15.3. Умови відбування покарання у виді обмеження волі

Засуджені до обмеження волі мають значно більше прав у порівнянні з особами, що відбувають покарання у виді позбавлення волі. Крім основних прав, вказаних у главі 2 КВК України, засудженим до обмеження волі дозволяється носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмежень; займатися сільським господарством, відправляти листи, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі побачення - до трьох діб один раз на місяць.

Стосовно цих осіб допускаються короткочасні виїзди за межі виправного центру як за обставин, передбачених законом для осіб, засуджених до позбавлення волі (смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого; стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім’ї), так і з інших поважних причин у таких випадках: - необхідності звернутися в медичний заклад з приводу захворювання чи лікування за наявності відповідного медичного висновку; - для складання іспитів у навчальному закладі; - за викликом судових і слідчих органів - на період провадження слідства чи дізнання; - для попереднього вирішення питань трудового і побутового влаштування після звільнення - строком до семи діб, без урахування часу на дорогу; - у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, які потребують присутності засудженого. Тривалість короткочасного виїзду встановлюється начальником виправного центру з урахуванням особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки та поведінки засудженого під час відбування покарання. Засуджений, якому надається короткочасний виїзд, інформується адміністрацією виправного центру про правила його поведінки та відповідальність за несвоєчасне повернення до виправного центру.

Засуджені, які не допускають порушень встановленого порядку виконання покарання у виді обмеження волі і мають сім'ї, після відбуття шести місяців строку покарання можуть за постановою начальника виправного центру проживати за межами гуртожитку із своїми сім’ями в орендованих квартирах або придбавати житло в межах території виправного центру. Такі особи зобов'язані від одного до чотирьох разів на тиждень з’являтися у виправний центр для реєстрації.

Стаття 59 КВК України покладає на засуджених до обмеження волі і певні обов’язки, зокрема: виконувати законні вимоги адміністрації виправного центру, які стосуються порядку відбування призначеного покарання; сумлінно працювати у місці, визначеному адміністрацією виправного центру; постійно знаходитися в межах виправного центру під наглядом, залишати його межі лише за спеціальним дозволом адміністрації цього центру, проживати за особистим посвідченням, яке видається взамін паспорту та, як правило, у спеціально призначених гуртожитках.

Перебування засудженого у вільний від роботи час поза гуртожитком допускається з дозволу адміністрації виправного центру, яка з цього питання виносить вмотивовану постанову. Крім зазначених, засуджені до обмеження волі повинні виконувати також і основні обов’язки засуджених, передбачені у ст.9 КВК України, як-от: загальні обов'язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб; виконувати законні вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань; ввічливо ставитися до персоналу, інших осіб, які відвідують установи виконання покарань, а також до інших засуджених тощо.

Засуджені зобовязані брати участь без оплати в роботах з благоустрою будівель та території виправного центру. Такі роботи виконуються за затвердженим адміністрацією виправного центру графіку, у порядку черговості, як правило, у неробочий час. Також вони мають постійно носити при собі документ встановленого зразка (видається замість паспорта та інших особистих документів). Їм забороняється доставляти і зберігати на території, де вони проживають, предмети, вироби й речовини, перелік яких визначається нормативно-правовими актами Департаменту (приміром, Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань встановлюють, що засудженим, які відбувають покарання у виправних центрах, забороняється придбавати та зберігати будь-яку вогнепальну або холодну зброю, а також транспортні засоби і користуватися ними; у разі виявлення таких предметів, виробів і речовин у засудженого вони підлягають вилученню й зберіганню, речі, вилучені з обігу, знищуються, гроші, цінності та інші речі за рішенням суду можуть бути передані в доход держави). Засудженим забороняється також вживати спиртні напої і пиво, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх, аналоги чи інші одурманюючі засоби.

Особи, які відбувають покарання у виді обмеження волі, а також приміщення, в яких вони проживають, можуть піддаватися обшуку, а їхні речі, посилки, передачі й бандеролі, що надійшли, - огляду. Огляди і обшуки приміщень, де проживають засуджені із сім'ями, провадяться за наявності встановлених законом підстав, за вмотивованим рішенням суду. При цьому, жиле приміщення, де проживає засуджений, може відвідуватися, як правило, в денний час уповноваженими працівниками виправного центру.

Засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на державних або інших форм власності підприємствах у разі забезпечення надійного нагляду за їхньою поведінкою. В окремих випадках з дозволу начальника установи допускається залучення до праці засуджених за межами території виправного центру, але в межах району дислокації установи - за умови щоденного повернення їх до житлової зони установи, а також постійного зв'язку з черговою частиною. Це дає можливість забезпечити засуджених відповідною роботою у разі її відсутності на виробництві виправного центру, сприяє бажанню засуджених працювати за раніше обраною професією чи спеціальністю. У свою чергу, якщо власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган залучає до роботи засуджених до обмеження волі, то він зобов’язаний забезпечити їх залучення до суспільно корисної праці за місцем роботи з урахуванням стану здоров’я та, за можливістю, спеціальності, організовувати, у разі необхідності, первинну професійну підготовку і створити відповідні побутові умови.

Залучення засуджених на роботах за межами виправних центрів відбувається тільки після повного та всебічного вивчення їх особистостей з урахуванням висновків працівників соціально-психологічної та оперативної служб. На відповідні служби виправного центру покладено обов’язок постійно вивчати практику працевикористання засуджених за межами установ з метою визначення доцільності використання засуджених на тих чи інших контрагентських об'єктах та максимально скоротити кількість таких, що знаходяться на значній відстані.

Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу. Тобто на засуджених розповсюджується, у першу чергу, більша частина норм Кодексу законів про працю України та іншого законодавства, що регулюють робочий час і час відпочинку, нормування та оплату праці, гарантії й компенсації, трудову дисципліну, охорону праці тощо. Відповідно до цих норм засуджені до обмеження волі мають право на щорічну оплачувану відпустку, допомогу у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, пільги, які надаються жінкам і молоді, державне соціальне страхування та ін. Однак, оскільки між засудженим до обмеження волі та організацією, куди він направлений працювати, не складається трудова угода, на засуджених не поширюються у повному обсязі норми трудового законодавства, що регулюють правила прийому на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.

Прийом засудженого на роботу здійснюється відповідно до направлення, виданого адміністрацією виправного центру. Вона ж може в подальшому направити засудженого на роботу до іншої організації. Переведення засуджених на іншу роботу, в тому числі в іншу місцевість, може здійснюватися власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом тільки за погодженням з адміністрацією виправного центру. При переводі засудженого на іншу роботу враховується його думка, однак незгода засудженого на перевід не може служити перепоною для виконання відповідного рішення адміністрації організації, де працює засуджений, погодженого з адміністрацією виправного центру. Засудженим незалежно від усіх відрахувань належить виплачувати не менш як сімдесят п’ять відсотків загальної суми заробітку.

Особам, які відбувають покарання у виді обмеження волі, гарантується право на охорону здоров’я, у тому числі і на отримання медичної допомоги. Лікувально-профілактична і протиепідемічна робота у виправних центрах організовується і проводиться на загальних підставах відповідно до законодавства про охорону здоров'я органами і закладами охорони здоров'я, а направлення засуджених до лікувальних закладів визначається згідно з порядком обслуговування населення органами охорони здоров'я. Таким чином, засуджені до обмеження волі проходять необхідне лікування у районних лікувальних закладах охорони здоровя за місцем розташування виправного центру, а не у спеціалізованих лікувальних закладах системи виконання покарань. Хворі, які страждають на активний туберкульоз та хронічний алкоголізм, наркоманію, комплексну терапію також проходять під наглядом лікаря-фтизіатра та психіатра-нарколога у районних лікувальних закладах охорони здоровя за місцем розташування виправного центру.

Засуджені, які тримаються у виправних центрах, харчування і речове майно (носильні речі) придбавають за власні кошти. У разі відсутності у засудженого коштів на купівлю таких речей з незалежних від нього причин, адміністрацією виправного центру в індивідуальному порядку може бути надана допомога, але це є правом адміністрації виправного центру, а не її обовязком.

Комунально-побутові послуги оплачуються особами, що тримаються у виправних центрах, на загальних умовах за встановленими тарифами. У ст. 121 КВК України зазначено, що засуджені із нарахованого їм заробітку, пенсій та іншого доходу відшкодовують вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг, крім вартості спецодягу і спецхарчування. Відшкодування засудженими витрат на їхнє утримання провадиться після відрахування прибуткового податку і аліментів. Відрахування за виконавчими листами та іншими виконавчими документами провадяться у порядку, встановленому законом. Із засуджених, які злісно ухиляються від роботи, вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг утримується з коштів, які є на їхніх особових рахунках. У разі відсутності в засудженого коштів на особовому рахунку виправний центр має право пред'явити йому позов через суд.

