§ 3. Конституціїшо-правові норми: поняття, особливості, види

Пізнання галузі права неможливе без з'ясування особливостей правових норм, які його складають.

Конституційно-правові норми— це встановлені, санкціонова­ні державою загальнообов'язкові правила поведінки, що регулю­ють суспільні відносини і складають однорідну групу. їм притаманні загальні ознаки юридичних приписів, тобто вони регулюють суспільні відносини, встановлюють обов'язкові правила поведінки, містяться у правових актах держави; охороняються і забезпечуються при необ­хідності примусовою силою держави.

У порівнянні з нормами інших галузей права норми конституцій­ного права України відрізняються: а) своїм змістом, сферою суспіль­них відносин, на регулювання яких спрямовані; б) джерелами, в яких вони містяться, оскільки найважливіші норми закріплені в Конституції України, що мають найвищу юридичну силу: в) установчим характе­ром своїх приписів, оскільки конституційно-правові норми визначають форми правових актів, порядок їх прийняття і опублікування, компе­тенцію державних органів; г) особливостями внутрішньої структури.

На відміну від інших галузей права в нормах конституційного права значно більше норм загально-регулюючого характеру. До таких насамперед належать норми-принципи, норми-поняття, норми-завдан- ня, яких досить багато в першому розділі Конституції України. Чимало

конституційно-правових норм у своїй реалізації пов'язані не з виник­ненням конкретних правовідносин, а з відносинами загального харак­теру або ж з правовим становищем (громадянство, статус Автономної Республіки Крим у складі України).

Конституційно-правові норми, як правило, не класичні, тобто не завжди мають у своєму складі всі три елементи: гіпотезу, диспози­цію, санкцію. Є норми, які мають тільки диспозицію. До таких норм належать, наприклад: «Президент України є главою держави і висту­пає від її імені» (ст. 102 Конституції України). Зустрічаються норми, що складаються з гіпотези і диспозиції. Наприклад: «Законопроект про внесення змін до Конституції України», крім розділу І «Загаль­ні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесен­ня змін до Конституції України», попередньо схвалений більшіс­тю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш, як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України (ст. 155 Конституції України). В окре­мих випадках констигуційно-правові норми містять у собі й санк­цію. Наприклад: «Верховна Рада України за пропозицією Президента України або не менш як однієї третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийня­ти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України» (ст. 87 Конститу­ції України). Відповідно до ч. З ст. 115 Конституції України, прийнят­тя Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України має наслідком відставку всього складу Уряду України.

Конституційно-правові норми мають багато специфічних рис у порівнянні з правовими нормами інших галузей права України і є досить різними. Для правильного їх застосування і виявлення їх влас­тивостей необхідно провести їх класифікацію за такими ознаками: за змістом, юридичною силою, територією дії, характером втілення приписів, призначенням у механізмі правового регулювання, функці­ональною спрямованістю, терміном дії.

За змістом, тобто колом суспільних відносин, що регулюються, одні норми пов'язані зі сферою суспільних відносин, в яких встанов­люються основи конституційного ладу, другі - із закріпленням основ правового статусу людини і громадянина, треті — з територіальним устроєм, четверті — із системою органів державної влади і місцевого § 3. Конституційно-правові норми: поняття, особливості, види

самоврядування в Україні, п'яті — із закріпленням виборчої системи тощо.

Конституційно-правові норми України суттєво різняться за юридичною силою. Це залежить від того, в якому нормативному акті міститься норма і яке місце посідає акту правовій системі України. Найважливіші норми знаходяться в Конституції України і конститу­ційних законах. Жодна правова норма не повинна суперечити нормам Конституції України. На основі Конституції, законів України в держа­ві видаються інші правові акти: постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, акти органів місцевої виконавчої влади і місцево­го самоврядування.

