14.1. Загальні положення про порядок виконання покарання у виді арешту

Арешт, як основний вид кримінального покарання, передбачений ст. 60 КК України, і полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції строком від одного до шести місяців. Арешт належить до числа загальних (універсальних) видів покарань і може застосовуватись до будь-яких осіб, за винятком осіб до 16-ти років, вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до семи років. Цей вид покарання зустрічається на практиці достатньо нечасто і майже не перевищує 1% від загального числа обвинувальних вироків. Так, у 2002 році до покарання у виді арешту було засуджено 1674 особи (0,86% від загального числа засуджених в України); у 2003 році – 2000 осіб (1,0%); у 2004 році – 2299 осіб (1,0%); у 2005 році – 2219 осіб (1,1%).

Покарання у виді арешту вирізняється достатньо суворими умовами тримання засуджених. Крім того, умовно-дострокове звільнення, амністія, а також заміна невідбутої частини покарання більш м’яким покарання, до засуджених, які відбувають арешт, не застосовується. Порядок виконання та умови відбування покарання у виді обмеження волі регламентуються главою 12 КВК України “Виконання покарання у виді арешту” (ст. 50 - 55) та нормами Розділу ІІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, а особливості виконання-відбування покарання у виді арешту засудженими військовослужбовцями визначені „Інструкцією про порядок і умови утримання засуджених, узятих під варту та затриманих військовослужбовців”, затвердженою наказом Міністра оборони України від 16.12.2004 року № 618.

Місця відбування покарання у виді арешту визначені у ст. 50 КВК України. За цією статтею, особи, засуджені до арешту, відбувають покарання, як правило, за місцем засудження в арештних домах, а військовослужбовці - на гауптвахтах. Відповідно до Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань такі засуджені тимчасово, до створення арештних домів, відбувають покарання в слідчих ізоляторах за місцем засудження.

За встановленим порядком, засуджений відбуває весь строк покарання в одному арештному домі. Уведення подібних жорстких правил про місце відбування арешту пояснюється, головним чином, необхідністю не допускати економічно невиправдане переміщення засуджених; має значення і достатньо короткий строк покарання. Але ч. 3 ст. 50 КВК України встановлює й певні винятки з цього загального правила. Зокрема, переведення засудженого з одного арештного дому до іншого допускається у разі його хвороби або для забезпечення його особистої безпеки, а також за інших виняткових обставин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в даному арештному домі.

Якщо засуджений заявляє про те, що його життю та здоровю загрожує небезпека з боку інших засуджених, адміністрація арештного дому, перевіривши таку заяву, у разі необхідності може прийняти рішення про доцільність переводу такого засудженого до іншого арештного дому. З проханням про переведення засудженого до іншого арештного дому начальник арештного дому звертається до апарату регіонального управління, яке і надає дозвіл (наряд) на етапування особи в інший арештний дім даного регіону (а у випадку переведення до іншого регіону такий наряд видається за запитом регіонального управління Департаментом). Крім цього, у разі необхідності та з метою захисту засудженого від можливих посягань на його життя з боку іншого засудженого чи запобігання вчиненню ним нового злочину або за наявності медичного висновку за вмотивованою постановою начальника установи їх можуть тримати в одиночних камерах. Іншими винятковими обставинами можуть бути стихійне лихо, епідемія, введення в районі розташування арештного дому надзвичайного становища (наприклад, участь у масових безпорядках, груповій непокорі або хуліганських діях, наслідки пожеж, повеней, землетрусів, а також інших подій техногенного характеру, що призвели до неможливості перебування всіх засуджених або їх частини у приміщенні арештного дому).

Підставою для тримання осіб, засуджених до арешту, є тільки вирок суду, який набрав законної сили.

Арештні доми представляють собою приміщення камерного типу з властивими їм атрибутами та інфраструктурою, але без створення робочих камер.

Засуджені у арештному домі розміщуються у камерах з дотриманням принципу ізольованого та окремого тримання різних категорій засуджених: чоловіків - окремо від жінок; неповнолітніх - окремо від усіх інших категорій засуджених; засуджених, яких уперше притягнуто до кримінальної відповідальності, - окремо від осіб, які раніше притягалися до кримінальної відповідальності; засуджених, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі, - окремо від засуджених, які раніше не відбували покарання в місцях позбавлення волі (за Інструкцією про порядок розподілу, направлення та переведення осіб, засуджених до позбавлення волі, особа визнається такою, що раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі у разі, якщо вона раніше була засуджена до покарання у виді позбавлення волі та фактично його відбувала в установах кримінально-виконавчої системи, незалежно від погашення чи зняття судимості); засуджених, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах, - окремо від інших засуджених; іноземних громадян і осіб без громадянства, як правило, - окремо від інших засуджених.

При розміщенні засуджених у камерах обов'язково враховуються рекомендації соціально-психологічної служби установи. Подібна диференціація засуджених при розміщенні по камерах необхідна з метою забезпечення перш за все їх безпеки, профілактики правопорушень, проведення виховного впливу, а також виключення негативного впливу та передачі «тюремного досвіду» з боку більш занедбаних у соціально-педагогічному плані осіб на засуджених, які вперше опинились в умовах ізоляції.