9.1. Виконання покарання у виді штрафу.

Штраф є найбільш м’яким покаранням у системі покарань, яка закріплена у ст.51 КК України і може застосовуватися як у якості основного, так і у якості додаткового покарання. Сутність цього виду покарання полягає у накладанні судом грошового стягнення у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК України. Розмір штрафу відповідно до ч.2 ст.53 КК України визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК України не передбачено вищого розміру штрафу. Особливості застосування цього виду покарання до неповнолітніх полягають у тому, що штраф може бути застосований лише до тих неповнолітніх, які мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення і його розмір не може перевищувати п’ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст.99 КК України).

Питома вага цього виду покарання, призначеного в якості основного покарання, на протязі декількох останніх років стабільно зростає та посідає друге місце серед інших видів покарання, призначених засудженим за вироком суду. Зокрема динаміка його застосування характеризується наступним чином. У 2001 році до цього виду покарання була засуджена 7231 особа, що складало 3,3% від загальної кількості засуджених, у 2002р. – 10500 осіб, або 5,4%, у 2003р. – 8900 осіб або 4,4%, у 2004р. – 12516 осіб або 5,6% , у 2005р. – 12963 особи або 6,6%.

Порядок виконання покарання у виді штрафу регламентується нормами глави 5 КВК України і зокрема ст.26, яка передбачає три основні способи реалізації цього виду покарання: 1) шляхом добровільної сплати суми штрафу засудженим; 2) шляхом примусового стягнення суми штрафу уповноваженим державним органом; 3) шляхом заміни штрафу покаранням іншого виду.

Відповідно до норми, що міститься у ч.1 ст.26 КВК України на засудженого покладається обов’язок у місячний строк після набрання вироком суду законної сили сплатити штраф та повідомити про це відповідний суд шляхом подання документу про сплату штрафу. Таким чином насамперед закон надає засудженому можливість сплатити штраф в добровільному порядку.

У випадку, якщо засуджений у вказаний вище строк не сплатив штраф добровільно, згідно ч.2 ст.26 КВК України стягнення штрафу проводиться примусово Державною виконавчою службою на підставі виконавчого листа, виданого судом, який постановив вирок, з наступними особливостями: 1) в постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не встановлює строк для добровільного виконання вироку суду; 2) засуджений звільняється від сплати виконавчого збору. Отже виконання покарання у виді штрафу в таких випадках відповідно до вимог статті 12 та ч.2.ст.26 КВК України покладається на органи державної виконавчої служби, які здійснюють свої повноваження на підставі та у порядку передбаченому Законом України “Про державну виконавчу службу”.

Відповідно до ст.1 Закону “Про державну виконавчу службу” Державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України. Головним завданням Державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

З метою забезпечення реалізації завдань, які стоять перед Державною виконавчою службою, у складі Міністерства юстиції України, на яке покладається реалізація єдиної державної політики у сфері примусового виконання рішень функціонує Департамент державної виконавчої служби, який є урядовим органом державного управління.

До складу Департаменту державної виконавчої служби входять:

– державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя;

– державна виконавча служба у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах.

Безпосереднє виконання передбачених законом рішень покладається на державних виконавців.

Примусове стягнення штрафу здійснюється державними виконавцями в порядку, визначеному у Законі України “Про виконавче провадження”. З метою більш детального врегулювання порядку і умов вчинення виконавчих дій державними виконавцями і на розвиток Закону України “Про виконавче провадження”(далі – Закон), наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999р. № 74/5 “Про затвердження Інструкції про проведення виконавчих дій” затверджена і оголошена Інструкція про проведення виконавчих дій.

Відповідно до ст.3 Закону примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі відповідних виконавчих документів, перелік яких закріплений у частині другій цієї ж статті і до якого поряд з іншими документами зокрема належать виконавчі листи, що видаються судами. Отже підставою для примусового виконання державним виконавцем покарання у виді штрафу є виконавчий лист, виданий судом, який постановив вирок.

