18.1. Поняття режиму в установах виконання покарань та його основні функції

У частині 1 ст. 102 КВК України дається наступне визначення поняття “режим у виправних і виховних колоніях”: це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов’язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених. У кримінально-виконавчому законодавстві уперше дане визначення цього поняття, хоча в науці як виправно-трудового, так і кримінально-виконавчого права воно було сформульовано достатньо давно.

У теорії режим позбавлення волі (як основний засіб виправлення та ресоціалізації засуджених за ст. 6 КВК України) прийнято визначати як порядок відбування, порядок виконання даного покарання, порядок тримання засуджених, укладу їх життя чи правопорядку, встановленого в колонії. Оскільки термін “порядок” зазвичай тлумачиться як послідовність тих чи інших дій, правила, за яким здійснюється що-небудь, то у цьому значенні режим визначає послідовність процесу виконання-відбування покарання чи правила, за якими здійснюється цей процес. Режим позбавлення волі уособлює як порядок виконання, так і порядок відбування покарання.

Провідні вчені не обмежуються розумінням режиму виключно як інституту позбавлення волі. Приміром, А.Х.Степанюк, визначає режим покарання (в даному випадку – позбавлення волі) як встановлену кримінально-виконавчим законодавством сукупність правил поведінки засуджених (режим відбування покарання) і заходів, що здійснюються органами й установами виконання покарань, спрямованими на досягнення цілей покарання (режим виконання покарання). Це визначення режиму дозволило названому вченому розглядати режим не тільки у вузькому значенні лише як інститут позбавлення волі, але й дало можливість вести мову про режим виконання-відбування інших видів покарань, наприклад, режим арешту, режим обмеження волі, режим виправних робіт, режим позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, режим тримання в дисциплінарному батальйоні і т. ін. [79, с. 239-241].

Частина 2 ст. 102 КВК України закріплює, що режим у колоніях має зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідомленню людської гідності. У зв’язку з цим необхідно зауважити, що наведене положення дещо відрізняється від цілей режиму, закріплених у міжнародних нормативно-правових актах.. Так, Європейські тюремні правила вказують, що режим, застосовуваний в місцях позбавлення волі, повинен [109]:

А) забезпечувати умови життя, сумісні з людською гідністю та нормами, прийнятими в суспільстві;

Б) звести до мінімуму негативні наслідки ув’язнення та різницю в ув’язненні та на свободі, з тим, щоб ув’язнений не втратив почуття самоповаги або особистої відповідальності;

В) підтримувати та укріплювати зв’язки з рідними та громадськістю в інтересах ув’язнених та їх сімей;

Г) надавати можливість ув’язненим розвивати навички та схильності, що допоможуть їм успішно включитись у життя суспільства після звільнення.

Режим встановлює правила поведінки суб’єктів та учасників процесу виконання-відбування покарань, їх права та обов’язки. Норми режиму також забезпечують порядок реалізації правообмежень, прав та обов’язків відповідних суб’єктів та учасників цього процесу. Отже, режим в колоніях не тільки охоплює всі правила поведінки засуджених, а й відображає сутність та зміст покарання у виді позбавлення волі, оскільки саме у ньому відображається кара, тобто сукупність правообмежень, які застосовуються до засуджених. Водночас, оскільки режим встановлює й взаємовідносини адміністрації та засуджених, засуджених між собою, проведення виховної роботи, залучення до праці тощо, ним охоплюються також правила поведінки, що не виражають кару.

Таким чином, сфера впливу режиму позбавлення волі поширюється на: суб'єктів виконання покарання - адміністрацію органів і установ виконання покарань; суб'єктів відбування покарання – засуджених; учасників кримінально-виконавчої діяльності – тобто тих осіб, що причетні до цього різновиду діяльності, мають контакти з адміністрацією і засудженими, однак не наділені повноваженнями реалізації кари, застосування примусових заходів.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України”, посадові і службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів мають право: 1) вимагати від засуджених, осіб, узятих під варту, та інших осіб, які перебувають на території та в приміщеннях органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, додержання норм кримінально-виконавчого законодавства; 2) проводити огляд і обшук засуджених та осіб, узятих під варту, їх речей, огляд інших осіб та їх речей, транспортних засобів, які знаходяться на територіях установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, підприємств установ виконання покарань і на прилеглих до них територіях, на яких установлені режимні вимоги, а також вилучати заборонені для використання в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах речі та документи; 3) тимчасово обмежувати або забороняти відповідно до законодавства рух транспорту на прилеглих до установ виконання покарань та слідчих ізоляторів територіях, не допускати громадян на ці території або зобов'язувати їх там залишатися чи покинути ці території з метою додержання вимог режиму, захисту життя і здоров'я громадян.

