1.1. Кримінально-виконавча політика: поняття та місце у політиці держави

Говорячи про кримінально-виконавчу політику, насамперед необхідно з’ясувати сам зміст поняття ”політика”. У зв’язку з цим доцільним видається звернутися до основоположників філософської думки. Зокрема Аристотель визначав політику як мистецтво керування державою, а Демокріт вважав таке мистецтво найвищим з мистецтв. Спираючись на мислителів минулого, сучасні дослідники вважають, що політика – це також мистецтво можливого, мистецтво компромісів, мистецтво узгодження бажаного й об’єктивно досяжного. За межами можливого політика закінчується, а починається суб’єктивізм, волюнтаризм, а часто – й авантюризм.

У сучасній науковій літературі зустрічаються різноманітні трактування поняття ”політика”. В одних випадках воно застосовується для визначення способу дій, спрямованих на досягнення будь-чого, тобто для визначення звичайної методики прийняття рішень. З іншого боку, поняття ”політика” використовується для визначення усвідомлено організованої діяльності, необхідної та доцільної протягом певного часу. Як правило, це діяльність органів державної влади та управління, громадських об’єднань, партій тощо, яка визначається їх інтересами та цілями. У цьому розумінні поняття ”політика” визначає перспективу, причому частіше всього перспективу змін, удосконалення.

Політика зазвичай інтерпретується як область взаємодії між різними соціальними групами, партіями, націями, народами, державою, владою, населенням, громадянами та їх об’єднаннями. Це – найважливіший та найскладніший пласт суспільного життя. У змістовному плані політика може бути прогресивною та регресивною, об’єктивно зумовленою та волюнтаристською, такою, що відповідає потребам суспільного розвитку, або суперечить їм. Історія знає чимало прикладів глибоко помилкової політики – реакційної, авантюрної, антинародної, що призводить до численних людських страждань та жертв.

Кожна суверенна та незалежна держава з метою виконання завдань, які стоять перед нею, здійснює певну, пpитаманну їй полiтику, яка в свою чеpгу подiляється на зовнiшню та внутpiшню.

Важливою складовою частиною внутpiшньої полiтики деpжави є її політика в сфері боротьби зі злочинністю, одним із головних завдань якої є організація ефективної боротьби зі злочинністю для забезпечення захисту прав та свобод людини і громадянина, законних інтересів і прав юридичних осіб, держави та суспільства в цілому від злочинних посягань. Цей важливий напрямок внутрішньої політики держави називають ще кримінальною (або каральною) політикою держави. Особливого значення та актуальності питання забезпечення ефективної боротьби зі злочинністю набуває в контексті вимог статті 3 Конституції України, яка визначає, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Для виконання поставлених перед нею завдань кримінальна (каральна) політика визначає основні напрями, методи та засоби боpотьби деpжави iз злочиннiстю, фоpми, завдання та змiст дiяльностi пpавоохоpонних оpганiв i суспільних оpганiзацiй, якi пpиймають участь в її здiйсненнi. Ця діяльність є багатогранною та різновекторною і напpавлена на: 1) швидке та повне pозкpиття злочинiв, встановлення осiб, винних у їх скоєннi та забезпечення пpавильного застосування закону; 2) пpавильну квалiфiкацiю скоєного злочину та пpизначення вiдповiдного покаpання; 3) виконання пpизначеного за виpоком суду покаpання. Оскільки кожен з перелічених напpямiв кpимiнальної полiтики має свою специфiку, то і вiдповiдно, полiтика в сфері боротьби зі злочинністю також може бути подiлена на тpи складовi: кpимiнально-пpавову, кpимiнально-пpоцесуальну та кpимiнально-виконавчу полiтику [81, с.4].

Кримінально-правова політика – це напрямок діяльності законодавчих і правозастосовчих органів по створенню кримінального законодавства, криміналізації та декриміналізації, пеналізації та депеналізації, диференціації кримінальної відповідальності. Кримінально-процесуальна політика – це напрямок діяльності правотворчих і правозастосовчих органів по створенню ї застосуванню форм реалізації кримінального закону на всіх етапах його дії. Кримінально-виконавча політика (або політика в сфері виконання кримінальних покарань) – це напрямок діяльності державних і громадських органів в галузі виконання кримінальних покарань [80,с.8].