Отримавши від суду виконавчий лист, державний виконавець, попередньо впевнившись в тому, що він відповідає всім вимогам до виконавчих документів, передбаченим у ст.19 Закону, відкриває виконавче провадження у порядку, визначеному ст.24 Закону – у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У ст.10 Закону закріплений перелік учасників виконавчого провадження, до яких зокрема належать: державний виконавець, сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб’єкти оціночної діяльності— суб’єкти господарювання. У необхідних випадках та в порядку визначеному Законом для проведення виконавчих дій державним виконавцем можуть також залучатися поняті, працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів і установ.

Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов’язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов’язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення. В нашому випадку стягувачем є держава, на користь якої боржник – засуджений до покарання у виді штрафу повинен сплатити певну грошову суму.

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна

Стаття 4 Закону передбачає, що примусове виконання рішень державними виконавцями може бути здійснено шляхом:

1) звернення стягнення на майно боржника;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні;

4) застосування інших заходів, передбачених рішенням.

В першу чергу державним виконавцем повинно бути здійснено звернення стягнення саме на майно боржника, оскільки відповідно до ст.67 Закону стягнення на заробітну плату (заробіток), пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається лише за умови відсутності у боржника коштів на рахунках у фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для повного покриття належних до стягнення сум, а також при виконанні рішень про стягнення періодичних платежів та стягнень на суму, що не перевищує двох мінімальних розмірів заробітної плати.

Для забезпечення належного і швидкого виконання рішення суду про стягнення штрафу державний виконавець насамперед повинен вжити вичерпних заходів для виявлення всього майна, що належить боржнику і на яке відповідно до Закону може бути звернено стягнення. Отримати інформацію про наявність у боржника майна державний виконавець може шляхом направлення відповідних запитів до уповноважених державних органів та установ (податкова інспекція, пенсійний фонд, ДАІ, бюро технічної інвентаризації тощо), банківських установ, нотаріальних контор, підприємств, установ та організацій будь-якої форми власності, а також іншими дозволеними законом способами. Зокрема відповідно до ст.5 Закону державним виконавцям надається право одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію (як від посадових осіб так і від окремих громадян), безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища. Крім того, ст.20 Закону безпосередньо надає державному виконавцю право проводити виконавчі дії щодо виявлення та звернення стягнення на кошти, що знаходяться на рахунках та вкладах боржника в установах банків чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях на території, на яку поширюється юрисдикція України.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Як встановлює ст.50 Закону, стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Всі готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються, а за наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт. І лише у разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення (Перелік видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами наведений у додатку до Закону).

Разом з тим, необхідно відмітити, що звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на грошові кошти боржника. Боржник сам має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.

У необхідних випадках Закон (ст.53) надає державному виконавцю право звернути стягнення на майно боржника, що знаходиться в інших осіб, а також на майно та кошти, належні боржникові від інших осіб.

Порядок накладення арешту на виявлене майно боржника та його вилучення регламентується ст.55 Закону, яка зокрема передбачає, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

– винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження;

– винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах;

– винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

– проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

У необхідних випадках, постанова якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Копія постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника не пізніше наступного після її винесення дня надсилається боржнику та відповідно до банків чи інших фінансових установ або перелічених вище органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису й арешту майна боржника. Відповідно до п. 5.6.6. Інструкції про проведення виконавчих дій перший примірник акта опису й арешту майна складається з використанням бланка документів виконавчого провадження, для інших примірників використовуються бланки для копій документів виконавчого провадження. В акті опису і арешту повинні бути вказані:

– час і місце складання акта;

– назва органу державної виконавчої служби, в якому працює державний виконавець, а також прізвище, ім’я та по батькові державного виконавця та осіб, що були присутні при складанні акта із зазначенням їх процесуального стану;

– назва органу чи посадової особи, якими виданий виконавчий документ, що підлягає виконанню, його резолютивна частина;

– назва стягувача та боржника;

– назва кожного внесеного в акт предмета і його відмінні ознаки (вага, метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак, проби, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо);

