26.3. Соціальна адптація та надання допомоги особам, звільненим з місць відбування покарання

Соціальна адаптація осіб, звільнених від відбування покарання, є одним із важливих напрямків не тільки профілактики вчинення нових злочинів цією категорією осіб, а й профілактики злочинності в цілому. У Державній програмі соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, на 2004-2006 роки, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2004 р. № 1133 відмічається, що надання допомоги особам, звільненим з місць позбавлення волі, які втратили соціальні зв'язки, є важливим суспільним завданням. На вирішення цього завдання були прийняті Закон України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк” і Комплексна програма профілактики злочинності на 2006-2011 роки. Проте заходи, які були здійснені й здійснюються, поки що є малоефективними і не забезпечують належної допомоги із соціальної адаптації.

Для колишніх засуджених „вихід на свободу” є гострою кризовою ситуацією, оскільки за час відбування покарання вони втрачають навички до вільного життя, починають боятися його. Живучи на всьому готовому, у них порушуються нормальні людські стосунки, вони не мають можливості для потрібної самореалізації та прояву активності, властивої відповідному віку, а формально звільнюючись, не звільняються внутрішньо, звикнувши залежати від керівної адміністративної сили. В результаті, набуті у виправних установах негативні звички та навички пристосованця відбиваються на всьому подальшому житті, психології та вчинках вже дорослої людини.

Окрім внутрішніх психологічних факторів адаптації колишнім засудженим перешкоджає байдуже навколишнє середовище, а у деяких випадках і відверте неприйняття як найближчого оточення, так і суспільства в цілому. Звільнені з місць позбавлення волі опиняються наодинці з масою проблем: пошук житла, навчання, роботи, інших засобів до існування тощо. А від того, наскільки успішним буде вирішення проблем, з якими стикається ця категорія громадян, залежить успішність інтеграції звільненого в суспільство, а, в решті-решт і зменшення ризику вчинення ним нового злочину. Саме тому і необхідна постійна увага як з боку держави, так і суспільства до вирішення проблем осіб, звільнених з місць позбавлення волі, забезпечення найефективнішого впровадження заходів сприяння їх соціальній адаптації.

Соціальна адаптація за своєю природою представляє собою достатньо складну проблему, що входить до предмету дослідження не тільки кримінології та кримінально-виконавчого права, а й наук так званого психолого-педагогічного циклу. Це обумовлено тим, що процес соціальної адаптації в науці майже завжди розглядається з позиції переходу людини у нове соціальне середовище, сприйняття нею вимог, настанов та системи ціннісних орієнтацій цього середовища. Засобами соціальної адаптації є сприйняття індивідом норм і цінностей нового соціального середовища, що склалися в ньому, форм соціальної взаємодії (приміром, стилю та кола спілкування) і характерних для нього форм діяльності. Соціальна адаптація має дві форми: активну, коли індивід прагне до впливу на соціальне середовище з метою його зміни, і пасивну, коли він не прагне до впливу на неї. Показниками успішної соціальної адаптації є: високий соціальний статус індивіда в новому соціальному середовищі і його психологічна задоволеність ним. Показниками низької соціальної адаптації є переміщення індивіда в інше соціальне середовище, що характеризується формами соціальної взаємодії з певними відхиленнями [155, с. 20].

Успішність соціальної адаптації залежить від характеристик соціального середовища (тобто від того, наскільки воно складне і піддане змінам), а також від характеристик самої людини. Найбільш значимими для соціальної адаптації соціально-демографічні характеристики людини є освіта і вік. Саме тому, у випадку відсутності потрібної допомоги у соціальній адаптації з боку відповідних суб‘єктів, адаптація неповнолітнього може протікати у пасивній формі, що здатне привести його до остаточного переходу до злочинного середовища, сприйняття негативних традицій і звичок.

Безумовно, успішність процесу соціальної адаптації ставиться в залежність від моральної та психологічної підготовки особистості до життя в нових умовах і пристосування до них. Поряд із цим і наукові дослідження, і практика доводять, що результативність процесу соціальної адаптації неповнолітніх водночас залежить і від того, наскільки ефективно державні органи та громадські організації здійснюють контроль за їх поведінкою, організовують трудове та побутове влаштування, проводять виховну роботу [156, с. 20].

