20.3. Медико-санітарне забезпечення засуджених до позбавлення волі

Іще однією з умов відбування покарання є медико-санітарне забезпечення засуджених до позбавлення волі, що здійснюється медичною службою установ виконання покарань. Як визначають міжнародні документи, медичне обслуговування в установах виконання покарань має надаватися й організовуватися за такими якісними стандартами й високому професійному рівні, що відповідають тим, які використовуються в установах охорони здоров’я поза місцями позбавлення волі.

У відповідності з ч. 2 ст. 116 КВК України лікувально-профілактична і санітарно-протиепідемічна робота в місцях позбавлення волі організовується і провадиться так, як це визначено законодавством про охорону здоров'я. Це означає, що організація медико-санітарного забезпечення в колоніях повинна відповідати вимогам її надання населенню країни. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань передбачають, що в колоніях здійснюється: а) клінічне обстеження та нагляд за засудженими з метою оцінки стану здоров’я, а при виявленні хвороб – застосування раціональної терапії та встановлення непрацездатності; б) амбулаторне, стаціонарне і спеціалізоване лікування методами та засобами, що рекомендовані інструктивно-методичними вказівками Міністерства охорони здоров’я України.

Крім того, що засуджені забезпечені належним рівнем обслуговуванням медичною службою колонії, вони також мають право звертатися за лікарськими консультаціями та лікуванням до медичних установ, що надають платні послуги. Консультації та лікування у таких випадках проводяться в медичній частині колонії під наглядом працівників медичної служби. Оплата цих послуг і придбання ліків здійснюються за рахунок власних коштів засудженими або їх родичами.

В установах виконання покарань забезпечується виконання санітарно-гігієнічних та протиепідемічних правил. Особи, які прибули до установ виконання покарань, проходять комплексну санітарну обробку, що включає в себе для чоловіків, зокрема, стрижку волосяних частин голови, підборіддя, бороди, вусів. Не менше одного разу в сім днів засудженим організовується миття в лазні з обов'язковою зміною натільної та постільної білизни, а за потреби стрижка волосяних частин голови, підборіддя, бороди, вусів. Періодично проводиться дезінфекція водогінних мереж, приміщень для проживання, харчування та інших комунально-побутових та кухонно-складських приміщень. Забезпечується чітка робота пральні, сушильні, перукарні, дезкамери та інших об'єктів комунально-побутового призначення. У виправних колоніях максимального рівня безпеки, секторах максимального рівня безпеки та дільницях посиленого контролю всім засудженим, які тримаються у камерах, надаються щоденні прогулянки тривалістю одна година, а тим, які працюють за межами приміщень, - такою самою тривалістю у неробочі дні. Засуджені до довічного позбавлення, хворі на туберкульоз, забезпечуються щоденною прогулянкою тривалістю до двох годин.

Порядок надання засудженим медичної допомоги регламентований достатньо розгалуженою системою нормативно-правових актів з питань медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та виправно-трудових установах Департаменту, що регламентують організацію медичної допомоги в місцях позбавлення волі: - порядок медико-санітарного забезпечення осіб, що утримуються в слідчих ізоляторах і виправно-трудових установах Департаменту; - інструкція про обов'язкові профілактичні та періодичні медичні обстеження при направленні на роботу та працівників об'єктів харчування, водопостачання, в медичних частинах, лікарнях, будинках дитини; - інструкція з дезінфекції водопровідних об'єктів і мереж; - методика визначення хімічного складу та енергетичної цінності продуктів харчування; - інструкція з проведення протипедикульозних заходів; - порядок забезпечення конфіденційності інформації про ВІЛ інфікованих; - типовий перелік оснащення медичних частин СІЗО і ВТУ медичним інструментарієм, устаткуванням і інвентарем; - інструкція з проведення диспансеризації хворих, що знаходяться у виправно-трудових установах; - типовий перелік лікарських засобів для надання невідкладної медичної допомоги; - перелік показань і протипоказань для напрямку хворих засуджених у спеціалізовані лікарні (відділення); - типові правила внутрішнього розпорядку для хворих, що знаходяться в лікарні; - інструкція про проведення специфічної хіміопрофілактики туберкульозу серед підслідних та засуджених; - перелік захворювань, що є підставою для подачі в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання; - положення про лікарсько-трудову комісію.

Спільним наказом Департаменту і Міністерства охорони здоров'я від 27.04.2000 р. № 79 / 91 на виконання вимог ст. 89 Закону України "Про пенсійне забезпечення", затверджена Інструкція про порядок проведення медико-соціальної експертизи інвалідів, що відбувають покарання в установах кримінально-виконавчої системи, якою регламентується порядок і терміни проведення повторного огляду засуджених інвалідів, подачі матеріалів для повторного огляду в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров'я України, а також порядок проведення експертизи засуджених, інвалідність у який наступила під час відбування покарання.

