18.3. Засоби забезпечення режиму в установах виконання покарань

Дотримання вимог режиму не може бути здійснено при відсутності достатньо надійних засобів, які були б здатні їх забезпечити. У Словнику російської мови засіб визначається як прийом, спосіб дії для досягнення будь-чого, як сукупність пристосувань для здійснення тієї чи іншої діяльності. „Забезпечити” – значить зробити можливим, дійсним, реально виконуваним. Таким чином, „засоби забезпечення” – це прийоми, способи, що роблять щось реально виконуваним та дійсним.

Одною з основних режимних вимог є дотриманням засудженим, персоналом та іншими особами певних встановлених правил. Її досягнення вимагає зверненню до передумов поведінки людини, джерел її діяльності, потреб, що спонукають до певного виду діяльності. Сучасні теорії мотивації будуються на двох основних поняттях: “ потреби” та “винагорода”, яка у даному випадку виступає в ролі стимулу. Виходячи з цього, дотримання засудженим, персоналом або іншими особами вимог режиму (позитивна поведінка) перш за все можна забезпечити позитивними та негативними стимулами. До їх числа відносяться стимули у значенні – “засоби впливу на людину в формі покарання чи заохочення, а так само загрози застосування покарання чи обіцянки заохочення”, які можуть змінити поведінку людини. Відповідні стимули передбачені в нормах кримінально-виконавчого та іншого законодавства, а також відомчих нормативно-правових актах. Одні з них є негативними: погрози застосування стягнення; інші – позитивними: можливість умовно-дострокового звільнення, отримання винагороди тощо.

Заохочувальні заходи та міри стягнення, що можуть бути застосовані до персоналу кримінально-виконавчої системи, підстави та порядок вживання визначені у Законі України “Про Державну кримінально-виконавчу службу”, Дисциплінарному статуті ОВС та інших актах. Стосовно інших осіб, які вступають в контакт з засудженими та персоналом, – стимулювання їх поведінки визначається КВК України, а також іншими законодавчими актами (приміром, порушення громадського порядку в установі виконання покарань тягне за собою відповідальність, визначену Кодексом України про адміністративні правопорушення).

З метою підтримки належного порядку в установах виконання покарань та стимулювання засуджених до правослухняної поведінки, до них застосовується розгорнута система заходів заохочення та стягнення, перелік яких наведено у ст.. 130 та 132 КВК України.

Заходи заохочення, що можуть бути застосовані до засудженого, представляють собою окремі разові пільги чи акти морального стимулювання до подальшої позитивної поведінки. Їх можна умовно поділити на дві групи: а) заходи морально-організаційного стимулювання; б) заходи матеріально-грошового стимулювання.

До заходів морально-організаційного стимулювання можна віднести: подяку; нагородження похвальною грамотою; надання додаткового короткострокового або тривалого побачення; дозвіл на додаткову телефонну розмову; дострокове зняття раніше накладеного стягнення; збільшення тривалості прогулянки засудженим, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, до двох годин. Заходи розглядуваного характеру складають більшу частину заходів заохочення. В умовах місць позбавлення волі вони мають вельми важливе значення для засудженого не тільки у якості разових пільг, а й як певний щабель до подальшої зміни умов тримання у кращій бік, аж до умовно-дострокового звільнення.

До заходів матеріально-грошового стимулювання відносяться: грошова премія; нагородження подарунком; дозвіл на одержання додатково посилки або передачі; дозвіл додатково витрачати гроші для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби в сумі до п'ятнадцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати. Ці заходи є немаловажними для засуджених, особливо у достатньо несприятливих умовах, що склалися з ресурсним забезпеченням виправних установ.

Підстави застосування до засуджених заходів заохочення різноманітні: а) хороша поведінка за певний період часу, що передбачає відсутність стягнень за даний період; б) добросовісне ставлення до праці, що полягає у якісному виконанні або перевиконанні виробничих завдань, хорошому триманні обладнання та робочого місця; відсутність порушень трудової дисципліни; виявлення трудової ініціативи, успішне оволодіння трудовою спеціальністю тощо; в) участь в роботі самодіяльних організацій засуджених, тобто як постійна участь у роботі секцій та інших підрозділів, так і окремих заходів вказаних організацій; г) участь в окремих виховних заходах (організації лекцій, концертів, випуску стінгазет тощо).

