§ 4. Припинення громадянства України; їіого підстави

З проблемою набуття громадянства тісно пов'язане друге важливе питання, що стосується підстав і порядку припинення громадянства України.

Припинення громадянства - це припинення правового зв'язку особи з певною державою.

У світовій практиці громадянство може припинятися, як прави­ло, за наявності таких підстав: по-перше, правовий зв'язок особи з державою може припинятися внаслідок виходу особи із громадянства за власним бажанням, що визначається як експатріація; по-друге, у ряді країн однією з підстав припинення громадянства є примусове позбав­лення громадянства.

Така підстава припинення громадянства як позбавлення особи громадянства звичайно є санкцією держави по відношенню до особи, яка вчинила протиправні дії. У світовій практиці, такий захід як прави­ло, застосовується лише щодо тих громадян, які набули громадянство у порядку натуралізації і то на протязі порівняно нетривалого часу після натуралізації. Наприклад, Австрійський Закон про громадянство, який допускає позбавлення громадянства натуралізованих громадян, забороняє це робити після спливу 6 років з моменту натуралізації (абз. З параграфу 34 Закону).

Примусове позбавлення громадянства осіб, що набули його в порядку натуралізації, визначається як денатуралізація. Інколи гака підстава, як примусове позбавлення громадянства може застосовувати­ся і щодо осіб, якими воно набуте за народженням. Цей порядок визна­чається як денаціоналізація. За загальним правилом у законодавстві можуть встановлюватися й інші підстави припинення громадянства, воно також може припинятися на підставі міжнародних договорів.

У колишньому СРСР така підстава припинення громадянства як позбавлення особи громадянства була закріплена у законодавстві і застосовувалась на практиці. Інститут позбавлення громадянства був передбачений у Законі «Про громадянство СРСР» 1978 року. Така підстава припинення радянського громадянства могла застосовуватись за рішенням Президії Верховної Ради СРСР у виключних випадках і по відношенню до тих осіб, які вчинили дії, що порочать звання радян­ського громадянина. На практиці ж позбавлення радянського грома­дянства головним чином застосовувалося щодо радянських громадян, які були «не зручними» для того режиму, а отже не бажаних для нього (дисиденти).

Україна, йдучи шляхом втілення у законодавстві нашої держа­ви прогресивних положень міжнародного права, зокрема, засад, що визначені Загальною Декларацією прав людини (стаття 15), відповідно до якої кожна людина має право на громадянство і ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства, не передбачає такої підстави припинення громадянства.

Аналіз положень чинного законодавства України, які регулю­ють питання припинення громадянства України, свідчить, що в його нормах втілені демократичні засади, які містяться у міжнародно- правових документах. Так відповідно до ст. 15 Загальної деклара­ції прав людини та ст. 8 Конвенції про скорочення безгромадянства кожна людина має право на громадянство, ніхто не може бути довільно позбавлений громадянства.

Це демократичне положення знайшло своє втілення у ст. 25 Конституції України та у преамбулі Закону України Про громадян­ство України відповідно до яких громадянин України не може бути позбавлений громадянства або права змінити громадянство. Таким чином, у законодавстві України встановлюється заборона на позбав­лення громадянина України громадянства. Жоден з органів держави, посадових осіб не можуть таке зробити за будь-яких обставин, оскіль­ки, загальновизнано, що позбавлення людини громадянства суперечить її природнім правам.

Відповідно до законодавства України громадянство може припиня­тися з різних підстав. Припинення громадянства може бути пов'язане з бажанням людини набути громадянство іншої держави, що обумовлює припинення громадянства України. Громадянство може припинятися і в тому випадку, коли громадянин України вчинив дії, що за законо­давством унеможливлюють перебування його в громадянстві України.

Згідно із Конституцією України (ст. 4) Підстави припинення грома­дянства України визначаються законом. Сам перелік підстав, за якими може бути припинено Українське громадянство та порядок його припи­нення визначено у Законі Про громадянство України.

Відповідно до Закону (ст. 17) громадянство України може припиня­тися за такими підставами: 1) внаслідок виходу з громадянства Укра­їни; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, перед­баченими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, в законодавстві чітко визначені підстави, за якими може бути припинене українське грома­дянство.

Першою підставою припинення громадянства України, за Зако­ном, є вихід з громадянства. Припинення громадянства за цією підста­вою здійснюється в порядку, передбаченому ст. 18 Закону. Відповідно до цієї статті:

«Громадянин України, який відповідно до чинного законодавства України є таким, що постійно проживає за кордоном, може вийти з громадянства України за його клопотанням. (Частина перша статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2663-1У (2663-15) від 16.06.2005).»

Якщо дитина виїхала разом з батьками на постійне проживання за кордон і батьки виходять з громадянства України, за клопотанням одного з батьків разом з батьками з громадянства України може вийти і дитина.

Якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживан­ня за кордон і виходить з громадянства України, а другий залишається громадянином України, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить з громадянства України, за його клопотанням.

Якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне прожи­вання за кордон і виходить з громадянства України, а другий є інозем­цем чи особою без громадянства, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить з громадянства України, за його клопотанням.

Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон і її батьки вийшли з громадянства України, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків.

Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшов з громадянства України, а другий є громадянином України, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням про це того з батьків, який вийшов з громадянства України.

Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшов з громадянства України, а другий є інозем­цем чи особою без громадянства, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням того з батьків, який вийшов з громадянства України,

Дитина, яка відповідно до чинного законодавства України вважа­ється такою, що постійно проживає за кордоном, може вийти з грома­дянства України за клопотанням одного з батьків. (Статтю 18 доповне­но частиною згідно із Законом № 2663-1У (2663-15) від 16.06.2005)

Дитина, яка набула громадянство України за народженням, якщо на момент її народження батьки або хоча б один із них були інозем­цями чи особами без громадянства, може вийти з громадянства Укра­їни за клопотанням одного з батьків незалежно від місця проживання дитини. (Частина дев'ята статті 18 в редакції Закону № 2663-1V (2663- 15) від 16.06.2005)

Дитина, яка усиновлена подружжям, один з якого є громадянином України, а другий є іноземцем, може вийти з громадянства України за клопотанням усиновителя, який є іноземцем.

Дитина, усиновлена іноземцями або особами без громадянства, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з усино­вителів.

Вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповно­важеними органами іншої держави, про те, що «громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України.

Вихід дітей віком від 14 до 18 років з громадянства України може відбуватися лише за їхньою згодою (ст. 18 Закону).

Вихід з громадянства України не допускається, якщо особу, яка клопоче про вихід з громадянства України, в Україні притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконанню.

Датою припинення громадянства України у випадках, передбаче­них статтею 18 Закону, є дата видання відповідного Указу Президента України.

Зазначені вимоги встановлюються з метою захистити права і закон­ні інтереси громадян України, юридичних осіб та держави в цілому від будь-яких порушень, що можуть виникнути у зв'язку із виходом даної особи з громадянства України. Крім того, вимоги наведеної статті Зако­ну втілює положення Конвенції про скорочення безгромадянства, що спрямовані на зменшення кількості осіб без громадянства. Особі, яка відповідає зазначеним вимогам, не може бути відмовлено у виході із громадянства України.

Таким чином, припинення громадянства України внаслідок виходу з громадянства є результатом вільного волевиявлення особи, яка бажає набути громадянство іншої держави.

Поряд з припиненням громадянства України у зв'язку із бажанням особи набути громадянство іншої держави, воно може бути припине­но також внаслідок його втрати. За певних обставин, коли громадяни­ном України вчинено дії, що порушують законодавство нашої держави, громадянство України може бути втрачене. Отже, наступною підста­вою припинення громадянства України є його втрата. Втрата громадян­ства, як особливий вид його припинення, є санкцією держави стосовно особи, що порушила законодавство.

У Законі Про громадянство України визначено обставини, за яких громадянство України втрачається. Відповідно до статті 19, підстава­ми для втрати громадянства України є:

1. Добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття.

Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про такр набуття відповідно до порядку, встановленого національним законо­давством держави, громадянство якої набуто.

Не вважаються добровільним набуттям іншого громадянства такі випадки:

а) одночасне набуття дитиною за народженням громадянства Укра­їни та громадянства іншої держави чи держав;

б) набуття дитиною, яка є громадянином України, громадянства своїх усиновителів унаслідок усиновлення її іноземцями;

в) автоматичне набуття громадянином України іншого громадян­ства внаслідок одруження з іноземцем;

г) автоматичне набуття громадянином України, який досяг повноліття, іншого громадянства внаслідок застосування законодавства про грома­дянство іноземної держави, якщо такий громадянин України не отримав документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави;

2. Набуття особою громадянства України на підставі статті 9 цього Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів;

3) Добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є загальним військовим обов'язком чи альтернативною (невійськовою) службою. (Частина перша статті 19 в редакції Закону № 2663-1V (2663-15) від 16.06.2005)

Положення пунктів 1, 3 частини першої цієї статті не застосову­ються, якщо внаслідок цього громадянин України стане особою без громадянства.

Датою припинення громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного указу Президента України.

Отже, лише факту наявності однієї із перелічених у зазначеній статті Закону обставин недостатньо для того, щоб громадянин України визнавався таким, що втратив українське громадянство і набув грома­дянство іноземної держави. Необхідно, щоб був виданий відповідний указ Президента України.

Таким чином, громадянство України незалежно від підстав його І припинення, вважається припиненим з того моменту, коли орган держави, що уповноважений вирішувати питання громадянства Укра­їни прийняв відповідне рішення і видав з такого питання встановле­ний у законодавстві України вид нормативного акту.