logo
Майданик 2011

§ 4. Зміст і структура конституції України

Під змістом основного закону держави слід розуміти сукупність конституційних норм, інститутів та принципів, що регламентують суспільні відносини, які визначають організацію державної влади, відносини цієї влади із суспільством та людиною. При цьому прийня­то розрізняти два елементи, а саме:

а) соціальний зміст конституції, тобто коло суспільних відносин, що регламентуються конституцією і становлять предмет конституцій­ного регулювання;

б) правовий зміст, тобто правовий матеріал, з якого складається конституція. Це її норми, інститути, принципи.

Визначальним елементом у характеристиці змісту конституції є суспільні відносини, що нею регулюються. Правовий зміст конститу­ції визначається її соціальним змістом.

Конституційні норми ~ це основний правовий матеріал, з якого складається конституція. За своєю природою ці норми поділяються на декілька видів. Конституційні норми розрізняються: за змістом; за характером суспільних відносин, що ними регулюються; за юридич­ним значенням, тощо.

Переважну більшість серед норм конституції становлять норми- правила. Вони регулюють конкретні суспільні відносини, визначають права і обов'язки суб'єктів конституційно-правових відносин. До цього виду норм належать норми конституції, що встановлюють права, свободи та обов'язки людини і громадянина (напр. розд.2 Конституції України), норми, що визначають правовий статус, компетенцію, форми діяльності органів державної влади та органів місцевого самовряду­вання (напр. розд. 4, 5, 6 та ін. Конституції України), норми, що визна­чають правовий статус об'єднань громадян (напр. розд. 1, 2 Консти­туції України), норми, що регулюють відносини між державою та її складовими частинами.

За характером суспільних відносин, що регулюються нормами конституції, норми-правила, що містяться в ній, поділяються на мате­ріальні та процесуальні норми або — процедурні норми. Серед матері­альних норм, у свою чергу, виокремлюються організаційні та іисти- туцінні норми. Цими нормами засновуються органи державної влади, органи місцевого самоврядування, визначається їхня структура та орга­нізація. Наприклад, згідно із Конституцією України, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. У переважній більшості випадків, організаційні норми лише основи організації та порядку діяльності того чи іншого органу державної влади. Деталь­но питання їхньої діяльності регулюються відповідними законами та спеціальними нормативно-правовими актами.

Важливе значення мають процесуальні норми. Особливо важли­ве значення мають норми конституції, що регулюють відносини між органами різних гілок державної влади, між органами різних рівнів, між органами держави та громадянами й іншими членами суспільства. 'Гаю норми є необхідними для забезпечення нормального функціону­вання держави і суспільства, реальності прав і свобод особи. Якщо процесуальні норми, процедурні механізми недостатньо розроблені, відпрацьовані, то конституція перетворюється у декларативний акт.

За часом дії конституційні норми-правила поділяються на постій­ні та тимчасові. Переважна більшість норм конституції є постійни­ми, тобто такими, що мають не обмежений термін дії. Це характери­зує конституцію як закон, дія якого не обмежена у часі. Однак, крім постійних норм, в конституції можуть міститися також і тимчасові норми. Зазвичай такі нормі містяться у розділах перехідних положень конституції (напр. розд. 15 Конституції України ). Такі норми регулюють процедуру організації і здійснення державної влади, функціонування суспільних і державних інституцій у перехідний період, від набрання законної сили конституцією до повного втілення її положень у ЖИ'ГТЯ. Такі норми встановлюють, зокрема, терміни утворення органів, перед­бачених конституцією, можуть передбачати здійснення тих чи інших повноважень органів до створення органів, що передбачені конститу­цією тощо. Отже, тимчасові норми конституції покликані забезпечити нормальне функціонування держави і суспільства у перехідний період.

Конституції містять також норми-цілі. Ці норми являють собою конституційні орієнтири розвитку суспільства і держави. Такі норми є характерними переважно для конституцій, соціальний зміст яких не обмежується політичними відносинами. Норми-цілі можуть вста­новлювати як загальні перспективні цілі, орієнтири розвитку суспіль­ства і держави, так і конкретні цілі розвитку тих чи інших конкретних суспільних відносин. Наявність норм-цілей є характерною рисою сучас­них конституцій. Визначаючи загальні напрямки розвитку суспільства і держави, норми-цілі визначають орієнтири законодавчої техніки, розви­тку законодавства держави. Однак, якщо конституція містить забагато норм-цілей, то вона перетворюється на переважно програмний документ.

Серед конституційних норм виокремлюють норми-визначення. Такі норми містять характеристики тих чи інших конституційних інсти­тутів, елементів суспільства, окремих органів державної влади, орга­нів місцевого самоврядування, тощо. Такими є, наприклад, норми, що визначають природу держави, наприклад - соціальна, право­ва. демократична, тощо. Так, наприклад, відповідно до Конституції України, Президент України є главою держави і виступає від її імені (ст. 102 Конституції України).

Соціальний зміст конституції у концентрованій формі знахо­дить свій вираз в її принципах. Принципи конституції — це осново­положні керівні засади. В них знаходять свій юридичний вираз осно­вні об'єктивні закономірності розвитку даного суспільства і держави. В принципах конституції знаходять свій прояв якісні характеристики конституційного регулювання суспільних відносин. Принципи є одним з найважливіших елементів правового змісту конституції, який має самостійне значення.

