22.1. Виховна робота із засудженими до позбавлення волі, самодіяльні організації засуджених
У ст. 123 КВК України вперше на рівні закону закріплено поняття соціально-виховної роботи з засудженими як цілеспрямованої діяльності персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених. Правове регулювання виховного впливу включає регламентацію виховної роботи з засудженими, діяльності самодіяльних організацій засуджених до позбавлення волі, отримання засудженими, що тримаються в установах виконання покарань, загальної та професійної освіти, застосування до них заходів заохочення та стягнення.
Виховна робота є засобом духовного впливу на засудженого, спробою поліпшити його особистість за час відбування покарання шляхом цілеспрямованого виправного випливу, поновлення або прищеплювання засудженим навичок правильної орієнтації в системі духовно-моральних цінностей, психологічної та іншої підготовки до ведення морального, соціально-корисного образу життя після звільнення з місць позбавлення волі.
У ст. 6 КВК України виховна робота розглядається у якості одного з основних засобів виправлення і ресоціалізації. Норми, що регулюються виховну роботу (як і деякі інші), носять заохочувальний, стимулюючий характер. Так, у ч. 2 ст. 123 КВК України вказується, що участь засуджених у здійснюваних виховних заходів враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення, а також при застосуванні заходів заохочення та стягнення. Таким чином підкреслюється думка про те, що засуджені добровільно, за власним бажанням приймають участь у здійснюваних заходах. Разом із тим, у тих же виховних цілях закон передбачає можливість проведення таких виховних заходів, у яких участь засудженого є обовязковою: праця, ранкова фізична зарядка, загальноосвітнє навчання засуджених молодіжного віку, які не мають середньої освіти тощо). Слід відмітити, що такі заходи повинні бути передбачені розпорядком дня для конкретної виправної установи.
Відповідно до ч. 4 ст. 123 КВК України, стимулювання правослухняної поведінки засуджених до позбавлення волі здійснюється за допомогою програм диференційованого виховного впливу. Реалізація цих програм є формою соціально-виховної роботи з засудженими, яка проводиться персоналом органів та установ виконання покарань у взаємодії з державними та громадськими інституціями для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених. Виховна робота організується адміністрацією виправних установ на основі детальних планів, учбово-педагогічних рекомендацій та інших документів, які розробляються у відповідних структурах кримінально-виконавчої системи, покликаних зробити процес виховного впливу на засуджених комплексним та ефективним. У цих же цілях сприяння у проведенні виховних заходів можуть надавати громадські обєднання та організації.
Начальники відділень соціально-психологічної служби здійснюють індивідуальний облік засуджених, які приймають участь у програмах. Стосовно осіб, які беруть участь у психокорекційних програмах, індивідуальний облік здійснюється також психологами та лікарями-психіатрами. Заступник начальника колонії з соціально-виховної та психологічної роботи веде облік засуджених, які приймають участь у програмах, щоквартально організовує розгляд на засіданні методично-виховної ради колонії стан та ефективність реалізації програм (відповідно до Положення про порядок реалізації у виправних та вихованих колоніях програм диференційованого впливу на засуджених до позбавлення волі, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань, у колоніях реалізуються такі типові програми: “Освіта”, “Професія”, “Правова просвіта”, “Духовне відродження”, “Творчість”, “Фізкультура і спорт”, “Подолання алкогольної та наркотичної залежності”, “Підготовка до звільнення”).
Адміністрація колоній може корегувати зазначені програми з урахуванням виду установ та контингенту засуджених та реалізовувати інші програми, що сприяють становленню засуджених на життєву позицію, яка відповідає правовим нормам і вимогам суспільно корисної діяльності.
Програми розробляються з урахуванням поведінки засуджених, їх соціально-педагогічної занедбаності та враховуючи можливості виховної функції режиму відбування покарання, загальноосвітнього та професійно-технічного навчання, заходів заохочення і стягнення, які застосовуються до осіб, позбавлених волі, самодіяльних організацій засуджених, громадських, благодійних і релігійних організацій, а також залучення засуджених до самовиховання. Завданнями програм є: - стимулювання правослухняної поведінки засуджених, сприяння формуванню у них здорового способу життя й моральності; - організація корисної зайнятості засуджених; - розвиток особистого потенціалу засуджених, корисної ініціативи, творчих здібностей та професійних навичок, що сприятиме їх соціальній адаптації після звільнення; - формування у засуджених свідомого ставлення до цілей свого виправлення та розуміння ними залежності перспективи дострокового звільнення від відбування покарання від своєї особистої поведінки.