Організація невідкладної медичної допомоги заарештованим і засудженим також визначена нормативно-правовими актами з питань медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та виправно-трудових установах Департаменту. Однією з основних функцій медичного частини є організація та надання невідкладної медичної допомоги при гострих захворюваннях, отруєннях і травмах. Невідкладна медична допомога підслідним і засудженим надається найближчим лікувальним закладом, де така медична допомога може бути надана.

Після прибуття в установу виконання покарань, протягом двох тижнів засуджені проходять лікарський огляд з метою виявлення захворювань, оцінки фізичного стану, попереднього визначення категорії працездатності. Подальший медичний контроль за станом здоров'я засуджених здійснюється під час профілактичних медичних оглядів, а також у випадку амбулаторних звернень до медичної частини. Профілактичний медичний огляд здійснюється один раз у рік за графіком, який затверджує начальник виправної колонії (у колоніях закритого типу і для тримання неповнолітніх - 2 рази в рік). Засуджені - працівники харчоблоків, банно-пральних комбінатів та інші. проходять періодичні медичні огляди згідно з Інструкцією про обов'язкові профілактичні і періодичні медичні огляди при прийомі на роботу і працюючих на об'єктах харчування, водопостачання, у медичних частинах, лікарнях, будинках дитини, яка затверджена наказом.

Направленню на госпіталізацію до лікарень кримінально-виконавчої системи підлягають засуджені з гострими та загостренням хронічних захворювань, які загрожують життю чи значно погіршують стан здоров'я, або лікування яких в умовах стаціонару медичних частин установ-виконання покарань недостатньо ефективне, а також у діагностичне складних випадках, які вимагають поглибленого клінічного обстеження. У виправних колоніях на правах лікувальних адміністрація передбачає у розпорядку дня години проведення лікування, виховних, культурно-масових, оздоровчо-спортивних та інших заходів, а також організовує перевірки наявності засуджених у приміщеннях відділень або палатах. Засудженим, які сумлінно ставляться до лікування та позитивно характеризуються, дозволяється купувати щомісяця продукти харчування у крамниці колонії за рахунок коштів, які містяться на особових рахунках, і один раз на місяць додатково отримувати одну посилку або передачу. У разі відсутності необхідних медичних препаратів вони можуть бути отримані від родичів з дозволу медичної частини колонії. Такі ліки зберігаються у медичних частинах, видача їх хворим на руки забороняється. Вживання ліків засудженими здійснюється в присутності медичного працівника.

Тривалі побачення засудженим, які перебувають у лікувальних установах, як правило, не надаються. Короткочасні побачення надаються начальниками лікувальних закладів за нормами, що встановлені для відповідних видів установ виконання покарань. Психічно хворим, які перебувають на стаціонарному лікуванні в спеціалізованих відділеннях (лікарнях), короткочасні побачення можуть надаватися начальником лікувального закладу позачергово, за висновком лікаря, як лікувальний засіб. Хворим на сифіліс, які не одержали повного лікування, а також хворим на гонорею, які не пройшли повного курсу лікування, тривале побачення не дозволяється. Засудженим, хворим на активну форму туберкульозу, тривалі побачення надаються за умов відсутності виділення мікобактерій туберкульозу. Неповнолітні діти засуджених на тривалі побачення допускаються у разі відсутності медичних протипоказань у хворих. У разі тяжкої хвороби засудженого, що загрожує його життю, начальник лікувальної установи надає змогу близьким родичам засудженого відвідати його (таке побачення у рахунок чергових не зараховується).

Засуджені забезпечуються постільними речами, одягом, взуттям за сезоном, необхідним лікуванням, харчуванням за встановленими нормами за рахунок кошторису на утримання місць позбавлення волі. Засудженим, які перебувають у лікарнях з приводу тяжких захворювань і яким потрібне додаткове харчування, може бути дозволений продаж продуктів харчування за висновком лікарської комісії в межах сум, установлених кримінально-виконавчим законодавством. Також їм дозволяється отримувати передачі та посилки кількістю і вагою у відповідності до кримінально-виконавчого законодавства та Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.

Залучення до праці засуджених, хворих на активний туберкульоз у лікарнях, відділеннях і спеціалізованих установах виконання покарань здійснюється згідно з чинним законодавством.

Окремо слід зупинитися на процедурі виконання примусового лікування.

