Розділ 25. Виконання покарання у виді довічного позбавлення волі

При вступі до Ради Європи Україна взяла на себе зобов'язання дотримуватись Конвенції про захист прав та основних свобод людини, зокрема шляхом скасування смертної кари. На виконання цього зобов’язанні 22 лютого 2000 р. Верховна Рада України внесла відповідні зміни та доповнення до чинного на той час кримінального та виправно-трудового законодавства, скасувавши покарання у виді смертної кари та ввівши до системи покарань довічне позбавлення волі.

З прийняттям у 2001 році нового КК України довічне позбавлення волі знайшло своє постійне місце серед інших видів кримінальних покарань. Його уведення цілком відповідає Конституції України, за ст. 3 якої людина, її життя та здоров'я; честь та гідність, недоторканість та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

За ст. 64 КК України довічне позбавлення волі є найбільш суворим основним та безстроковим покаранням, відповідно до якого засуджений за вироком суду ізолюється від суспільства і примусово поміщується до спеціальної кримінально-виконавчої установи без зазначення у вироку строку тримання в ній (у вироку вказується лише початок строку відбування покарання згідно з вимогами КПК України). Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується за умови, якщо суд не знайде підстав для застосування позбавлення волі на певний строк. Хоча КК України 2001 р. передбачив довічне позбавлення волі у якості самостійного виду покарання, з точки зору правової природи, ознак та змісту воно представляє собою різновид позбавлення волі, оскільки відповідає його сутності – ізоляції засудженого від суспільства. Саме цією обставиною і пояснюється те, що на засуджених до довічного позбавлення волі при виконанні останнього поширюється більшість прав та обов’язків засуджених до позбавлення волі на певний строк.

Надаючи характеристику цьому виду кримінального покарання, фахівці у галузі кримінального та кримінально-виконавчого права вказують на доцільність його введення як альтернативі смертної кари, а також відмічають широкі можливості для досягнення цілей покарання. Зокрема, А.Х.Степанюк пише: “По-перше, не може бути ніяких сумнівів, що запровадження довічного позбавлення волі як альтернативи смертній карі відповідає сучасним уявленням про гуманізм у сфері застосування покарань та поводження із засудженими. Запроваджений режим довічного позбавлення волі створює умови для запобігання можливої деградації особи через багаторічну ізоляцію від суспільства. По-друге, при застосуванні довічного позбавлення волі у засуджених залишається право на життя, що є втіленням принципу поважання прав людини, сформульованому в Загальній декларації прав людини. По-третє, зміст даного заходу державного примусу, де знаходить свій вираз у максимально (порівняно з іншими категоріями позбавлених волі) можливому ступені ізоляція засуджених до довічного позбавлення волі, відповідає вимогам справедливості при застосуванні покарання, бо певним чином відображає співрозмірність злочину та кари. По-четверте, втіленням принципу невідворотності виконання покарання є те, що засуджені до довічного позбавлення волі мають зазнавати відповідних правообмежень, притаманних цьому виду покарань, на протязі щонайменше 20 років поперед тим, як у них виникне можливість клопотатись про помилування. По-п'яте, реалізацією принципу законності буде те, що КВК України ставить обмеження прав і свобод засуджених до довічного позбавлення волі у певні межі і зобов'язує всіх суб'єктів виконання-відбування даного покарання дотримуватись вимог законодавства, тобто їх поведінка має відповідати запропонованій законодавчій моделі” [79, с. 286-287]. Але, як свідчить п’ятирічна практика застосування даного виду покарання, поряд з позитивними моментами, мають місце й негативні. По-перше, враховуючи, що при призначенні довічного позбавлення волі засуджені не позбавляються життя, суди призначають цей вид покарання дещо частіше, аніж смертну кару. Так, якщо у 1999 році до смертної кари було засуджено 104 особи (протягом 1991 – 1999 років цей показник “коливався” у межах 100-150 осіб на рік) , то до довічне позбавлення волі призначено: у 2000 р. – 94 особам, у 2001 р. – 212, у 2002 р. – 155, у 2003 р. – 130, у 2004 р. – 214, у 2005 р. – 168 осіб. Якщо врахувати, що нині в Україні відбуває довічне позбавлення волі вже понад 1220 осіб (з урахуванням тих, кому покарання у виді смертної кари після скасування цього виду покарання було призначено довічне позбавлення волі), з них 11 – жінки, така тенденція не може не тривожити.

