26.1. Правові підстави та порядок звільнення від відбування покарання

Звільнення засудженого від відбування покарання є юридичним фактом, що припиняє кримінально-виконавчі правовідносини і дію норм кримінально-виконавчого права на засудженого. Змінюється і правовий статус громадянина. При звільненні від основного (якщо не було призначено додаткового), і додаткового покарання дія правообмежень, обумовлених відбуванням покарання припиняється і правовий статус громадянина відновлюється в повному обсязі. Разом з тим, наслідки відбутого покарання у вигляді певних обмежень можуть існувати в межах дії інституту судимості. Так, ст. 155 КВК України передбачає, що особи, які відбули покарання, несуть обов’язки і користуються правами, встановленими для громадян України, з обмеженнями, що передбачені для осіб, які мають судимість. Такі обмеження можуть бути передбачені тільки законом.

Необхідно зазначити, що для засуджених, які відбували покарання у виді позбавлення волі, з моменту звільнення від покарання розпочинається перебіг: а)випробувального строку при умовно-достроковому звільненні; б) строку відбування додаткових покарань.

Підстави звільнення засуджених від відбування покарання законодавчо закріплені у ст. 152 КВК України і до них належать: відбуття строку покарання, призначеного вироком суду; закон України про амністію; акт про помилування; скасування вироку суду і закриття кримінальної справи; закінчення строків давності виконання обвинувального вироку; умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; хвороба; інші підстави, передбачені законом (наприклад зміна вироку із заміною покарання більш м’яким, скорочення строку покарання до межі відбутого і т.ін.). Всі перелічені підстави дають можливість виділити два основних види звільнення: а) у зв’язку із відбуттям строку покарання; б) дострокове.

Юридичними підставами для здійснення адміністрацією органів і установ виконання покарань дій щодо звільнення засуджених від відбування покарання є відповідні документи видані компетентним органом. До таких документів належать: вирок, постанова або ухвала суду; закон України про амністію; Указ Президента України про помилування.

Розглянемо основні підстави для звільнення та порядок здійснення дій щодо звільнення засуджених.

Юридичною підставою для звільнення засудженого у зв’язку із відбуттям строку покарання є відповідний вирок суду - процесуальний документ постановлений судом першої інстанції при розгляді кримінальної справи по суті з усіма наступними змінами, внесеними до нього в апеляційній та касаційній інстанціях. Строк відбування покарання призначається у відповідності з вимогами кримінального законодавства і обчислюється роками, місяцями, днями.

Відповідно до ч.1 ст. 153 КВК України відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, арешту, обмеження волі, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі припиняється в першій половині дня останнього дня строку покарання з урахуванням тих змін, які можуть бути внесені у строк покарання відповідно до закону.

Порядок звільнення засуджених з установ виконання покарань визначається у ч.2-4 ст. 153 КВК України Відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, арешту, обмеження волі, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі припиняється в першій половині останнього дня строку покарання з урахуванням тих змін, які можуть бути внесені у строк покарання відповідно до закону. Засуджені до арешту, обмеження волі або позбавлення волі після відбуття строку покарання, призначеного вироком суду, також звільняються в першій половині останнього дня строку покарання.

Якщо строк покарання закінчується у вихідний або святковий день, засуджений звільняється у передвихідний або передсвятковий день. При обчисленні строків місяцями строк закінчується відповідного числа останнього місяця, а коли цей місяць не має відповідного числа - в останній день цього місяця.

Звільнення з місць позбавлення волі за іншими підставами проводиться у день надходження до установи виконання покарань відповідних документів. У випадку надходження до колонії після закінчення робочого дня (тобто, закінчення часу роботи, встановленого для державних установ, які функціонують у даній місцевості) звільнення проводиться вранці наступного дня. Якщо ж наступний день припадає на вихідний або святковий, звільнення здійснюється вранці наступного робочого дня, оскільки у подібний випадках день звільнення не міг бути завчасно відомим адміністрації колонії, якій необхідний певний час на підготовку й здійснення всіх встановлених законом дій з оформлення звільнення.