Програми реалізовуються на основі принципів педагогіки співробітництва та сприяють формуванню взаємовідносин партнерства між персоналом і засудженими для досягнення мети виправлення й ресоціалізації останніх, дотримання їх законних прав в період відбування покарання.
Персонал виправних установ у процесі виконання покарання у виді позбавлення волі здійснює моральне, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне виховання засуджених, а також інші його види, що сприяють становленню їх на життєву позицію, яка відповідає правовим нормам і вимогам суспільно корисної діяльності. Якщо раніше у виправно-трудовому законодавстві мова йшла про політико-виховну роботу з засудженими, при якій основними були трудове змагання, розяснення законодавства, агітаційна та пропагандистська, культурно-масова та фізкультурно-спортивна, індивідуальна робота, то тепер такого поділу немає. Називаються лише види, напрямки виховання.
Моральне виховання засуджених у виправній (пенітенціарній) педагогіці розглядається як процес формування всієї особистості засуджених, їх життєвої позиції. Виховання позитивної життєвої позиції є справою виключно важливою та складною, оскільки саме відсутність стійких моральних початків та привела засуджених до злочину. Потрібно зауважити, що духовність, моральність, мораль – це категорії не тільки релігійні. У виховному процесі суттєва роль належить освіті, науці, культурі, засобам масової інформації, рівню розвитку суспільних відносин, системі ціннісних орієнтацій та способу життя суспільства. Тому моральне виховання (в тому числі і засуджених) можливо лише в сукупності використання всіх вказаних напрямків життєдіяльності суспільства, а не якогось одного з них (наприклад, релігійної просвіти).
Правове виховання має на увазі формування у засуджених правосвідомості, що включає знання принципів й норм права, а також переконання в тому, що слідувати їм необхідно. У виховній роботі переш за все слід звертати увагу не на знання засудженими правових норм (при всій значимості таких знань), а на формування у них поваги до закону, розуміння необхідності слідувати його приписам.
Трудове виховання засуджених представляє собою процес формування або закріплення трудових навичок і вмінь, психологічної готовності до праці, морального до неї ставлення, усвідомлення потреби працювати. Формування вказаних якостей у засуджених є важливим особливо у теперішніх умовах, коли поширеною є думка про можливість без особливих зусиль швидкого та легкого збагачення.
Департамент рекомендує наступним чином забезпечити щоденне проведення у кожному відділенні соціально-психологічної служби виховної години за тематикою: понеділок - інформаційна година (інформування про найважливіші події у житті суспільства, держави); вівторок - правове навчання (за участю працівників служб нагляду і безпеки, контролю за виконанням судових вироків, оперативної роботи); середа - санітарно-просвітницька пропаганда (за участю медичних працівників); четвер - економічне навчання (за участю працівників виробничих та економічних служб); п'ятниця, субота - морально-естетичне виховання.
Тематичний план проведення виховних годин складається щомісячно відділом соціально-психологічної роботи установи за погодженням з методично-виховною радою та затверджується начальником установи. Щомісячно за графіком, що затверджується начальником установи за поданням методично-виховної ради на півріччя, проводити „День відділення", програма якого повинна передбачати, зокрема, інформування начальником відділення соціально-психологічної служби на загальних зборах засуджених відділення про стан справ та ефективність виховного процесу, звітування ради активу, бригадирів. До проведення „Дня відділення" залучаються члени методично-виховною ради, можуть запрошуватись рідні засуджених.
Виховна робота з засудженими організується диференційовано та індивідуалізовано, з урахуванням виду установи виконання покарань, особистості, строку покарання та умов тримання.
Методи соціально-виховної роботи – це сукупність засобів педагогічного впливу на мислення, почуття, волю та поведінку засуджених з метою формування і корекції їх свідомості та досвіду поведінки, позитивних особистісних рис і якостей. До методів формування і корекції свідомості відносяться переконання, приклад, психолого-педагогічний вибух; методи додаткової мотивації та стимулювання поведінки - заохочення, примус, змагання; методи формування та корекції позитивного досвіду поведінки - вправа, привикання, інструктаж; методи виявлення результатів виховного процесу - спостереження, бесіда, аналіз продуктів діяльності, метод узагальнення незалежних характеристик, тестування.