Таким чином, кpимiнально-виконавча полiтика - це складова частина політики держави в сфері боротьби зі злочинністю, яка встановлює основні напрями діяльності державних органів та громадських оpганiзацiй у сфері виконання та відбування кримінальних покарань.

За загальним визначенням, основними завданнями кримінально-виконавчої політики є такі:

– визначення основних напрямів ефективного виконання кримінальних покарань за умов суворого дотримання вимог законності;

– розробка основних напрямів діяльності органів держави і громадськості для досягнення виправлення та ресоціалізації засуджених;

– розробка основних напрямів діяльності, пов’язаної з профілактикою вчинення злочинів і правопорушень засудженими як під час відбування покарання, так і після звільнення;

– визначення напрямів діяльності державних органів і громадськості для забезпечення соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально-виконавчих установ.

Безумовно, що кожна галузь права, в тому числі й та, що регулює сферу виконання покарань, повинна закріплювати у своїх інститутах і нормах цілі, принципи, стратегію, основні засоби та методи політики (ідеології) держави у тій чи іншій соціальній сфері суспільних відносин, а також встановлювати правові норми, що регулюють їх.

Ця політика, її роль, завдання, основні принципи тощо повинні бути науково обґрунтованими та спрямованими, перш за все, на захист прав, свобод та законних інтересів громадян, держави й суспільства в цілому. Вона повинна бути стабільною та незалежною від не завжди обґрунтованих керівних рішень.

Нове кримінально-виконавче законодавство пішло шляхом закріплення основних положень політики держави у сфері виконання покарань у різних статтях КВК України (зокрема у ст.ст. 1, 5 та ін.). Разом з тим, необхідно підкреслити, що будь-яку галузь права не можна розглядати у якості пасивного регістратора державної політики. Кожна галузь права повинні мати свої власні, базові та стратегічні положення та напрямки, щоб протидіяти не завжди та не у всьому обґрунтованим вимогам політики держави.

Стратегію, основні завдання та напрямки політики у сфері виконання кримінальних покарань, фактори та методи її реалізації визначає цілий комплекс факторів. Основними з них є: соціально-політичний, економічний та моральний стан суспільства, стан та динаміка злочинності, вимоги міжнародних правових актів про права людини та поводження з засудженими, рівень правосвідомості та правової культури громадян, розвиток науки тощо.

Таким чином, кримінально-виконавча політика покликана спрямовувати законотворчу діяльність відповідних органів держави та громадськості у сфері виконання кримінальних покарань. Вона визначає основні напрямки, цілі, завдання, принципи, форми та зміст діяльності названих органів.

У вирішенні названих проблем у нагоді може стати їх розгляд з позиції загальної правової (юридичної) політики, що має наступні цілі, котрі конкретизуються стосовно до різних галузей права: а) визначення видів суспільних відносин, які підлягають правовому регулюванню; б) визначення методів правового регулювання відповідних видів суспільних відносин; в) розробка оптимальних систем організації правотворчої та правозастосовної діяльності державних органів на поточну та довгострокову перспективу; д) визначення змісту та методів правового виховання населення й підвищення його правової культури.

Будь-яка із названих цілей має специфічний зміст для конкретизації галузі права та політики, що їй відповідає. Для кримінально-виконавчої політики ці загальні цілі трансформуються у відповідні завдання, функції та принципи політики, зорієнтованої на те, щоб призначене засудженому покарання належним чином виконувалось та досягало цілей, поставлених перед ним кримінально-виконавчим законодавством.

Отже основними завданнями кримінально-виконавчої політики у теперішній час є наступні:

а) уточнення кола суспільних відносин, які підлягають правовому регулюванню у процесі виконання та відбування покарань;

б) визначення суб’єктів цих правовідносин, форм та методів їх діяльності;

в) удосконалення діяльності кримінально-виконавчої системи;

д) удосконалення змісту, форм та методів карально-виправного впливу на засуджених і звільнених від відбування покарання;

ж) визначення напрямків та форм міжнародного співробітництва з системами інших країн;

е) поліпшення взаємодії кримінально-виконавчої системи з іншими органами та установами, що беруть участь у боротьбі зі злочинністю, в тому числі й з інститутами громадянського суспільства.

Наведе вище дає підстави дійти висновку, що кримінально-виконавча політика – це складова частина політики держави у сфері боротьби зі злочинністю, яка являє собою сукупність концептуальних ідей та напрямків в області правотворчості та правозастосування на стадії виконання та відбування кримінальних покарань.