При наявності у засуджених стійкої сумлінної поведінки, добросовісного ставлення до праці, коли вони визнаються у звязку з цим такими, що характеризуються позитивно та стають на шлях виправлення, до них можуть бути застосовані заохочувальні заходи, передбачені статтями 100, 101 КВК України.

Якщо засуджений своєю поведінкою доводить, що немає необхідності для досягнення цілей покарання далі тримати його в установі виконання покарань, то він може бути представлений до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Порядок застосування заходів заохочення до осіб, позбавлених волі, визначено у ст. 131 КВК України. Так, грошова премія приєднується до заробітку і зараховується на особовий рахунок засудженого, а подарунок передається на зберігання до звільнення засудженого або за його проханням надсилається родичам. Щодо заохочення у виді збільшення тривалості прогулянки, то воно до засуджених, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, застосовується лише на строк до одного місяця. Достроково із засудженого може бути знято, як правило, лише одне раніше накладене стягнення. Слід звернути увагу, що заохочення у виді подяки і дострокового зняття раніше накладеного стягнення застосовуються усно або письмово, інші заохочення - тільки письмово.

Перелік заходів стягнення, що мають характер негативного стимулу для засуджених, визначений у ст. 132 КВК України. Їх можна поділити на дві основні групи: а) заходи стягнення, що носять разовий характер або триваючі відносно нетривалий період; б) заходи стягнення, повязані з тривалою зміною порядку та умов тримання засуджених.

До заходів стягнення, що носять разовий характер або триваючі відносно нетривалий період слід віднести: попередження; догана; сувора догана; призначення на позачергове чергування по прибиранню приміщень і території колонії; дисциплінарний штраф у сумі до двох мінімальних розмірів заробітної плати; поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до п'ятнадцяти діб, а засуджених жінок - до десяти діб; поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, в карцер без виведення на роботу на строк до п'ятнадцяти діб; переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців.

До заходів стягнення, що повязані з тривалою зміною порядку та умов тримання засуджених відноситься скасування поліпшених умов тримання. При застосуванні заходів стягнення до засудженого повинні враховуватись обставини вчинення правопорушення, особа засудженого та його попередня поведінка. Воно повинно відповідати тяжкості та характеру правопорушення та виключати заподіяння засудженим фізичних страждань і приниження людської гідності. Заходи стягнення у виді поміщення в дисциплінарний ізолятор, карцер, приміщення камерного типу (одиночну камеру), є крайніми заходами дисциплінарного реагування, що застосовуються до засуджених, які свідомо відмовляються виконувати встановлений порядок відбування покарання. мають негативну спрямованість особистості та не реагують на профілактичні і виховні заходи.

До засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання стягнення у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) не застосовується, оскільки такого роду місць для застосування заходів стягнення у них немає.

Водночас закон чітко вказує категорії засуджених, які ні за яких умов не можуть бути поміщені в дисциплінарний ізолятор, карцер, приміщення камерного типу (одиночну камеру). До них віднесені: вагітні жінки, жінки, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях та інваліди першої групи.

Порядок застосування заходів стягнення до осіб, позбавлених волі, закріплено у ст. 134 КВК України. Так, стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила проступок, і не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Накладене стягнення звертається до виконання негайно, а у виняткових випадках - у строк не пізніше одного місяця з дня його накладення. Якщо протягом місяця з дня накладення стягнення воно не було звернено до виконання, то це стягнення не виконується.

Повторне переведення на поліпшені умови тримання може бути застосоване не раніше, ніж через шість місяців з дня відбуття стягнення. Стягнення у виді попередження або догани, призначення на позачергове чергування по прибиранню приміщень і території колонії накладається усно чи письмово, інші стягнення - тільки письмово. Дисциплінарний штраф застосовується тільки за злісне порушення встановленого порядку відбування покарання, передбачене ст. 133 КВК України, за постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов'язки, а стягнена сума перераховується в доход держави. Поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор або в карцер чи переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) проводиться за вмотивованою постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов'язки, з визначенням строку тримання. Останній вид стягнення накладається лише в разі безуспішного застосування інших заходів впливу.

