§ 2. Конституційно-правовпй статус Конституційного Суду Україна, порядок його формування, склад

Однією з необхідних ланок системи органів державної влади будь- якої демократичної держави визнано Конституційний Суд. Як вже зазначалося, такі суди діють у переважній більшості країн Європи.

В Конституції України також заснований орган конституційної юрисдикції - Конституційний Суд України.

Цей орган має бути надійною гарантією забезпечення конституційної законності в Україні, правової охорони основного закону нашої держави.

Правове регулювання організації і діяльності Конституційного Суду України здійснюється Конституцією України (розд. 12), Законом України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року. Регламен­том Конституційного Суду України та іншими правовими актами. В цих актах визначається правовий статус Конституційного Суду, порядок його формування, завдання, обсяг повноважень, порядок їх здійснення та інші питання, що стосуються функціонування Конституційного Суду.

Статус Конституційного Суду України визначається у ст. 147 Конституції, СТ. 1 Закону. Відповідно до їх положень. Конститу­ційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.

Необхідно зазначити, що у тих країнах, у яких конституційна юрис­дикція здійснюється загальними судами незалежно від того, чи вона є функцією всіх судів загальної юрисдикції, чи лише Верховного Суду, питання про визначення їхньої правової природи та місця в системі органів держави не виникає. Це питання постає в тих випадках, коли здійснення функції по забезпеченню правової охорони конституції, контролю за її додержанням покладається на спеціалізовані органи - конституційні суди.

Отже, проблема визначення правової природи органів конституцій­ної юрисдикції, їхнього правового статусу та місця в системі органів держави набуває актуальності для європейської, в тому числі україн­ської, моделі конституційної юрисдикції.

Як у зарубіжній, так і у вітчизняній юридичній науці не існує єдиної точки зору щодо місця Конституційного Суду в системі поді­лу влади.

Ряд з правознавців за традицією, започаткованою ще Г. Кельзеном, відносить конституційні суди до особливої четвертої гілки державної влади, яку іменують контрольною. Проте така точка зору не набула значного поширення.

Більшість як зарубіжних, так і вітчизняних конституціоналістів приходять до висновку про те, що конституційні суди мають судову природу, а отже, про їх належність до органів судової влади. Разом із тим, відзначаються істотні особливості конституційних судів, які відрізняють їх від судів загальної юрисдикції.

У вітчизняній літературі, переважно публіцистичній, інколи можна зустрічається ще і така думка, згідно із якою конституційні суди, принаймні за змістом своєї діяльності, вважаються поряд з парламен­том і урядом органом політичним, а не юридичним — судовим. Така позиція притаманна в основному радянському періоду нашої історії. Основним аргументом на користь такого трактування природи консти­туційних судів було те, що перевірка конституційності законів, яка, як відомо, є однією з головних функцій конституційної юрисдикції, - це діяльність нібито політична, а не специфічно-правова.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції.

Аналіз положень Конституції України та Закону України «Про Конституційний Суд України», а також європейських конституцій та спеціальних законів про конституційні суди, дає підстави для висно­вку про те, що Конституційний Суд України, як і конституційні суди інших європейських держав, є невід'ємною складовою судової влади.

З іншими судами, тобто із судами загальної юрисдикції, його споріднюють: а) організаційна форма, яка зафіксована в самій його назві - Суд; б) його функціональне призначення - здійснення консти­туційної юрисдикції, тобто визначеного Конституцією України (стат­ті 147, 150) та Законом України «Про Конституційний Суд України» (статті 1,14 та ін.) права Конституційного Суду вирішувати спори про право; в) процесуальна форма діяльності - конституційне судочин­ство, що випливає зі ст. 124 Конституції України; г) основні принципи діяльності - незалежність, колегіальність, гласність, обґрунтованість і обов'язковість рішень тощо (ст. 4 Закону України «Про Конституцій­ний Суд України»).

Спірним в науковій літературі є питання стосовно поширення на конституційне судочинство принципу змагальності.

