17.5. Вторинна класифікація засуджених до позбавлення волі та їх розподіл всередині установ виконання покарань. Структурні дільниці колоній

Як уже зазначалось у попередніх підрозділах, вторинна класифікація засуджених до позбавлення волі створює підґрунтя для застосування до засуджених заходів виховного впливу. КВК України впроваджено таку систему виконання та відбування кримінальних покарань, що дозволяє достатньо ефективно використовувати засоби виправлення, створювати умови для повернення засуджених після звільнення до самостійного соціально-нормативного життя. Новою сферою діяльності персоналу установ виконання покарань є робота, повязана зі зміною умов тримання засуджених в межах однієї колонії шляхом переведення до різних структурних дільниць (так звана прогресивна система відбування покарання). Зазначені положення відповідають Європейським тюремним правилам (п. 12 та 67.1), у яких рекомендується мати в установах виконання покарань гнучку систему розподілу засуджених.

Стаття 94 КВК України передбачає створення в колоніях наступних структурних дільниць: а) у виховних колоніях - карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; соціальної адаптації; б) у виправних колоніях мінімального і середнього рівня безпеки - карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю; соціальної реабілітації; в) у виправних колоніях максимального рівня безпеки - карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю.

Організація роботи дільниць виправних та виховних колоній регламентована ст. 94-99 КВК України, Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, а також Методичними рекомендаціями Департаментущодо організації роботи, повязаної із забезпеченням прогресивної системи відбування покарання в кримінально-виконавчих установах.

Засуджені, поміщені в дільницю карантину, діагностики і розподілу (далі - КДіР) піддаються первинному психолого-педагогічному та іншому вивченню, за результатами якого готуються пропозиції розподільчій комісії (або адміністративній комісії) установи щодо їх подальшого розподілу до дільниці ресоціалізації або посиленого контролю.

Первинне вивчення даних про засудженого передбачає зясування: а) соціально-демографічних даних (вік, стать, стан здоров'я, ступінь непрацездатності тощо); б) кримінально-правових даних (відомості про вчинений злочин, попередню злочинну діяльність тощо); в) відомостей про окремі нахили, здібності та фізичні особливості.

Психодіагностика проводиться шляхом вивчення психологічних властивостей, процесів та станів засуджених з метою: - поліпшення адаптаційних можливостей засуджених до умов відбування покарання, надання їм своєчасної психологічної допомоги; - складання психологічної характеристики на кожного засудженого та розробка рекомендацій щодо особливостей організації індивідуальної роботи з ними; - виявлення та постанови на профілактичний облік засуджених, які можуть бути віднесені до групи »ризику» (схильні до нападу на персонал, до втечі, самогубства або членоушкодження, гри „під інтерес», до вживання спиртних напоїв, наркотичних речовин та інші групи, виходячи з особливостей засуджених).

Психодіагностика може проводитись у формі: діагностичних бесід; анкетування; тестування; психологічного спостереження; психологічного експерименту. На підставі психологічної діагностики та узагальнення даних про особистість засуджених психологом розробляються психологічні характеристики, надаються рекомендації щодо організації індивідуально-виховної роботи з ними, які відображаються в Індивідуальній програмі соціально-психологічної роботи кожного засудженого.

До дільниці ресоціалізації направляються засуджені, які не виявили стійкої схильності до порушення установленого порядку відбування покарання.

Дільниці ресоціалізації поділяються на локальні, ізольовані один від одного сектори, які обладнуються відповідно до встановленого переліку. Ізольовані локальні сектори дільниць ресоціалізації виправних колоній зі сторони внутрішньої забороненої зони та між собою огороджуються парканом.

Засуджені в дільниці ресоціалізації тримаються у звичайних жилих приміщеннях, а гуртожитки обладнуються на загальних підставах. При цьому у кожному жилому приміщенні тримаються засуджені одного відділення соціально-психологічної служби.

Згідно Положення, що регламентують діяльність соціально-психологічної служби установи виконання покарань, відділення соціально-психологічної служби - як основна організаційна ланка в структурі установи виконання покарань створюється для безпосереднього забезпечення оптимальних умов відбування кримінального покарання у виді позбавлення волі та проведення із засудженими соціально-психологічної роботи, спрямованої на формування у них правослухняної поведінки і стимулювання становлення на життєву позицію, яка відповідає соціальним нормам.