У статті 1 Закону України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк” вказується, що соціальна адаптація - це комплекс правових, економічних, організаційних, соціально-психологічних та інших заходів, які здійснюються щодо звільнених осіб з метою пристосування до умов соціального середовища, захисту їх прав і законних інтересів. Тобто соціальна адаптація звільнених розглядається як процес, сукупність послідовних дій, заходів того чи іншого спрямування для досягнення визначених цілей.

Процес соціальної адаптації звільнених не протікає стихійно, а скеровується уповноваженими на це органами, службами та організаціями, коло яких достатньо чітко визначено в законі. Аналіз положень вищевказаного закону, зокрема, кола органів і служб, на які покладається здійснення цієї діяльності, дозволяє дійти висновку, що процес соціальної адаптації розпочинається лише після звільнення неповнолітнього з установи виконання покарань.

У той же час, хоча за законом адміністрація установ виконання покарань формально й не є безпосереднім суб‘єктом сприяння соціальній адаптації звільнених, запроваджувані нею під час виконання покарання заходи, безумовно, можуть створити умови для моральної, психологічної та організаційної підготовки вказаних осіб до життя на свободі. Інакше кажучи, належне виконання покарання та підготовка засудженого до звільнення створюють підґрунтя для ефективності проведення подальших заходів.

На те, що сприяння благополуччю засуджених та звільнених має першочергове значення, звертається увага й у міжнародних документах. У Мінімальних стандартних правилах поводження з ув’язненими закріплюється, що про майбутнє, яке чекає засудженого після звільнення, необхідно дбати з самого початку відбування строку покарання. Тому адміністрація установи повинна допомагати засудженому підтримувати та укріплювати зв’язки з особами та установами, які знаходяться за межами колонії і здатні захищати інтереси сім’ї засудженого чи сприяти його включенню у життя суспільства після звільнення. Державні або інші органи і установи, що допомагають звільненим знаходити своє місце в суспільстві, повинні там, де це можливо й потрібно, піклуватися про те, щоб такі засуджені отримували необхідні документи та посвідчення особи, знаходили житло і роботу, мали необхідну та достатню для даного клімату й пори року одяг та мали кошти, достатні для проїзду до місця призначення й для життя протягом періоду, безпосередньо триваючим за звільненням [66, с. 39-48].

Одне з найважливіших місць у структурі заходів, спрямованих на сприяння подальшій соціальній адаптації засуджених після звільнення, що проводяться адміністрацією колоній, є проведення індивідуально - виховної роботи та можлива допомога у вирішенні вказаних питань під час відбування покарання. Її результатом повинна стати моральна та психологічна готовність особи до вільного життя, засвоєння правил і норм людського співіснування. У здійсненні цієї діяльності, як і передбачається міжнародними документами, можуть брати участь об'єднання громадян, релігійні і благодійні організації та окремі особи.

З метою надання особам, які звільнені від відбування покарання, сприяння у відновленні в соціальному статусі повноправного члена суспільства, поверненні їх до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві “Порядком взаємодії органів і установ виконання покарань, територіальних органів внутрішніх справ та центрів зайнятості населення щодо надання особам, які звільнені від відбування покарання, допомоги в трудовому і побутовому влаштуванні, соціальній адаптації” установлено достатньо чіткий порядок взаємодії органів і установ, покликаних сприяти вирішенню вказаних питань, а також порядок інформування про звільнених засуджених.

Адміністрація установи виконання покарань не пізніше ніж за три місяці до закінчення призначеного строку покарання проводить бесіду із засудженим для визначення його намірів щодо місця проживання та працевлаштування після звільнення і надання необхідної допомоги у вирішенні цих питань. За підсумками бесіди від засудженого приймається заява відповідного змісту, яка після звільнення долучається до його особової справи.

Для перевірки можливості проживання засудженого до обмеження волі або позбавлення волі на певний строк після звільнення за обраним ним місцем проживання за три місяці до закінчення строку покарання надсилається повідомлення-запит до відповідного районного (міського) відділу (управління) внутрішніх справ (далі - орган внутрішніх справ). Повідомлення-запит надсилається, як правило, до територіального органу внутрішніх справ тієї місцевості, де засуджений проживав до взяття під варту (засудження) і де в нього збереглися родинні зв'язки.