Департамент не встигає облаштовувати для тримання цих осіб спеціальні установи, в результаті чого вони продовжують відбувати покарання в непристосованих умовах. Як наслідок цього, Європейський Суд з прав людини виніс декілька рішень за справами осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, та визнав порушення їх прав, застосування тортур, приниження гідності. Водночас, матеріально-побутове та інше забезпечення засуджених до довічного позбавлення волі потребує чималих видатків з Державного бюджету, і їх розмір буде з кожним роком збільшуватись.

Крім того, тримання в умовах найбільш суворої ізоляції, інші специфічні особливості виконання цього покарання, зокрема, одяг спеціального зразка (без якого переміщення таких осіб на території установи та за її межами, крім участі в судовому засіданні, заборонено), камерне розміщення, відсутність відповідної трудової зайнятості тощо негативно впливає на психіку засуджених, в результаті чого після кількох десятків років перебування в колонії більшість цих осіб втрачає людське обличчя, стає так званими “роботами” та у разі звільнення – поповнять ряди психічно хворих та непристосованих до життя осіб.

Проблемам утримання довічно позбавлених волі велику увагу приділяє Європейський Комітет із запобігання катувань. У числі міжнародних документів, що визначають правила поводження з особами, засудженими до довічного позбавлення волі, необхідно виділити наступні основні:

- Рекомендації ООН стосовно довічного позбавлення волі (1995 р.);

- Резолюція (76)-2 “Про поводження з в’язнями, що відбувають тривалий строк ув’язнення”, прийнята у 1976 р. Комітетом Міністрів Ради Європи;

- Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи R (82) 17 “Про тримання під вартою й поводження з небезпечними в’язнями” ( 1982р.).

У всіх названих документах звертається увага, що з засудженим до довічного позбавлення волі потрібно поводитися як з особистістю, поважати його людську гідність, і задовольняти потреби у спілкуванні та соціально-корисних контактах із зовнішнім світом.

Порядок і умови виконання та відбування довічного позбавлення волі в України визначені у Розділі IV Главі 22 КВК. Так, за ст. 150 КВК України засуджені до довічного позбавлення волі мають відбувати покарання у виправних колоніях найсуворішого - максимального - рівня безпеки, окремо від інших категорій засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях даного виду. В Україні нині існують дві колонії цього виду – у Вінницькій та Житомирській областях.

Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань також передбачають можливість тримання засуджених до позбавлення волі у відповідних ізольованих секторах максимального рівня безпеки або слідчих ізоляторах. Засуджені до довічного позбавлення волі тримаються окремо від інших засуджених та осіб, узятих під варту, в окремих камерах, у залежності від жилої площі, психологічної сумісності проживання за визначенням адміністрації установи. При цьому забезпечується дотримання правил окремого тримання, визначених у ст. 92 КВК України.

У необхідних випадках з метою захисту засудженого від можливих посягань на його життя з боку інших засуджених чи запобігання вчиненню ним нового злочину або за наявності медичного висновку за мотивованою постановою начальника колонії його можуть тримати в одиночній камері.

Сектори максимального рівня безпеки створюються та функціонують відповідно до Положення про сектор максимального рівня безпеки при виправній колонії середнього рівня безпеки, затвердженого наказом Департаменту від 28.07.2005 № 124. За цим нормативно-правовим актом, сектор є структурним підрозділом виправної колонії середнього рівня безпеки, на території якої він створений, і розташовується в ізольованому (локальному) секторі житлової зони колонії на базі капітально побудованих приміщень камерного типу (ПКТ). Облік засуджених, які тримаються в секторі, їх комунально-побутове забезпечення, організація нагляду, працевикористання, оперативної, соціально-виховної та психологічної роботи з ними здійснюються відповідними службами колонії.