До засуджених, які поміщені в дисциплінарний ізолятор або карцер, переведені до приміщення камерного типу (одиночної камери), можуть застосовуватися всі заходи стягнення, за винятком повторного поміщення в дисциплінарний ізолятор або карцер, повторного переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери).

Засуджений може оскаржити накладене на нього стягнення, однак подання скарги не зупиняє виконання стягнення. Посадова особа, яка наклала стягнення, за наявності для того підстав може його скасувати або замінити іншим, більш м'яким стягненням. Вища посадова особа може скасувати стягнення в разі, коли посадова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повноваження або стягнення було накладено нею при відсутності порушення з боку засудженого. При накладенні стягнення на засудженого адміністрація колонії також надає йому можливість у встановленому порядку повідомити про це близьких родичів, адвоката або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Якщо протягом шести місяців з дня відбуття стягнення засуджений не буде підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стягнення.

До засобів забезпечення режиму в місцях позбавлення волі (окрім охарактеризованих вище) зазвичай відносять також технічні засоби нагляду й контролю, оперативно-розшукова діяльність, режим особливих умов у колоніях, застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї, а також залучення сил і засобів колонії, органів і установ виконання покарань для підтримання правопорядку в установах виконання покарань.

Так, ст. 103 КВК передбачає, що для попередження втеч та інших злочинів, порушень встановленого законодавством порядку виконання покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених адміністрація колонії має право використовувати аудіовізуальні, електронні й інші технічні засоби (інженерно-технічні засоби охорони, засоби службового зв’язку, сигналізаційні засоби оповіщення, охоронне освітлення, гучномовний зв’язок і т. ін.). Наприклад, в колонії застосовуються такі технічні засоби охорони, як стаціонарні й пересувні засоби виявлення, що є сукупністю технічних систем, датчиків і пристроїв обробки, передачі та подання інформації про порушника чи заборонені предмети або речовини.

Інженерно-технічні засоби охорони (далі - ІТЗО) призначені для посилення надійності охорони об'єктів, ізоляції засуджених та нагляду за ними, а також для інженерно-технічного забезпечення інших завдань, які виконують відділи нагляду та охорони установ виконання покарань.

Основними функціями ІТЗО є: виявлення засудженого (порушника) при різноманітних способах подолання ним лінії охорони або при несанкціонованому виході із спеціальних будівель та транспортних засобів; затримання засудженого в межах забороненої зони об'єкта на час, необхідний для дій варти та чергового наряду, а також попередження або припинення втечі; підвищення ефективності служби чергового наряду по підтриманню установленого режиму тримання засуджених; оповіщення варти і чергового наряду про надзвичайні події на об'єкті, який охороняється. Водночас, адміністрація установ виконання покарань зобовязана під розпис повідомляти засуджених про застосування аудіовізуальних, електронних та інших технічних засобів нагляду та контролю. Практика свідчить, що застосування різноманітних технічних засобів позитивно впливає на підтримку на належному рівні правопорядку в установах виконання покарань, забезпечуючи належну безпеку персоналу та засуджених.

Оперативно-розшукова діяльність (далі – ОРД) теж є засобом забезпечення режиму в колоніях. За ст. 104 КВК у колоніях оперативними підрозділами здійснюється ОРД, спрямована на пошук і закріплення фактичних даних про протиправну поведінку суб’єктів та учасників кримінально-виконавчої діяльності. Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність” визначає ОРД як вид діяльності, що здійснюється гласно та негласно оперативними підрозділами уповноважених на те державних органів у межах їх повноважень шляхом проведення оперативно-розшукових заходів з метою захисту життя, здоровя, прав і свобод людини та громадянина, власності, суспільства й держави від злочинних посягань. Метою ОРД є: забезпечення безпеки засуджених, персоналу колоній та інших осіб; виявлення, попередження і розкриття злочинів, вчинених у колоніях, а також порушень встановленого порядку відбування покарання; вивчення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів та інших правопорушень; надання правоохоронним органам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, допомоги у розкритті, припиненні та попередженні злочинів.

Завдяки ОРД запобігається на стадіях готування та замаху основна маса злочинів, а також значна частка інших правопорушень, перекриваються канали надходження до засуджених заборонених предметів, вилучається значна їх частина.

