15.1. Загальні положення про покарання у виді обмеження волі

Покарання у виді обмеження волі, передбачене ст. 61 КК України, є основним покаранням, яке полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням до праці. Цей вид покарання є новим для кримінального та кримінально-виконавчого права, хоча раніше законодавством були передбачені покарання, за своєю суттю схожі на обмеження волі. До таких покарань можна віднести умовне засудження з обов’язковим залученням до праці та умовне звільнення з місць позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці.

Обмеження волі є строковим покаранням і може бути призначене судом від одного до п’яти років (ч. 2 ст. 61 КК України). Воно може бути застосоване: у випадках, коли таке покарання прямо передбачене у санкції статті Особливої частини КК; при переході до більш м’якого покарання відповідно до ст. 69 КК України; при заміні невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням (ст. 82 КК України). При цьому така заміна може мати місце не тільки щодо позбавлення волі, а й стосовно інших покарань, приміром, тримання у дисциплінарному батальйоні; при заміні покарання більш м’яким покаранням на підставі ч. 4 ст. 83 КК України (стосовно жінок, які були звільнені від відбування покарання до досягнення дитиною трирічного віку).

Покарання у виді обмеження волі є достойною альтернативою позбавленню волі, а його застосування покликане виконувати важливу функції по зниженню призначення позбавлення волі, зокрема, стосовно осіб, які вчинили злочини невеликої та середньої тяжкості. Поширення застосування покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, як альтернативи позбавленню волі цілком відповідає й положенням міжнародних норм та стандартів, які Україна ратифікувала та зобов’язалась виконувати, зокрема Токійські правила (1985 р.). Важливу роль цей вид покарання відіграє і у практичному здійсненню поетапної зміни умов тримання засуджених до позбавлення волі з урахуванням позитивних змін в їх поведінці. У певних випадках обмеження волі може виступати засобом адаптації засуджених до тривалих строків позбавлення волі. І хоча число осіб, яким призначається даний вид покарання зростає з кожним роком (так, у 2002 році до покарання у виді обмеження волі було засуджено 3121 особу (1,6% від загального числа засуджених в України); у 2003 році – 3500 осіб (1,74%); а у 2005 році – 4502 осіб (2,3%), його частка серед інших покарань залишається ще достатньо низьким.

Порядок виконання та умови відбування покарання у виді обмеження волі регламентуються главою 13 КВК України “Виконання покарання у виді обмеження волі” (ст.ст. 56-70) та нормами Розділу V Інструкції про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань (далі – Інструкція), затвердженої спільним наказом Департаменту та МВС України від 19.12.2003р. № 270/1560.