20.3. Медико-санітарне забезпечення засуджених до позбавлення волі
Іще однією з умов відбування покарання є медико-санітарне забезпечення засуджених до позбавлення волі, що здійснюється медичною службою установ виконання покарань. Як визначають міжнародні документи, медичне обслуговування в установах виконання покарань має надаватися й організовуватися за такими якісними стандартами й високому професійному рівні, що відповідають тим, які використовуються в установах охорони здоров’я поза місцями позбавлення волі.
У відповідності з ч. 2 ст. 116 КВК України лікувально-профілактична і санітарно-протиепідемічна робота в місцях позбавлення волі організовується і провадиться так, як це визначено законодавством про охорону здоров'я. Це означає, що організація медико-санітарного забезпечення в колоніях повинна відповідати вимогам її надання населенню країни. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань передбачають, що в колоніях здійснюється: а) клінічне обстеження та нагляд за засудженими з метою оцінки стану здоров’я, а при виявленні хвороб – застосування раціональної терапії та встановлення непрацездатності; б) амбулаторне, стаціонарне і спеціалізоване лікування методами та засобами, що рекомендовані інструктивно-методичними вказівками Міністерства охорони здоров’я України.
Крім того, що засуджені забезпечені належним рівнем обслуговуванням медичною службою колонії, вони також мають право звертатися за лікарськими консультаціями та лікуванням до медичних установ, що надають платні послуги. Консультації та лікування у таких випадках проводяться в медичній частині колонії під наглядом працівників медичної служби. Оплата цих послуг і придбання ліків здійснюються за рахунок власних коштів засудженими або їх родичами.
В установах виконання покарань забезпечується виконання санітарно-гігієнічних та протиепідемічних правил. Особи, які прибули до установ виконання покарань, проходять комплексну санітарну обробку, що включає в себе для чоловіків, зокрема, стрижку волосяних частин голови, підборіддя, бороди, вусів. Не менше одного разу в сім днів засудженим організовується миття в лазні з обов'язковою зміною натільної та постільної білизни, а за потреби стрижка волосяних частин голови, підборіддя, бороди, вусів. Періодично проводиться дезінфекція водогінних мереж, приміщень для проживання, харчування та інших комунально-побутових та кухонно-складських приміщень. Забезпечується чітка робота пральні, сушильні, перукарні, дезкамери та інших об'єктів комунально-побутового призначення. У виправних колоніях максимального рівня безпеки, секторах максимального рівня безпеки та дільницях посиленого контролю всім засудженим, які тримаються у камерах, надаються щоденні прогулянки тривалістю одна година, а тим, які працюють за межами приміщень, - такою самою тривалістю у неробочі дні. Засуджені до довічного позбавлення, хворі на туберкульоз, забезпечуються щоденною прогулянкою тривалістю до двох годин.
Порядок надання засудженим медичної допомоги регламентований достатньо розгалуженою системою нормативно-правових актів з питань медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та виправно-трудових установах Департаменту, що регламентують організацію медичної допомоги в місцях позбавлення волі: - порядок медико-санітарного забезпечення осіб, що утримуються в слідчих ізоляторах і виправно-трудових установах Департаменту; - інструкція про обов'язкові профілактичні та періодичні медичні обстеження при направленні на роботу та працівників об'єктів харчування, водопостачання, в медичних частинах, лікарнях, будинках дитини; - інструкція з дезінфекції водопровідних об'єктів і мереж; - методика визначення хімічного складу та енергетичної цінності продуктів харчування; - інструкція з проведення протипедикульозних заходів; - порядок забезпечення конфіденційності інформації про ВІЛ інфікованих; - типовий перелік оснащення медичних частин СІЗО і ВТУ медичним інструментарієм, устаткуванням і інвентарем; - інструкція з проведення диспансеризації хворих, що знаходяться у виправно-трудових установах; - типовий перелік лікарських засобів для надання невідкладної медичної допомоги; - перелік показань і протипоказань для напрямку хворих засуджених у спеціалізовані лікарні (відділення); - типові правила внутрішнього розпорядку для хворих, що знаходяться в лікарні; - інструкція про проведення специфічної хіміопрофілактики туберкульозу серед підслідних та засуджених; - перелік захворювань, що є підставою для подачі в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання; - положення про лікарсько-трудову комісію.