При звільненні з місць позбавлення волі засуджений зобовязаний здати майно установи, що перебуває у його користуванні, - постільну білизну, одяг, книги, культ інвентар тощо. З особою, яка звільняється, проводиться повний розрахунок, повертаються особисті документи, цінності та речі, які їй належать, видаються гроші, що зберігалися на її особовому рахунку, а також довідка встановленого зразка, де зазначаються підстави звільнення. На прохання особи, яка звільняється, видається характеристика. Засудженому, що звільнюється, можуть бути видані документи про освіту та виробничу кваліфікацію, які він отримав в установі виконання покарань.

Паспорт особі, яка звільняється від відбування покарання у виді арешту, обмеження або позбавлення волі, видається при звільненні. При відсутності паспорта в особовій справі засудженого адміністрація установи виконання покарань завчасно вживає заходів щодо його одержання (як із матеріалів кримінальної справи, так і в разі втрати чи потреби у заміні за особистим проханням засудженого).

Питання отримання паспортів, поновлення втрачених або заміни паспортів старого зразка на нові, вирішуються працівниками соціально-психологічної служби за особистою заявою засудженого (ця діяльність не відноситься до обовязку адміністрації установи та здійснюється у формі допомоги засудженим. Процедура отримання, поновлення чи заміни паспортів врегульована спільним розпорядженням Департаментута МВС України від 05.08.2002 р. № 331 / 86).

Начальник відповідної установи проводить бесіду з засудженим та роз’яснює його права та обов’язки, пов’язані з звільненням із установи виконання покарань.

Особа, що звільняється, отримує довідку про звільнення встановленого зразка, в якій зазначаються: дата засудження, стаття, строк, всі судові рішення, що стосуються цієї судимості; підстави звільнення; час, протягом якого він відбував покарання або тримався в установі виконання покарань (останнє – у випадку припинення кримінальної справи або її передачі на новий розгляд); невідбута частина строку покарання (у випадках умовно-дострокового звільнення); нова міра покарання, якщо позбавлення волі замінено більш мяким покаранням, не повязаним з позбавлення волі; додаткова міра покарання, якщо вона була застосована судом. У довідці відмічається також: наявність виконавчих листів та заборгованість за ними; пункт, куди слідує засуджений та до якого він забезпечений безкоштовним проїздом; видача йому продуктів або грошей на шлях слідування з визначенням отриманої суми, а у випадку видачі грошової допомоги – її розміру (всі відмітки, повязані з матеріальним забезпеченням, здійснюються виключно бухгалтерією установи виконання покарань).

Відомості про попередні судимості зазначаються у довідці тільки тоді, коли вони не зняті чи непогашені. Якщо одночасно зі звільненням знімається судимість або засуджений звільняється від додаткової міри покарання, про це зазначається у довідці одразу ж після додаткової міри покарання. У довідку в обовязковому порядку вклеюється фотокартка засудженого, що завіряється гербовою печаткою установи, та зазначається її номер і серія.

У разі втрати засудженим після звільнення вказаної довідки, їх дублікати видаються адміністрацією установи виключно за запитами органів внутрішніх справ за місцем проживання засудженого (при направленні останніми на адресу установи завірених фотокарток особи) у межах строків зберігання архівних особових справ (загальний строк зберігання – 5 років після звільнення). В подальшому дублікати не видаються, а за запитами органів внутрішніх справ направляються лише довідки довільної форми без фотокартки особи із зазначенням установчих відомостей, які містяться в облікових картах.

Щодо покарання у виді громадських чи виправних робіт, то в день закінчення строку відбуття цих покарань кримінально-виконавча інспекція направляє повідомлення власнику підприємства, установи, організації або уповноваженому ним органу, де засуджений відбував покарання, про припинення виконання громадських робіт чи відрахувань з його заробітної плати. Засудженому за його вимогою може видаватися довідка про відбуття покарання або про звільнення від нього.

Відповідно до ч. 5 ст. 153 КВК України дострокове звільнення від відбування покарання проводиться у день надходження відповідних документів, а якщо документи одержані після закінчення робочого дня  у першій половині наступного дня. Вимоги щодо порядку дострокового звільнення засуджених від відбування покарання закріплені у ст. 154 КВК України.

