17.2. Первинна класифікація засуджених до позбавлення волі

Як і будь-яка інша логічна діяльність, певний вид правовідносин, первинна класифікація засуджених до позбавлення волі крім визначеної мети характеризується своїм окремим обєктом, субєктом, підставами та процедурою.

Обєктом первинної класифікації засуджених до позбавлення волі, є сукупність осіб, засуджених обвинувальним вироком суду до позбавлення волі незалежно від якісних і кількісних показників цього покарання та інших обставин. Первинна класифікація засуджених до позбавлення волі здійснюється при визначенні виду установи виконання покарань й розподілі засуджених у різні колонії. Від виду виправної установи залежать умови тримання засудженого та його правове становище. Правообмеження встановлюються кримінально-виконавчим законодавством, і діють вони з моменту початку відбування покарання. У цьому й полягає сенс первинної класифікації засуджених до позбавлення волі й визначення обсягу заходів карального впливу, бо кожній класифікаційній групі відповідає той чи інший вид цієї установи.

Субєкт – необхідний елемент правовідносин у всіх галузях права, у тому числі й кримінально-виконавчого, хоча в кожній з них його правове становище має свою специфіку. Субєкт первинної класифікації засуджених до позбавлення волі – це орган або посадова особа, які за законом володіють правом здійснювати безпосередньо чи через своїх представників поділ засуджених на відповідні категорії. Згідно зі ст. 86 КВК України вид колонії, у якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається Департаментом. Іншими словами, сам Департамент, а точніше - Регіональні комісії, що створюються в усіх областях і діють при слідчих ізоляторах, становлять собою субєкт здійснення первинної класифікації засуджених до позбавлення волі.

Вагому роль у класифікації відіграють такі поняття, як її ознаки й можливі критерії класифікації. У науковій літературі вони дуже часто вживаються як синоніми. Однак ознаки – це властивості, за якими пізнають (або впізнають) предмет; визначення, що відрізняють одне поняття від іншого. У свою чергу критерії – це ознаки, на підставі яких здійснюється оцінка, це засіб, її мірило. Критерії – сукупність не всіх ознак, властивих тим чи іншим предметам, а лише тих, які беруться для поділу, таких, що є його підставами. Питання про критерії (ознаки, підстави) класифікації нині є достатньо дискусійним, що зумовлено відсутністю в чинному законодавстві їх чіткого визначення, а у науковій правовій літературі існує декілька десятків підходів щодо критеріїв класифікації засуджених до позбавлення волі.

Аналіз критеріїв первинної класифікації засуджених до позбавлення волі, існуючих в теорії кримінально-виконавчого й колишнього виправно-трудового права, показує, що визначальне значення при встановленні класифікаційних категорій мають наступні ознаки: 1) тяжкість злочину; 2) обєкт злочину; 3) форма вини; 4) мотив; 5) попередні судимості; 6) факти попереднього відбування покарання в місцях позбавлення волі; 7) стать; 8) вік. Наведені ознаки можна умовно звести у наступні критерії: а) перші пять – у кримінально-правовий, оскільки всі вони випливають із класифікації злочинів, прийнятої у кримінальному праві, їх кваліфікаційних ознак і класифікації злочинців; б) шосту віднести до так званого “кримінально-виконавчого” критерію, оскільки ця ознака випливає з норм кримінально-виконавчого законодавства і впливає на визначення виду виправної установи; в) сьому й восьму – до фізіологічного критерію, оскільки вони характеризують людину як біологічну істоту.

Такі інститути кримінального права, як вид позбавлення волі (на певний строк чи довічне), тяжкість вчиненого злочину, форма вини, попередні судимості, рецидив злочинів, фізіологічні ознаки людини – стать та вік – нині є визначальними для здійснення первинної класифікації засуджених до позбавлення волі та визначення виду установи виконання покарань.

Немаловажне значення для здійснення цієї класифікації має і факт попереднього відбування покарання в місцях позбавлення волі (кримінально-виконавчий критерій).

У окремих випадках при здійсненні первинної класифікації засуджених до позбавлення волі до уваги береться й факт вчинення конкретних складів злочину, а також громадянство, досягнення пенсійного віку, певні вади чи загальний стан здоров’я тощо.

Розглянемо детальніше вищеназвані критерії первинної класифікації засуджених до позбавлення волі.

За віком всі засуджені до позбавлення волі поділяються на неповнолітніх та дорослих. Неповнолітні традиційно виділяються від дорослих засуджених. Це робиться з метою уникнення негативного впливу на не повністю сформованих осіб, а також зумовлено певними психофізіологічними особливостями неповнолітніх, які більш вразливі у взаємодії з оточуючим світом, аніж дорослі. Психіка і інтелект засудженого неповнолітнього на час вчинення ним злочину, як правило, ще недостатньо сформовані і розвинуті. При відбуванні покарання таким засудженим на перший план як найважливіші висуваються виховні завдання, тому і колонії, де вони тримаються, мають назву виховних.

За статтю – на чоловіків та жінок. Жінки виокремлюються головним чином з етичних міркувань та їх особистої безпеки. Крім того, це здійснюється й з огляду на фізіологічні особливості жінок. Якщо уявити, що чоловіки і жінки мали б однакове коло спеціальних прав та обовязків, зазнавали б однакових позбавлень та обмежень, зобовязувалися б виконувати одні й і ті ж норми виробітку, то в такій ситуації фактичні умови відбування позбавлення волі для жінок стали б або взагалі нестерпними, або набагато важчими, ніж для дорослих чоловіків.

