§ 2. Юридичні види конституцій

У науці конституційного права поняття «конституція» розглядають, насамперед, у таких значеннях. Розрізняють: формальну конституцію, або конституцію у формальному розумінні та матеріальну конститу­цію, або конституцію у матеріальному розумінні.

Під формальною конституцією прийнято розуміти закон — єдиний законодавчий акт, який має найвищу юридичну силу, прийнятий в особливому порядку, зміни до якого вносяться у спеціальному, вста­новленому порядку.

Матеріальна конституція або - конституція у матеріальному розумінні - це сукупність норм, предметом регулювання яких є, пере­довсім, організація державної влади та права людини. При цьому вважається, що не має значення походження цих норм, тобто - не має значення чи містяться розглядувані норми в єдиному, особливому правовому акті, чи в декількох нормативних актах, чи вони взагалі є нормами не писаного судового або звичаєвого права. Основним тут є їхній зміст, предмет регулювання.

Конституції прийнято поділяти на фактичні та юридичні. Розгляда­ючи із цих позицій конституції, мова йде не про співвідношення форми і змісту, а про співвідношення формальної - юридичної конституції та реальної, тобто фактичної конституції. Такий підхід до розглядуваного питання переважає яку вітчизняній, так і в зарубіжній науці консти­туційного права.

Фактична конституція — це конституція у матеріальному розу­мінні. тобто — це реальний порядок здійснення державної влади, який може співпадати, а може і не співпадати із порядком, що встановле­ний у формальній, тобто юридичній конституції. Фактична конституція охоплює політичні, економічні, соціальні та інші основи суспільства, що органічно взаємопов'язані між собою. Ці відносини, а отже і сама фактична конституція-, існують не залежно від того, знайшли вони своє юридичне відображення у формальній, тобто юридичній конституції та законодавстві країни, чи ні.

Отже, фактична конституція - це конституційний лад, який реально існує і функціонує в державі, що знаходить свій вираз в об'єктивних суспільних відносинах з приводу організації та функціонування державної влади, що склались на практиці, у співвідношенні реаль­них соціальних сил.

Юридична конституція - це формальна конституція, тобто - осно­вний закон, який закріплює основи організації і здійснення держав­ної влади, правове становище людини і громадянина в суспільстві і державі. Як основний закон держави, юридична конституція має найвищу юридичну силу, приймається і змінюється в особливому порядку. Отже, юридична конституція - це конституційний лад, що встановлений, юридично закріплений у нормах формальної конститу­ції. Юридична конституція вносить в свої норми інститути фактичної конституції. Розробка, прийняття та реалізація юридичної конституції завжди спирається на фактичну конституцію, але залежить не лише від реальних суспільних відносин, а й від культури, моралі, свідомості членів суспільства, стану законності та інших обставин у суспільстві.

Коли фактична і юридична конституція, або, іншими словами, - коли реальна дійсність та основний закон співпадають, то можна говорити про реальність юридичної конституції. Коли ж на практи­ці юридична конституція не збігається із фактичною, то юридична (формальна) конституція є фіктивною.

Таким чином, за рівнем втілення приписів конституцій у життя суспільства та держави їх прийнято поділяти на фіктивні, положення яких не знаходять потрібної реалізації й підтвердження на практиці, та реальні, якщо суспільні відносини відповідають конституційним настановам.

Традиційно конституційна доктрина поділяє конституції за юридичною формою на писані та неписані, які визначають також як змішані.

Писані конституції являють собою єдиний законодавчий акт, що викладений у формі основного закону країни, який має найвищу юридич­ну силу порівняно з іншими нормативно-правовими актами, що прийня­тий у встановленому порядку, зміни до якого вносяться в спеціально встановленому порядку, який має чітку внутрішню структуру (розділи, глави, параграфи тощо). До цього виду належить абсолютна більшість конституцій, що діють у світі, в тому числі й Конституція України 1996 р.

Неписані конституції являють собою ряд окремих, прийня­тих у різні часи та в різному порядку законів, що мають самостійне значення, а також правових звичаїв, традицій, судових прецедентів. Вони в своїй сукупності оголошуються конституцією держави. Такі конституції визначають також змішаними, тобто — частково писаними у формі звичайних законів, частково не писаними — у формі правових звичаїв, судових прецедентів.