На відміну від законів про конституційні суди деяких європей­ських держав, в тому числі й тих, що утворилися в межах колишнього СРСР, Закон України «Про Конституційний Суд України» не передба­чає принцип змагальності серед основних принципів його діяльнос­ті. Це, очевидно., цілком правомірно, оскільки принцип змагальності може застосовуватися при розгляді далеко не всіх справ, які підвідо­мчі Конституційному Суду. Особливо це стосується тих ситуацій, коли суб'єктом права на конституційне звернення є громадяни. В той же час навряд чи можна заперечувати наявність істотних елементів змагаль­ності при розгляді Конституційним Судом питань, що стосуються спорів про конституційність законів чи інших правових актів, про компетенцію органів влади тощо.

Спільним для Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції є також гарантії незалежності та недоторканності суддів, підстави, за якими судді можуть бути звільнені з посади, а також вимо­ги щодо несумісності. Зазначене визначено відповідно статтями 126 і 127 Конституції України.

Можна назвати також деякі інші спільні для Конституційного Суду та судів загальної юрисдикції риси. Так, Конституційний Суд не порушує питання про конституційність закону чи іншого правового акта за власною ініціативою; в процесі конституційного провадження можуть відбуватись усні дебати; обов'язковість рішень Конституцій­ного Суду та ін.

Проте правову природу Конституційного Суду та його місце в системі органів державної влади визначають не тільки і навіть не стільки спільні риси з судами загальної юрисдикції, скільки відмін­ності між ними.

Таким чином, характер і зміст діяльності Конституційного Суду свідчить, що він є невід'ємною складовою судової влади.

Разом з тим Конституційний Суд є особливим державним органом, статус якого істотно відрізняється від статусу судів загальної юрисдик­ції. Він, як встановлено в законодавстві, є єдиним органом державної влади, основним завданням якого визначено гарантування верховен­ства Конституції України, як Основного Закону держави на всій тери­торії України (ст. 2 Закону ).

Визначаючи таким чином правовий статус Конституційного Суду України, законодавство підкреслює, що як особливий орган держав­ної влади, Конституційний Суд не входить до системи судів загальної юрисдикції і виступає як незалежний орган в системі органів держав­ної влади. В той же час Конституційний Суд є органічним елемен­том системи судової влади України. Він реалізує свої повноваження шляхом розгляду і вирішення в судовому засіданні справ, щодо консти- туційності законів та інших правових актів. Конституційний Суд дає висновки з питань своєї компетенції, що передбачені Конституцією і Законом «Про Конституційний Суд України».

Таким чином, особливості статусу Конституційного Суду Укра­їни обумовлюються наступними положеннями Українського законо­давства.

По-перше, особливість статусу Конституційного Суду полягає втому, що він не входить до системи судів загальної юрисдикції, а отже, не знаходиться з ними у відносинах субординації. Іншими словами, Конституційний Суд це самостійний орган державної влади, що є незалежним від судів загальної юрисдикції. Про такий його статус свідчать, зокрема, наявність у нього самостійного бюджету, істотні відмінності в організації і процедурі його роботи, специфіка управ­ління ним, особливості статусу суддів Конституційного Суду тощо.

По-друге, на відміну від судів загальної юрисдикції, включаючи їх вищу інстанцію - Верховний Суд України, повноваження Конституцій­ного Суду регламентуються насамперед безпосередньо Конституцією України. І це цілком логічно, оскільки саме Конституційний Суд пере­віряє на відповідність Конституції законів та інших правових актів.

а також здійснює функцію офіційного тлумачення положень Конститу­ції і законів, у відповідності з якими діють всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування та інші суб'єкти права.

Виходячи із зазначеного можна зробити висновок, що Конститу­ційний Суд знаходиться в одній площині з такими органами держави, як Президент, парламент. Кабінет Міністрів.