При формуванні відділень рекомендується виходити з наступних класифікаційних критеріїв: кримінально-правові; особистісні, тобто психолого-педагогічні; соціально-демографічні (вік, рівень освіти, соціальне положення, рід занять до засудження тощо); медичні. При цьому визначальним критерієм повинен бути особистісний, оскільки поведінка засуджених визначається насамперед типом особистості, виразністю особистісних якостей. При розподілі засуджених рекомендується знаходити оптимальне співвідношення між засудженими різних класифікаційних груп. Не бажано формувати відділення, наприклад, лише з осіб однакового віку та зі схожим кримінальним минулим, оскільки це може призвести до групової замкненості та формування серед них негативних ціннісних орієнтацій.

В залежності від наявності у засудженого певних класифікаційних ознак складається індивідуальна програма соціально-виховної роботи та визначаються форми і методи виховної роботи.

За Методичними рекомендаціями Департаменту щодо класифікації засуджених та її врахуванні при формуванні відділень соціально-психологічної служби та організації індивідуально-профілактичної роботи з різними категоріями засуджених вказується, що відповідно до кримінально-правової характеристики слід враховувати характер вчиненого злочину та криміногенну зараженість особистості (тобто глибину і стійкість антисуспільної спрямованості особистості). Залежно від характеру вчиненого злочину (склад, мотив та засоби вчинення) пропонується виділяти групи осіб, засуджених за:

а) корисливі злочини - крадіжка, шахрайство та деякі інші кримінальні способи заволодіння чужим майном без застосування насильства.

б) агресивні (насильницькі) некорисливі злочини - це усі види кримінальної агресивної поведінки. крім тієї, яка має корисливу мету. Серед них в першу чергу виділяються: агресивні злочини проти життя. здоровя та статевої недоторканості, честі та гідності особи; насильницькі дії, що кваліфікуються в законі як зазіхання на державу, громадську думку, громадський порядок і порядок управління. Агресивна поведінка може здійснюватись без фізичного або психічного насильства (вандалізм, посягання на честь, гідність, волю та інші права людини).

в) корисливо-насильницькі злочини - бандитизм, грабежі, розбої, вимагання тощо.

г) економічні злочини - корисливі зазіхання на чуже майно, які проявляються в розкраданні цього майна шляхом привласнення, розтрати та зловживання службовим становищем. а також інші корисливі злочини службовців та підприємців.

д) неагресивні злочини - правопорушення у галузі правосуддя, порядку управління, громадського порядку та громадської безпеки тощо. До цієї ж групи злочинів відносяться злочини, вчинені з необережності.

Залежно від криміногенної зараженості засуджених рекомендується виділяти:

а) послідовно-криміногенний тип - формується в мікросередовищі, де норми моралі і права систематично порушуються. Злочин витікає зі звичного стилю поведінки і обумовлюється стійкими антисуспільними поглядами, установками та орієнтаціями субєкту. Як правило, ситуація вчинення злочину активно створюється такими особами. У відношенні цих осіб можна з більшою долею достовірності прогнозу вати негативну поведінку в місцях позбавлення волі, прагнення пристосувати у своїх інтересах інших засуджених.

б) ситуативно-криміногенний тип - характеризується порушенням моральних норм та вчинення правопорушень не злочинного характеру; формується та діє в суперечливому мікросередовищі. Злочин в значній мірі обумовлений несприятливою соціально-економічною, моральною та правовою ситуацією (знаходження в злочинному формуванні, конфлікти з іншими особами тощо). До злочину таку особу призводить його мікросередовище та попередній спосіб життя, закономірним розвитком якого є ситуація вчинення злочину. Поведінка таких засуджених суперечлива. Вони діють в основному стихійно. У даному типі переважають особи, які зловживають алкоголем, наркотичними засобами.

в) ситуативний тип - це засуджені, які вчинили злочин під вирішальним впливом ситуації, у деякій мірі для них незвичної і у якій іншими субєктами порушуються встановлені норми поведінки. Аморальні елементи свідомості і поведінки такої особистості виражені незначно. У той же час такі засуджені можуть виправдовувати свою і чужу протиправну поведінку, оскільки не знають правомірних і моральних засобів вирішення конфліктів.