Спільним наказом Департаменту і Міністерства охорони здоров'я від 27.04.2000 р. № 79 / 91 на виконання вимог ст. 89 Закону України "Про пенсійне забезпечення", затверджена Інструкція про порядок проведення медико-соціальної експертизи інвалідів, що відбувають покарання в установах кримінально-виконавчої системи, якою регламентується порядок і терміни проведення повторного огляду засуджених інвалідів, подачі матеріалів для повторного огляду в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров'я України, а також порядок проведення експертизи засуджених, інвалідність у який наступила під час відбування покарання.
Організація невідкладної медичної допомоги заарештованим і засудженим також визначена нормативно-правовими актами з питань медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та виправно-трудових установах Департаменту. Однією з основних функцій медичного частини є організація та надання невідкладної медичної допомоги при гострих захворюваннях, отруєннях і травмах. Невідкладна медична допомога підслідним і засудженим надається найближчим лікувальним закладом, де така медична допомога може бути надана.
Після прибуття в установу виконання покарань, протягом двох тижнів засуджені проходять лікарський огляд з метою виявлення захворювань, оцінки фізичного стану, попереднього визначення категорії працездатності. Подальший медичний контроль за станом здоров'я засуджених здійснюється під час профілактичних медичних оглядів, а також у випадку амбулаторних звернень до медичної частини. Профілактичний медичний огляд здійснюється один раз у рік за графіком, який затверджує начальник виправної колонії (у колоніях закритого типу і для тримання неповнолітніх - 2 рази в рік). Засуджені - працівники харчоблоків, банно-пральних комбінатів та інші. проходять періодичні медичні огляди згідно з Інструкцією про обов'язкові профілактичні і періодичні медичні огляди при прийомі на роботу і працюючих на об'єктах харчування, водопостачання, у медичних частинах, лікарнях, будинках дитини, яка затверджена наказом.
Направленню на госпіталізацію до лікарень кримінально-виконавчої системи підлягають засуджені з гострими та загостренням хронічних захворювань, які загрожують життю чи значно погіршують стан здоров'я, або лікування яких в умовах стаціонару медичних частин установ-виконання покарань недостатньо ефективне, а також у діагностичне складних випадках, які вимагають поглибленого клінічного обстеження. У виправних колоніях на правах лікувальних адміністрація передбачає у розпорядку дня години проведення лікування, виховних, культурно-масових, оздоровчо-спортивних та інших заходів, а також організовує перевірки наявності засуджених у приміщеннях відділень або палатах. Засудженим, які сумлінно ставляться до лікування та позитивно характеризуються, дозволяється купувати щомісяця продукти харчування у крамниці колонії за рахунок коштів, які містяться на особових рахунках, і один раз на місяць додатково отримувати одну посилку або передачу. У разі відсутності необхідних медичних препаратів вони можуть бути отримані від родичів з дозволу медичної частини колонії. Такі ліки зберігаються у медичних частинах, видача їх хворим на руки забороняється. Вживання ліків засудженими здійснюється в присутності медичного працівника.
Тривалі побачення засудженим, які перебувають у лікувальних установах, як правило, не надаються. Короткочасні побачення надаються начальниками лікувальних закладів за нормами, що встановлені для відповідних видів установ виконання покарань. Психічно хворим, які перебувають на стаціонарному лікуванні в спеціалізованих відділеннях (лікарнях), короткочасні побачення можуть надаватися начальником лікувального закладу позачергово, за висновком лікаря, як лікувальний засіб. Хворим на сифіліс, які не одержали повного лікування, а також хворим на гонорею, які не пройшли повного курсу лікування, тривале побачення не дозволяється. Засудженим, хворим на активну форму туберкульозу, тривалі побачення надаються за умов відсутності виділення мікобактерій туберкульозу. Неповнолітні діти засуджених на тривалі побачення допускаються у разі відсутності медичних протипоказань у хворих. У разі тяжкої хвороби засудженого, що загрожує його життю, начальник лікувальної установи надає змогу близьким родичам засудженого відвідати його (таке побачення у рахунок чергових не зараховується).
Засуджені забезпечуються постільними речами, одягом, взуттям за сезоном, необхідним лікуванням, харчуванням за встановленими нормами за рахунок кошторису на утримання місць позбавлення волі. Засудженим, які перебувають у лікарнях з приводу тяжких захворювань і яким потрібне додаткове харчування, може бути дозволений продаж продуктів харчування за висновком лікарської комісії в межах сум, установлених кримінально-виконавчим законодавством. Також їм дозволяється отримувати передачі та посилки кількістю і вагою у відповідності до кримінально-виконавчого законодавства та Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.
Залучення до праці засуджених, хворих на активний туберкульоз у лікарнях, відділеннях і спеціалізованих установах виконання покарань здійснюється згідно з чинним законодавством.