Зміст конституції знаходить свій прояв у її формі.

Під формою конституції прийнято розуміти спосіб конституюван­ня, тобто — організації правового матеріалу — норм, інститутів, прин­ципів, що містяться в Основному законі. Отже, форма конституції - це спосіб організації того правового матеріалу, що в ній вміщений.

Структура конституції — внутрішня будова конституції, поділ на частини (розділи, глави, статті, пункти), внутрішня узгодженість скла­дових частин, послідовність їх розташування. Структуру конституції утворюють її складові частини. Зазвичай, структура конституції включає: преамбулу, тобто вступну частину; основну частину; прикінцеві положен­ня: перехідні положення. Інколи можуть міститися ще й додатки.

Преамбули містяться у переважній більшості конституцій. За своїм змістом і обсягом вони бувають різні. Бувають дуже короткі преамбу­ли, що обмежуються урочистою формою проголошення конституції та деяких цілей, в ім'я яких прийнята конституція. Інколи преамбули бувають досить великими. У них можуть викладатися історія країни до прийняття конституції, визначатися перспективи подальшого розви­тку, тощо. Преамбули мають важливе значення для тлумачення всіх положень конституції, а також чинних законів.

Основна частина конституції поділяється на розділи, глави. Кіль­кість розділів та глав, порядок їх розташування у значній мірі визнача­ється межами конституційного регулювання та принципами, що лежать в основі конституції.

Характерно, що в конституціях тоталітарних держав розділи та глави, що призначені регламентації прав і свобод людини і громадянина, вміщуються наприкінці конституції. Це є свідченням ставлення держави до людини. Коли ж в конституціях розділи, глави, які визначають право­вий статус особи, розміщені на одному з перших місць-то це визначає визнання людини з її інтересами та потребами центром громадянського суспільства. Така структура характерна для сучасних конституцій демо­кратичних країн. Ця ж ідея сприйнята в Україні - регулюванню прав і свобод людини і громадянина присвячено розділ II Конституції.

Частина конституції, яка регламентує організацію державної влади та місцевого самоврядування, складається з розділів, глав, що визна­чають основний зміст таких конституційно-правових інститутів, як: глава держави; парламент; уряд; система органів судової влади; органи конституційної юрисдикції; Прокуратура; система місцевого самовря­дування. Система, і порядок розташування цих розділів обумовлені принципами, що лежать в основі організації і функціонування держав­ної влади та місцевого самоврядування, а також роллю, яка визначена конституцією главі держави, законодавчій та виконавчій владі. В Консти­туції України питанням організації і функціонування державної влади присвячено розділи ІУ-УШ. XII, а місцевого самоврядування - XI.

Гак, у розділі четвертому - Верховна Рада України - визначе­но правовий статус Верховної Ради України, встановлено, що вона є єдиним органом законодавчої влади в Україні, визначається її структура, компетенція, форми діяльності. У розділі п'ятому - Президент України - встановлюється, що Президент України є главою держави і виступає від її імені. Встановлюється компетенція Президента України, порядок його взаємовідносин з органами всіх гілок влади тощо. У розділі шосто­му - Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади - визна­чено, що вищим органом в системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Визначається компетенція уряду, порядок роботи, підконтроль- ність та підзвітність тощо. У розділі сьомому - Прокуратура України - визначено місце і роль Прокуратури в системі державної влади, її функ­ції і повноваження, порядок утворення і принципи діяльності. Розділ восьмий — Правосуддя України — присвячений регламентації системи органів судової влади, принципів їх організації та діяльності. Визнача­ються основні функції правосуддя, порядок формування органів судової влади, принципи, на основі яких здійснюється судочинство в Україні. У розділі дванадцятому - Конституційний Суд України - визначається статус Конституційного Суду України, встановлюється, що єдиним орга­ном конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд Укра­їни. В цьому розділі визначається склад Конституційного Суду, його компетенція, порядок формування, вимоги, що ставляться до кандида­тів на посаду судді, порядок діяльності, види актів даного органу тощо.

Важливою рисою сучасних конституцій є те, що в них велика увага приділяється регламентації місцевого управління та самоврядування. Це проявляється у досить детальному регулюванні цих інститутів нормами окремого розділу чи глави. У Конституції України регламен­тації питань місцевого самоврядування присвячено розділ одинадця­тий — Місцеве самоврядування. В ньому визначається поняття місце­вого самоврядування, його система, основи компетенції, порядок організації і діяльності.

В структурі конституції важливе значення належить прикінцевим положенням та перехідним положенням. У Конституції України це розділи XIV і XV. Ці розділи містять дуже різні за характером норми. Зокрема вони стосуються дії чинного законодавства в перехідний період створення нового законодавство на основі нової конституції. Ці норми визначають також порядок здійснення державної влади та місцевого самоврядування в період до створення передбачених новою конституцією інститутів. Ці норми стосуються деяких тимчасових визначень щодо застосування певних положень конституції, а також визначають деякі інші питання.