Форми соціально-виховної роботи - певна організація педагогічного процесу, яка відповідає змісту і цілям виховання. Залежно від об’єкта впливу форми соціально-виховної роботи поділяються на індивідуальні, групові, масові; залежно від основних напрямків формування особистості, виховання - на соціально-світоглядні, фізичні, трудові, естетичні, моральні, правові; залежно від видів діяльності - трудові , учбові, громадські, дозвільні форми діяльності. Всі методи та форми впливу на особистість у виховній роботі з засудженими є рівноцінними та повинні застосовуватись в сукупності та системі. На певному етапі педагогічного впливу той чи інший метод, засіб можуть висуватися на перше місце, але всі вони обовязково повинні застосовуватись в єдиній системі педагогічних впливів.
З метою впровадження нових форм і методів у виховну роботу з засудженими до позбавлення волі, вивчення їх на основі індивідуальних програм психолого-педагогічного впливу, у системі установ виконання покарань у 1991 р. була створена психологічна служба – спеціальна структура, функціонування якої забезпечується психологами, які виконують завдання психологічного вивчення засуджених, надання їм допомоги під час відбування покарання і в подальшому процесі соціальної адаптації після звільнення з місць позбавлення волі.
Основними функціями психологічної служби є: 1) психодіагностична (спрямована на вивчення і узагальнення особистих та групових характеристик засуджених); 2) прогностична (спрямована на оцінку перспектив розвитку особи, прогноз можливої індивідуальної і групової поведінки засуджених); 3) виховна (спрямована на розробку індивідуальних та групових програм виховання засуджених); 4) психопрофілактична (орієнтована на надання індивідуальної психологічної допомоги засудженим, а також у разі необхідності персоналу установи); 5) консультативна (спрямована на надання допомоги працівникам частин і служб у здійсненні індивідуального впливу на засудженого, попередження негативних психологічних явищ, соціальну адаптацію засуджених); 6) просвітницька (розрахована на поширення психологічних знань і підвищення психологічної культури працівників пенітенціарних установ); 7) дослідницька (спрямована на сприяння в проведенні наукових досліджень та впровадження їх результатів у практичну діяльність).
Психолог установи виконання покарань має широке коло обов'язків, зокрема: а) вивчає засуджених, які щойно прибули, використовуючи сучасні психологічні методики; б) розробляє рекомендації начальникам загонів щодо організації індивідуальної виховної роботи з конкретними засудженими; в) виявляє осіб з підвищеною психологічною напруженістю, схильних до проявів внутрішньої та зовнішньої агресії; г) сприяє психіатру у виявленні засуджених з відхиленнями психічного розвитку; ґ) вивчає соціально-психологічні особливості серед засуджених, які впливають на оперативну обстановку в УВП (малі групи, їх структуру, соціальні ролі, психологічні особливості лідерів, традиції та звичаї, настрої, мікроклімат); д) надає рекомендації персоналу щодо профілактики міжособових та міжгрупових конфліктів серед засуджених; е) проводить індивідуальні та групові заняття з психологічної корекції психотравмуючих реакцій засуджених; є) бере участь у роботі щодо підготовки засуджених до життя на волі, організує психологічну підготовку засуджених, які звільняються; ж) взаємодіє з виробничими службами в добиранні засуджених на посади та професії, пов'язані з підвищеними вимогами до особи та ділових якостей; з) проводить заняття щодо підвищення психологічної компетенції співробітників установ, консультує їх з окремих психологічних питань службового та сімейно-побутового характеру, займається профілактикою психотравмуючого стану співробітників; і) аналізує та узагальнює отримані результати з основних напрямків діяльності, координує свою діяльність з керівниками установ та іншими співробітниками.
Дослідження, які узагальнюють досвід роботи даної служби, показують її досить високу ефективність. В установах виконання покарання створені кімнати психоемоційного розвантаження, розробляються спеціальні програми, нові методики вивчення особистості засудженого, надаються конкретні рекомендації щодо вдосконалення виховного процесу для засуджених, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі.
У виховній роботі з засудженими помітне місце відводиться їх участі в самодіяльних організаціях, які створюються в установах виконання покарань. Ці організації створюються для вирішення внутрішньо-колективних проблем самих засуджених, які виникають у процесі спільної життєдіяльності у виправній установі. Види самодіяльних організацій і порядок їх роботи визначаються ст. 127 КВК України та нормативно-правовими актами Департаменту.