У секторі засудженим установлюється режим, передбачений для тримання засуджених у виправній колонії максимального рівня безпеки, з організацією суворо регламентованого розпорядку дня, який затверджується наказом начальника колонії та додається до плану нагляду.

Особи, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, несуть обов'язки і користуються правами людини та громадянина, за винятком обмежень, визначених законами України, КВК України для цієї категорії засуджених, а також установлених вироком суду. На засуджених до довічного позбавлення волі у повному обсязі поширюються основні права й обов'язки засуджених до позбавлення волі, що визначені КВК України, нормативно-правовими актами Департаменту, а також Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (розділ IV Правил).

Засуджені до довічного позбавлення волі мають право: на щоденну прогулянку тривалістю одна година; на безперервний восьмигодинний сон у нічний час; користуватися телевізорами, придбаними за рахунок родичів за наявності можливості розміщення їх у камері; користуватися книгами, журналами і газетами з бібліотеки установи, придбаними через торговельну мережу, переданими від родичів та інших осіб, а також передплатними виданнями; без обмежень одержувати грошові перекази; мати короткострокове побачення один раз на шість місяців; одержувати протягом року дві посилки (передачі) та дві бандеролі (обмеження у кількості посилок (передач) на 2006 р. припинено); придбавати протягом місяця в ларку установи за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої потреби на суму до п'ятдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати на кошти, зароблені в місцях позбавлення волі, а засуджені чоловіки віком понад шістдесят років, жінки віком понад п'ятдесят п'ять років, інваліди першої та другої групи - також на кошти, одержані за переказами; без обмежень - письмове приладдя, газети, книги через торговельну мережу на замовлення; мати при собі і зберігати в камері особисті предмети, речі і продукти харчування в установленому асортименті та кількості (він є таким же, як і для всіх інших засуджених), одержувати і надсилати листи без обмеження їх кількості; звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами до державних органів, громадських організацій і до службових осіб; користуватися настільними іграми; мати побачення з адвокатом або іншим фахівцем у галузі права для одержання юридичної допомоги в установленому кримінально-виконавчим законодавством порядку; подавати клопотання про помилування на адресу Президента України після фактичного відбуття ними не менше як двадцяти років покарання; в індивідуальному порядку користуватися релігійною літературою, відправляти релігійні обряди, але тільки в межах камери у вільний час та якщо це не буде заважати іншим засудженим.

При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття десяти років строку покарання засудженому може бути дозволено додатково витрачати на місяць гроші в сумі двадцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати, а також брати участь у групових заходах культурно-масового та спортивного характеру.

Засудженим, які з не залежних від них причин не працюють чи завантажені роботою лише частково, дозволяється придбавати продукти харчування і предмети першої потреби на гроші, одержані за переказами.

Поряд із цим засуджені до довічного позбавлення волі зобов'язані: дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня установи, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом установи та іншими особами; дотримуватися санітарно-гігієнічних правил, мати охайний вигляд, постійно підтримувати чистоту в камерах, за графіком чергувати в них; дбайливо ставитися до інвентарю, обладнання та іншого державного майна; зберігати продукти харчування і предмети особистого користування (одяг та взуття за сезоном) у камерах у відведених для цього місцях та в кількості, яка б не заважала проведенню режимних заходів (проведення обшуків, технічних оглядів камер тощо); виходячи на прогулянку, дотримуватися встановлених на час прогулянки правил поведінки; при відвідуванні камер працівниками кримінально-виконавчої системи та іншими посадовими особами вставати і вітатися.

