§ 2. Система конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні

Конституція України, проголошуючи права людини і громадянина основною соціальною цінністю, визначає систему прав і свобод особи. До цієї системи належать: громадянські (особисті), політичні, еконо­мічні, соціальні, культурні, екологічні.

Передовсім слід розглянути громадянські (особисті) права і свобо­ди людини, проголошені Конституцією України. Громадянські права і свободи людини безпосередньо пов'язані із самою сутністю людини як фізичної особи. До цієї групи прав людини належать: право на життя (ст. 27); на повагу гідності (ст. 28); на свободу та особисту недоторка­ність (ст. 29); на вільний розвиток особистості (ст. 23); на громадянство та його зміну (ст. 25); на житло та його недоторканність (ст. ЗО, 47); на свободу думки і слова (ст. 34); на свободу світогляду і віросповіда­ння (ст. 35); на свободу пересування, вільного вибору місця прожи­вання (ст. 33) та інші.

Наступною групою конституційних прав є політичні права грома­дян України. Ці права належать виключно громадянам України. Ними не користуються іноземні громадяни та особи без громадянства.

До політичних прав і свобод громадян України належать: право на об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36); на участь в управлінні державними справами, на участь у всеукра­їнському та місцевих референдумах, право обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, рівне право доступу до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38); право на мирні зібрання, проведення походів, мітингів, демонстрацій (ст. 39) та ін.

Втілюючи, розвиваючи та конкретизуючи положення ст. 20 Загальної декларації прав людини та ст. 22 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права щодо свободи асоціацій. Консти­туція України встановлює право громадян України на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації. Це право є невід'ємним правом громадян України, яке гарантується Конститу­цією України.

Відповідно до ст. 36 Конституції України, громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національ­ної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами полі­тичних партій можуть бути лише громадяни України. Правове регу­лювання утворення і діяльності політичних партій. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно Конститу­цією, Законом України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 року, іншими законами України.

Громадяни, згідно із ст. 36 Конституції, мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціаль­но-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськи­ми організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибо­ру їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно Конституцією і законами України. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громад­ських організацій.

Усі об'єднання громадян рівні перед законом. Громадяни об'єднуються в політичні партії і громадські організації на основі єдності інтересів для спільної реалізації своїх прав і свобод та вико­нання обов'язків.

До конституційних соціальних та економічних прав і свобод людини і громадянина належать: на власність (ст. 41); на працю (ст. 43); на страйк (ст. 44); на відпочинок (ст. 45); на достатній життєвий рівень (ст. 48); на охорону здоров'я (ст. 49); на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50); на шлюб і рівні права у шлюбі (ст. 51); право на соціальний захист (ст. 46) тощо. Ці права,, згідно із Консти­туцією України, у своїй переважній більшості, належать кожному, хто на законних підставах перебуває в Україні.

До конституційних культурних та духовних прав особи в Украї­ні належать: право на освіту (ст. 53); свобода літературної, худож­ньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав громадян, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності; право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 54); право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місце­вого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у вста­новлений законом строк (с г. 40) тощо.

Базуючись на ст. 13 Міжнародного пакту про економічні, соціаль­ні і культурні права Конституція визнає за кожною людиною право на освіту, незалежно від її статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, стану здоров'я та інших обставин. Згідно із статтею 53 Конституції,

«Кожен має право на освіту.

Повна загальна середня освіта є обов'язковою.

Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкіль­ної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-техніч- ної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в держав­них і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин, відпо­відно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.»

Це право забезпечується: розгалуженою мережею закладів освіти, заснованих на державній та інших формах власності, наукових уста­нов, закладів післядипломної освіти; відкритим характером закладів освіти, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей та інтересів громадянина: різними формами навчання - очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педаго­гічним патронажем.

Вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки встановлюються державними стандартами освіти. Вони є основою оцінки освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів громадян неза­лежно від форм одержання освіти.

З метою забезпечення певного рівня освіти в Україні ст. 53 Конституції встановлює вимогу щодо обов'язкового отримання повної загальної середньої освіти. Держава бере на себе обов'язок щодо забезпечення доступності і безоплатності дошкільної, повної загальної середньої та професійної освіти в державних і комуналь­них навчальних закладах. Це здійснюється шляхом створення різних типів дошкільних, середніх загальноосвітніх, професійно-технічних закладів, які в залежності від свого призначення надають можливість отримати освіту всім дітям незалежно від віку, фізичного і розумо­вого стану, життєвого рівня сім'ї, а також забезпечують виховання і навчання дітей-сиріт, дітей і підлітків, що потребують соціальної реабілітації.