Стосовно засуджених з числа інвалідів першої та другої груп, а також чоловіків віком понад шістдесят років і жінок – понад п’ятдесят п’ять років, які, у разі потреби та за їхньою згодою, підлягають направленню до спеціального будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів, разом з повідомленням-запитом до органу внутрішніх справ направляється відповідно до Міністерства праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, Головного управління праці та соціального захисту населення обласної державної адміністрації, Головного управління соціального захисту населення Київської міської держадміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації за місцем розташування відповідного спеціального будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів особиста заява засудженого, медична довідка про стан здоров’я з висновком про необхідність стороннього догляду, довідка про розмір призначеної пенсії (за наявності), а також довідка медико-соціальної експертної комісії про групу інвалідності (за наявності групи інвалідності).

У разі, якщо виникли об'єктивні обставини, що не дозволяють засудженому виїхати до населеного пункту або місцевості, де він проживав до взяття під варту (засудження), надсилається повідомлення-запит до територіального органу внутрішніх справ тієї місцевості, яку обрав засуджений для проживання після звільнення. При цьому в повідомленні зазначаються підстави обрання ним даного місця проживання. У разі отримання з територіального органу внутрішніх справ інформації про відсутність можливості проживання засудженого за обраним ним місцем повідомляє його про це і за погодженням з ним вживає заходів щодо направлення до іншого місця проживання.

За 20 днів до звільнення засудженого надсилається повідомлення про звільнення до відповідного територіального органу внутрішніх справ, а стосовно осіб, які звільняються від покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі у зв’язку із заміною невідбутої частини покарання більш м’яким, - копію повідомлення до відповідного підрозділу кримінально-виконавчої інспекції. Стосовно засуджених, які на день звільнення не досягли вісімнадцятирічного віку, за 30 днів до звільнення додатково направляє повідомлення до відповідної служби в справах неповнолітніх органу місцевої виконавчої влади. Стосовно працездатних засуджених працездатного віку за 20 днів до звільнення надсилає повідомлення до міського (районного) центру зайнятості державної служби зайнятості тієї місцевості, яку вони обрали для проживання, для надання допомоги в їх працевлаштуванні відповідно до закону України "Про зайнятість населення". У разі звільнення засуджених від покарання достроково за встановленими законодавством підставами повідомлення надсилаються до відповідних державних органів не пізніше трьох днів після звільнення. Стосовно осіб, звільнених від відбування покарання умовно-достроково, також надсилається до відповідної спостережної комісії повідомлення. Стосовно осіб, звільнених від покарання на підставі акта про помилування, а також звільнених осіб, яким у період відбування покарання скорочено строк покарання на підставі акта про помилування, у повідомленнях обов’язково вказується номер та дату Указу Президента України та в якому вигляді здійснено помилування.

Перед звільненням засудженого з ним проводиться бесіда, під час якої додатково роз’яснюються положення законів України “Про зайнятість населення” та “Про соціальну адаптацію осіб, які відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк” щодо порядку отримання допомоги в трудовому і побутовому влаштуванні, а також порядку реєстрації за обраним ним місцем проживання, і вручається йому під розпис відповідна пам'ятка (копія пам’ятки долучається до особової справи засудженого). У разі надходження з територіального органу внутрішніх справ повідомлення про неприбуття звільненого до обраного ним місця проживання додатково направляється повідомлення до територіального органу внутрішніх справ, де імовірна його поява, виходячи з анкетних даних засудженого.

Територіальний орган внутрішніх справ: - у разі надходження з установи виконання покарань повідомлення-запиту організовує перевірку можливості проживання засудженого за обраним ним місцем проживання. Про наслідки вирішення цього питання сповіщає установу виконання покарань не пізніше як через 20 днів з дня надходження повідомлення - запиту (направляється відповідний талон повідомлення-запиту); - при надходженні з установи виконання покарань повідомлення про звільнення засудженого організовує перевірку прибуття звільненого до обраного ним місця проживання; - протягом місяця після звільнення засудженого інформує установу виконання покарань про його прибуття, реєстрацію та працевлаштування (направляється відривний талон повідомлення про прибуття звільненого) та т.п.