Важливим завданням оперативних апаратів є розшук засуджених, які скоїли втечу з місця відбування покарання, а також засуджених, які ухиляються від відбування покарання. Випадки втеч засуджених з установ виконання покарань зустрічаються досить часто (особливо з колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання), і вони представляють вельми серйозну небезпеку для правопорядку: багато засуджених з цікавістю чекають – спіймають того, хто втік, чи ні, і чи не слід спробувати втекти самому. Тому на затримання тих, хто втік (особливо небезпечними є групові втечі) направляють всі сили не тільки даної установи, а й територіальних управлінь Департаменту. Також до цієї діяльності залучаються органи внутрішніх справ, а у ряді випадків – військових підрозділів. Пійманого втікача обовязково привозять до установи, звідки він вчинив втечу, показуючи цим всім іншим засудженим безперспективність подібних вчинків. Крім цього, з утікача, як правило, в подальшому стягуються кошти, затрачені на проведення розшуку.

ОРД здійснюється за допомогою різноманітних заходів: опитування громадян; наведення довідок; збір зразків для порівняльного дослідження; перевірочна закупка; дослідження предметів та документів; спостереження; ототожнення особи; огляд та обстеження приміщень, будівель, споруд, ділянок місцевості та транспортних засобів; контроль поштових відправлень, телеграфних та інших повідомлень; прослуховування телефонних переговорів; зняття інформації з технічних каналів звязку; оперативне впровадження; контрольна поставка; оперативний експеримент тощо. У ході проведення оперативно-розшукових заходів використовуються різні інформаційні системи, відео та аудіо запис, кіно та фотозйомка, а також технічні та інші засоби, що не спричиняють шкоду життю та здоровю людей та навколишньому середовищу.

У кожній установі виконання покарань є оперативний відділ зі спеціальним штатом співробітників та відповідною технічною оснащеністю. Працівників оперативних відділів засуджені знають в обличчя, тому свою професійну діяльність їм доводиться здійснювати у досить складних умовах спостереження зі сторони засуджених.

Застосування до осіб, позбавлених заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї є найбільш суперечливим засобом забезпечення режиму. Так, як сказано у Пояснювальній записці до Європейських тюремних правил, цього засобу слід уникати, бо він суперечить цивілізованій поведінці. Разом із тим, Європейські тюремні правила визнають, що в діяльності установ виконання покарань іноді неминуче виникають ситуації, які вимагають використання фізичного приборкання за допомогою спеціальних засобів для попередження завдання фізичної шкоди в’язням чи персоналу, втечі або пошкодження майна.

Підстави та порядок застосування названих заходів регламентовано ст. 106 КВК України та Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. Положення цих актів передбачають, що до осіб, позбавлених волі, якщо вони чинять фізичний опір персоналу колонії, злісно не виконують його законні вимоги, проявляють буйство, беруть участь у масових заворушеннях, захваті заручників або чинять інші насильницькі дії, а також у разі втечі з-під варти з метою припинення вказаних протиправних дій, а також запобігання заподіянню цими особами шкоди оточенню або самим собі застосовуються фізична сила, спеціальні засоби, гамівна сорочка та зброя.

Працівники установ виконання покарань можуть застосовувати фізичну силу, спеціальні засоби та зброю на території установ, сусідніх з ними територіях, на яких розташовані режимні обєкти, а також на обєктах, які охороняються в порядку, передбаченому законодавством. Вони також повинні проходити спеціальну підготовку та періодичну перевірку на придатність до дій в умовах, повязаних з застосуванням фізичної сили, спеціальних засобів та зброї, а також на вміння надавати долікарняну допомогу постраждалим.

При застосуванні фізичної сили, спеціальних засобів та зброї, працівники установи повинні попередити про наміри їх використання, надавши достатньо часу для виконання своїх вимог, за винятком тих випадків, коли запізнене застосування фізичної сили, спеціальних засобів та зброї створює безпосередню небезпеку для життя або здоровя персоналу та інших осіб, а також засуджених, може потягнути інші тяжкі наслідки або коли таке попередження у даній обстановці є неможливим. При застосуванні фізичної сили, спеціальних засобів та зброї необхідно забезпечити найменше спричинення шкоди засудженим, а також надати постраждалим медичну допомогу. Про кожний випадок застосування фізичної сили, спеціальних засобів та зброї необхідно доповідати безпосередньому керівництву.