При здійсненні класифікації засуджених за їх соціально-психологічною (особистісною) характеристикою, Департаментом пропонується враховувати такі критерії, як: рівень суспільної небезпеки; сформованість правосвідомості та рівень моральної занедбаності; ставлення до умов відбування покарання; наявність або відсутність лідерських якостей. Виходячи з ступеня виразності в особистості засудженого вказаних властивостей, умовно виділяють шість класифікаційних груп засуджених і, відповідно, пропонуються рекомендації щодо диференційованого виправного впливу на них.

До першої групи відносяться засуджені з позитивною соціальною установкою, сильним типом особистості, лідерськими якостями. Характерними рисами даного типу особистості називаються: достатньо високий рівень інтелекту, що дозволяє здійснювати надійний контроль над емоціями; висока стійкість структури особистості; прагнення до організаторської діяльності; високий рівень мотивації. Спрямованої на досягнення цілі; відсутність виражених агресивних тенденцій; розвинуте почуття соціальної чуйності; товариськість; спроможність до швидкого пристосування до навколишнього середовища та оточуючих; позитивне ставлення до праці.

Друга класифікаційна група - це засуджені, які мають потенційно позитивні соціальні установки, слабкий тип особистості. Вони конформні, легко піддаються чужому впливу, лідерські риси в них відсутні. Характерологічні риси цієї категорії в основному збігаються з першою групою, відрізняючись від неї наявністю таких якостей, як завищена оцінка власних чеснот, соціальна наївність.

Третя класифікаційна група включає засуджених, які не мають виражених особистісних якостей (так зване «болото»). Приблизно кожний третій представник даної групи характеризується наявністю стійко виражених психічних відхилень від норми. Вони можуть виявлятися в перекрученому сприйнятті дійсності, виникненні ідеї переслідування, що за певних умов може супроводжуватися неадекватними поведінковими реакціями аж до криміногенних.

У четверту групу обєднуються засуджені, які мають асоціальні установки, слабкий конформний тип особистості, без чітко виражених задатків лідерства. Для представників даного типу характерною називається наявність психічних відхилень, що ускладнюються наявністю таких якостей: схильність до вживання алкоголю, що нерідко призводить до значної алкогольної зміни особистості; погано стримуваної імпульсивності в поведінці; неприйняттям і ворожим відношенням до існуючих соціальних норм; нездатністю регулювати конфліктні ситуації примирливо; цинізмом, упередженим відношенням до оточуючих.

Пяту класифікаційну групу складають засуджені з асоціальними установками, сильним типом особистості. Характерними рисами представників даної групи вважаються: егоцентризм; стійка схильність до порушення вимог; злочинність; низька соціальна чуйність; упереджене ставлення до оточуючих. Засуджені цієї групи, як правило, рідко допускають грубі порушення режиму, ведуть декілька відокремлений образ життя, піддаються впливу неформальних лідерів як позитивної, так і негативної спрямованості.

Шоста класифікаційна група включає засуджених, які мають асоціальні установки, сильний тип особистості з обєктивними задатками лідерських якостей та прагнуть до заняття високого соціального статусу в неформальних групах. Домінуючими рисами представників даного типу називаються: занепокоєність проблемою власного авторитету; крайній егоцентризм; стійка схильність до порушення існуючих соціальних норм; злочинність; підвищена збуджуваність; імпульсивність; низька соціальна чуйність.

Працівникам соціально-психологічної служби рекомендується прагнути до обєктивної та всебічної оцінки індивідуальних особливостей засудженого, використовувати для цього повсякденне і цілеспрямоване спостереження, включаючи виявлення його соціального оточення.

Окрім зазначених ознак вторинної класифікації засуджених, немаловажне значення для їх розподілу в відділення та бригади має професія та стан здоров’я, оскільки засуджені зазвичай підбираються у певні групи саме за можливістю працювати на тій чи іншій ділянці виробництва.