Відносно неповнолітніх, які не мають батьків або інших осіб, у яких вони можуть проживати, направляється відповідне подання до комісії зі справ неповнолітніх за попереднім місцем проживання. Комісія приймає заходи щодо влаштування звільненого на роботу та забезпеченню його житлом чи, залежно від віку, по поміщенню його у школу-інтернат чи інший заклад. У деяких необхідних випадках неповнолітні передаються на піклування. Якщо неповнолітній має батьків, але адміністрація колонії дійде висновку, що повернення його до попереднього місця проживання недоцільне з виховних міркувань (криміногенна обстановка в родині, звязок зі злочинним середовищем тощо), неповнолітнього може бути направлено до комісії зі справ неповнолітніх за місцем розташування колонії.

Направлення інвалідів І та ІІ груп, а також чоловіків віком понад шістдесят років і жінок понад п'ятдесят п'ять років, які потребують сторонньої допомоги чи не мають місця проживання можуть бути направлені до будинків інвалідів і престарілих, однак це здійснюється виключно за їх згодою.

Особи, що за станом здоровя потребують невідкладної медичної допомоги чи постійного медичного догляду та не мають родичів, які б про них піклувались чи супроводжувались до місця проживання, направляються адміністрацією установи виконання покарань до місцевих органів (установ) охорони здоровя населення. Також у виняткових випадках адміністрація установи може прийняти рішення про супроводження таких засуджених до місця проживання.

В умовах, коли не всі засуджені в колоніях забезпечені роботою, багато з них мають низькі заробітки та не мають його взагалі. На момент звільнення вони потребують матеріальної допомоги. Оскільки місце відбування покарання не залежить від засудженого, при звільненні він забезпечується безкоштовним проїздом до обраного місця проживання або роботи після звільнення, незалежно від наявності коштів на особовому рахунку. При цьому, якщо знов обране місце проживання знаходиться за межами України, звільнені забезпечується безплатним проїздом тільки до населеного пункту, який є найближчим до кордону з цією країною або до консульства (посольства, представництва) іноземної країни на території України.

Особам, які направляються до будинків інвалідів, престарілих, до інтернатів або піклувальників, видаються проїзні документи до місця, де розташовані ці установи або проживає піклувальник. Як правило, засудженим оплачується проїзд у загальних вагонах, в каютах ІІІ класу пароплавів. Особам, які потребують стороннього догляду, неповнолітнім віком до 16 років, вагітним жінкам, жінкам, які слідують з дітьми, можуть бути придбані квитки у плацкартний вагон або каюту ІІ класу. Якщо на даному напрямку немає залізничного або водного транспорту, звільнений отримує квитки на повітряний або автомобільний транспорт.

Засуджені забезпечуються продуктами харчування або (за їх бажанням) грошима на час слідування. Час слідування визначається за розкладом руху того виду транспорту, на проїзд яким особа, що звільняється, забезпечується квитком. При цьому хворі, а також вагітні жінки і жінки з дітьми отримують харчування виходячи з тих норм, за якими вони забезпечувались в колонії. На дитину видається харчування та один комплект білизни, одягу та взуття за сезоном.

Комплект одягу та взуття, що повинна мати особа при виході з установи виконання покарань, встановлюється з урахуванням періоду року на момент звільнення. Якщо звільнений не має необхідного одягу, взуття та коштів на їх придбання, вони видаються безкоштовно за заявою засудженого з дозволу начальника колонії чи його заступника.

Звільнюваним, які не мають достатніх коштів на період слідування та працевлаштування, може бути надана одноразова допомога за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на утримання кримінально-виконавчої системи. Необхідно відзначити, що раніше у кожному місці позбавлення волі створювались грошові фонди надання матеріальної допомоги особам, які звільняються, в якому накопичувалися щомісячні відрахування 3-х відсотків заробітку кожного засудженого у виховній колонії. Цей фонд перебував у віданні начальника колонії, за розпорядженням якого і виплачувалась допомога. Відсутність залежності від сторонніх джерел фінансування дозволяла об‘єктивно оцінювати можливості виховної колонії при наданні допомоги, а також найкраще забезпечувати наявні потреби, чого нині не забезпечується. В результаті – матеріальна допомога звільненим на парктиці майже не надається через брак коштів.

