використанням нафти, газу та продуктів їх переробки з метою забезпечення енергетичної безпеки України, розвитку конкурентних відносин у нафтогазовій галузі, захисту прав усіх суб'єктів відносин, що виникають у зв'язку з геологічним вивченням нафтогазоносності надр, розробкою родовищ нафти і газу, переробкою нафти і газу, зберіганням, 136 транспортуванням та реалізацією нафти, газу та продуктів їх переробки тощо.

Важливою для України є проблема раціонального та економічного використання енергетичних корисних копалин, підвищення енергетичної ефективності в усіх сферах діяльності держави. У цьому контексті особливу роль відіграє Закон України «Про енергозбереження» (1994 p.), який визначає правові, економічні, соціальні та екологічні основи енергозбереження для всіх підприємств, об'єднань та організацій, розташованих на території України, а також для громадян.

Згідно із Комплексною державною програмою енергозбереження України, яка була схвалена Кабінетом Міністрів України в 1997 p., основними принципами державної політики у сфері енергозбереження є:

а) створення державою економічних і правових умов заінтересованості в енергозбереженні юридичних та фізичних осіб;

б) здійснення державного регулювання діяльності у сфері енергозбереження на основі застосування економічних, нормативно- технічних заходів управління;

в) пріоритетність вимог енергозбереження при здійсненні господарської, управлінської або іншої діяльності, пов'язаної з видобуванням, переробкою, транспортуванням, зберіганням, виробленням та використанням паливно-енергетичних ресурсів.