До дільниці соціальної реабілітації направляються засуджені за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, які не виявили стійкої схильності до порушення установленого порядку відбування покарання. У цій дільниці для них створюються найбільш сприятливі умови відбування покарання, зокрема, встановлюється режим, аналогічний колоніям найменшого рівня безпеки - мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання. Це означає, що засуджені, які відбувають покарання у таких дільницях: - тримаються під наглядом, а на території житлової зони - під охороною; - у вільний від роботи час від підйому до відбою користуються правом вільного пересування в межах території колонії; - з дозволу адміністрації колонії можуть пересуватися без нагляду поза територією колонії, але в межах населеного пункту, якщо це необхідно за характером виконуваної ними роботи або у зв’язку з навчанням; - можуть носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмеження; - мають право відправляти листи, отримувати бандеролі, посилки, передачі, одержувати короткострокові побачення без обмеження, а тривалі побачення - до трьох діб один раз на місяць; - після відбуття шести місяців покарання в разі відсутності порушень режиму відбування покарання, наявності житлових умов з дозволу адміністрації колонії можуть проживати в межах населеного пункту, де розташована колонія, із своїми сім’ями, придбавати відповідно до чинного законодавства жилий будинок і заводити особисте господарство.

І хоча за умови відбування покарання дільниці соціальної реабілітації є подібними до колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, їх не можна прирівнювати та ототожнювати. Дільниця соціальної реабілітації - це структурна частина колонії того чи іншого рівня безпеки і утримувані в ній особи є таким, що відбувають покарання в установі цього виду (так, хоча засуджений і переведений до дільниці соціальної реабілітації та має правовий статус, схожий зі статусом особи, що відбуває покарання в колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, він все рівно вважається особою, яка тримається у виправній колонії, наприклад, середнього рівня безпеки). Колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання являють собою окремий вид установи виконання покарань відповідного рівня безпеки, а порядок переведення до установи іншого виду прямо передбачений в законі. У звязку з цим, в разі виникнення потреби у переведенні засуджених з дільниці соціальної реабілітації до колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами (наприклад, у звязку зі змінами в обсязі виконуваних засудженими робіт тощо), такий перевід можливий лише за порядком, чітко визначеним у ч. 3 ст. 100 КВК України.

Слід звернути увагу, що дільниці даного виду створені далеко не у всіх установах виконання покарань, хоча зі змісту закону така можливість не випливає.

Відповідно до ч. 4 ст. 94 КВК України засуджені, які під час перебування в дільниці КДіР виявили високий ступінь соціально-педагогічної занедбаності і потяг до продовження протиправної поведінки направляються до дільниці посиленого контролю. Основними критеріями для направлення засуджених до дільниці посиленого контролю відповідно до Методичних рекомендацій Департаментущодо організації роботи, повязаної із забезпеченням прогресивної системи відбування покарання в кримінально-виконавчих установах, є:

І. Поведінка засудженого під час перебування у дільниці КДіР (вона виступає основним критерієм для клопотання про направлення засудженого до дільниці посиленого контролю): а) свідома відмова виконувати вимоги установленого порядку відбування покарання; б) допущення злісних порушень установленого порядку відбування покарання; в) фізичний опір представникам адміністрації; г) приниження людської гідності інших засуджених; д) створення конфліктних ситуацій із застосуванням фізичної сили; е) навязування та пропаганда серед засуджених злочинних традицій.

ІІ. Відомості щодо поведінки засудженого до прибуття в колонію, особистісна та кримінально-правова характеристика під час вивчення та спостереження у дільниці КДіР: а) систематичні порушення режиму під час перебування у слідчому ізоляторі, неодноразові поміщення до карцеру (два та більше разів), знаходження на профілактичному обліку (наприклад, як схильний до нападу на адміністрацію, до членоушкодження тощо); б) переведення до колонії більш високого рівня безпеки або повернення з колонії нижчого рівня безпеки за злісне порушення установленого порядку відбування покарання; в) засудження за корисливо-насильницькі злочини (бандитизм, грабіж, розбій, вимагання); г) засудження за вчинення умисного злочину середньої тяжкості в період відбування покарання у виді позбавлення волі; д) нетактовність та грубість з представниками адміністрації колонії; е) висока криміногенна зараженість (тобто, глибина і стійкість анти суспільної спрямованості особистості), послідовно-криміногенний тип особистості; ж) підвищена агресивність, погано стримувана імпульсивна поведінка, упереджене відношення до оточуючих.

При наявності підстав, питання про направлення засудженого до дільниці посиленого контролю розглядається на засіданні профілактичної комісії колонії. Для цього готуються наступні документи: а) клопотання-характеристика, підписана начальником відділення соціально-психологічної служби дільниці КДіР та погоджена з заступником начальника колонії з соціально-виховної та психологічної роботи; б) психологічна характеристика; в) довідка про заохочення та стягнення; г) опитувальний аркуш з пропозиціями першого заступника начальника колонії, заступника начальника колонії з соціально-виховної та психологічної роботи, начальника відділу нагляду та безпеки, начальника оперативного відділу, начальника медичної частини; д) у разі необхідності рапорти, пояснення та клопотання інших представників адміністрації; е) медична довідка.