Однією з підстав звільнення засуджених від відбування покарання є амністія. Амністія - це повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певних категорій осіб, визнаних винними у вчиненні злочинів, яке оголошується законом про амністію, що приймається відповідно до положень Конституції України, Кримінального кодексу України та Закону України “Про застосування амністії в Україні” від 1 жовтня 1996 року.

Законом про амністію може бути передбачено:

- повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання (повна амністія);

- часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія).

Закон про амністію не може передбачати заміну одного покарання іншим чи зняття судимості щодо осіб, які звільняються від покарання.

Амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень ст. 92 Конституції України, яка встановлює, що амністія оголошується виключно законом, вимог КК України, закону “Про застосування амністії в Україні”.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про застосування амністії в Україні” не допускається застосування амністії до осіб:

а) яким довічне позбавлення волі замінено на позбавлення волі на певний строк в порядку помилування;

б) які мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів;

в) засуджених за особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах;

г) засуджених за вчинення тяжкого злочину, крім зазначених у пункті “в”, і які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання.

Законом про амністію можуть бути визначені і інші категорії осіб, на яких амністія не поширюється.

Нерідко закони про амністію називають ще й такі категорії осіб, до яких амністія не застосовується: особи, які після винесення вироку, але до повного відбуття покарання вчинили новий умисний злочин; які раніше звільнялися з місць позбавлення волі умовно-достроково і знову вчинили умисний злочин протягом невідбутої частини покарання; до яких протягом певного часу вже було застосовано амністію або помилування та які знову вчинили умисний злочин та ін. Також амністія, як правило, не поширюється на осіб, до яких протягом останніх десяти років амністія чи помилування вже застосовувалась, і які після цього знову вчинили умисний злочин (незалежно від погашення чи зняття судимості і того, чи була така особа звільнена від відбування покарання на підставі амністії або кримінальну справу було закрито в порядку ст. 6 п. 4 КПК України). Виключення становлять лише засуджені, що після застосування амністії чи помилування (наприклад, у виді скорочення невідбутої частини покарання) продовжують відбувати покарання. Сутність цього положення полягає в тому, що амністія за своєю правовою природою є актом прощення (держава „прощає” злочинця) і вчинення нового злочину показує не виправдання виказаної довіри. Законодавець не конкретизує, що дане положення стосується лише амністії, котра оголошується відповідними законами України, а лише вказує на факт попереднього застосування амністії. Виходячи з цього, а також з правової природи амністії, при вирішенні питання про те, чи застосовувалась до засудженого амністія протягом останніх десяти років, потрібно враховувати і застосування амністії на підставі нормативно-правових актів інших держав.

Закони про амністію, за винятком законів про умовну амністію, Верховна Рада України може приймати не частіше одного разу на протязі календарного року. Як правило, акт про амністію видається у зв’язку з відзначенням певної дати в житті держави і поширюється на невизначене коло осіб.

Законом про амністію певні категорії засуджених звільняються від відбування (подальшого відбування) покарання або їм скорочується невідбута частина покарання. Особи, які відповідно до закону підлягають звільненню, звільняються не пізніше як протягом трьох місяців після опублікування закону про амністію, а особи, яким скорочено термін покарання, мають бути офіційно поінформовані про нове обчислення терміну покарання і про дату закінчення відбування покарання протягом місяця після опублікування закону про амністію.

Зазвичай, амністія поширюється в першу чергу на засуджених, які відносяться до так званої „пільгової категорії”: а) особи, яким на час вчинення злочину не виповнилося 18 років; б) не позбавлені батьківських прав чоловіки та жінки, що мають дітей, яким не виповнилося 18 років на день набрання законом про амністію чинності, або дітей-інвалідів незалежно від їхнього віку; в) вагітні на день набрання цим законом чинності жінки; г) чоловіки та жінки, які на день набрання цим законом чинності досягли відповідно 55-річного та 50-річного віку; ґ) особи, які мають одного чи обох батьків, які досягли 70-річного віку на день набрання цим законом чинності; одного чи обох батьків, що визнані інвалідами першої групи до дня набрання цим законом чинності; д) ветерани війни - учасники бойових дій, інваліди війни та учасники війни, які підпадають під дію закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; е) особи, яких у встановленому порядку визнано інвалідами першої, другої чи третьої групи до набрання цим Законом чинності; особи, яких до набрання цим законом чинності чи в період його виконання відповідно до рішення медичної комісії визнано хворими на активну форму туберкульозу (диспансерна категорія 1, 2, 3, 4), онкологічне захворювання (III, IV стадії за міжнародною класифікацією TNM), хворими на СНІД (III, IV клінічні стадії за класифікацією ВООЗ); є) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілі від Чорнобильської катастрофи – особи, які підпадають під дію Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та аналогічних законів інших держав – республік колишнього СРСР.