У стані необхідної оборони або крайньої необхідності працівники установи при відсутності спеціальних засобів або зброї вправі використовувати будь-які підручні засоби. Неправомірне застосування працівниками установи виконання покарань фізичної сили, спеціальних засобів та зброї тягне за собою встановлену законодавством відповідальність.

Фізична сила застосовується працівниками установи для затримання засуджених, запобігання злочинів та адміністративних правопорушень, що вчиняються засудженими або іншими особами, якщо ненасильницьким способом не забезпечується виконання законних вимог. Спеціальні засоби та газова зброя застосовується для протидії нападу на персонал, засуджених та інших громадян; для припинення масових заворушень групових порушень громадського порядку засудженими, а також затримання правопорушників, які вчиняють злісну непокору або опір персоналу. У якості спеціальних засобів можуть застосовуватись гумові кийки, наручники (а при їх відсутності – підручні засоби звязування), світлозвукові засоби відволікаючого впливу, засоби руйнування перешкод, водомети та бронемашини, газова зброя й службові собаки. Законодавство детально регламентує, у яких випадках застосовуються ті чи інші спеціальні засоби, та порядок їх застосування.

Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань деталізують порядок застосування до позбавлених волі заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї. Так, для припинення правопорушень із боку засуджених, працівники кримінально-виконавчої системи мають право застосовувати заходи фізичного впливу у тому числі прийоми рукопашного бою. Згідно з Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань наручники до засуджених застосовуються за розпорядженням начальника установи, його заступників, чергового помічника начальника установи та їх заступників. Застосування наручників до засуджених можливе у разі: учинення фізичного опору особовому складу чергової зміни, варти, адміністрації установи або проявів буйства; відмови слідувати до дисциплінарного ізолятора, приміщень камерного типу, одиночну камеру або карцер; спроби самогубства, членоушкодження або нападу на засуджених чи на інших осіб; конвоювання після затримання засудженого, що вчинив втечу.

Особовому складу установи надається право самостійно застосовувати до засуджених сльозоточиві речовини, гумові кийки та фізичну силу для: захисту персоналу установи та самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров’ю; припинення масових заворушень і групової непокори з боку засуджених; відбиття нападу на будівлі, приміщення, споруди і транспортні засоби установи або звільнення їх у разі захоплення; затримання або доставляння засуджених, які вчинили грубі порушення режиму тримання до дисциплінарного ізолятора, приміщень камерного типу, одиночної камери або карцеру, якщо зазначені особи чинять опір; затримання засуджених, що вчинили втечу з місць позбавлення волі; звільнення заручників.

Застосування гамівної сорочки є крайнім заходом впливу на засуджених і може мати місце тоді, коли вищевказані заходи виявились неефективними. Гамівна сорочка може бути застосована лише за вказівкою начальника колонії або особи, що виконує його обов’язки, під наглядом медичного працівника. Указівка медичного працівника про неможливість застосування гамівної сорочки до засудженого підлягає безумовному виконанню. У гамівній сорочці засуджений може знаходитися до заспокоєння, але не більше двох годин. Не можна застосовувати гамівну сорочку до інвалідів першої та другої груп, до вагітних жінок і до неповнолітніх.

Вогнепальна зброя може бути застосована до засуджених до позбавлення волі лише як винятковий захід у разі вчинення засудженим нападу або інших умисних дій, які створюють реальну загрозу життю працівників установ виконання покарань або інших осіб, а також у разі втечі з-під варти, коли іншими засобами неможливо було припинити зазначені дії. Про кожний випадок застосування зброї адміністрація колонії повинна негайно повідомити прокурора.

Відповідно до наказу Департаменту від 10.10.2005 року № 167, з метою запобігання і припинення дій, що дезорганізують роботу установ виконання покарань і слідчих ізоляторів, забезпечення безпеки засуджених і осіб, узятих під варту, персоналу і громадян, які перебувають на території установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, створюються підрозділи спеціального призначення, що комплектується особами рядового і начальницького складу відповідно до Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" на договірній, конкурсній основах громадянами України, які мають необхідну фізичну підготовку, психологічну стійкість і здатні діяти в екстремальних умовах та ефективно виконувати відповідні завдання, покладені на підрозділ.