Найбільш поширеними захворюваннями, за наявності яких приймається рішення про застосування до засудженого лікування, є туберкульоз, психічні, венеричні хвороби, СНІД тощо, а також карантинні захворювання. Порядок здійснення такого лікування визначений “Порядком медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань Державного департаменту України з питань виконання покарань”. Примусове лікування застосовується у двох випадках: перший – коли воно призначено засудженому вироком суду відповідно до ст. 96 КК України, другий – коли таке лікування вироком призначене не було, а потреба у ньому виникла вже при відбуванні покарання.

Хвороби, що становлять небезпеку для здоровя інших осіб визначаються в різних нормативних актах. Наприклад: “Основи законодавства України про охорону здоровя”; закони України “Про захист населення від інфекційних хвороб”, “Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення”, “Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз”, “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”; “Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб”, затверджений наказом Міністерства охорони здоровя України від 19.07.1995 р. № 133 та ін. Соціально небезпечними захворюваннями є туберкульоз, психічні, венеричні захворювання, СНІД тощо, а також карантинні захворювання. Особливо небезпечні інфекційні хвороби – інфекційні хвороби (у тому числі карантинні: чума, холера, жовта гарячка), що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоровя у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення. Необхідно мати на увазі, що Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 03.06.2005 р. № 7 розяснив: примусовому лікуванню на підставі ст. 96 КК України підлягають незалежно від виду призначеного покарання лише особи, які вчинили злочини та страждають на хвороби, що становлять небезпеку для здоров'я інших осіб, алкоголізм та наркоманія до цих хвороб не належать, оскільки вони є соціально небезпечними захворюваннями.

Підставою для застосування примусового лікування є медичний висновок про те, що засуджена до покарання особа страждає на хворобу, що становить небезпеку для інших осіб, яка не має протипоказань до такого лікування. Медичний висновок має значення одного з доказів, який підлягає перевірці та оцінці суду. Рекомендації, які містяться в медичному висновку про необхідність застосування примусового лікування для суду не обовязкові. Призначення примусового лікування – право, а не обовязок суду. Свою незгоду він повинен мотивувати у рішенні.

Примусове лікування хворих здійснюється на підставі рішення суду в медичній частині установи виконання покарань лікарем відповідного профілю. Адміністрація установи забезпечує умови для проведення належного курсу примусового лікування цих осіб у період відбування покарання. При надходженні до колонії засуджених, яким призначено примусове лікування, протягом трьох днів їх має оглянути лікар відповідного профілю, який під час першої розмови ознайомлює хворого з основним положенням організації та проведення примусового лікування. Цих засуджених ставлять на диспансерний облік згідно з Інструкцією з проведення диспансеризації хворих, які перебувають в установах виконання покарань.

При виявленні в засудженого, який проходить примусове лікування, протипоказань щодо його проведення медична комісія установи виконання покарань у складі начальника медичної частини колонії, лікаря відповідного профілю та лікаря-терапевта вирішує питання про припинення лікування. Рішення приймається після ретельного обстеження хворого. Матеріали про припинення лікування передаються комісією адміністрації установи для направлення в суд, який і приймає остаточне рішення у порядку, передбаченому КПК України, з урахуванням даних про злочин й особу засудженого.

Відмова від лікування є серйозним порушенням режиму утримання. Після того, як будуть вичерпані всі методи психотерапевтичного впливу, і засуджений продовжує відмовлятися від лікування, його карають правами начальника колонії на підставі подання начальника медичної частини. Щодо засуджених, які припустилися зривів у лікуванні, застосовують протирецидивну терапію. Після завершення курсу примусового лікування засуджені повинні бути представлені медичній комісії медичної частини установи, що оцінює хід лікування та досягнуті результати, розглядає питання про потребу його закінчення чи продовження, дає рекомендації про строки та методи подальшого лікування. Якщо засуджений пройшов курс лікування без порушень, то адміністрація установи, на підставі висновку медичної комісії, надсилає до суду подання про припинення примусового лікування.

У разі систематичного порушення засудженим порядку проходження примусового лікування (ухилення від лікування тощо), у результаті чого заходи лікувально-виховного впливу не дали позитивних наслідків, такій особі призначається повторний курс лікування, після чого знову вирішується питання про припинення примусового лікування.

Контрольні питання

1. Порядок матеріально-побутового забезпечення засуджених.

2. Порядок медичного забезпечення засуджених.

3. Перелік хвороб, за наявності яких може призначатися примусове лікування під час перебування в місцях позбавлення волі.

4. Процедура здійснення примусового лікування .

5. Значення належного матеріально-побутового забезпечення та медичного обслуговування для досягнення цілей покарання.