Звільнення від відбування покарання на підставі закону про амністію проводиться не пізніше трьох місяців після опублікування закону про амністію. Особи, щодо яких відповідно до закону про амністію застосовується скорочення терміну покарання, мають бути офіційно поінформовані про нове обчислення терміну покарання і про дату закінчення відбування покарання протягом місяця після опублікування закону про амністію. Оскільки КПК України не встановлює особливих правил вступу в законну силу для постанов про застосування амністії, то дане рішення суду вступає в силу та виконується (тобто засуджений звільняється від відбування покарання) тільки після закінчення загального строку на її оскарження - пятнадцяти днів.

Рішення про застосування (або незастосування) до засудженого закону про амністію приймається судом за поданням органу чи установи виконання покарань погодженим з відповідною спостережною комісією або службою у справах неповнолітніх. До подання додаються: особова справа засудженого; довідка про заохочення і стягнення; розгорнута характеристика засудженого з думкою адміністрації установи (органу) виконання покарань про можливість застосування акту амністії; довідка про відбутий строк покарання; інші документи, необхідні для вирішення питання про амністію. При чому робиться це щодо кожної особи індивідуально, після ретельної перевірки матеріалів особової справи, відомостей про поведінку засудженого та його ставлення до праці за час відбування покарання. У разі відсутності необхідних відомостей на засудженого, розгляд питання про застосування амністії відкладається до їх одержання. Участь прокурора в судовому засіданні під час розгляду справи про застосування амністії є обов’язковою.

Безпосередньою документальною підставою для звільнення засудженого від відбування покарання наслідок акту амністії є постанова судді про застосування до нього закону про амністію, яка оформлена у відповідності з вимогами чинного кримінально-процесуального законодавства України.

Помилування – це акт глави держави, за яким певна особа (кілька осіб) повністю або частково звільняється від покарання, або до неї застосовується більш м’яке покарання. Прийняття акту про помилування належить до компетенції глави держави. У відповідності з п. 27 ст. 106 Конституції України: “Президент України ... здійснює помилування”.

Акт помилування носить індивідуальний характер, оскільки стосується конкретного засудженого, на відміну від амністії, яка спрямована на невизначену кількість засуджених. Якщо видання амністії не залежить від засудженого, його бажання та волевиявлення, то подання клопотання про помилування це право засудженого і саме він є його ініціатором. Помилування, на відміну від амністії, не має обмежень щодо категорій засуджених, які можуть бути звільнені на підставі акту помилування.

Порядок помилування визначається Положенням про здійснення помилування, яке затверджено Указом Президента України від 19 липня 2005 р. № 1118/2005.

Відповідно до ст. 2 Положення помилування засуджених здійснюється у вигляді:

- заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк;

- повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання;

- заміни покарання або його невідбутої частини більш м’яким покаранням.

Право на клопотання про помилування має особа, яка (ст.3 Положення):

а) засуджена судом України і відбуває покарання в Україні;

б) засуджена судом іноземної держави і передана для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування;

в) засуджена в Україні і передана для відбування покарання іноземній державі, якщо відповідна установа цієї держави погодилася визнати і виконати прийняте в Україні рішення про помилування;

г) відбула покарання в Україні;

Клопотання про помилування розглядаються після набрання вироками законної сили. У виняткових випадках, коли засуджені не перебувають під вартою, виконання вироків щодо них може бути відстрочено до розгляду клопотань про помилування.

