§ 1. Конституційно-прав о вий інститут президентства: загальна характеристика, становлення і розвиток в Україні.

В країнах з республіканською формою правління главою держа­ви виступає президент. Прийнято вважати і визначати президента, як носія верховної державної влади в таких країнах і як найвищого пред­ставника держави у відносинах з іншими країнами.

Термін «президент» від латинського «ргегісіепв» - буквально - той хто сидить попереду, на чолі. Президент - це виборний глава респу­бліки.

В Україні, першим президентом Української Народної Республіки вважається провідник українського національного відродження, найви- датніший Український історик, громадський і політичний діяч Михай­ло Грушевський.

У 1917 році Грушевський за складних умов революційної боротьби та складних міжнародних відносин, облишив наукові студії і зосередив всі свої сили на створенні суверенної і незалежної Української держа­ви - демократичної республіки. Короткочасна політична діяльність Грушевського (1917—1918 р.) завершилась, як відомо, тріумфальним проголошенням Української Народної Республіки. Існувала Українська народна республіка не довго, що було зумовлено відомими історични­ми обставинами.

Започаткований М. Грушевським інститут президента УНР продо­вжував існувати в Українській діаспорі, де існував інститут УНР без території та уряд УНР в екзилі. Президент УНР регулярно обирався українськими емігрантами. Останнім Президентом УНР в екзилі був Микола Плав'юк. Він урочисто передав всю канцелярію УНР першому всенародно обраному Президентові України Л. Кравчуку.

Процес становлення інституту президентства в радянській державі був дуже тривалим і складним. Це було зумовлено тим, що вітчизня­на юридична наука і втому числі наука (державного) конституційного права радянського періоду відстоювала принцип поєднання законо­давчої і виконавчої влади у побудові і діяльності органів радянської держави. Послідовно проводився принцип зосередження всієї повно- § 1. Конституційно-правовий інститут президентства: загальна характеристика.

ти влади в одному органі - в радах народних депутатів, які підпоряд­ковували собі і контролювали діяльність всіх інших органів держави. Виходячи з цього, заперечувався принцип поділу влади та існування, зокрема, інституту президентства. Що ж до самої теорії поділу влади, то вона визнавалася такою, що виконує соціальне замовлення паную­чої буржуазії, а тому є безперспективною для радянської демократії.

Виходячи із принципу поєднання всієї влади в одному органі - в радах народних депутатів, визнавалося за доцільне покладення функ­цій і повноважень глави держави на президії Верховних Рад СРСР та союзних республік, тобто на їхні колегіальні структурні частини. Отже, за Конституціями СРСР, Конституціями УРСР функції і повноваження глави держави фактично покладалися відповідно на Президії Верхо­вних Рад СРСР і УРСР. Проте, президії не були офіційно конституйо­вані як глави радянських держав.

Практика роботи побудованих за такою моделлю радянських пред­ставницьких органів, покладення функцій глав держав на їх президії довели не ефективність і не придатність такої структури державно­го механізму. З огляду на це, на XIX Всесоюзній конференції КПРС (червень-липень 1988 р.) піднімалося питання про доцільність засну­вання інституту президентства. Але в резолюції конференції було рекомендовано заснувати пост Голови Верховної Ради СРСР, на якого покласти функції глави держави. Цей пост було запроваджено Законом СРСР і, на його основі, головою Верховної Ради СРСР було обрано М. С. Горбачова. Верховна Рада СРСР Постановою від 1990 р. визна­ла за доцільне заснувати пост Президента СРСР. Надзвичайний з'їзд народних депутатів СРСР 14 березня 1990 р. прийняв Закон про засну­вання поста Президента СРСР і своєю Постановою затвердив обрання М. С. Горбачова Президентом СРСР.

В умовах одновладного правління радянську державу вразило таке негативне явище, як тоталітаризм з усіма відомими негативними явищами. Життя засвідчило, що в організації і діяльності державно­го механізму необхідно відмовитися від принципу поєднання влади в одному органі і запровадити принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову.

У прийнятій 16 липня 1990 року Декларації Про державний сувере­нітет України було проголошено і закріплено принцип поділу держав­ної влади. В ній зазначено, що державна влада в республ іці здійсню­ється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову.

Визнання теорії поділу влади принципом побудови і функціону­вання державного механізму України обумовило необхідність істот­ної перебудови всієї системи державних органів України. Постало завдання визначити і законодавчо закріпити саме ті державні органи, які уособлюють і представляють кожну із трьох гілок державної влади, а також орган, на який буде покладено здійснення функції глави держа­ви, визначити правовий статус кожного із органів, обсяг їх повнова­жень. принципи взаємовідносин між ними тощо.

Виходячи із цих потреб Верховна Рада УРСР 5 липня 1991 року прийняла Закони: «Про заснування поста Президента Української PCP», «Про Президента Української PCP», «Про вибори Прези­дента Української PCP» (ВВРУ. - 1991. - № 33. - Ст. 445. 446. 448). З прийняттям названих законів були внесені зміни доповнення до Конституції - основного Закону УРСР. Вона була доповнена главою

12. прим «Президент Української PCP».

Введення інституту президента Української PCP було пов'язане

12. необхідністю зміцнення системи центральних органі державної влади, забезпечення їхньої цілеспрямованої діяльності у складний період утвердження України як суверенної держави, надання дина­мізму розвитку Української державності.

Отже, було засновано пост Президента УРСР, визначено його консти­туційно-правовий статус, встановлено порядок обрання Президента.

Постановою Верховної Ради УРСР було призначено вибори першо­го Президента УРСР на 1 грудня 1991 року. Президентом УРСР було обрано J1. Кравчука.

Перший Президент УРСР був обраний всенародно. Його обрання відбулося одночасно із проведенням Всеукраїнського референдуму, що підтвердив Постанову Верховної Ради УРСР від 24 серпня 1991 року «Про проголошення незалежності України».

J1. Кравчук, як Президент, приніс на сесії Верховної Ради присягу народові України. Традиційної у таких випадках урочистої процедури входження Президента на пост - інаугурації не проводилось.

Термін «інаугурація» від латинського «inauguro» — буквально — посвячую. Це урочиста процедура вступу на пост глави держави, коро­нація монарха.

Таким чином, в Україні пост Президента був введений трохи біль­ше ніж через рік після прийняття Декларації «Про державний сувере­нітет України» і майже незабаром після схвалення Верховною Радою концепції нової Конституції України. Це стало одним з перших кроків у її реалізації.