Окремо слід зупинитися на процедурі виконання примусового лікування.
Найбільш поширеними захворюваннями, за наявності яких приймається рішення про застосування до засудженого лікування, є туберкульоз, психічні, венеричні хвороби, СНІД тощо, а також карантинні захворювання. Порядок здійснення такого лікування визначений “Порядком медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань Державного департаменту України з питань виконання покарань”. Примусове лікування застосовується у двох випадках: перший – коли воно призначено засудженому вироком суду відповідно до ст. 96 КК України, другий – коли таке лікування вироком призначене не було, а потреба у ньому виникла вже при відбуванні покарання.
Хвороби, що становлять небезпеку для здоровя інших осіб визначаються в різних нормативних актах. Наприклад: “Основи законодавства України про охорону здоровя”; закони України “Про захист населення від інфекційних хвороб”, “Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення”, “Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз”, “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”; “Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб”, затверджений наказом Міністерства охорони здоровя України від 19.07.1995 р. № 133 та ін. Соціально небезпечними захворюваннями є туберкульоз, психічні, венеричні захворювання, СНІД тощо, а також карантинні захворювання. Особливо небезпечні інфекційні хвороби – інфекційні хвороби (у тому числі карантинні: чума, холера, жовта гарячка), що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоровя у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення. Необхідно мати на увазі, що Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 03.06.2005 р. № 7 розяснив: примусовому лікуванню на підставі ст. 96 КК України підлягають незалежно від виду призначеного покарання лише особи, які вчинили злочини та страждають на хвороби, що становлять небезпеку для здоров'я інших осіб, алкоголізм та наркоманія до цих хвороб не належать, оскільки вони є соціально небезпечними захворюваннями.
Підставою для застосування примусового лікування є медичний висновок про те, що засуджена до покарання особа страждає на хворобу, що становить небезпеку для інших осіб, яка не має протипоказань до такого лікування. Медичний висновок має значення одного з доказів, який підлягає перевірці та оцінці суду. Рекомендації, які містяться в медичному висновку про необхідність застосування примусового лікування для суду не обовязкові. Призначення примусового лікування – право, а не обовязок суду. Свою незгоду він повинен мотивувати у рішенні.
Примусове лікування хворих здійснюється на підставі рішення суду в медичній частині установи виконання покарань лікарем відповідного профілю. Адміністрація установи забезпечує умови для проведення належного курсу примусового лікування цих осіб у період відбування покарання. При надходженні до колонії засуджених, яким призначено примусове лікування, протягом трьох днів їх має оглянути лікар відповідного профілю, який під час першої розмови ознайомлює хворого з основним положенням організації та проведення примусового лікування. Цих засуджених ставлять на диспансерний облік згідно з Інструкцією з проведення диспансеризації хворих, які перебувають в установах виконання покарань.
При виявленні в засудженого, який проходить примусове лікування, протипоказань щодо його проведення медична комісія установи виконання покарань у складі начальника медичної частини колонії, лікаря відповідного профілю та лікаря-терапевта вирішує питання про припинення лікування. Рішення приймається після ретельного обстеження хворого. Матеріали про припинення лікування передаються комісією адміністрації установи для направлення в суд, який і приймає остаточне рішення у порядку, передбаченому КПК України, з урахуванням даних про злочин й особу засудженого.
Відмова від лікування є серйозним порушенням режиму утримання. Після того, як будуть вичерпані всі методи психотерапевтичного впливу, і засуджений продовжує відмовлятися від лікування, його карають правами начальника колонії на підставі подання начальника медичної частини. Щодо засуджених, які припустилися зривів у лікуванні, застосовують протирецидивну терапію. Після завершення курсу примусового лікування засуджені повинні бути представлені медичній комісії медичної частини установи, що оцінює хід лікування та досягнуті результати, розглядає питання про потребу його закінчення чи продовження, дає рекомендації про строки та методи подальшого лікування. Якщо засуджений пройшов курс лікування без порушень, то адміністрація установи, на підставі висновку медичної комісії, надсилає до суду подання про припинення примусового лікування.
У разі систематичного порушення засудженим порядку проходження примусового лікування (ухилення від лікування тощо), у результаті чого заходи лікувально-виховного впливу не дали позитивних наслідків, такій особі призначається повторний курс лікування, після чого знову вирішується питання про припинення примусового лікування.
Контрольні питання
1. Порядок матеріально-побутового забезпечення засуджених.
2. Порядок медичного забезпечення засуджених.
3. Перелік хвороб, за наявності яких може призначатися примусове лікування під час перебування в місцях позбавлення волі.