Подальші заходи щодо надання допомоги у соціальній адаптації звільненого здійснюються відповідно до Закону України „Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк”. Їх здійснюють місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, центри соціальної адаптації, служби у справах неповнолітніх, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, спостережні комісії, органи соціального захисту населення, органи охорони здоров'я, органи внутрішніх справ, центри зайнятості населення, будинки-інтернати, кризові центри, служби психологічної допомоги, притулки, в тому числі для неповнолітніх, установи соціального патронажу, будинки нічного або тимчасового перебування звільнених осіб, громадські організації та інші уповноважені на це органи, організації та установи. Зазначені органи, організації та установи в разі звернення до них звільнених осіб зобов'язані невідкладно розпочати здійснення щодо них заходів соціального патронажу, але на практиці, на жаль, більшість з них ще не створена, що обумовлюється у більшості випадків відсутністю фінансування.

Звільнені особи, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на отримання жилого приміщення в порядку, передбаченому Житловим кодексом України. Особам, які звільнилися з установ виконання покарань і не мають жилої площі, по прибутті до обраного місця проживання, на період до її отримання, місцевими органами виконавчої влади надається місце для тимчасового проживання в спеціальних гуртожитках або центрах соціальної адаптації, створених цими місцевими органами виконавчої влади. Місце для проживання в цих гуртожитках та центрах надається також особам, жила площа яких тимчасово заселена, на період до її звільнення, та особам, яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, - на період до поліпшення їх житлових умов у порядку, передбаченому законодавством.

Зі змісту чинного законодавства випливає, що засуджені, які відбували покарання в місцях позбавлення чи обмеження волі, за загальним правилом після звільнення повертаються до житлових приміщень, в яких проживали до арешту, і яке зберігається за ними. Це випливає зі ст. 71 Житлового кодексу України, за якою з 30.03.2000 року (тобто, з дня набрання чинності законом № 1525-III від 02.03.2000р., яким було внесено відповідні зміни до цієї статті), жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї. У тому ж випадку, якщо в будинку, квартирі (їх частині) не залишилися проживати інші члени сім'ї наймача, це житло може бути надано за договором оренди (найму) у встановленому законом порядку іншому громадянину до звільнення таких осіб з-під варти або до відбуття ними покарання (порядок надання житла в оренду врегульовано главою 59 Цивільного кодексу України). Проте у більшості випадків звільнені не мають постійного місця проживання, що висуває потребу у вирішенні питання забезпечення таких осіб житлом. В законі передбачаються наступні форми розв’язання проблеми проживання: а) спеціальні гуртожитки; б) центри соціальної адаптації; в) спеціальні будинки-інтернати; г) житло тимчасового проживання із спеціального фонду; ґ) будинки нічного перебування; д) центри реінтеграції; е) соціальні готелі. Для неповнолітніх додатково передбачені притулки для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх та центри соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах неповнолітніх.

Процедура надання житла звільненим чітко регламентована законодавством. Так, за ст. 4 Закону України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк”, звільнені особи, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на отримання жилого приміщення в порядку, передбаченому Житловим кодексом України, у розділі ІІІ якого визначено загальні правила забезпечення громадян жилими приміщеннями. Поряд із цим у порядку, визначеному у ст. 128 Житлового кодексу України, особам, які звільнилися з установ виконання покарань і не мають жилої площі, по прибутті до обраного місця проживання, на період до її отримання, місцевими органами виконавчої влади надається місце для тимчасового проживання в спеціальних гуртожитках (передбачених ст. 127 Житлового кодексу України) або центрах соціальної адаптації, створених цими місцевими органами виконавчої влади.

Крім цього, Законом України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” передбачається створення наступних видів тимчасових притулків для громадян: а) будинок нічного перебування – заклад соціального захисту для ночівлі (розміщення на ніч) бездомних громадян, прийом до якого не потребує попереднього медичного обстеження; б) центр реінтеграції – заклад соціального захисту для бездомних громадян, діяльність якого спрямована на поступове повернення особи до самостійного повноцінного життя шляхом надання їй комплексу послуг (соціальних, психологічних, юридичних, медичних тощо) з урахуванням індивідуальних потреб; в) соціальний готель – заклад соціального захисту для перебування бездомних громадян, який має у своєму складі окремі номери (кімнати). Розміщення та проживання бездомних громадян у соціальному готелі є платними. Оплата за проживання в соціальному готелі може здійснюватися безпосередньо бездомним громадянином або іншою фізичною чи юридичною особою; г) притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх – заклад соціального захисту, створений для тимчасового перебування в ньому неповнолітніх віком від 3 до 18 років; д) центр соціально-психологічної реабілітації дітей – заклад соціального захисту, що створюється для тривалого (стаціонарного) або денного перебування дітей віком від 3 до 18 років, які опинилися у складних життєвих обставинах, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги.