По-третє, Відповідно до встановленої в Конституції компетен­ції Конституційного Суду, він може здійснювати у визначених Осно­вним Законом та Законом «Про Конституційний Суд України» формах і межах, функцію Конституційного контролю за діяльністю органів зако­нодавчої і виконавчої влади, опосередковано - за судами загальної юрис­дикції, а також - за діяльністю глави держави - Президента України.

Здійснюючи зазначені функції, Конституційний Суд виступає як представник найвищої державної влади.

Зазначене свідчить про подвійний характер правової природи Конституційного суду, а саме: з одного боку, - він є органом правосуд­дя, що виступає як незалежний від всіх інших органів державної влади і підпорядкований у своїй діяльності тільки Конституції, а з другого - один з вищих конституційних органів держави.

Подвійний характер правової природи Конституційного Суду обумовлює також і особливість його взаємовідносин з політикою. Так, хоча Конституційний Суд не є органом політичним, його діяль­ність пов'язана із здійсненням політичної функції. Така його функ­ція обумовлена вже тим. що сама Конституція, на сторожі якої стоїть Конституційний Суд, є документом не тільки юридичним, а й полі­тичним. Не можна не зважати також на те, що переважна більшість питань, які становлять предмет конституційної юрисдикції, мають виразне політичне забарвлення.

Проте, беручи до уваги потреби політичного характеру, Конституційний Суд повинен насамперед оцінювати їх з позицій Конституції, а не навпаки - прилаштовувати Конституцію під потреби політичного моменту.

Як свідчить досвід, надмірна політизація Конституційного Суду, призводить до втрати ним незалежності, і врешті-решт загрожує само­му його існуванню.

Специфіка Конституційного Суду полягає і в тому, що суто право­суддя, у повному розумінні цього слова, він не здійснює.

Конституційний Суд розглядає й вирішує не спори в повному розумінні цього слова, а питання про відповідність Конституції Укра­їни законів та інших правових актів, тобто про їхню конституцій™ість. Звідти випливає основна мета діяльності Конституційного Суду, що визначена в Конституції та Законі «Про Конституційний Суд Украї­ни» - гарантування верховенства Конституції, як основного закону держави.

Відповідно до ст. 147 Конституції, конституційний Суд вирішує питання про відповідність Конституції України законів та інших право­вих актів і дає офіційне тлумачення Конституції та законам України. Отже, Конституційний Суд є єдиним в державі органом, що наділений такими повноваженнями.

Згідно із ст. 1 Закону Про Конституційний Суд, Конституційний Суд є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Гербу України та своїм найменуванням.

У ст. 2 Закону, визначене завдання Конституційного Суду — гаран­тування верховенства Конституції України, як Основного Закону держави на всій території України.

Склад Конституційного Суду України, порядок його формування, строк його повноважень, вимоги, що ставляться до кандидатів у судці Консти­туційного Суду, визначаються у ст. 148, 149 Конституції. - Ст. 5-9 Закону.

Відповідно до законодавства, Конституційний Суд складається із 18 суддів Конституційного Суду.

Особливості порядку формування суддійського корпусу Консти­туційного Суду є те, що він формується шляхом призначення до його складу суддів Верховною Радою України, Президентом України, З'їздом суддів України. Зазначені органи призначають по 6 суддів Конституційного Суду.

Аналогічний порядок формування Конституційних Судів встанов­лено в Італії, Іспанії.

В Україні дві гілки влади та глава держави призначають рівну кіль­кість суддів Конституційного Суду.

Судді Конституційного Суду призначаються строком на 9 років.

У ст. 6 Закону визначено порядок призначення суддів Президен­том України. Встановлено, що Президент проводить консультації з Прем'єр-міністром України та міністром юстиції щодо кандидатур на посади суддів Конституційного Суду. Призначеними вважаються особи, стосовно яких видано Указ Президента України про їх призна­чення. Указ Президента скріплюється підписами Прем'єр-міністра та Міністра Юстиції України.