Втілюючи ідеї, що вміщені у ст. 18 Міжнародного пакту про грома­дянські і політичні права та ст. 9 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, Конституція України у ст. 35 встано­вила, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громад­ського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокрем­лені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконан­ня цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою. Це право гарантується державою особам, які перебувають в Україні, а не лише власним громадянам. Отже, зазначена свобода передбачає як право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, так і безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Визначений в Конституції комплекс Прав і свобод забезпечує кожній людині можливість виступати самостійним суб'єктом суспіль­ного життя. Держава не повинна втручатися у реалізацію людиною її прав і свобод. Вона, згідно із Конституцією, зобов'язана лише ство­рити для кожної людини умови їх реалізації та забезпечити їх захист.

В Конституції України послідовно проводиться принцип рівності

прав і свобод особи. Згідно із ст. 21 Конститу ції,

= ===== = = ⁼⁼⁼ = = . ¹

«Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.»

У статті 24 Конституції встановлено, що

«Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівни-і ми перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічно­го та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і куль­турній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою мате­ринства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.»

Положення наведеної статті виражають ще один аспект принци­пу рівності: необхідність застосування однакових стандартів прав і обов'язків до всіх осіб без винятку. Це означає, що кожний громадянин України має і може користуватися на рівних підставах з іншими грома­дянами всім обсягом конституційних прав і свобод без дискримінації з боку держави або інших осіб за будь-якими мотивами.

В Конституції закладене загальнолюдське, гуманітарне підґрун­тя Української держави, гуманітарний вимір у її взаємовідносинах із людиною. Стаття 3 Конституції встановлює:

— — ——— — —;••—: — г г

«Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і

безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спря­мованість діяльності держави. Держава відповідає перед люди­ною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.»

Відповідно до змісту цієї статті дотримання прав людини - фунда­ментальна конституційна засада в Україні, дія якої відповідно спрямо­вує всю сукупність суспільно-політичних відносин.

Згідно із ст. 64 Конституції окремі обмеження прав і свобод можуть встановлюватися тимчасово лише у випадках воєнного або надзвичай­ного стану.

Проте Конституція, втілюючи положення Міжнародного Пакту Про громадянські і політичні права (ст. 4), визначила комплекс прав, які не можуть обмежуватися навіть при цих обставинах. Відповідно до ст. 64 ні за яких обставин не можуть бути обмежені такі права і свободи: право на життя (ст. 27); право на повагу гідності (ст. 28); на свободу та особисту недоторканність (ст. 29); право на індивідуальні, колек­тивні письмові звернення та особисті звернення до органів державної влади, самоврядування, їхніх посадових осіб (ст. 40); право на житло (ст. 47); право на шлюб та рівні права у шлюбі (ст. 51); рівноправність всіх дітей (ст. 52); право на судовий захист своїх прав і свобод (ст. 55); право на відшкодування за рахунок держави чи органів самоврядуван­ня матеріальної чи моральної шкоди (ст. 56); право знати свої права та обов'язки (ст. 57); право на правову допомогу (ст. 59); принцип рівно­сті і рівноправності громадян (ст. 24); право на громадянство та його зміну (ст. 25), а також права і свободи, що передбачені у ст. 58, 60, 61, 62, 63.

Співвідношення між правами людини і правами громадянина не однакове навіть у демократичних країнах. Як правило, для різних категорій осіб - громадян держави, іноземних громадян та осіб без громадянства - апатридів, що постійно проживають чи тимчасово перебувають на території даної держави, встановлюється різний обсяг прав, свобод та обов'язків. Проте, всередині окремих кате­горій осіб принцип рівності має дотримуватися у повній мірі. Так, коли встановлюються окремі обмеження у правах та обов'язках для іноземців та апатридів у порівнянні із громадянами держави, то такі обмеження повинні бути однаковими для всіх іноземців та осіб без громадянства.

В Конституції України (ст. 26) встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України,-за винятками, що встановлені в Конституції, законах чи у міжнародних договорах України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства регламентуєть­ся законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без грома­дянства» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, № 23. - Ст. 161), із наступними змінами і доповненнями.

На відміну від громадян України, які користуються всією повнотою прав і свобод та несуть всі обов'язки, що встановлені у законодавстві України, іноземці та особи без громадянства не користуються в Укра­їні, зокрема, політичними правами та свободами (право брати участь у виборах, референдумах, бути членами політичних партій і т. ін.), а також мають деякі інші, встановлені у законодавстві обмеження.

Встановлені законодавством обмеження є однаковими для всіх іноземців та осіб без громадянства.

Для реального й ефективного функціонування інституту основних прав і свобод людини і громадянина в країні важливе значення має визначення напрямку його розвитку.

Положення, що міститься у ст. 22 Конституції, має істотне значен­ня, зокрема, у визначенні напрямків розвитку інституту прав і свобод людини і громадянина в Україні. В цій статті визнано, що всі права і свободи людини і громадянина, які закріплені Конституцією, не можуть вважатися вичерпними. Отже, норми Конституції необхідно розглядати як правову основу для дальшого розвитку і вдосконалення системи прав і свобод особи, а також їхніх конституційних та інших законних гарантій. Виходячи із змісту цієї норми обсяг прав і свобод людини може бути розширений. Більш того, у ч. З цієї статті перед­бачено, що при прийнятті нових або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.