Засуджений, на якого підготовлені відповідні матеріали, заслуховується на засіданні профілактичної комісії, йому надається можливість дати необхідні пояснення.

Підставою для направлення засудженого до дільниці посиленого контролю є клопотання начальника відділення соціально-психологічної служби дільниці КДіР та постанова начальника колонії, погоджена зі спостережною комісією.

Термін перебування засудженого у дільниці посиленого контролю визначається комісією, виходячи з сукупності вищевказаних критеріїв, ступеня вираження негативних властивостей особистості засудженого та його криміногенної зараженості. Початковий термін перебування засудженого у дільниці посиленого контролю рекомендується визначати від трьох до шести місяців.

Засуджений має право оскаржити рішення адміністративної комісії колонії, однак подання скарги не зупиняє його переведення до дільниці посиленого контролю. Адміністрація колонії надає засудженому можливість у встановленому порядку повідомити про своє направлення до дільниці посиленого контролю близьких родичів, адвоката або іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Після прийняття рішення про направлення засудженого до дільниці посиленого контролю, на такого засудженого, поряд з Індивідуальною програмою соціально-виховної роботи (складається на всіх засуджених), начальником відділення соціально-психологічної служби дільниці КДіР та психологом складається спеціальна індивідуальна програма - „Програма індивідуальної роботи із засудженим у дільниці посиленого контролю», яка передбачає заходи індивідуально-виховного, психотерапевтичного та психокорегуючого характеру, яка долучається до Індивідуальної програми соціально-виховної роботи.

До дільниці посиленого контролю засуджені можуть бути переведені і з дільниці ресоціалізації. При вирішенні цього питання для адміністрації виправної колонії окрім загальних критеріїв, є визначальними також наступні: а) безуспішність інших заходів виховного впливу; б) перебування засудженого протягом року на обліку як злісного порушника установленого порядку відбування покарання; в) поміщення протягом року три та більше разів до дисциплінарного ізолятору; г) незадовільне ставлення до праці; д) перебування на профілактичному обліку як особи, що підтримує злочинні традиції; схильна до втечі; схильна до нападу на адміністрацію; схильна до організації, провокування та участі у групових протиправних діях; схильна до вживання та виготовлення алкогольних напоїв; схильна до вживання, зберігання та розповсюдження наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; схильна до організації та участі у іграх з метою отримання матеріальної або іншої вигоди.

Для розгляду на засідання профілактичної комісії колонії питання про направлення засудженого до дільниці посиленого контролю, поряд з документами, вказаними у ст. 94 КВК України, додаються: а) індивідуальна програма соціально-виховної роботи; б) виписка з протоколу ради колективу відділення соціально-психологічної служби; в) опитувальний аркуш з пропозиціями першого заступника начальника колонії, заступника начальника колонії з соціально-виховної та психологічної роботи, заступника начальника колонії з працевикористання, заступника начальника колонії із комунально-побутового та інтендантського забезпечення, начальника відділу нагляду та безпеки, начальника оперативного відділу, начальника медичної частини.

У дільниці соціальної адаптації тримаються засуджені, які правомірно себе поводять і сумлінно ставляться до праці, і яким до звільнення залишається не більше шести місяців. До дільниці соціальної адаптації також переводяться засуджені, які, крім вищевказаних основних критеріїв, як правило: а) не менше півроку трималися у дільниці ресоціалізації; б) закінчили навчання у загальноосвітній середній школі або професійно-технічному училищі, або яким до закінчення навчального року у загальноосвітній школі залишилось не більше трьох місяців; в) мають формальні підстави для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання не більше, ніж через шість місяців.