Основними задачами самодіяльних організацій засуджених є: надання засудженим допомоги в духовному, професійному та фізичному розвитку; розвиток корисної ініціативи засуджених; надання позитивного впливу на виправлення засуджених; участь у вирішенні питань організації праці; побуту та дозвілля засуджених; сприяння адміністрації виправних установ у підтримці дисципліни та порядку, формування здорових відносин між засудженими; надання соціальної допомоги засудженим та їх родинам. Перед самодіяльними організаціями засуджених можуть поставати й інші цілі, що не суперечать задачам, порядку та умовам виконання покарань.
Діяльність самодіяльних організацій засуджених представляє собою певний вид самоуправління у виправній установі, хоча і здійснюється під контролем адміністрації. Адміністрація виправних колоній постійно спирається на допомогу самодіяльних організацій засуджених у вирішенні багатьох питань: підтримання чистоти та порядку в приміщеннях та території; організація художньої самодіяльності та фізкультурної роботи, розвиток бібліотечної справи та розгортання роботи з читачами; активізація виробничої діяльності та дотримання виробничої санітарії та багато чого іншого. Залучення засуджених та їх самодіяльних організацій до вирішення даних питань для української практики (радянського періоду та сучасного) є традиційним; у цьому напрямку накоплений досить великий позитивний досвід. Проте завжди слід памятати, що самодіяльні організації та їх члени не можуть володіти повноваженнями адміністрації установ виконання покарань.
Законодавець підкреслює, що члени самодіяльних організацій не користуються додатковими пільгами, хоча на практиці це положення дотримується і не завжди, що створює нездорову обстановку, може призвести до виникнення конфліктів. Поряд з цим, участь засуджених у діяльності самодіяльних організацій враховується при визначенні ступеня їх виправлення. Зазвичай в установах виконання покарань функціонує два види самодіяльних організацій: ради колективів відділень та ради колективів колонії. Вони формуються з числа засуджених, які характеризуються позитивно, шляхом відкритого обрання на загальних зборах засуджених бригади, відділення, колонії в цілому (залежно від виду самодіяльної організації). У колоніях для засуджених також можуть організовуватись гуртки соціально-корисної спрямованості, порядок та організація роботи яких визначається адміністрацією установи. Також у виправних колоніях також (крім колоній максимального рівня безпеки) дозволяється проводити безкоштовні (благодійні) та платні, за рахунок коштів засуджених і за їх згодою, виступи професійних творчих колективів (театрів, філармоній та інше) при обов'язковому погодженні цих заходів з керівництвом територіальних органів управління Департаменту.
Адміністрація установ виконання покарань сприяє забезпеченню релігійних потреб засуджених у відповідності із законом України "Про свободу совісті та релігійні організації". Релігійні обряди проводяться на прохання засуджених або за ініціативою релігійних організацій, але з відповідними обмеженнями, передбаченими для різних категорій засуджених. Пропаганда будь-яких релігійних учень серед засуджених здійснюється тільки на їх бажання та за згодою, а щодо неповнолітніх - за згодою їх батьків або осіб, які їх замінюють. Духовна робота також проводиться, як правило, за власним бажанням та згодою засуджених. Дозвіл на відвідування установ виконання покарань представниками релігійних конфесій погоджується з керівництвом територіальних органів управління Департаменту та представниками служби у справах релігії міських, районних держадміністрацій. Для цього релігійна організація подає такі документи: а) лист від керівного органу релігійної організації, погоджений з відділом у справах релігії обласної державної адміністрації, в якому визначаються установи, що передбачається відвідати, форми роботи з засудженими; б) заяви засуджених про надання зустрічі з представниками релігійної організації; в) статут релігійної організації та свідоцтво про реєстрацію; г) відомості про представників керівного органу релігійної організації; д) відомості про представників організації, яким доручається проведення духовної роботи серед засуджених. Безпосередньо порядок та час відвідування установ виконання покарань представниками релігійних організацій визначається адміністрацією цих установ. Під час відвідування установ виконання покарань представники релігійних організацій надають документи, які засвідчують їх особистість та підтверджують належність (представництво) до релігійної організації.
Відвідування установ виконання покарань релігійними проповідниками, які є іноземними громадянами, здійснюється лише з дозволу Департаментуза погодженням з Державним комітетом України у справах релігії. У разі відсутності окремих приміщень для віруючих декількох релігійних конфесій обряди проводяться в одному приміщенні за графіком. У такому приміщенні передбачається можливість тимчасового розміщення предметів культу на період обряду.