4. Процедура здійснення примусового лікування .
5. Значення належного матеріально-побутового забезпечення та медичного обслуговування для досягнення цілей покарання.
- 1.1. Кримінально-виконавча політика: поняття та місце у політиці держави
- 1.2. Фактори, суб’єкти формування та форми реалізації кримінально-виконавчої політики
- Контрольні питання
- Розділ 2. Кримihальhо-викоhавче право, його джерела та принципи. Кримihальhо-викоhавчi правовiдhосиhи
- 2.1 Кримінально-виконавче право: поняття, предмет і метод.
- 2.2. Норми та джерела кримінально-виконавчого права
- 2.3. Кримінально-виконавчі правовідносини
- 2.4 Принципи кримінально-виконавчого права
- 2.5 Кримінально-виконавче право як наука та навчальна дисципліна
- Контрольні питання
- 3.1 Пенітенціарне законодавство на теренах України в період з кінця хvi – до початку хх сторіччя.
- 3.3. Кримінально-виконавче законодавство незалежної України.
- Контрольні питання
- 4.1. Державна кримінально-виконавча служба України. Система органів і установ виконання покарань.
- 4.2. Державний департамент України з питань виконання покарань: завдання, функції та структура.
- 4.3. Територіальні органи управління Департаменту, кримінально-виконавча інспекція та установи виконання покарань.
- 4.4. Взаємодія органів і установ виконання покарань з іншими державними органами, які здійснюють боротьбу зі злочинністю
- Контрольні питання
- 5.1. Поняття правового статусу засуджених
- 5. 2. Правовий статус засуджених до окремих видів покарань
- 6.1. Поняття та види контролю за діяльністю органів та установ виконання покарань.
- 6.2. Міжнародний контроль.
- 6.3. Контроль органів державної влади та місцевого самоврядування.
- 6.4. Прокурорський нагляд
- 6.5. Судовий та відомчий контроль.
- 6.6. Громадський контроль та участь громадськості у виправленні та ресоціалізації засуджених.
- 7.1. Історія становлення покарання у виді позбавлення волі.
- 7.2. Становлення та розвиток зарубіжних пенітенціарних систем.
- Контрольні питання
- 8.1. Поняття та класифікація міжнародних стандартів поводження із засудженими.
- 8.2. Універсальні міжнародні стандарти загального характеру.
- 8.3. Регіональні міжнародні стандарти загального характеру.
- 8.4. Універсальні міжнародні стандарти спеціального характеру.
- 8.5. Регіональні міжнародні стандарти спеціального характеру.
- 8.6. Міжнародні стандарти щодо певних професійних груп із числа персоналу, окремих видів покарань та окремих категорій правопорушників.
- 9.1. Виконання покарання у виді штрафу.
- 9.2. Виконання покарання у виді конфіскації майна.
- 9.3. Виконання покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
- 10.1. Порядок виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
- 10.2. Основні обов’язки кримінально-виконавчої інспекції та органів внутрішніх справ щодо виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
- 10.3. Обов'язки засуджених до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і наслідки ухилення від відбування покарання.
- 11.1. Порядок виконання покарання у виді громадських робіт.
- 11.2. Умови відбування покарання та відповідальність засуджених до покарання у виді громадських робіт.
- Розділ 12. Виконання – відбування покарання у виді виправних робіт
- 12.1. Основні положення про покарання у виді виправних робіт
- 12.2. Порядок та умови виконання-відбування покарання у виді виправних робіт
- 12.3. Основні обов’язки та функції суб’єктів й учасників процесу виконання – відбування покарання у виді виправних робіт
- 12.4. Порядок провадження відрахувань із заробітку засуджених до виправних робіт
- 12.5. Обчислення строку та порядок зняття з обліку засуджених до покарання у виді виправних робіт
- Контрольні питання
- Розділ 13. Виконання покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців
- Контрольні питання
- Розділ 14. Виконання покарання у виді арешту
- 14.1. Загальні положення про порядок виконання покарання у виді арешту
- 14.2. Умови відбування покарання у виді арешту
- 14.3. Особливості порядку виконання-відбування арешту засудженими військовослужбовцями
- Розділ 15. Виконання покарання у виді обмеження волі
- 15.1. Загальні положення про покарання у виді обмеження волі
- 15.2. Порядок виконання покарання у виді обмеження волі
- 15.3. Умови відбування покарання у виді обмеження волі
- 15.4. Основні бов’язки адміністрації виправного центру та власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем роботи засуджених до обмеження волі
- Розділ 16. Виконання покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців
- 16.1. Сутність покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні.