У разі засудження особи до довічного позбавлення волі клопотання про помилування її може бути подано після відбуття нею не менш як 20 років призначеного покарання.

Помилування застосовується, як правило, за особистим клопотанням засуджених. З клопотанням про помилування можуть звертатися також захисник, батьки, дружина (чоловік), діти, законний представник, громадські організації тощо.

Підготовку матеріалів для розгляду клопотань про помилування та з’ясування ставлення засудженого до помилування здійснює Управління з питань помилування Адміністрації Президента України, яке має право витребувати від суду, прокуратури, органів юстиції, внутрішніх справ, установ, у яких відбувають покарання засуджені, місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування матеріали, необхідні для розгляду клопотань про помилування, їхню думку про доцільність застосування помилування, а також доручати їх проведення перевірок з окремих питань.

Підготовлені Управлінням з питань помилування матеріали попередньо розглядаються Комісією при Президентові України у питаннях помилування, яка утворюється Президентом України у складі голови, двох заступників голови та членів комісії.

При розгляді клопотань про помилування беруться до уваги:

- характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особа засудженого, його поведінка, ставлення до праці, участь у громадському житті в місцях відбування покарання, строк відбутого покарання та інші обставини;

- думка керівника установи виконання покарання або іншого органу, який відає виконанням вироку, спостережної комісії, служби у справах неповнолітніх, громадських організацій і трудових колективів, а в необхідних випадках також думка місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування.

Клопотання про помилування, що подає засуджений через установу або орган виконання покарань або інший орган, який відає виконанням вироку, надсилається до Адміністрації Президента України.

Порядок підготовки та подання до Адміністрації Президента України матеріалів за клопотаннями про помилування та виконання Указів Президента з питань помилування визначається відомчим нормативним актом Департаменту – Інструкцією про порядок подання до Адміністрації Президента України матеріалів за клопотаннями про помилування засуджених та виконання Указів Президента з питань помилування.

Особи, засуджені до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, обмеження волі, клопотання про помилування подають через адміністрацію кримінально-виконавчих установ, а засуджені до виправних робіт – через начальника органу кримінально-виконавчої інспекції, що відає виконанням вироку.

До клопотання про помилування додаються документи, перелік яких визначається у ст.7 Положення та п.2.7-2.8. Інструкції. Зокрема, до клопотання про помилування особи, засудженої до позбавлення волі, додаються: анкета засудженого; копії вироку, ухвали і постанови судів, які є підставою для відбування покарання; копія повідомлення про набрання вироком законної сили; медична довідка про стан здоров’я засудженого із зазначенням у ній даних про проходження ним примусового лікування, якщо воно було призначене судом; характеристика на засудженого, в якій зазначається його ставлення до праці, участь у громадському житті в місцях відбування покарання а також думка адміністрації установи по суті клопотання; довідка про заохочення та стягнення; довідка про майновий позов, який підлягає стягненню за вироком суду, і про вже стягнуту суму.

Клопотання про помилування засуджених, які не стали на шлях виправлення, відбули незначну частину призначеного їм строку покарання, а також клопотання осіб, засуджених за особливо тяжкі злочини, вносяться на розгляд Комісії дише за наявності надзвичайних обставин.

Після розгляду клопотання про помилування і матеріалів, підготовлених Управління з питань помилування, Комісія вносить Президентові України пропозицію про застосування помилування. Про помилування засудженого Президент України видає указ. У разі відхилення клопотання про помилування, повторне клопотання особи, засудженої за тяжкий злочин, за відсутності нових обставин, що заслуговують на увагу, може бути повторно внесено на розгляд Комісії не раніш як через рік, а особи, засудженої за інший злочин – не раніш як через 6-ть місяців з часу відхилення попереднього клопотання.

Укази Президента України про помилування засуджених надсилаються для виконання:

- щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, виправних робіт, обмеження волі, які відбувають покарання – Державному департаменту України ­з питань виконання покарань;

- щодо осіб, які покарання не відбувають або засуджені до інших мір покарання, не пов’язаних із позбавленням волі, та про звільнення від додаткових мір покарання – відповідним судам;

- щодо осіб, засуджених до відбування покарання у дисциплінарному батальйоні або службового обмеження для військовослужбовців – Міністерству оборони України.