- 1.1. Кримінально-виконавча політика: поняття та місце у політиці держави
- 1.2. Фактори, суб’єкти формування та форми реалізації кримінально-виконавчої політики
- Контрольні питання
- Розділ 2. Кримihальhо-викоhавче право, його джерела та принципи. Кримihальhо-викоhавчi правовiдhосиhи
- 2.1 Кримінально-виконавче право: поняття, предмет і метод.
- 2.2. Норми та джерела кримінально-виконавчого права
- 2.3. Кримінально-виконавчі правовідносини
- 2.4 Принципи кримінально-виконавчого права
- 2.5 Кримінально-виконавче право як наука та навчальна дисципліна
- Контрольні питання
- 3.1 Пенітенціарне законодавство на теренах України в період з кінця хvi – до початку хх сторіччя.
- 3.3. Кримінально-виконавче законодавство незалежної України.
- Контрольні питання
- 4.1. Державна кримінально-виконавча служба України. Система органів і установ виконання покарань.
- 4.2. Державний департамент України з питань виконання покарань: завдання, функції та структура.
- 4.3. Територіальні органи управління Департаменту, кримінально-виконавча інспекція та установи виконання покарань.
- 4.4. Взаємодія органів і установ виконання покарань з іншими державними органами, які здійснюють боротьбу зі злочинністю
- Контрольні питання
- 5.1. Поняття правового статусу засуджених
- 5. 2. Правовий статус засуджених до окремих видів покарань
- 6.1. Поняття та види контролю за діяльністю органів та установ виконання покарань.
- 6.2. Міжнародний контроль.
- 6.3. Контроль органів державної влади та місцевого самоврядування.
- 6.4. Прокурорський нагляд
- 6.5. Судовий та відомчий контроль.
- 6.6. Громадський контроль та участь громадськості у виправленні та ресоціалізації засуджених.
- 7.1. Історія становлення покарання у виді позбавлення волі.
- 7.2. Становлення та розвиток зарубіжних пенітенціарних систем.
- Контрольні питання
- 8.1. Поняття та класифікація міжнародних стандартів поводження із засудженими.
- 8.2. Універсальні міжнародні стандарти загального характеру.
- 8.3. Регіональні міжнародні стандарти загального характеру.
- 8.4. Універсальні міжнародні стандарти спеціального характеру.
- 8.5. Регіональні міжнародні стандарти спеціального характеру.
- 8.6. Міжнародні стандарти щодо певних професійних груп із числа персоналу, окремих видів покарань та окремих категорій правопорушників.
- 9.1. Виконання покарання у виді штрафу.
- 9.2. Виконання покарання у виді конфіскації майна.
- 9.3. Виконання покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
- 10.1. Порядок виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
- 10.2. Основні обов’язки кримінально-виконавчої інспекції та органів внутрішніх справ щодо виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
- 10.3. Обов'язки засуджених до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і наслідки ухилення від відбування покарання.
- 11.1. Порядок виконання покарання у виді громадських робіт.
- 11.2. Умови відбування покарання та відповідальність засуджених до покарання у виді громадських робіт.
- Розділ 12. Виконання – відбування покарання у виді виправних робіт
- 12.1. Основні положення про покарання у виді виправних робіт
- 12.2. Порядок та умови виконання-відбування покарання у виді виправних робіт
- 12.3. Основні обов’язки та функції суб’єктів й учасників процесу виконання – відбування покарання у виді виправних робіт
- 12.4. Порядок провадження відрахувань із заробітку засуджених до виправних робіт
- 12.5. Обчислення строку та порядок зняття з обліку засуджених до покарання у виді виправних робіт
- Контрольні питання
- Розділ 13. Виконання покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців
- Контрольні питання
- Розділ 14. Виконання покарання у виді арешту
- 14.1. Загальні положення про порядок виконання покарання у виді арешту
- 14.2. Умови відбування покарання у виді арешту
- 14.3. Особливості порядку виконання-відбування арешту засудженими військовослужбовцями
- Розділ 15. Виконання покарання у виді обмеження волі
- 15.1. Загальні положення про покарання у виді обмеження волі
- 15.2. Порядок виконання покарання у виді обмеження волі
- 15.3. Умови відбування покарання у виді обмеження волі
- 15.4. Основні бов’язки адміністрації виправного центру та власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем роботи засуджених до обмеження волі
- Розділ 16. Виконання покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців
- 16.1. Сутність покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні.