– якщо вилучені предмети мають ознаки дорогоцінних металів, каменів, перлів тощо, то вони ретельно описуються з визначенням усіх особливих ознак, відповідним чином пакуються в конверт, прошиваються, підписуються державним виконавцем, учасниками акта опису й опечатуються печаткою відповідного органу державної виконавчої служби;

– оцінка кожного внесеного в акт предмета і загальна вартість усього майна;

– якщо проводилось опечатування предмета – які предмети, приміщення, сховища були опечатані, кількість накладених печаток та спосіб опечатування;

– строк, після закінчення якого майно може бути передане для реалізації;

– назва особи, якій передане майно на зберігання, а якщо майно передано на зберігання не боржнику, а іншій особі,— паспортні дані, її адреса;

– відмітка про роз’яснення зберігачеві майна обов’язків із збереження майна, попередження про кримінальну та матеріальну відповідальність за його розтрату, відчуження, утаювання або підміну;

– зауваження або заяви стягувача, боржника, осіб, що були присутні при опису і розпорядження за ним державного виконавця.

Під час проведення опису й арешту майна боржника державний виконавець вправі оголосити заборону розпоряджатися ним, а у разі потреби – обмежити права користування майном або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису й арешту.

Акт опису й арешту майна підписується державним виконавцем, понятими, зберігачем майна, боржником та стягувачем, іншими особами, які були присутні при накладенні арешту на майно. У разі відмови від підпису сторін чи інших осіб, що були присутні при виконанні, про це робиться відмітка в акті. Акт опису і арешту майна складається в двох примірниках. Перший залишається в провадженні державного виконавця, а другий видається боржнику під розписку на першому примірнику, що залишається у державного виконавця.

Якщо описане майно передано на зберігання не боржникові, а іншій особі, то акт опису й арешту майна складається в трьох примірниках. Перший залишається в провадженні державного виконавця, а інші вручаються зберігачеві майна та боржнику під розписку (на першому примірнику).

Закон надає боржникові право оскаржити постанову державного виконавця про арешт його коштів чи майна начальнику відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований цей державний виконавець, або до суду у 10-денний строк.

Майно, на яке накладено арешт (за винятком цінних паперів, виробів із дорогоцінних металів, коштовностей тощо) передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем (зберігачам), під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржникові, стягувачеві, а у випадках, коли обов’язок зберігання майна покладено на іншу особу – також зберігачеві. Особа, якій передано на зберігання описане майно, може ним користуватися, якщо особливості цього майна у разі користування не призведуть до його знищення або зменшення цінності.

Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації провадиться у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше, ніж через п’ять днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту. Цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів, виявлені при опису, на які накладено арешт, підлягають обов’язковому вилученню і негайно передаються на зберігання установам Національного банку України. Арешт на цінні папери накладається в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

З метою забезпечення належної реалізації майна боржника спочатку проводиться його оцінка. Як передбачає ст.57 Закону, оцінка майна боржника провадиться державним виконавцем, якщо вартість майна не перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, за ринковими цінами, які діють на день проведення оцінки, крім випадків, коли оцінка провадиться за регульованими цінами, а також у разі оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден. У тих же випадках, коли оцінити окремі предмети складно або якщо боржник чи стягувач заперечує проти передачі арештованого майна боржника на реалізацію за оцінкою, проведеною державним виконавцем, останній запрошує суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання для визначення вартості майна. В таких випадках витрати на призначення суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання несе сторона, яка оспорює оцінку майна, проведену державним виконавцем. Для проведення оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських, річкових суден та майна, вартість якого перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, державний виконавець залучає суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”.

Порядок реалізації майна, на яке звернення стягнення визначається ст. 61 Закону, відповідно до вимог якої реалізація арештованого майна, за винятком майна, вилученого за законом з обігу та зазначеного в ч.8 ст.55 Закону (цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів) здійснюється спеціалізованими організаціями, які залучаються на тендерній (конкурсній) основі, на підставі договорів між Державною виконавчою службою та спеціалізованими організаціями шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах. Порядок реалізації майна, зазначеного в ч.8 ст.55 Закону, визначається Міністерством фінансів України за погодженням з Національним банком України, а іншого майна – Кабінетом Міністрів України.