Крім того, укази Президента України про помилування засуджених надсилаються МВС України для відома.

Департамент протягом 3-х робочих днів з дня одержання Указу Президента України про помилування, встановлює місце відбування покарання і направляє до відповідного регіонального управління розпорядження про виконання Указу, яке є безпосередньою документальною підставою для звільнення засудженого. Регіональне управління негайно після отримання розпорядження направляє для організації виконання начальнику установи (начальнику інспекції).

Контроль за виконанням указів Президента України з питань помилування здійснює Управління з питань помилування.

Інститут умовно-дострокового звільнення від відбування покарання врегульований нормами кількох галузей права, - кримінального права, кримінального процесу та кримінально-виконавчого права. Кримінально-виконавче право регулює порядок та умови винесення установою (органом) виконання покарання подання до суду про застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Ч.1 ст.81 КК України передбачає, що до осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково від відбування додаткового покарання. Застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання до засуджених, які вчинили злочини у віці до 18-ти років регламентується ст.107 КК України, ч.1 якої зокрема передбачає, що до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до 18-ти років, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання незалежно від тяжкості вчиненого ним злочину. Умови застосування цього інституту до засуджених закріплені у ч.2-3 ст.81 та ч.2-3 ст.107 КК України і до них належать:

а) засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці (та навчання – для засуджених, які вчинили злочини у віці до 18-ти років) довів своє виправлення;

б) засуджений відбув певну частину строку покарання (в залежності від ступеня тяжкості вчиненого злочину та форми вини – не менше 1/3, 1/2, 2/3 або 3/4 призначеного строку покарання).

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим: 1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин; 2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі; 3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами про призначення покарання за сукупністю вироків та правилами складання покарань і зарахування строку попереднього ув'язнення.

Щодо заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, вона може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення, а також після фактичного відбуття засудженим: 1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин; 2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі; 3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Іще однією з підстав звільнення від відбування покарання законодавець називає хворобу засудженого. Якщо засуджений захворів хворобою, яка фактично перешкоджає здійсненню на нього виправного впливу, такий засуджений підлягає звільненню. Пояснюється це тим, що за таких умов покарання не досягає мети, яка стоїть перед покаранням та кримінально-виконавчим законодавством та не може виконати завдань виправлення та ресоціалізації.

Підставою для порушення питання про можливість звільнення засудженого від відбування покарання за хворобою є факт захворювання засудженого на психічну або іншу тяжку хворобу, яка перешкоджає відбуванню покарання. Головною ознакою є те, що хвороба повинна перешкоджати засудженому відбувати покарання. Мається на увазі, що стан захворювання таким чином змінює свідомість та поведінку засудженого, що він або перестає сприймати покарання як таке, або фактично втрачає свої антисуспільні риси.

Факт захворювання засудженого на тяжку хворобу сам по собі не тягне обов'язкового звільнення від відбування покарання. Звільнення від відбування покарання через хворобу з місць позбавлення волі може бути застосовано лише до тих засуджених, які захворіли під час відбування покарання, і ця хвороба перешкоджає відбуванню покарання, тобто у випадках, коли подальше тримання в місцях позбавлення волі загрожує їх життю або може призвести до серйозного погіршення здоров'я чи до інших тяжких наслідків. Тяжка фізична хвороба має бути також хронічною. У разі тимчасової тяжкої фізичної хвороби засуджений помішується до лікувального закладу місць позбавлення волі, а після видужання продовжує відбувати покарання.

Законним приводом до розгляду питання про звільнення від відбування покарання засудженого, який захворів на хронічну тяжку хворобу, є подання адміністрації установи. До подання додаються: завірена копія вироку щодо засудженого, розпорядження про виконання вироку, довідка про строк відбутого покарання, характеристика засудженого, історія його хвороби і висновок лікарської комісії, відомості про минулу судимість, відшкодування збитків, заподіяних злочином, та інші відомості, необхідні для прийняття відповідного рішення. Подання ретельно вивчається начальником управління (відділу) Департаменту в Автономній Республіці Крим, областях.

