1. Загальна характеристика промислової політики держави

Промисловість — провідна галузь народногосподарського комплексу держави, яка спрямована ш добування та переробку природних багатств. Від промисловості залежить стан і розвиток інших галузей народного господарства, соціально-культурного будівництва, а отже, і рівень життя громадян, розвитку суспільства в цілому.

Промисловість поділяють на важку (виробництво засобів виробництва) та легку (виробництво предметів споживання), а також на нафтову, вугледобувну, текстильну, харчову та інші види (залежно від кінцевого продукту), які становлять підгалузі промисловості. У свою чергу підгалузі промисловості поділяються на ще дрібніші - так звані субгалузі промисловості. Наприклад, підгалузь текстильної промисловості поєднує текстильні, швейні та інші підприємства, підгалузь гірничої промисловості — гірничо-добувні, гірничо-збагачувальні, гірничо-металургійні та інші підприємства тощо.

В Україні налічується понад 47 тис. промислових підприємств, з них близько 38 тис. — малих. На підприємствах працює майже 20 % всього зайнятого населення і виробляється продукції та послуг для більше ніж 70 підгалузей промисловості.

Промислове виробництво країни забезпечує більш як третину загального обсягу валового внутрішнього продукту, майже 50 % товарів і послуг, а також 80 % експортної продукції.

Державна політика у сфері промисловості є важливою складовою загальнодержавної політики. Вона спрямована на досягнення промисловістю якісно нового рівня розвитку, посилення промислового потенціалу держави, задоволення потреб населення, зростання обсягів виробництва і підвищення конкурентоспроможності промислової продукції.

Метою державної промислової політики є реалізація стратегії випереджаючого розвитку та євроінтеграції, створення сучасного, інтегрованого у світове виробництво і здатного до саморозвитку промислового комплексу, який відповідатиме аналогічним утворенням у розвинутих державах світу за такими основними критеріями:

• високий темп переходу до створення нових моделей та поколінь продукції;

• ефективне застосування принципово нових машин, матеріалів, комплектуючих, технологічних систем;

• випуск конкурентоспроможної продукції, здатної задовольнити потреби секторів економіки, від яких залежить безпека держави, та споживчого ринку;

• здатність виробництва до широкого впровадження науково-технічних досягнень, високий рівень транснаціональної інтеграції науки, технологій та промислового виробництва, домінування у промисловості наукоємних галузей;

• зрощування промислового, торговельного та фінансового капіталів;

• значний рівень розвитку інформаційної, впроваджувальної, транспортної, постачально-збутової інфраструктури;

• раціональне використання корисних копалин та впровадження ресурсозберігаючих та відновлюваних технологій;

• високий рівень екологічної безпеки; досягнення оптимального співвідношення та ефективного функціонування державного і приватного секторів промисловості.

Основними принципами державної промислової політики є: забезпечення національних інтересів; соціальна, екологічна спрямованість реформування промисловості; реалізація інноваційного типу розвитку промисловості; поєднання державного регулювання з ринковими механізмами саморегуляції; програмно-цільовий підхід до вирішення завдань промислової політики; поглиблення процесів інтеграції у світову економіку, насамперед євроінтеграції.

Як об'єкт управління, промисловість є доволі складною системою, що поєднує різні галузі. Галузева організація промисловості визначає насамперед складну структуру органів державного управління в цій сфері, їх відповідні повноваження.

Правові засади організації та управління промисловістю в Україні знаходять своє відображення в Конституції та законах України «Про промислово-фінансові групи в Україні» (1996 р.), «Про державну підтримку літакобудівної промисловості в Україні» (2001 р.), «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу» (2002 р.) та інших, а також в актах Президента України, Кабінету Міністрів України, деяких відомчих актах.

Управління промисловістю здійснюється за галузевим принципом із урахуванням територіального і міжгалузевого управління. Воно має на меті: координацію та подальший розвиток виробничих сил суспільства і держави; зростання ефективності праці; зниження собівартості продукції; підвищення її якості та конкурентоспроможності на світовому ринку; захист і наповнення внутрішнього ринку вітчизняними товарами, послугами тощо.

Поряд із промисловими підприємствами державного сектора в нових економічних умовах подальшого розвитку набувають промислові підприємства недержавних форм власності: акціонерні, приватні, спільні (в тому числі з іноземним капіталом) та ін. Державний вплив щодо них має досить суттєві відмінності від управління промисловими підприємствами загальнодержавної та комунальної власності й зводиться переважно до впливу на них економічними засобами (через податкову, митну, фінансову політику тощо) та контролю за їх діяльністю.