Наприклад, Конституція Великобританії вбирає низку законів, перший з яких - «Велика хартія вільностей» - був прийнятий ще в 1215 р.. а останній — «Закон про місцеве правління» — в 1985 р.

У сучасний період такі конституції існують у Великобританії. Новій Зеландії, Ізраїлі. Проте, і в названих країнах, значна частина питань що пов'язані із організацією і функціонуванням державної влади, регламентуються законодавчо, при всьому великому значенні конституційних звичаїв та судових прецедентів, особливо у Велико­британії та Новій Зеландії.

Слід мати на увазі, що формальні конституції завжди є писани­ми, матеріальні конституції завжди є неписаними - змішаними. Тому застосовуючи цей критерій поділу конституцій, слід завжди зазначати про яку конституцію йде мова - формальну чи матеріальну.

Необхідно зазначити, що наявність неписаної конституції може призвести до недостатньо чіткого правового регулювання найважли­віших суспільних відносин. Це дає заінтересованим силам можливість поводитися довільно, по-різному витлумачувати неузгодженість, а то й суперечності у змісті таких конституцій. Тому вони загалом поцінову­ються як менш демократичні порівняно з конституціями писаними.

Формальні конституції поділяються на кодифіковані і не кодифі­ковані.

Кодифікованими є конституції, що являють собою єдиний норма­тивний акт, прийнятий у спеціальному порядку, який має найвищу юридичну силу стосовно інших законодавчих актів держави. Таких конституцій переважна більшість.

Нєкодифікованими є конституції, які являють собою сукупність нормативних актів, що в однаковій мірі мають найвищу юридичну силу стосовно інших нормативних актів держави. Прикладом неко- дифікованих конституцій є конституції Швеції, Фінляндії. Канади, Австрії.

У практичному значенні кодифіковані конституції безумовно мають перевагу перед нєкодифікованими основними законами. Застосування на практиці некодифікованих конституцій значно ускладнено порів­няно із кодифікованими конституціями, особливо, коли конституційні положення розміщені у численних актах, що має місце, наприклад, в Австрії.

Однією із важливих юридичних властивостей конституції є її стабільність. Проте, це не означає, що конституція не повинна зміню­ватися ні за яких обставин. В ній завжди мають знаходити відображен­ня якісні зміни, що відбуваються у суспільних відносинах і станов­лять предмет конституційного регулювання. Інакше, конституція може швидко перетворитися на історичний документ, зв'язок із реальною дійсністю та юридичну силу.

Юридичною гарантією стабільності конституцій є особливий поря­док внесення до них змін. Такий порядок покликаний забезпечити як стабільність, так і динамізм основного закону.

В науці конституційного права традиційно, конституції, а способом внесення до них змін, поділяються на гнучкі та жорсткі.

Жорсткими визначаються конституції, зміни до яких вносяться у особливому порядку, який є більш складним порівняно із звичайною законодавчою процедурою, тобто - із процедурою прийняття звичай­них законів. Тут потрібна не тільки більшість голосів депутатів, а й виконання низки додаткових процедур. Так, поправки до Конститу­ції США приймаються голосами двох третин членів палат Конгресу (парламенту) або спеціально скликаного Конституційного конвенту. В обох випадках поправки мають бути ратифіковані законодавчими зборами або конвентами трьох четвертих штатів. У 1917 р. був вста­новлений строк для збору необхідної кількості голосів штатів. У випад­ку його недодержання поправка вважається відхиленою. Раніше проце­дура ратифікації розтягувалася надовго. Наприклад, процес збирання голосів штатів на користь XXVII поправки був розпочатий у 1789 р., а необхідних 38 голосів штатів було набрано лише в 1992 р. Таким чином, процес ратифікації, тобто затвердження законодавчими збора­ми штатів вказаної поправки, тривав аж 203 роки.