- 16.2. Порядок виконання та умови відбування покарання у виді тримання у дисциплінарному батальйоні
- Розділ 17. Виконання покарання у виді позбавлення волі
- 17.1. Поняття та види класифікації засуджених при виконанні покарання у виді позбавлення волі
- 17.2. Первинна класифікація засуджених до позбавлення волі
- 17.3. Визначення виду установи виконання покарань та місця відбування покарання
- 17.4. Порядок направлення та прийому засуджених в установи виконання покарань
- 17.5. Вторинна класифікація засуджених до позбавлення волі та їх розподіл всередині установ виконання покарань. Структурні дільниці колоній
- Розділ 18. Правове регулювання режиму в установах виконання покарань
- 18.1. Поняття режиму в установах виконання покарань та його основні функції
- 18.2. Зміст режиму в установах виконання покарань
- 18.3. Засоби забезпечення режиму в установах виконання покарань
- 18.4. Зміна умов тримання засуджених в період відбування покарання у виді позбавлення волі
- Злісний порушник режиму відбування покарання
- 18.5. Режим особливих умов в установах виконання покарань
- Розділ 19. Умови відбування покарання засудженими до позбавлення волі
- 19.1. Загальні положення про умови відбування покарання засудженими до позбавлення волі
- 19.2. Придбання засудженими до позбавлення волі продуктів харчування та предметів першої потреби, літератури і письмового приладдя
- 19.3. Побачення засуджених до позбавлення волі з родичами, адвокатами та іншими особами. Телефонні розмови
- 19.4. Короткочасні виїзди за межі виправних і виховних колоній
- 19.4. Одержання засудженими посилок (передач) і бандеролей
- 19.5. Листування засуджених до позбавлення волі, одержання і відправлення грошових переказів
- Розділ 20. Матеріально-побутове та медико-санітарне забезпечення засуджених до позбавлення волі
- 20.1. Загальні положення про умови матеріально–побутового забезпечення та медико-санітарного обслуговування засуджених до позбавлення волі
- 20.2. Матеріально-побутове забезпечення засуджених до позбавлення волі
- 20.3. Медико-санітарне забезпечення засуджених до позбавлення волі
- Розділ 21. Правове регулювання праці засуджених до позбавлення волі
- 21.1. Основні принципи та форми організації праці засуджених
- 21.2. Умови праці засуджених до позбавлення волі
- 21.3. Оплата праці засуджених до позбавлення волі
- 21.4. Пенсійне забезпечення та соціальний захист засуджених
- Розділ 22. Правове регулювання виховного впливу, загальноосвітнього та професійного навчання засуджених в установах виконання покарань
- 22.1. Виховна робота із засудженими до позбавлення волі, самодіяльні організації засуджених
- 22.2. Загальноосвітнє та професійно-технічне навчання засуджених до позбавлення волі
- Розділ 23. Особливості відбування покарання в колоніях різних видів
- Розділ 24. Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі засудженими жінками та неповнолітніми
- 24.1. Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі засудженими-жінками
- 24.2. Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі засудженими неповнолітніми. Застосування до неповнолітніх заходів заохочення та стягнення
- Заходи заохочення, що застосовуються до засуджених неповнолітніх
- Заходи стягнення, що застосовуються до засуджених неповнолітніх
- 24.3. Переведення засуджених із виховної колонії до виправної колонії. Залишення у виховних колоніях засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку
- 24.4. Участь громадськості у виправлення і ресоціалізації засуджених неповнолітніх
- Контрольні питання
- Розділ 25. Виконання покарання у виді довічного позбавлення волі
- Розділ 26. Звільнення від відбування покарання, допомога особам, що звільняються від відбування покарання та їх соціальна адаптація
- 26.1. Правові підстави та порядок звільнення від відбування покарання
- 26.2. Правовий статус осіб, які відбули покарання
- 26.3. Соціальна адптація та надання допомоги особам, звільненим з місць відбування покарання
- Розділ 27. Контроль та нагляд за особами, звільненими від відбування покарання
- 27.1. Адміністративний нагляд за особами, звільненими від відбування покарання
- 27.2. Здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання
- Розділ 28. Тримання підозрюваних та обвинувачених під вартою
- Використаної та рекомендованої літератури
- Передмова 3
- Розділ 12. Виконання покарання у виді виправних робіт
- Розділ 18. Правове регулювання режиму в установах виконання покарань
- Розділ 19. Умови відбування покарання засудженими до позбавлення волі