Матеріально-технічне забезпечення і фінансування центрів соціальної адаптації та інших установ, що здійснюють заходи соціального патронажу, проводяться органами виконавчої влади, які їх утворили. Центри соціальної адаптації, будинки нічного або тимчасового перебування звільнених осіб можуть утворюватися та утримуватися за рахунок добровільних пожертвувань підприємств, установ, організацій, релігійних об'єднань і внесків окремих громадян.

Звільненим особам забезпечується надання медичної допомоги за місцем проживання або за місцем реєстрації, а особи, які на момент звільнення потребують стаціонарної медичної допомоги, направляються до закладів охорони здоров'я на підставах і в порядку, передбачених законодавством. У разі відсутності у звільненої особи місця проживання або місця реєстрації надання їй медичної допомоги здійснюється за направленням органів, установ або організацій, які здійснюють соціальний патронаж.

Громадяни похилого віку (чоловіки у віці 60 та жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше півтора року), інваліди першої і другої груп із числа звільнених осіб за їх заявою та на підставі висновку медичної частини установи виконання покарань і клопотання місцевих органів соціального захисту населення можуть бути направлені до спеціальних будинків-інтернатів, якщо вони потребують стороннього догляду та медичного обслуговування і не мають працездатних дітей або родичів, зобов'язаних за законом та згодних їх доглядати. Спеціальні будинки-інтернати створюються, реорганізуються та ліквідуються за рішеннями центральних та місцевих органів виконавчої влади залежно від регіональних потреб.

Громадяни віком від 15 до 28 років отримують інформаційну, правову, трудову, психолого-педагогічну, медичну та інші форми соціальної допомоги в соціальних службах для молоді на підставах і в порядку, передбачених законодавством.

У наданні звільненим особам соціальної допомоги на добровільних засадах можуть брати участь об'єднання громадян, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, у тому числі благодійні організації, а також окремі громадяни. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть шляхом надання соціального замовлення з відповідним фінансуванням з бюджету залучати об'єднання громадян, підприємства, установи та організації до надання соціальної допомоги звільненим особам.

Права звільнених осіб, закріплені вищеназваним Законом, реалізуються в повному обсязі і не можуть бути обмежені, крім випадків обмеження дієздатності чи визнання їх недієздатними на підставах і в порядку, передбачених законодавчими актами. При цьому дії державних органів і посадових осіб, які порушують права звільнених осіб, можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому законодавством, а посадові особи, винні у порушенні законодавчих вимог притягаються до відповідальності згідно з законом.

Особливості соціальної адаптації звільнених неповнолітніх

Чинне законодавство достатньо чітко визначає коло органів та служб, які повинні займатися безпосереднім сприянням соціальній адаптації неповнолітніх. Так, на орган внутрішніх справ покладається організація перевірки прибуття звільненого до обраного ним місця проживання, його реєстрації та працевлаштування. Згідно положень спільного наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань, МВС України та Міністерства праці і соціальної політики від 12.12.2003р. № 250/1562/342 “Про порядок взаємодії органів і установ виконання покарань, територіальних органів внутрішніх справ та центрів зайнятості населення щодо надання допомоги особам, звільненим від відбування покарання, допомоги у трудовому та побутовому влаштуванні, соціальній адаптації”, ця діяльність зазвичай, як свідчить практика, здійснюється дільничними інспекторами міліції. Останні також повинні контролювати прибуття звільнених, їх реєстрацію та працевлаштування.

Однак обов‘язок вести облік неповнолітніх правопорушників, у тому числі звільнених зі спеціальних виховних установ, з метою проведення профілактичної роботи, інформувати відповідні служби у справах неповнолітніх стосовно цих неповнолітніх відповідно до Закону України “ Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” також покладається на кримінальну міліцію у справах неповнолітніх. Указаний підрозділ повинен здійснювати відповідно до законодавства заходи соціального патронажу щодо неповнолітніх, які відбували покарання у виді позбавлення волі на певний строк; вести облік неповнолітніх правопорушників, які потребують медичної допомоги, у тому числі звільнених із спеціальних виховних установ, з метою проведення профілактичної роботи, інформувати відповідні служби у справах неповнолітніх стосовно цих неповнолітніх. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх виконує й інші обов'язки, передбачені чинним законодавством.