- 16.2. Порядок виконання та умови відбування покарання у виді тримання у дисциплінарному батальйоні
- Розділ 17. Виконання покарання у виді позбавлення волі
- 17.1. Поняття та види класифікації засуджених при виконанні покарання у виді позбавлення волі
- 17.2. Первинна класифікація засуджених до позбавлення волі
- 17.3. Визначення виду установи виконання покарань та місця відбування покарання
- 17.4. Порядок направлення та прийому засуджених в установи виконання покарань
- 17.5. Вторинна класифікація засуджених до позбавлення волі та їх розподіл всередині установ виконання покарань. Структурні дільниці колоній
- Розділ 18. Правове регулювання режиму в установах виконання покарань
- 18.1. Поняття режиму в установах виконання покарань та його основні функції
- 18.2. Зміст режиму в установах виконання покарань
- 18.3. Засоби забезпечення режиму в установах виконання покарань
- 18.4. Зміна умов тримання засуджених в період відбування покарання у виді позбавлення волі
- Злісний порушник режиму відбування покарання
- 18.5. Режим особливих умов в установах виконання покарань
- Розділ 19. Умови відбування покарання засудженими до позбавлення волі
- 19.1. Загальні положення про умови відбування покарання засудженими до позбавлення волі
- 19.2. Придбання засудженими до позбавлення волі продуктів харчування та предметів першої потреби, літератури і письмового приладдя
- 19.3. Побачення засуджених до позбавлення волі з родичами, адвокатами та іншими особами. Телефонні розмови
- 19.4. Короткочасні виїзди за межі виправних і виховних колоній
- 19.4. Одержання засудженими посилок (передач) і бандеролей
- 19.5. Листування засуджених до позбавлення волі, одержання і відправлення грошових переказів
- Розділ 20. Матеріально-побутове та медико-санітарне забезпечення засуджених до позбавлення волі
- 20.1. Загальні положення про умови матеріально–побутового забезпечення та медико-санітарного обслуговування засуджених до позбавлення волі
- 20.2. Матеріально-побутове забезпечення засуджених до позбавлення волі
- 20.3. Медико-санітарне забезпечення засуджених до позбавлення волі
- Розділ 21. Правове регулювання праці засуджених до позбавлення волі
- 21.1. Основні принципи та форми організації праці засуджених
- 21.2. Умови праці засуджених до позбавлення волі
- 21.3. Оплата праці засуджених до позбавлення волі
- 21.4. Пенсійне забезпечення та соціальний захист засуджених
- Розділ 22. Правове регулювання виховного впливу, загальноосвітнього та професійного навчання засуджених в установах виконання покарань
- 22.1. Виховна робота із засудженими до позбавлення волі, самодіяльні організації засуджених
- 22.2. Загальноосвітнє та професійно-технічне навчання засуджених до позбавлення волі
- Розділ 23. Особливості відбування покарання в колоніях різних видів
- Розділ 24. Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі засудженими жінками та неповнолітніми
- 24.1. Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі засудженими-жінками
- 24.2. Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі засудженими неповнолітніми. Застосування до неповнолітніх заходів заохочення та стягнення
- Заходи заохочення, що застосовуються до засуджених неповнолітніх
- Заходи стягнення, що застосовуються до засуджених неповнолітніх
- 24.3. Переведення засуджених із виховної колонії до виправної колонії. Залишення у виховних колоніях засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку
- 24.4. Участь громадськості у виправлення і ресоціалізації засуджених неповнолітніх
- Контрольні питання
- Розділ 25. Виконання покарання у виді довічного позбавлення волі
- Розділ 26. Звільнення від відбування покарання, допомога особам, що звільняються від відбування покарання та їх соціальна адаптація
- 26.1. Правові підстави та порядок звільнення від відбування покарання
- 26.2. Правовий статус осіб, які відбули покарання
- 26.3. Соціальна адптація та надання допомоги особам, звільненим з місць відбування покарання
- Розділ 27. Контроль та нагляд за особами, звільненими від відбування покарання
- 27.1. Адміністративний нагляд за особами, звільненими від відбування покарання
- 27.2. Здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання
- Розділ 28. Тримання підозрюваних та обвинувачених під вартою
- Використаної та рекомендованої літератури
- Передмова 3
- Розділ 12. Виконання покарання у виді виправних робіт
- Розділ 18. Правове регулювання режиму в установах виконання покарань
- Розділ 19. Умови відбування покарання засудженими до позбавлення волі