За призначенням, у механізмі правового регулювання, норми конституційного права поділяються на матеріальні і процесуальні. Прикладом матеріальної норми є ст. 102 Конституції України:

На відміну від кримінального, цивільного, адміністративного права конституційне право не має спеціальної процесуальної галузі, норми якої могли б встановлювати загальний, однаковий порядок реалізації матеріальних конституційно-правових норм. Але виконання багатьох із них пов'язане з необхідністю додержання широкої системи процедур­них правил, які містяться у відповідних процесуальних (процедурних) нормах. Особливо це стосується реалізації громадянами України полі­тичних прав (право обирати і брати участь у виборах, референдумах), процедури діяльності законотворчого органу. Матеріальні конституцій­но-правові норми містять у собі приписи щодо правового регулюван­ня суспільних відносин, а процедурні норми визначають процедури, в межах яких вона повинна бути здійснена.

Позитивною тенденцією розвитку конституційного законодавства України останніх років стало збільшення кількості в ньому процесу­ально-процедурних норм, наприклад, у законах про вибори. Однак це не означає, що процесуальні норми таких актів у повному обсязі забез­печують якісне застосування матеріальних норм даних нормативних актів. Для забезпечення якості законотворчої роботи велике значення має Регламент Верховної Ради України.

За терміном дії конституційно-правові норми поділяються на постійні, тимчасові та виключні. Більшість норм конституційного права України - постійні. Строк їх дії чітко не визначений. Тимчасові норми, як правило, містяться у перехідних положеннях розділів нормативних актів, наприклад: «Встановити, що до прийняття відповідних акт ів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу PCP з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України» (Постанова Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP»). Такі норми містяться в розділі XV «Перехідні положення» Конституції України.

Виключні норми встановлюються, наприклад, за надзвичайних обставин.

За територією дп розрізняють конституційно-гіравові норми, які діють на території: всієї України; Автономної Республіки Крим; окре­мих адміністративно-територіальних одиниць.

За характером приписів, які містяться в конституційно-правових нормах, останні поділяються на уповноважуючі, зобов'язуючі і забо­роняючі.

Уповноважуючі норми закріплюють право суб'єктів державно- правових відносин виконувати відповідні дії, визначають межі їх повноважень. Такий характер мають норми, які встановлюють компе­тенцію України, Автономної Республіки Крим, кожного державного органу. До категорії уповноважуючих норм належать також норми- принципи, норми-цілі (наприклад: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава» -ст. 1 Конституції Украї­ни). норми-завдання тощо.

Зобов 'язуючі конституціїто-правові норми закріплюють обов'язки відповідних суб'єктів діяти в межах норми. До цієї групи норм консти- § 3. Конституційно-правові норми: поняття, особливості, види

туційного права України належать насамперед норми, які закріплю­ють конституційні обов'язки громадян: захитати Вітчизну, неухиль­но додержуватися Конституції України і законів України, не завдавати шкоди природі, культурній спадщині, сплачувати податки, шанувати державні символи (ст. 65, 66,67 Конституції України).

До цієї групи відносять також норми, які встановлюють обов'язки органів державної влади: «Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом деся­ти днів» (ст. 94 Конституції України).

За характером втілених приписів норми конституційного права поділяються на імперативні і диспозитивні.

До імперативних належать норми, які не дають суб'єктам держав­но-правових відносин свободу вибору своєї.поведінки. У них одно­значно вказуються варіант поведінки, дії суб'єкта у відповідних обставинах. Так. — Ст. 27 Закону України «Про громадянство Украї­ни» встановлює, що зміна громадянства дітей віком від 16-ти до 1 8-ти років у разі зміни громадянства їх батьків, а також у разі їх усинов­лення може відбуватися тільки за згодою дітей. Без їхньої згоди це не може відбутись.

Диспозитивні норми дають можливість суб'єктам державно-право­вих відносин вибирати варіант поведінки з урахуванням вказаних у нормі умов і обставин.

За функціональною спрямованістю норми конституційного права України поділяються на регулятивні й охоронні. Більша частина їх є регулятивними, наприклад:

«Порушення особою правил комендантської години тягне за собою затримання до закінчення комендантської години. Затри­мані за порушення правил комендантської години підлягають особис­тому огляду й оглядові їхніх речей, про що складається протокол» (ст. 29 Закону України «Про надзвичайний стан»). Охоронні консти­туційно-правові норми являють собою заборону. Так. - Ст. 14 цього Закону, наприклад, встановлює, що у період дії надзвичайного стану не можуть бути розпущені Верховна Рада України та Верховна Рада Автономної Республіки Крим, зупинена діяльність їх та Президента України.