§ 3. Парламент і парламентаризм: співвідношення, місце у політичній організації суспільства

із виникненням та еволюцією парламенту тісно пов'язане станов­лення і розвиток такої інституції, як парламентаризм. Парламенти і парламентаризм є невід'ємною складовою частиною політичної систе­ми сучасних демократичних країн. .Як свідчать історичний досвід та сучасна практика, така владна структура була і залишається елементом найефективнішої моделі політичної організації суспільства.

Загальновизнано, що парламент і парламентаризм — поняття тісно пов'язані між собою, але нетотожні. J1.T. Кривенко обґрунтовано зазначає, що сприйняття понять «парламент» та «парламентаризм» як тотожних, по-перше, не відповідає їх суті і змісту, а, по-друге, віль­но чи мимоволі відволікає увагу від оцінки парламенту крізь призму його якості, оскільки сама наявність цього органу презюмує наявність парламентаризму. Вона акцентує увагу і підкреслює, що «Парламент може функціонувати і без парламентаризму, про що передусім свід­чить історичний аналіз. Але парламентаризму поза парламентом бути не може. Парламентаризм уособлює якість парламенту». Становлен­ня ж парламентаризму пов'язується не із виникненням ще у Х11-ХІИ ст. перших парламентів, а з пізнішим періодом — періодом постбур- жуазних революцій. Саме тому, підкреслює названа автор, важливо і необхідно осмислити і визначити поняття парламентаризму ^:s.

В науковій літературі існує багато визначень поняття парламента­ризму.

У юридичній енциклопедії визначено, що «Парламентаризм (франц. parlementarisme - парламентська система, від parlement - парламент) — система організації державної влади, для якої характер­ним є визнання провідної або істотної ролі парламенту» ²".

Аналізуючи проблеми парламентаризму В. М. Шаповал зазначає: «Під парламентаризмом слід розуміти таку систему взаємодії держа­ви і суспільства, для якої історично характерними є визнання провід­ної, а в наш час - особливої і суттєвої ролі вищого і постійно діючого представницького органу в здійсненні державновладних функцій» ³⁰.

О. М. Бандурка та Ю. Д. Древаль стверджують, що «парламен­таризм як явище є системою організації та функціонування верхо­вної державної влади, що характеризується розподілом законодавчих та виконавчих функцій при привілейованому становищі парламенту теорією і практикою діяльності парламенту.»

Л. Т. Кривенко дає таке визначення поняття «парламентаризм»: «Парламентаризм являє собою таку форму державного керівництва, якій властиві провідне становище представницького органу в системі державних органів, контроль парламенту за виконавчою владою, поділ праці законодавчої та виконавчої, привілейоване становище депутатів та їхня юридична незалежність від виборців».

Визначаючи поняття парламентаризму, далі Л. Т. Кривенко підкрес­лює. що серце досліджуваної системи та її фундамен т — це сильний парламент, до виключного відання якого юридично і фактично нале­жать важливі сфери суспільного і державного життя, а також необхідні повноваження у цих сферах, що, власне, характеризує його як парла­мент. «За загальновизнаною світом доктриною, необхідний комплекс парламентських прерогатив становлять: прийняття законів, прийняття бюджету, парламентський контроль. Інші державні органи не вправі втручатись у названі сфери.

За умови повнокровного здійснення парламентом тієї чи іншої країни наведених класичних привілеїв в ній існує парламентаризм. При цьому важливо і необхідно наголосити, що його наявність прояв-

²⁵ Шаповал В. М. Парламентаризм. // Юридична енциклопедія, - К.: Вид-во «Українська енциклопедія» ім. M П. Бажана, 2002. - T. 4. - С 435—136.

¹¹¹ Шаповал В. Зарубіжний парламентаризм.- К : Основи, 1993.-С. 4.

" Бандурка О. M, Древаль Ю. Д Парламентаризм в Україні: становлення і розвиток: Мо­нографія.-Харків: Ун-твнутр справ, 1999.-С. 20—21 ляєгься і забезпечується реалізацією представницьким органом усієї сукупності парламентських прерогатив. За інших умов наступає процес втрати парламентаризму» ^з:.

Таким чином, характерною ознакою парламентаризму є наявність парламенту - органу, якому притаманні чітко визначені функції. Слід зазначити і підкреслити, що генезис і утвердження парламентариз­му обумовлюють необхідність запровадження і дотримання у побудо­ві державного механізму принципу поділу влади та жорсткого підко­рення кожного із органів, які представляють окремі гілки державної влади тому неодмінному установленню, що існує комплекс питань, які належать до виключної компетенції законодавчої влади. Вторгнення інших гілок влади в сфери, що становлять прерогативу законодавчої влади слід розглядати і трактувати як прагнення знищити парламента­ризм. Відмічене найчастіше можна спостерігати з боку органів вико­навчої влади, для яких зазіхання на парламентські прерогативи і навіть на саме існування найвищого представницького органу народу стало майже традиційним.

У процесі історичного розвитку парламенту було значно розши­рено спектр конституційних і наукових найменувань цього органу. «Парламент» отримав ряд інших визначень: «законодавчі збори»; «законодавчий орган»; «орган народного представництва»; «загаль­нодержавний представницький орган народу»; «легіслатура». Остання назва - «легіслатура» походить від латинських слів «lex (legis)» - закон і «latus» — внесений, встановлений.