Подальший розгляд цього подання здійснює суд відповідно до положень КПК України. При вирішенні питання про звільнення від відбування покарання за хворобою, суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.

Засуджений, щодо якого встановлено наявність підстав для подання до суду матеріалів про звільнення від подальшого відбування покарання з приводу тяжкої хвороби, залишається в лікарні до прийняття судом остаточного рішення. У разі прийняття рішення щодо звільнення засуджений звільняється безпосередньо з лікувального закладу, а якщо в суду є сумніви щодо правильності висновку лікарської комісії, то засуджений, з урахуванням його стану здоров'я, залишається в цій лікарні або направляється до іншого лікувального закладу кримінально-виконавчої системи, або повертається до установи, що направила його.

Якщо суд відмовив у звільненні засудженого від подальшого відбуття покарання через хворобу і стан здоров'я засудженого погіршав, то на підставі відповідного висновку комісії подання про звільнення від відбуття покарання повторно надсилається до суду незалежно від часу з дня винесення судом рішення про відмову у звільненні засудженого.

Якщо особу, засуджену до громадських робіт або обмеження волі було визнано інвалідом першої або другої групи, орган чи установа виконання покарань вносить подання до суду про його дострокове звільнення від відбування покарання. Разом з поданням до суду надсилається висновок лікарсько-трудової експертної комісії. Якщо на психічну чи іншу тяжку хворобу захворів засуджений до виправних робіт або штрафу, суддя у всіх випадках виносить постанову про звільнення його від дальшого відбування покарання.

Після винесення судом постанови про звільнення засудженого від відбування покарання за хворобою та набрання нею чинності, відповідні документи надсилаються до установи (органу) виконання покарань. Адміністрація установи (органу) проводить звільнення засудженого в день надходження документів, або, якщо документи надійшли після закінчення робочого дня, в наступний за цим день.

Слід звернути увагу, що за КПК України постанови суду з даного питання вступають в законну силу та виконуються лише по закінченню семиденного строку на їх оскарження, про що в обовязковому порядку зазначається у самій постанові. Негайне звільнення засуджених у день винесення рішення суду або звільнення до закінчення строку оскарження діючим законодавством не передбачено з жодних причин. У тому випадку, коли засуджений помер до вступу постанови суду в законну силу, він відповідно до встановленої форми медичної звітності вважається таким, що помер в установі.

Слід також мати на увазі, що звільнення засудженого за хворобою не носить безумовного характеру. Відповідно до ч. 4 ст. 84 КК України, у разі одужання психічно хворих (ч. 1 ст. 84 КК України), а також осіб, які захворіли на іншу тяжку хворобу, вони повинні бути направлені для подальшого відбування покарання, якщо не закінчились строки давності або відсутні інші підстави для звільнення від покарання.

Звільнення у зв’язку із скасуванням вироку суду і закриттям справи провадженням. Звільнення засуджених за цією підставою здійснюється в результаті перегляду апеляційними та касаційними судами чинних вироків в порядку касаційного та виключного провадження, у випадках коли відповідним судом приймається рішення про скасування всіх попередніх рішень у кримінальній справі. Безпосередньою підставою для звільнення засудженого від відбування покарання є ухвала суду апеляційної або касаційної інстанції.

Звільнення засудженого від відбування покарання у зв’язку із закінченням строку давності виконання обвинувального вироку здійснюється судом за наявності підстав, передбачених ст. ст. 80, 106 КК України.

До інших підстав, передбачених законом для звільнення засуджених, належать: усунення законом караності діяння, за яке засуджений відбуває покарання; скорочення строку покарання до меж відбутого внаслідок внесення змін до кримінального законодавства, які зменшують санкцію за вчинений злочин; перебування у стані вагітності або наявність дітей віком до 3-х років у жінок, засуджених до покарання у виді обмеження або позбавлення волі; перебування у стані вагітності жінок, засуджених до покарання у виді громадських або виправних робіт; звільнення від відбування покарання з випробуванням.

