logo
Майданик 2011

§ 2. Конституційно-правовий статус Президента України

Регламентації правового статусу Президента України присвяче­ний розділ V Конституції України. В цьому розділі визначається обсяг повноважень Президента, порядок їх здійснення, форми взаємодії Президента з органами різних гілок державної влади.

Відповідно до ст. 102 Конституції,

«Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Президент України є гарантом державного суверенітету, терито­ріальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.»

Правовий статус Президента України з часу заснування поста Президента в нашій державі, неодноразово зазнавав певних змін.

Так відповідно до Закону «Про заснування поста Президента Укра­їнської PCP» від 5 липня 1991 року і внесених у зв'язку із цим змін і доповнень до Конституції УРСР в результаті чого вона була доповнена главою 12 прим «Президент України», Президента УРСР було визначе­но найвищою посадовою особою в державі і главою виконавчої влади. Такий статус Президента було закріплено і в Законі «Про Президента Української PCP» від 5 липня 1991 року.

Пізніше, у зв'язку із внесенням наступних змін до Конституції УРСР Президент визначався за своїм статусом як глава держави і глава виконавчої влади. Цей статус Президента було відображено і в Консти­туційному договорі між Верховною Радою України та Президентом України від 1995 року.

Україну, за формою правління, можна було визначати президент­ською республікою.

Із прийняттям 28 червня 1996 року Конституції суверенної України Президент України є главою держави і виступає від її імені (ст. 102).

Цікаво відмітити, що конституції зарубіжних країн по різному визначають правовий статус Президента, його роль у житті суспіль­ства і держави.

Так, Конституція Італії визначає Президента як главу держави, який уособлює національну єдність (ст. 87).

В Конституціях ряду країн поряд із визначенням статусу Прези­дента як глави держави, він визначається також і як глава виконавчої влади, наприклад, у США та Мексиці. Так, за Конституцією США (ст. 2 розділ 1) Президент здійснює федеральну виконавчу владу.

Поряд з тим, в конституціях деяких країн, наприклад. Франція, ФРН, статус Президента в системі державних органів взагалі чітко не визначається, вміщено лише перелік його повноважень.

Так, у Конституції Франції визначено, що Президент є гарантом цілісності і єдності держави (ст. 5).

В Конституції ФРН акцентується увага на тому, що Президент перш за все представляє федерацію в міжнародних зв'язках (ст. 59). Відповідальність за здійснення виконавчої влади покладається на Уряд ФРН.

Визначення правового статусу Президента в конституціях різних держав обумовлено тими конкретними історичними умовами, в яких формувалася і утверджувалася державність кожної із них, формою правління, що встановилася у тій чи іншій країні.

Визначений у статті 102 статус Президента України дає підста­ви розглядати його як офіційного представника держави і державної влади в цілому, а не якоїсь одної з її гілок - законодавчої, виконавчої чи судової. Як глава Української держави Президент є найвищою посадо­вою особою в державі. Він наділений повноваженнями виступати від імені України як у середині країни, так і у міжнародних відносинах.

У розділі V Конституції України визначається місце і роль Прези­дента в державі, окреслюється коло його відповідальних повноважень, регламентується порядок обрання Президента, вступу його на пост та припинення його повноважень. Встановлені принципи й форми взає­мовідносин і співпраці Президента з органами всіх трьох гілок держав­ної влади.

В ст. 102 визначено, що Президент є главою держави і виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Отже, за Конституцією Президент є саме главою держави. Найви­щим органом виконавчої влади в Україні за Конституцією є Кабінет Міністрів України.

Аналогічним чином правовий статус Президента визначається в Конституціях Росії, Італії, Угорщини.

Як глава держави, Президент України є найвищою посадовою особою в країні. Саме тому він наділяється повноваженнями висту­пати від імені України як у внутрішньому житті країни так і в міжна­родних відносинах. Положення Конституції приводять до висновку, що Президент України є найвищою посадовою особою української держави, яка має забезпечувати цілісність держави.

Основні напрямки діяльності Президента України визначені у ч. 2 ст. 102 Конституції. Відповідно до зазначеної статті, на Прези­дента України покладається по-перше, обов'язок бути гарантом державного суверенітету України, тобто неподільності, верховенства, незалежності державної влади країни. По-друге, Президент висту­пає як гарант територіальної цілісності України. Саме на Президента Конституцією покладається обов'язок забезпечувати недоторканість зовнішніх кордонів України, припиняти спроби будь-яких сил в серед­ині країни розчленити територію України, відокремити якусь її части­ну. По-третє, Президент діє як гарант дотримання Конституції України в напрямку забезпечення відповідності внутрішньої і зовнішньої полі­тики України Конституції та інтересам держави. По-четверте, згідно із Конституцією Президент є гарантом дотримання прав і свобод людини і громадянина. Це передбачає покладення на Президента обов'язку створювати умови, які б забезпечували чітке і своєчасне реагування з боку відповідних органів державної влади на порушення прав і свобод людини. Як гарант прав і свобод людини і громадянина. Президент зобов'язаний також сприяти створенню необхідних механізмів контр­олю за їх додержанням та механізмів забезпечення їх реалізації.

Визначаючи статус Президента України, Конституція встанов­лює коло його повноважень, принципи взаємовідносин з органами, що представляють всі гілки державної влади в Україні. Значне місце серед конституційних положень належить тим із них, завдяки яким забезпечується можливість органів всіх гілок влади співпрацювати із Президентом, а також впливати на його діяльність з метою запобігання будь-яким свідомим або не свідомим зловживанням з боку Президента владою. Кожна із гілок влади має можливість застосовувати механізми стримувань і противаг. Так, в разі вчинення Президентом державної зради або іншого злочину Верховна Рада має право на усунення Прези­дента з поста у порядку особливої процедури імпічменту.