Зазначені положення дають підстави для твердження, що територіально дія правил, встановлених режимом, поширюється не тільки на територію установи виконання покарань та слідчого ізолятора, а й на територію підприємств установ виконання покарань та на прилеглі до них території, на яких установлені режимні вимоги.

При визначенні кола функцій, виконуваних режимом, слід виходити з властивостей покарання та його цілей. Режим є основним: а) засобом реалізації кари; б) засобом виправлення засуджених; в) засобом попередження вчинення нових злочинів засудженими,; г) основним та єдиними засобом попередження вчинення злочинів іншими особами .

З цієї позиції можна виділити норми (правила), що визначають:

- порядок застосування до засуджених правообмежень;

- порядок та умови застосування до засуджених таких засобів виправлення, як залучення до праці, виховна робота, загальноосвітнє навчання та професійна підготовка;

- порядок матеріально-побутового та медико-санітарного забезпечення засуджених;

- процедуру попередження злочинів та інших правопорушень з боку засуджених та інших осіб.

Названі правила режиму позбавлення волі повинні забезпечити реалізацію таких його функцій:

1. Каральна функція – реалізується, як уже зазначалось, встановленням різних правообмежень засудженим в процесі виконання покарання. Стаття 63 Конституції України встановлює, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду. Режим позбавлення волі як раз і забезпечує реалізацію правообмежень суб’єктивних прав та свобод, встановлюючи ізоляцію засудженого від соціального оточення, сімї, близьких, друзів, знайомих, колективу, де він працював, у спеціальній закритій установі, яка і виступає головним змістом покарання у виді позбавлення волі, основним його каральним елементом. Це випливає й зі ст.63 КК України, де закріплено, що покарання у виді позбавлення волі полягає саме в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи.

Проте ці правообмеження, ця ізоляція не є всеохоплюючими, оскільки стосуються не всіх прав особи, і повинні бути чітко визначені в законі. Ізоляція полягає в тому, що засуджені перебувають під охороною, за ними встановлюється нагляд, пересуваються вони під конвоєм. Як відмітив Ф.Р.Сундуров, ізоляція об'єктивно приводить до обмеження: 1) можливості пересуватися, 2) можливості спілкуватися, 3) вибору місця проживання, 4) вибору характеру й роду занять, 5) права вільно визначати свій спосіб життя, 6) права розпоряджатися своїм часом. [130, с.24-25].

Слід мати на увазі, що особливістю фізичної ізоляції засуджених є її відносність, бо таким особам надаються побачення, телефонні розмови, короткострокові виїзди за межі колонії, вони здійснюють листування та отримують інформацію із засобів масової інформації та різноманітних друкованих видань. Ступінь ізоляції засуджених залежить від виду установи виконання покарань та встановленого в ній режиму. Чим вищим є рівень безпеки колонії, тим суворіший режим в ній встановлено, тим більшою є ізоляція засудженого. Поряд із цим, ступінь ізоляції може бути посилена за рахунок застосування таких суворих заходів дисциплінарного покарання, як поміщення до дисциплінарного ізолятору чи приміщення камерного типу.