Засудженим до довічного позбавлення волі забороняється: установлювати зв'язки з особами, які тримаються в інших камерах; грати в настільні та інші ігри з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди; придбавати, виготовляти, уживати і зберігати предмети, вироби і речовини, зберігання яких засудженим заборонено; продавати, дарувати чи відчужувати іншим шляхом на користь інших осіб предмети, вироби і речовини, які перебувають в особистому користуванні; наносити собі або іншим особам татуювання; завішувати спальні місця, затуляти отвір для нагляду за засудженими; створювати конфліктні ситуації з іншими засудженими та персоналом колонії.

Засуджені до довічного позбавлення волі виводяться на роботу у спеціально обладнані виробничі цехи, які розміщуються в ізольованих приміщеннях, де встановлюються додаткові засоби охорони та забезпечується надійна ізоляція, що унеможливлює контакти цієї категорії засуджених з іншими особами, позбавленими волі. У разі неможливості працевикористання засуджених до довічного позбавлення волі у таких виробничих цехах вони працюють із додержанням вимог санітарних норм і правил охорони праці у робочих камерах при приміщеннях камерного типу, в яких вони проживають.

Засудженим надається індивідуальне спальне місце і видаються постільні речі. Заміна постільних речей здійснюється в дні санітарної обробки - один раз на тиждень. Засуджені забезпечуються одягом і взуттям спеціального зразка. Інший одяг і предмети, що не дозволені для зберігання в камері, у цих осіб вилучаються і здаються на склад. При виведенні засуджених на прогулянку в зимовий період їх забезпечують верхнім одягом.

Засуджені забезпечуються триразовим гарячим харчуванням за нормами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.92 р. № 336 "Про затвердження норм добового забезпечення продуктами харчування засуджених до позбавлення волі, а також осіб, що перебувають у слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях та ізоляторах тимчасового утримання Міністерства внутрішніх справ України, норм заміни одних продуктів іншими та порядку застосування вказаних норм".

Приміщення, де тримаються засуджені, радіофікуються. Час радіотрансляції визначається розпорядком дня установи.

Медична допомога засудженим організовується і надається відповідно до законодавства про охорону здоров'я, як правило, безпосередньо в камері. При необхідності невідкладного надання медичної допомоги засуджені переводяться у палату-камеру інтенсивної терапії медичної частини установи або до лікувального закладу органів охорони здоров'я з дотриманням відповідних заходів безпеки. У приміщеннях спецкорпусів установ обладнуються палати-камери для ізоляції та лікування засуджених, хворих на інфекційні захворювання, а також палати для проведення маніпуляцій та перев'язок.

Засуджені несуть матеріальну відповідальність за завдані ними збитки відповідно до чинного законодавства України.

До осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, якщо вони чинять фізичний опір працівникам установи, проявляють буйство або здійснюють інші насильницькі дії, з метою запобігання заподіянню ними шкоди оточуючим або самим собі допускається застосування спеціальних засобів відповідно до вимог чинного законодавства України. У разі виведення засуджених із камер, конвоювання на території установи та за її межами до них застосовуються наручники. При застосуванні наручників руки засуджений тримає за спиною. Конвоювання засуджених здійснюється по одному в супроводі двох молодших інспекторів та кінолога зі службовою собакою.

На жінок, засуджених до довічного позбавлення волі поширюється порядок і умови виконання та відбування покарання у виді довічного позбавлення волі, з урахуванням того, що вони відбувають покарання в умовах режиму, встановленого в колоніях середнього рівня безпеки.

Також Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань передбачають, що, наручники застосовуються до них лише при конвоюванні за межами колонії. Конвоювання засуджених жінок здійснюється по одному в супроводі трьох представників адміністрації без залучення кінолога зі службовим собакою. Перевезення жінок, засуджених до довічного позбавлення волі, здійснюється без залучення кінолога зі службовим собакою.