Гнучкими визначаються конституції, порядок внесення змін до яких мало чим відрізняється від порядку, передбаченого для всіх інших законів. Здебільшого різниця полягає лише в кількості голосів депу­татів парламенту, необхідної для внесення змін до конституції. Якщо для поточного закону достатньо простої більшості (50 % + 1) голо­сів, то для конституції цього замало - необхідно зібрати кваліфіковану більшість (не менше як дві третини голосів ).

Слід мати на увазі, шо при здійсненні поділу конституцій на жорсткі та гнучкі, необхідно зазначати про яку саме конститу­цію йде мова - формальну чи матеріальну. Формальні конституції, як правило, є жорсткими. Матеріальні конституції завжди є гнучки­ми. Практичне значення має лише класифікація формальних консти­туцій у залежності від ступеню складності їхньої зміни, на дуже жорсткі, наприклад, конституція США 1787 року, Конституція Укра­їни 1996 року, та менш жорсткі, наприклад. Основний Закон ФРН 1949 року. Конституція Казахстану 1995 року. Конституція Іспанії 1978 року та ін.

Аналіз засобів та процедур внесення змін до конституцій, що виро­блений світовою конституційною практикою, дає підстави для висно­вку про те, що для більшості сучасних держав характерною є тенденція до посилення юридичних гарантій стабільності конституцій, що забез­печується через підвищення ступеню його жорсткості. Про це свідчить збільшення кількості конституцій, у яких передбачається недоторка­ність їх основних положень, або встановлюється ускладнена проце­дура їхньої зміни. Це вважається одним із важливих правових засобів захисту конституцій.

Порядок внесення змін до Конституції України встановлено у розді­лі XIII Конституції України. Відповідно до цього розділу, зміни до Конституції України здійснюються лише в особливому, передба­ченому Конституцією порядку. Цей порядок значно відрізняється від порядку, що встановлений для внесення змін до поточного законодав­ства.

Встановлений порядок внесення змін до Конституції України дає підстави для висновку про те. що Конституцію України слід відне­сти до жорстких, про що переконує, зокрема, розгляд її XIII розді­лу. Ускладнений порядок зміни Конституції України встановлений з метою забезпечення стабільності Конституції, як основного зако­ну України. Водночас, він спрямований на забезпечення поєднання стабільності та динамізму Конституції. Це дає можливість своєчасно реагувати на конституційному рівні на об'єктивні потреби розвитку суспільства та вдосконалення державного управління.

Характерними рисами порядку внесення змін до Конституції Укра­їни є такі:

-Конституція передбачає обмежене коло суб'єктів законодавчої ініціативи щодо внесення змін до неї. Характерно, що це суб'єкти, які обрані безпосередньо народом України і є представниками наро­ду України та Української держави: не менш як дві третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради Украї­ни, Президент України.

В Конституції України встановлено не однаковий порядок внесен­ня змін до її розділів. З метою забезпечення стабільності і непоруш­ності основних конституційних засад суспільного і державного ладу України, гарантування прав і свобод людини і громадянина, реально­го народовладдя, в Конституції встановлено досить складна і відпо­відальна процедура внесення змін до розділів І. 111, XIII Конституції.

яка завершується всеукраїнським референдумом. Щодо інших розділів Конституції, то внесення до них змін також проводиться досить склад­ним шляхом, але вже на рівні самої Верховної Ради України. Крім того, в конституції встановлено, у яких конкретно випадках до неї взагалі не можливо вносити зміни.

Конституція України гарантує конституційність законопроектів про внесення змін до неї. Це забезпечується через встановлення вимоги наявності висновку щодо них Конституційного Суду України.

Таким чином, вся система процесуальних конституційних норм, що регулюють процедуру внесення змін до Конституції України, спрямо­вана на захист Конституції як такої, що є історичним надбанням Укра­їнського народу і відповідає його прагненню до збереження і розвитку держави та зміцнення громадянської злагоди.

Прийнято поділяти конституції на види за формою державного устрою країни. Відповідно до державного устрою конституції поділяють­ся на федеративні (США, ФРН та ін.) та унітарні (Франція, Україна та ін.).

Отже, виходячи з викладеного. Конституцію України можна визначити, як формальну, писану, жорстку, реальну, унітарну.