Каральна функція режиму водночас забезпечує практичну реалізацію такої мети кримінально-виконавчого законодавства, визначеної у ст. 1 КВК України, як „...захист інтересів особи, суспільства та держави...”. Всі особи, засуджені до кримінального покарання за вчинення злочину, являють собою джерело небезпеки того чи іншого ступеня, а кожен з них виступає у якості субєкта небезпек та загроз (це випливає з того, що дана категорія осіб вже вчинила протиправні діяння, які спричинили шкоду охоронюваним державою інтересам, тобто з їх боку мав місце прояв небезпеки, який потребує реагування з метою попередження або зниження шкоди за для чого особа притягується до відповідальності). Стан безпеки установ виконання покарань полягає у захищеності інтересів держави, суспільства та окремих громадян від вірогідних (таких, які за виконання певного комплексу умов обовязково відбудуться) та випадкових (таких, які за виконання певного комплексу умов кожного разу протікають по-різному) загроз та небезпек, що можуть виходити від засуджених, які утримуються в ній. Це відповідає і ст.58 Мінімальних стандартних правил поводження з увязненими, в якій закріплено, що метою та виправдуванням вироку до тюремного увязнення або взагалі до позбавлення волі є в решті решт захист суспільства (а значить, й окремих його членів).

2. Виховна функція забезпечується шляхом:

- кари (практичної реалізації норм, які містять в собі каральні елементи), бо примус не тільки виховує людину, а й привчає її до дисципліни, правомірної поведінки в період відбування призначеного покарання під загрозою застосування додаткових обмежень чи дисциплінарних стягнень. Приміром, ст. 101 КВК України встановлює, що засуджені, які злісно порушують режим відбування покарання, можуть бути переведені в дільницю або колонію більш суворого рівня безпеки чи режиму, а ст. 100 – порядок такого переводу;

- встановлення та реалізації норм (правил), які не є каральними за своєю природою. Так, ст. 107 КВК України покладає на засуджених обов’язок утримувати в чистоті і порядку приміщення, дбайливо ставитись до майна колонії і предметів, якими вони користуються при виконанні дорученої роботи, дотримуватись санітарно-гігієничних норм тощо. Зазначені обов’язки не містять каральних елементів, а їх виконання покликане виховувати засуджених відповідно до загальноприйнятих в суспільстві норм та правил;

- створення умов для успішного застосування різних засобів виправлення та ресоціалізації засуджених., тобто, реалізації карально-виховного впливу (наприклад, така вимога режиму, як зміна умов тримання засуджених в процесі відбування покарання).

Разом із тим необхідно підкреслити, що педагогічні властивості режиму обмежені. Педагогіка вчить, що виховний вплив примусу, а режим є саме таким, відносно невеликий. Однак, нехтувати їм неможна. Багаторазові повторення режимних правил сприяють виникненню дінамічного стереотипу, звиканню дол належної поведінки. Режим сприяє формуванню навичок та звичок позитивної поведінки, вміння правильно та раціонально діяти, жити.

3. Забезпечувальна функція – покликана сприяти реалізації комплексу виховного та профілактичного впливу. Вимоги режиму визначають порядок його застосування до засуджених, встановлюючи правила залучення засуджених до праці, культурно-масової роботи, матеріально-побутового та медичного забезпечення (приміром, ст. 116 КВК України закріплює порядок надання засудженим медичної допомоги та лікування; ст. 119 КВК України – умови праці засуджених та т.ін.). Ця функція поширюється як на засуджених, так і на інших осіб, які перебувають на території дії режимних вимог, оскільки і від останніх адміністрація органу чи установи виконання покарань має право вимагати дотримання певних правил чи виконання визначених дій.

4. Функція соціального контролю – її ще називають “профілактичною”. Ця функція спрямована на попередження вчинення злочинів як засудженими, так і іншими особами, що перебувають на режимній території. Вона реалізується шляхом встановлення за засудженими постійного нагляду та контролю, що поширюється на всі сфери їх життя в місцях позбавлення волі (трудову, побутову тощо), а також забезпеченням дотримання іншими особами режимних вимог, розпорядку дня, відповідних правил взаємовідносин із засудженими. При здійсненні функції соціального контролю також провадиться оцінка поведінки засудженого на основі застосування до нього заходів заохочення та стягнення під час перебування в місцях позбавлення волі.

Всі названі функції режиму позбавлення волі є однаково важливими, тому і повинні застосовуватись у комплексі, невід’ємно одна від одної, оскільки практична реалізація будь-якої з них створює підґрунтя для впровадження всіх інших функцій.