У більшості країн лише деякі довічно ув’язнені залишаються в тюрмі до самої смерті. Значна їх частина може розраховувати на звільнення після закінчення певного періоду часу. Після виходу на свободу довічні ув’язнені часто живуть під наглядом та можуть бути знову відправлені у в’язницю [67, с. 5].

На що ж “може розраховувати” засуджений до довічного позбавлення волі в Україні? За загальним правилом, звільнення особи від відбування покарання здійснюється з двох підстав: 1) відбуття визначеного строку покарання (щодо засуджених до довічного позбавлення волі ця підстава не застосовується); б) дострокове звільнення.

З аналізу чинного законодавство можна зробити висновок, що особа, засуджена до довічного позбавлення волі, все ж таки має можливість достроково “вийти на свободу”. Зокрема, у ст. 87 КК України передбачається, що актом помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п’яти років. Фахівці у галузі кримінального та кримінально-виконавчого права підрахували, скільки ж часу мінімально повинен провести в місцях позбавлення волі засуджений до довічного позбавлення волі. На цю проблему існує два погляди, які виходять з одних і тих же підстав, але через різне обрахування початку строку нового покарання визначають різний мінімальний термін перебування засудженого до довічного позбавлення волі в колонії.

Так, по відбутті 20 років в колонії, у разі помилування такого засудженого довічне позбавлення волі буде замінюватися позбавленням волі на певний строк, але не менше 25 років (частина 2 ст. 87 КК України). Верхня межа цього більш м’якого покарання Законом не передбачена. Після заміни довічного позбавлення волі позбавленням волі на строк не менше двадцяти п’яти років до засуджених згідно з їх новим правовим статусом буде можливо, як це виходить за ч. 5 ст. 82 КК, застосування умовно-дострокового звільнення. Оскільки довічне позбавлення волі застосовується до осіб, що вчинили особливо тяжкі злочини, то згідно з правилами, що містяться у пункті 3 частини 3 статті 81 КК, умовно-дострокове звільнення до зазначеної категорії осіб може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим не менше трьох чвертей строку покарання. Цей юридичний факт настане після відбуття 18 років і дев’яти місяців, які й становлять три чверті від терміну у двадцять п’ять років. Отже особа, що спочатку була засуджена до довічного позбавлення волі, зможе сподіватись на звільнення після фактичного відбуття нею в колонії максимального рівня безпеки щонайменше:

За першою точкою зору – двадцяти п’яти років + час, протягом якого буде вирішуватись питання про помилування та умовно-дострокове звільнення (прихильники цієї позиції вважають, що початок строку покарання, яке було застосовано в порядку заміни довічного позбавлення волі позбавленням волі на певний волі, необхідно обраховувати з початку відбування покарання у виді довічного позбавлення волі, який, як правило, дорівнює моменту фактичного затримання);

За другою - тридцяти трьох років і дев’яти місяців позбавлення волі (початок строку покарання обраховується з моменту прийняття рішення про помилування особи).

Остання думка видається більш обґрунтованою, бо заміна покарання у виді довічного позбавлення волі позбавленням волі на певний строк носить безумовний і характер. Саме з моменту такої заміни особа припиняє відбувати покарання у виді довічного позбавлення волі та починає відбувати покарання нового виду – позбавлення волі на певний строк.

Також за ст. 84 КК України звільняється від покарання особа, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Аналогічно підлягає звільненню й особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання. Закон не встановлює жодних обмежень у застосуванні вказаних положень, з огляду на що, звільнення засудженого до довічного позбавлення волі у зв’язку з захворюванням видається вельми придатною для практичного застосування підставою.

Отже, засуджений до довічного позбавлення волі може бути звільнений на підставі ст. 87 (після заміни покарання) та ст. 84 КК України. А чи виправданим є подібне обмеження підстав звільнення стосовно засуджених до довічного позбавлення волі? Як визначають фахівці з міжнародних стандартів поводження з засудженими, рішення про те, чи представляє довічно засуджений загрозу для суспільства, завжди суперечливе. Одним з найбільш важливих кроків при визначенні ефективної політики в області довічного позбавлення волі є розробка справедливої, добре обміркованої та гуманної процедури, що позволить оцінити готовність того чи іншого довічно ув’язненого до виходу на свободу. Міжнародні документи, на відміну від українського національного законодавства, не бачать жодних проблем щодо звільнення такої особи достроково [67, с. 5].