Основну роботу по сприянню соціальній адаптації звільнених неповнолітніх за законом повинні здійснювати три утворення: 1) Центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді; 2) служби у справах неповнолітніх; 3) спостережні комісії. Необхідно відмітити, що всі вони створюються й підпорядковуються одному й тому ж органу (за незначним виключенням). Так, за ст. 13 Закону України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” Центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді утворюються, реорганізуються і ліквідуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, належать до сфери їх управління і підпорядковуються відповідно органу виконавчої влади чи виконавчому органу міської, селищної, сільської ради. У ст. 4 Закону України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” визначається, що служби у справах неповнолітніх створюються відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Згідно із Положенням про спостережні комісії, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2004 р. № 429, вони утворюються виконавчими комітетами міських (за винятком міст районного значення) рад, місцевими держадміністраціями.

Служби у справах неповнолітніх виконують функції організації та координації дій різних органів та громадських організацій щодо забезпечення прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх, запобігання вчиненню ними правопорушень, сприяння соціальної адаптації неповнолітніх, які відбували покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Крім цього, вони здійснюють контроль за умовами тримання і виховання неповнолітніх у спеціальних установах для неповнолітніх, організацією виховної роботи в навчальних закладах і за місцем проживання, дотриманням законодавства про працю неповнолітніх на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, надають з цього приводу методичну та практичну допомогу та т.ін.

Центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (далі – ЦСССДМ), окрім надання різноманітних соціальних послуг та допомоги, також повинні займатися соціально-профілактичною роботою серед дітей та молоді, проведенням заходів щодо запобігання негативним явищам та їх подолання. Не останнє місце у їх діяльності займає розроблення та здійснення реабілітаційних заходів щодо відновлення соціальних функцій, морального, психічного та фізичного стану дітей та молоді, пристосування їх до безпечних соціальних та інших умов, сприяння різним організаціям та громадянам у їх проведенні.

Спостережні комісії займаються не тільки здійсненням громадського контролю за дотриманням прав і законних інтересів засуджених та осіб, звільнених від відбування покарання та сприянням органам і установам виконання покарань у роботі з такими особами шляхом залучення до цієї діяльності громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян. До їх відання віднесено також надання допомоги у соціальній адаптації особам, звільненим від відбування покарання.

З метою вдосконалення процесу виправлення і ресоціалізаціїї неповнолітніх та молоді в установах виконання покарань, сприяння їх соціальній адаптації після звільнення від відбування покарання було видано спільний наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту та Департаменту від 28.10.2005 року № 2559/177 “Про затвердження Порядку взаємодії центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді і установ виконання покарань у проведенні соціальної роботи з неповнолітніми та молоддю, які відбувають покарання в цих установах і звільняються з них” (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 листопада 2005 р. за № 1425/11705).

У Порядку вказується, що основними напрямами взаємодії ЦСССДМ і установ виконання покарань у проведенні соціальної роботи із засудженими неповнолітніми та молоддю, які відбувають покарання та звільняються з установ виконання покарань є: а) надання соціальних послуг засудженим під час відбування покарань та здійснення соціального супроводу осіб після звільнення з установ виконання покарань; б) підвищення професійної компетентності фахівців ЦСССДМ та персоналу установ виконання покарань у здійсненні соціальної роботи із засудженими; в) залучення до надання соціальної допомоги об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності, у тому числі благодійних організацій, а також окремих громадян.

Вказана взаємодія здійснюється у наступних формах: а) укладення договорів про співпрацю між відповідними ЦСССДМ і установами виконання покарань; б) спільне визначення та погодження форм і методів соціальної роботи; в) погодження планів спільних дій; г) здійснення відповідно до компетенції функцій щодо соціального супроводу осіб, які звільнились з установ виконання покарань; д) обмін методичною літературою, інформаційно-довідковими матеріалами; е) спільне висвітлення у друкованих та електронних засобах масової інформації актуальних питань соціальної роботи з неповнолітніми та молоддю, які відбувають покарання в установах виконання покарань і звільняються з них.