У тих випадках, якщо передане для реалізації торговельним організаціям майно не буде продано протягом двох місяців, воно підлягає переоцінці. Державний виконавець переоцінює майно в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. У разі коли в місячний строк після переоцінки майно не буде продано, державний виконавець повідомляє про це стягувача і пропонує йому вирішити питання щодо залишення за собою непроданого майна, яке передається стягувачу за оцінкою, за якою воно було передано на реалізацію. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. За фактом такої передачі державним виконавцем складається акт. Постанова і акт є підставою для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно.

Якщо ж стягувач у 15-денний строк письмово не заявить про своє бажання залишити за собою непродане майно, арешт з майна знімається, воно повертається боржникові, а виконавчий документ у разі відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, повертається стягувачеві без виконання.

У разі відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна ст.62 Закону передбачає можливість звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення, земельну ділянку, що є нерухомим майном. При цьому в першу чергу провадиться звернення стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржникові, а в останню чергу звертається стягнення на жилий будинок чи квартиру. Разом з жилим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржникові.

Закон встановлює, що у разі звернення стягнення на будинок, квартиру, приміщення, земельну ділянку державний виконавець запитує відповідні місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування про належність зазначеного майна боржникові на праві власності та його вартість, а також запитує нотаріальний орган, чи не знаходиться це майно під арештом. Після вчинення цих дій, в разі одержання документального підтвердження належності боржникові на праві власності будинку чи іншого нерухомого майна, державний виконавець накладає на них арешт шляхом опису і оцінки за їх вартістю на момент арешту та надсилає нотаріальному органу за місцем знаходження майна вимогу про реєстрацію даного факту. Про накладення арешту на будинок чи інше нерухоме майно, заставлене третім особам, державний виконавець невідкладно повідомляє цих осіб. Реалізація належних боржникові будинку, квартири та іншого нерухомого майна провадиться відповідно до закону шляхом продажу з прилюдних торгів.

Відповідно до п. 5.12.9. Інструкції про проведення виконавчих дій, кошти, отримані від реалізації арештованого майна, вносяться на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, після чого державним виконавцем здійснюється їх розподіл у відповідності до вимог Закону.

Як вже зазначалося вище, відповідно до ст.67 Закону стягнення на заробітну плату (заробіток), пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається лише при відсутності у нього коштів на рахунках у фінансових установах, відсутності чи недостатності майна для повного покриття належних до стягнення сум, а також при виконанні рішень про стягнення періодичних платежів та стягнень на суму, що не перевищує двох мінімальних розмірів заробітної плати. За іншими виконавчими документами державний виконавець вправі звернути стягнення на заробітну плату та інші доходи боржника, не вживаючи заходів примусового звернення стягнення на майно боржника, за письмовою заявою стягувача та за погодженням з боржником. Відрахування із заробітної плати (заробітку) чи стипендії громадян проводить адміністрація підприємств, установ і організацій на підставі надісланих їм державним виконавцем виконавчих документів (ст.68 Закону).

Відповідно до ст.69 Закону наведені вище правила стягнення поширюються також і на випадки звернення стягнення на:

1) доходи, отримані фізичною особою, яка є суб’єктом підприємницької діяльності;

2) доходи за працю в колективному сільськогосподарському (фермерському) господарстві;

3) авторську винагороду за твори літератури, науки або мистецтва, премії, що присуджуються за видатні досягнення в галузі науки, літератури і мистецтва, винагороду за відкриття, винахід, на який видано авторське свідоцтво, корисну модель, промисловий зразок і раціоналізаторську пропозицію;

4) суми на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також втратою годувальника.

За правилами, передбаченими у ст.70 Закону розмір відрахувань із заробітної плати та інших видів доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків. Обмеження розміру відрахувань із заробітної плати встановлюється законодавством про працю.

Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до повного погашення заборгованості:

– у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також втратою годувальника, та збитків, заподіяних злочином, – 50% заробітної плати боржника;

– за всіма іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, – 20%.

Загальний розмір усіх відрахувань при кожній виплаті заробітної плати не може перевищувати 50% заробітної плати, яка належить до виплати працівникові, в тому числі при відрахуванні за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей, у цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70%. Наведені вище правила застосовуються також при зверненні стягнення на належні боржникові стипендію та доходи, зазначені в ст. 69 Закону. Звернення стягнення на пенсію здійснюється відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

Певні особливості ст.71 Закону передбачає у випадках звернення стягнення на заробітну плату боржника, який відбуває покарання. Зокрема відрахування із заробітної плати боржника, який за вироком суду відбуває покарання без позбавлення волі, провадиться з усієї суми заробітної плати без урахування стягнень за вироком, а з засуджених, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, а також з осіб, які знаходяться в наркологічних відділеннях психіатричних диспансерів та стаціонарних лікувальних закладах, відрахування провадиться з усієї заробітної плати без урахування відрахувань на витрати по їх утриманню в цих закладах.

Проте не на всі кошти боржника Закон дозволяє звернути стягнення. Зокрема ст.73 Закону передбачає, що стягнення не може бути звернено на такі виплати:

1) вихідну допомогу, яка виплачується у разі звільнення працівника;

2) компенсацію працівникові за невикористану відпустку, крім випадків, коли особа при звільненні одержує компенсацію за відпустку, не використану протягом кількох років;

3) компенсації працівникові витрат у зв’язку з переведенням, направленням на роботу чи відрядженням до інших місцевостей;

4) польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, які виплачуються замість добових і квартирних;

5) матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по безробіттю;

6) допомогу по вагітності та пологах;

7) одноразову допомогу при народженні дитини;

8) допомогу по догляду за дитиною;

9) допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною-інвалідом, по тимчасовій непрацездатності у зв’язку з доглядом за хворою дитиною; інші допомоги на дітей, передбачені законодавством;

10) допомогу на лікування;

11) допомогу на поховання;

12) щомісячну грошову допомогу у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території радіоактивного забруднення;

13) дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання.

Також не провадиться стягнення із:

1) сум неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги;

2) грошової компенсації за видане обмундирування і натуральне постачання;

3) вихідної допомоги у разі звільнення (виходу у відставку) з військової служби та з органів внутрішніх справ, а також грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках, передбачених законодавством.

Виконавши всі передбачені законом дії і стягнувши всю необхідну суму штрафу в доход держави, державний виконавець приймає рішення про закриття виконавчого провадження на підставі п.8 ст. 37 Закону – внаслідок фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом. Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у 3-денний строк надсилається сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ. Крім того, як передбачає ст. 28 КВК України, після стягнення штрафу органи державної виконавчої служби повертають суду який постановив вирок і виконавчий лист із відміткою про виконання вироку.

У тих випадках, коли під час здійснення виконавчих дій буде встановлено, що засуджений з тих чи інших причин неспроможний сплатити повний розмір штрафу, державний виконавець відповідно до ст. 33 Закону може звернутися до суду з клопотанням, щоби суд підставі ч.3 ст.26 КВК України замінив несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських або виправних робіт відповідно до вимог ч.4 ст.53 КК України. Рішення про застосування такої заміни приймається судом в порядку встановленому кримінально-процесуальним законодавством із розрахунку: 10 годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або один місяць виправних робіт за 4 встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років. За результатом судового розгляду суддя виносить постанову, яка разом з копією вироку направляється для виконання органу, який відає виконанням покарання, визначеного у постанові.

Ухилення засудженого від покарання у виді штрафу тягне за собою несприятливі наслідки у вигляді кримінальної відповідальності. Відповідно до ст.27 КВК України якщо засуджений ухиляється від сплати штрафу, він притягується до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.389 КК України. Санкція цього складу злочину передбачає покарання у виді виправних робіт на строк до двох років або обмеження волі на той самий строк.