В перших двох випадках звільнення засуджених від відбування покарання здійснюється внаслідок внесення змін до кримінального законодавства на підставі ч.2-3 ст.74 КК України, в порядку, передбаченому КПК України.

Відповідно до ч.2 ст. 74 КК України особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного покарання. Частина 3 цієї ж статті передбачає, що призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. Якщо максимальна межа покарання, встановленого новим законом є меншою або дорівнює строку покарання, який вже відбутий засудженим, то такий засуджений підлягає звільненню від відбування покарання.

Порядок виконання закону, який звільняє від покарання або пом’якшує покарання визначається у КПК України, яка передбачає, що звільнення від покарання і пом’якшення покарання у випадках, передбачених ч.2 та 3 ст.74 КК України провадиться судом за заявою засудженого або поданням прокурору чи органу, що відає виконанням покарання. Відповідно до КПК дане питання вирішується ухвалою суду за місцем відбування покарання. Безпосередньою підставою для звільнення засуджених є ухвала суду, що надійшла до відповідного органу чи установи виконання покарань.

Підстави і порядок звільнення від відбування покарання у виді обмеження або позбавлення волі вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3-х років визначаються ст. 83 КК, ч. 9-10 ст. 154 КВК та КПК України.

Ст. 83 КК України передбачає, що засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини на строк більше 5-ти років, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку із вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку. Згідно ч.10 ст. 154 КВК України засуджені до обмеження волі або позбавлення волі жінки, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, які мають сім’ю або родичів, що дали згоду на спільне з ними проживання, або які мають можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини, можуть бути за поданням адміністрації установи виконання покарань і спостережної комісії звільнені судом від відбування покарання в межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.

Порядок розгляду судом даного питання визначений у КПК України, відповідно до вимог якої звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3-х років відповідно до ст. 83 КК України здійснюється суддею районного (міського) суду за місцем відбування покарання засудженим за спільним поданням органу, що відає покаранням і спостережної комісії. За результатом розгляду суддя виносить постанову, яка є безпосередньою підставою для звільнення засудженої від відбування покарання на період до осягнення дитиною трирічного віку.

Контроль за поведінкою таких жінок здійснюється кримінально-виконавчою інспекцією за місцем проживання. Залежно від поведінки засудженої після досягнення дитиною трирічного віку або в разі смерті дитини кримінально-виконавча інспекція вносить до суду подання про звільнення її від відбування покарання або заміну його більш м’яким покаранням чи направлення засудженої для відбування покарання, призначеного за вироком. В цьому разі суд може повністю або частково зарахувати в строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання.

Підстави та порядок звільнення вагітних жінок від відбування покарання у виді громадських або виправних робіт визначаються ч.3 ст.56, ч.2 ст.57 КК, ч.9 ст. 154 КВК, в порядку, визначеному КПК України.

Ч.3 ст.56 (Громадські роботи) та ч.2 ст.57 (Виправні роботи) КК України передбачають, що ці види покарань не застосовуються до вагітних жінок, а тому у ч.9 ст. 154 КВК України закріплена норма, яка містить вимогу, що у разі встановлення вагітності у жінки, засудженої до громадських чи виправних робіт, кримінально-виконавча інспекція вносить до суду подання про її дострокове звільнення від відбування покарання з часу звільнення від роботи у зв’язку з вагітністю і пологами. Безпосередньою підставою для звільнення від відбування покарання у цих випадках є постанова судді про дострокове звільнення засудженої від відбування покарання.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до засудженого за вироком суду з дотриманням вимог ст.ст. 75-79, 104 КК та положень КПК України. Відповідно до ст.75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, про що зазначається у мотивувальній та резолютивній частинах обвинувального вироку.

В разі звільнення від відбування покарання з випробуванням, суд може покласти на засудженого наступні обов’язки (ст.76 КК України): попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого; не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи; повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи; пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.

Усі документи про звільнення або скорочення строку покарання оголошуються засудженому під розписку. Про виконання ухвал і постанов судів про дострокове звільнення засуджених або скорочення їм строку покарання повідомляється суд, який виніс вирок, а у випадках надходження відповідних вимог із судів, які винесли відповідну ухвалу чи постанову, – також і цей суд.