Слід зауважити, що при застосуванні як помилування, так і звільнення за хворобою згідно українського законодавства обов’язково враховується поведінка засудженого під час відбування покарання. Наявність у засуджених до довічного позбавлення волі можливості “відчути на собі” дію вищевказаних норм обумовлює й потребу у проведенні з ними певної соціально-виховної роботи, спрямованої на виправлення особи. З урахуванням цього видається доволі спірною висловлена в літературі думка, що при призначенні та виконанні покарання у виді довічного позбавлення волі не ставиться досягнення мети виправлення засудженого, тобто це покарання звужується лише до спеціальної та загальної превенції [40, с. 8]. З цих же підстав не можна погодитись, що соціально-психологічна робота із засудженими цієї категорії спрямована лише на формування та збереження соціально-корисних навичок, нейтралізацію негативного впливу умов тривалої ізоляції на особистість засуджених, профілактику та попередження їх агресивної поведінки щодо персоналу, інших засуджених та щодо себе, усвідомлення вини за вчинені злочини та розвиток прагнення до відшкодування заподіяної шкоди [108, с. 44].

Інакше кажучи, виправлення як мета покарання існує і щодо засуджених до довічного позбавлення волі, а соціально-виховна робота з цієї категорією осіб повинна бути спрямована (як і щодо інших засуджених) на формування і закріплення в засуджених прагнення до заняття суспільно-корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів та інших прийнятих в суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів (ст. 123 КВК України).

Основними формами соціально-психологічної роботи із засудженими у спеціальній літературі називаються: індивідуальна робота, яка здійснюється з дотриманням відповідних заходів безпеки; просвітницька та культурно-масова робота; правове виховання; психокорекційна та психотерапевтична робота. Самодіяльні організації серед засуджених не створюються. Наслідки спостереження за особистістю засуджених та їх поведінкою відображаються в індивідуальних програмах соціально-психологічної роботи, на підставі аналізу поведінки засуджених щорічно складається характеристика. Організація соціально-психологічної роботи із засудженими безпосередньо покладається на старшого інспектора із соціально-психологічної роботи та психолога, посади яких уводяться відповідно до існуючих штатних нормативів.

Самодіяльні організації серед засуджених до позбавлення волі не створюються.

За добру поведінку і чесне ставлення до праці до засуджених можуть застосовуватися такі заходи заохочення: оголошення подяки; нагородження похвальною грамотою; преміювання за кращі показники в роботі; дозвіл на одержання додатково однієї посилки або передачі на рік; надання додатково одного короткострокового побачення чи права на одну платну телефонну розмову тривалістю п'ятнадцять хвилин; дозвіл додатково витрачати гроші в сумі до п'ятнадцяти процентів мінімального розміру заробітної плати на купування продуктів харчування і предметів першої потреби у святкові дні; дострокове зняття раніше накладеного стягнення; збільшення часу прогулянки до двох годин (провадиться на строк не більше одного місяця).

За порушення вимог режиму відбування покарання до засуджених можуть застосовуватися такі заходи стягнення: попередження або догана; позбавлення права на одержання чергової посилки або передачі і заборона на строк до одного місяця купувати продукти харчування; поміщення в карцер на строк до п'ятнадцяти діб.

Контрольні питання

1. Місце відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі.

2. Особливості правового статусу засуджених до довічного позбавлення волі.

3. Підстави звільнення від відбування покарання засуджених до довічного позбавлення волі.

4. Соціально-виховна робота із засудженими до довічного позбавлення волі: мета та форми.

5. Застосування до осіб, засуджених до позбавлення волі, заохочень та стягнень.