Стаття 7 Закону визначає порядок призначення суддів Конститу­ційного Суду Верховною Радою України. Верховна Рада призначає суддів таємним голосуванням. Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів Конституційного Суду можуть вносити: голова Верховної Ради, не менше як одна четверта народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради. Відповідний комітет Верховної Ради подає на її розгляд свої висновки щодо кандидатур на посади суддів Консти­туційного Суду. В зазначеній статті визначено порядок призначення суддів у разі дострокового припинення повноважень судді Конститу­ційного Суду, який призначався Верховною Радою. Про призначення суддів Конституційного Суду Верховна Рада приймає постанову.

У статті 8 Закону визначається порядок призначення суддів Консти­туційного Суду З'їздом Суддів.

Про призначення суддів Конституційного Суду З'їзд Суддів приймає рішення.

Відповідно до статті 9 Закону, суддя Конституційного Суду Укра­їни призначається строком на дев'ять років без права бути призначе­ним повторно.

Таким чином, в законодавстві чітко визначено строк повноважень судді Конституційного Суду, а також передбачено, що суддя може призначатися лише на один строк. Це обумовлюється великими влад­ними повноваженнями, якими наділяється суддя Конституційного Суду. Зазначена норма законодавства спрямована на запобігання втрати суддею принциповості гіри вирішенні конкретних справ.

Зважаючи на особливе місце Конституційного Суду в системі державних органів, в законодавстві встановлено підвищені вимоги до кандидатів на посади суддів, що призначаються до нього.

Відповідно до ст. 16 Закону, суддею Конституційного Суду України може бути лише громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, тобто має достатній життєвий досвід, який має вищу юридичну освіту, стаж практичної, наукової або педагогічної роботи за фахом не менше десяти років, обов'язковим є також володіння держав­ною мовою і проживання в "Україні протягом останніх двадцяти років.

Підвищені вимоги до формування суддівського корпусу Конститу­ційного Суду є цілком виправданими, оскільки в державі повинен бути такий орган конституційної юрисдикції, який би відображав і на висо­кому професійному рівні виконував покладені на нього важливі функції, забезпечував справедливе, об'єктивне і неупереджене вирішення справ.

Голова Конституційного Суду обирається з числа його суддів. Це здій­снюється на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду шляхом таємного голосування. Строк повноважень голови — 3 роки.

На суддів Конституційного суду поширюються вимоги щодо несуміс­ності, які визначені у ч. 2 ст. 127 Конституції і встановлені у ст. 16 Закону. Згідно із зазначеними нормами законодавства, судді Конституційного Суду не можуть мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачува­ні посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Зазначені вимоги щодо несумісності повноважень судді Консти­туційного Суду з іншими видами діяльності покликані сприяти незалеж­ності судів при здійсненні ними своїх службових обов'язків.

В Конституції (ст. 127), в Законі (ст. 16) передбачено, що судді Конституційного Суду також не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності. Зазна­чене положення законодавства має своєю метою запобігти політизації Конституційного Суду.

Конституційний Суд є свого роду арбітром, і як такий стоїть поза політикою.

Відповідно до ст. 149 Конституції, на суддів Конституційного суду поширюються гарантії незалежності та недоторканості суддів. Гаран­туючи незалежність і недоторканість суддів Конституційного Суду, в Конституції передбачено, що визначені у її ст. 126 гарантії діяльності суддів загальних судів поширюються на суддів Конституційного Суду.

На суддів Конституційного Суду поширюються також підстави щодо звільнення з посади, які передбачені Ст. 126 Конституції.

В ст. 4 Закону визначені основні засади діяльності Конституційного Суду України. Відповідно до цієї статті, діяльність Конституційного Суду ґрунтується на таких принципах: 1) верховенства права, 2) незалежнос­ті, 3) колегіальності, 4) рівноправності суддів, 5) гласності, 6) повного і всебічного розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень.

Конституційний Суд не бере до розгляду справ зі своєї ініціативи.

Друкованим органом Конституційного Суду є Вісник Конституцій­ного Суду України.