Не переводяться до дільниці соціальної адаптації особи, які: а) засуджені за вчинення злочину після звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі; б) засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості в період відбування покарання у виді позбавлення волі; в) були переведені до дільниці соціальної адаптації та за допущені порушення переведені до дільниці ресоціалізації; г) перебували (перебувають) на профілактичному обліку як схильні до втечі, фізичного насильства щодо інших засуджених, створення конфліктних ситуацій у середовищі засуджених, фізичного опору адміністрації виховної колонії; д) перебували на профілактичному обліку як злісні порушники установленого порядку відбування покарання та були зняті з обліку менш ніж за два роки до настання терміну можливого переведення до дільниці соціальної адаптації; е) за висновком психолога (психіатра) мають високий ступінь тривожності, агресії (зовнішньої та внутрішньої), схильні до спонтанних поведінкових реакцій, імпульсивної погано стримуваної поведінки; ж) засуджені, які не пройшли повний курс лікування венеричної хвороби, алкоголізму чи наркоманії (токсикоманії).

Для розгляду питання про переведення засуджених з дільниці ресоціалізації до дільниці соціальної адаптації начальнику виховної колонії подаються такі документи: - заява засудженого з проханням про переведення його для відбування покарання до дільниці соціальної адаптації; - довідка з особової справи з фабулою вчиненого злочину; - характеристика з відповідним клопотанням старшого вихователя, погоджена з заступником начальника колонії з соціально-виховної та психологічної роботи; - довідка про заохочення та стягнення засудженого; - аркуш висновків психолога, оперативного працівника, начальника відділу режиму і охорони виховної колонії; - висновок лікаря; - витяг з протоколу рішення засідання педагогічної ради виховної колонії.

За необхідністю до матеріалів можуть додаватися й інші документи (наприклад, клопотання батьківського комітету, фахівців центрів соціальних служб для молоді, працівників громадських організацій, що безпосередньо приймають участь у навчально-виховному процесі з засудженими та інші).

Вказані документи, за винятком рішення педагогічної ради виховної колонії, готуються та узагальнюються старшим вихователем відділення соціально-психологічної служби, у якому тримається засуджений, та подаються на розгляд педагогічної ради виховної колонії. При цьому висновок лікаря оформлюється не раніше, ніж за тиждень до дня засідання педагогічної ради.

Питання переведення засуджених з дільниці ресоціалізації до дільниці соціальної адаптації або з дільниці соціальної адаптації до дільниці ресоціалізації застосовується тільки у виховних колоніях і розглядається на засіданні педагогічної виховної колонії, що приймає рішення про порушення відповідного клопотання перед начальником виховної колонії. Після розгляду поданих документів педагогічна рада передає їх з витягами із протоколу засідання на розгляд начальнику виховної колонії не пізніше трьох діб від дня підписання рішення. Щодо поданих педагогічною радою документів начальник виховної колонії приймає відповідні рішення протягом тижня від дня подання, а у разі переведення засуджених з дільниці соціальної адаптації до дільниці ресоціалізації - у день подання.

Безпосереднє переведення здійснюється за постановою начальника виховної колонії, яка оголошується засудженому під підпис та виконується черговим помічником начальника виховної колонії протягом доби після ознайомлення з нею засудженого. Документи розгляду з відповідною постановою долучаються до особової справи засудженого.

Засуджені, які тримаються у дільниці соціальної адаптації та допустили порушення установленого порядку відбування покарання, за які на них накладені стягнення правами начальника колонії, або відмовляються приймати участь в реалізації Індивідуальної програми підготовки до звільнення, за клопотанням начальника відділення соціально-психологічної служби дільниці соціальної адаптації постановою начальника виховної колонії можуть бути переведені до дільниці ресоціалізації. У разі виникнення потреби в такому переведенні, начальнику виховної колонії подаються на розгляд такі документи: - довідка з особової справи з фабулою вчиненого злочину; - характеристика з відповідним клопотанням начальника відділення соціально-психологічної служби, погоджена з заступником начальника з соціально-виховної та психологічної роботи; - довідка про заохочення та стягнення засудженого; - інші документи, що стосуються вказаного питання; - витяг з рішення засідання педагогічної ради виховної колонії.

Контрольні питання

1. Види установ виконання покарань за КВК України.

2. Концептуальні підходи в науці кримінально-виконавчого права до класифікації засуджених.

3. Первинна класифікація засуджених до позбавлення волі: мета, критерії та значення.

4. Порядок визначення виду колонії та місця відбування покарання засудженими до позбавлення волі.

5. Вторинна класифікація засуджених до позбавлення волі: мета, критерії та значення.

6. Структурні дільниці установ виконання покарань: види та підстави тримання в них засуджених.

7. Порядок прийому засуджених в установи виконання покарань.