Особам, які не працюють у зв'язку із захворюванням, а також з причин, від них не залежних (карантин, погодні умови і т. ін.), і не отримують за цей час заробітну плату, зазначені види забезпечення та обслуговування надаються за встановленими нормами за рахунок кошторису установи. Виплата компенсацій чи забезпечення засуджених безкоштовним харчуванням та речовим майном здійснюються за довідками лікувальних установ або за довідками, підписаними начальником установи. Необхідно відзначити, що дана норма не поширюється на осіб, які направлені на лікування до лікувальних закладів охорони здоров'я. У цьому випадку засуджені забезпечуються всіма видами забезпечення не адміністрацією виправного центру, а безпосередньо цими лікувальними закладами. На час звільнення від праці для складання іспитів засудженим надається відповідна грошова компенсація з розрахунку середньомісячної заробітної плати цієї особи. У необхідних випадках адміністрація виправного центру або підприємства, установи чи організації, де працевлаштований засуджений, може видавати йому аванс із наступним відшкодуванням.

Особи, які тримаються в дисциплінарних ізоляторах, забезпечуються адміністрацією виправного центру харчуванням за встановленими нормами і засуджений не має права відмовитись від цього. Однак вартість такого харчування повністю стягується з засудженого. Якщо у останнього відсутні кошти для оплати харчування, питання стягнення коштів вирішується у загальному порядку, тобто виправний центр має право пред'явити йому позов через суд.

Із засудженими до обмеження волі у обов’язковому порядку проводиться соціально-виховна робота. Виховний вплив на таких осіб здійснюється на основі психолого-педагогічних методів диференційного та індивідуального вивчення особистості засуджених з урахуванням строку покарання, персональних якостей і поведінки засуджених, обставин учиненого злочину, закріплення досягнутих результатів. Основною метою соціально-виховної роботи Департамент називає формування й розвиток у засуджених якостей і навичок, що стимулюють зацікавленість у виправленні, прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, дотримання прийнятих у суспільстві встановлених правил поведінки. Також соціально-виховна робота покликана забезпечити: організацію корисної зайнятості засуджених; розвиток особистого потенціалу, корисної ініціативи, творчих здібностей та професійних навичок, що сприятиме їх соціальній адаптації після звільнення; формування у засуджених свідомого ставлення до цілей свого виправлення та розуміння ними залежності перспективи дострокового звільнення чи заміни невідбутої частини покарання більш мяким покаранням від своєї особистої поведінки. Адміністрацією виправних центрів організовується основне загальне і початкове професійне навчання, забезпечується професійна підготовка засуджених; створюються умови для підвищення засудженими свого загального і професійного рівнів, їх заочного навчання у різних навчальних закладах, які знаходяться в межах адміністративно-територіальної одиниці, де розташований виправний центр; формуються методично-виховні ради виправних центрів, завданням яких є збереження зв’язків засуджених з родичами, а також підтримка ініціативи громадських організацій і релігійних об’єднань, спрямованих на підготовку засуджених до життя в суспільстві після звільнення та ін. Активна участь засуджених у виховних заходах заохочується і враховується при визначені ступеня виправлення особи, бо розглядається як свідоме прагнення до виправлення, в результаті чого вона й враховується при оцінці ступеня виправлення.

Засуджені до обмеження волі мають право створювати самодіяльні організації з метою розвитку в засуджених корисної ініціативи, соціальної активності, здорових міжособових взаємовідносин, участі у вирішенні питань організації праці, навчання, відпочинку, побуту, впливу на виправлення засуджених, розвитку корисних соціальних зв'язків. Участь у самодіяльних організаціях є добровільною справою кожного засудженого, його соціально корисна активність заохочується адміністрацією колонії. У виправних центрах можуть створюватися різні самодіяльні організації засуджених, види яких і порядок роботи визначаються окремими нормами КВК України та нормативно-правовими актами Департаменту. Приміром, відповідно до ст. 127 КВК України у виправних центрах із числа засуджених, які зарекомендували себе позитивно, створюються ради колективів установ і відділень соціально-психологічної служби. В установах можуть створюватися й інші самодіяльні організації засуджених, якщо їхня діяльність не суперечить порядку і умовам відбування покарання. До речі, засуджені, які входять до складу самодіяльних організацій, не користуються додатковими пільгами і не звільняються від основної роботи.

У виправних центрах для засуджених можуть організовуватись й гуртки соціально-корисної спрямованості, порядок та організація роботи яких визначається адміністрацією установи. Засудженим до обмеження волі дозволяється проводити безкоштовні (благодійні) та платні, за рахунок коштів засуджених і за їх згодою, виступи професійних творчих колективів (театрів, філармоній та інше) при обов'язковому погодженні цих заходів з керівництвом територіальних органів управління Департаменту.