Щодо соціального супроводу неповнолітніх та молоді, які відбувають покарання в установах виконання покарань ЦСССДМ здійснюють надання соціально-педагогічних, соціально-медичних, психологічних, юридичних, інформаційних послуг неповнолітнім та молоді, які відбувають покарання в установах виконання покарань, за умови їх звернення або звернення керівництва цих установ до ЦСССДМ, беруть участь у реалізації спеціальних програм підготовки до звільнення засуджених через відновлення та зміцнення їх суспільно корисних зв'язків, сприяння у попередньому вирішенні питань, пов'язаних з реєстрацією та проживанням в обраному населеному пункті, працевлаштуванням або навчанням після звільнення; забезпечують організацію і проведення Днів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді у спеціальних виховних установах; розповсюджують інформаційно-довідкову та соціально-рекламну продукцію ЦСССДМ; консультують персонал установ виконання покарань з питань соціальної роботи з неповнолітніми та молоддю; приймають участь в організації та проведенні навчально-практичних семінарів для персоналу соціально-психологічної служби установ виконання покарань з питань соціальної роботи з неповнолітніми та молоддю, які відбувають покарання в цих установах, залучають до надання соціальної допомоги засудженим об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, у тому числі благодійних організацій, а також окремих громадян.

При організації взаємодії з ЦСССДМ у вищевказаних питаннях, на адміністрацію установ виконання покарань покладається організація соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими; звернення до ЦСССДМ з питань надання соціальних послуг та інформаційно-просвітницької роботи із засудженими, створення умов для проведення консультаційної роботи, забезпечення безпеки фахівців ЦСССДМ під час відвідування установ виконання покарань; унесення пропозицій до ЦСССДМ щодо вдосконалення організації соціальної роботи із засудженими, які відбувають покарання в установах виконання покарань; участь спільно з ЦСССДМ в організації та проведенні навчально-практичних семінарів з питань соціальної роботи з неповнолітніми та молоддю, які відбувають покарання в установах виконання покарань; залучення до надання соціальної допомоги засудженим об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності, у тому числі благодійних організацій, а також окремих громадян.

Соціальний супровід неповнолітніх та молоді, які звільняються з установ виконання покарань, включає у себе: соціальний патронаж шляхом надання соціально-педагогічних, соціально-медичних, соціально-економічних, психологічних, юридичних та інформаційних послуг; надання допомоги в оформленні правових документів, відновленні прав на житло, у здобутті освіти та працевлаштуванні; сприяння налагодженню зв`язків у родині та з найближчим оточенням; допомога психолога у відновленні соціальних функцій та адаптації до умов життя після звільнення з установ виконання покарань; залучення до надання соціальної допомоги засудженим об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності, у тому числі благодійних організацій, а також окремих громадян; формування банків даних клієнтів.

У ст. 1 Закону України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк” визначається, що соціальний патронаж – це комплекс заходів державної підтримки та допомоги звільненим особам, які здійснюються з метою сприяння цим особам у працевлаштуванні, професійній переорієнтації та перепідготовці, створення належних житлово-побутових умов, запобігання впливу на них криміногенних факторів. Заходи соціального патронажу застосовуються до громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають на території України і звернулися до спостережних комісій або інших органів, установ та організацій, уповноважених здійснювати зазначені заходи.

Закон закріплює наступні форми соціального патронажу: а) створення житлово-побутових умов для звільнених осіб; б) медична допомога звільненим особам; в) соціальна допомога звільненим особам. Однак зі змісту поняття “соціальний патронаж” випливає щонайменше ще декілька напрямків, за якими повинна проводитись ця робота: а) працевлаштування; б) професійна переорієнтація та перепідготовка.

Контрольні питання

1. Підстави звільнення засуджених від відбування покарання.

2. Порядок дострокового звільнення від відбування покарання.

3. Відмінності звільнення на підставі амністії та помилування.

4. На які категорії засуджених не поширюється амністія.

5. Порядок звільнення осіб за хворобою.

6. Правовий статус осіб, які відбули покарання.

7. Порядок надання допомоги особам, які звільняються з місць позбавлення волі.

8. Поняття соціальної адаптації звільнених.

9. Органи та установи, на які покладається надання допомоги у соціальній адаптації, їх основні функції.