За формою вини – на осіб, які вчинили умисні злочини та злочини, вчинені з необережності. Відомо, що злочини, вчинені з необережності, становлять значно меншу суспільну небезпеку, ніж умисні. Тому до осіб, які їх вчинили, і застосовується менший обсяг карального впливу. Інакше кажучи, ця категорія відбуває покарання у більш пільгових умовах (колоніях з меншим рівнем безпеки).

У деяких статтях КВК України, що стосуються визначення виду установ виконання покарань, вживається термін „засуджений вперше до позбавлення волі». У теорії кримінального права прийнято вважати, що особа визнається вперше засудженою до позбавлення волі у випадках, коли вона: а) зовсім не притягувалась до кримінальної відповідальності; б) засуджувалась до покарання, не повязаного з позбавленням волі; в) засуджувалась до покарання у виді позбавлення волі, але судимість була знята чи погашена у встановленому законом порядку; г) засуджувалась до виправних робіт, які були замінені позбавленням волі в порядку ст. 30 КК України 1960р.; д) засуджувались до позбавлення волі, але були реабілітовані; е) засуджувались до позбавлення волі за вчинення діяння, що в подальшому було декриміналізовано.

Важливою класифікаційною ознакою є вид позбавлення волі. Залежно від того, засуджена особа до довічного позбавлення волі чи позбавлення волі на певний строк, визначається й вид установи виконання покарань та обсяг застосовуваних право обмежень.

Нарешті, кримінально-виконавче законодавство виділяє таку класифікаційну ознаку, як наявність рецидиву злочинів певного виду, що також служить підставою для поділу засуджених на певні групи. Згідно зі ст. 34 КК України рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. При цьому новий умисний злочин при рецидиві вона вчинила: а) під час відбування покарання за вироком суду; б) протягом строків, установлених чинним законодавством для погашення судимості; в) під час іспитового строку при звільненні від відбування покарання з випробуванням; г) після заміни невідбутої частини покарання більш мяким покаранням. Такий рецидив називається легальним, і тільки він має кримінально-правове значення, у тому числі і для первинної класифікації засуджених.

Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення осіб, засуджених до позбавлення волі, затверджена наказом Департаменту від 16 грудня 2003р., № 261, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України за № 1270/8591 від 30 грудня 2003р. (далі - Інструкція), вирізняє три види рецидиву: а) учинення умисного особливо тяжкого злочину особою, яка має судимість за умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин; б) якщо особа раніше двічі в будь-якій послідовності була засуджена і фактично відбувала покарання у виді позбавлення волі за вчинення злочину, передбаченого статтями 109 – 115, 121, 147, 152, ч. 2, 3, 4 ст. 187, ч. 2, 3, 4 ст. 189, 199, 255, 257, 258, 260, 262, ч. 2, 3 ст. 289, 305, 307, 317, 348, 379, 391, 393, 443 КК України) і знову вчинила будь-яке з перелічених злочинних діянь; в) особа раніше була засуджена і фактично відбувала покарання у виді позбавлення волі за вчинення злочину певної категорії, а саме: за статтями 109 – 114, ч. 2 ст. 115, 147, ч. 3, 4 ст. 152, ч. 4 ст. 187 (тільки вчинений організованою групою або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень), ч. 4 ст. 189 (тільки вчинене організованою групою або поєднане із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень), 255, 257, 258, 348, 379, 391, 393 КК України, і знову вчинила будь-який із перелічених злочинів.

При розподілі осіб, засуджених до позбавлення волі, в установи виконання покарань враховуються рішення та судимості за ними: а) судів України; б) судів республік колишнього СРСР; в) судів іноземних держав, якщо відповідно до міждержавних угод засудженого було прийнято на територію України для подальшого відбування покарання; г) судів іноземних держав, якщо відповідно до ст. 9 КК України правові наслідки вироку суду іноземної держави враховано судом України при кваліфікації нового злочину та призначенні покарання; д) судів іноземних держав, якщо вони визнані відповідно до п. 19 Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 р., який ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 03.03.1998 р.

Відповідно до розглянутих вище класифікаційних критеріїв, в окремих установах виконання покарань тримаються окремі категорії засуджених, коло яких, на відміну від ст. 18 КВК України, дещо розширене Інструкцією.

Неповнолітні особи відбувають покарання у спеціальних виховних установах – виховних колоніях, які не поділяються на види.

Засуджені іноземні громадяни та особи без громадянства повинні триматися окремо від засуджених громадян України. Дана категорія засуджених направляється для відбування покарання за персональними нарядами в установи виконання покарань, визначені Департаментом. Нині для їх тримання спеціалізовані колонії не створюються.

За станом здоров’я засуджені поділяються на працездатних, непрацездатних, хворих на тяжкі та хронічні захворювання. Так, засуджені, хворі на туберкульоз та психічно хворі утримуються в окремих, спеціальних виправних установах на правах лікувальних.

Окремо розміщуються засуджені, які залишені в слідчому ізоляторі або колонії максимального рівня безпеки для робіт по господарському обслуговуванню цієї установи.

Вагітні жінки (з вагітністю понад 4 місяці) і жінки з дітьми до трьох років відбувають покарання у спеціалізованих установах виконання покарань, в яких створені будинки дитини.