8.5. Регіональні міжнародні стандарти спеціального характеру.

На даний час єдиним на теренах Європи міжнародно-правовим актом регіонального характеру, який належить до цієї класифікаційної групи і містить спеціальні правила поводження із засудженими до позбавлення волі є Європейські пенітенціарні (в’язничні) правила.

Європейські пенітенціарні правила були розроблені та прийняті під егідою Ради Європи. У 1973 році Комітет Міністрів Ради Європи прийняв резолюцію, яка містила європейський варіант тексту Мінімальних стандартних правил поводження із ув’язненими. Цією резолюцією було рекомендовано урядам держав – членів Ради Європи керуватися принципами, закріпленими у Правилах, забезпечити їх впровадження у національне законодавство та практику, а також кожні п’ять років направляти звіт Генеральному секретарю Ради Європи про стан реалізації та впровадження принципів, закріплених у Правилах. У 1981 році Парламентська Асамблея Ради Європи погодилася з пропозиціями щодо підготовки нового варіанту Правил, який би максимально відповідав як сучасним вимогам часу, так і можливим майбутнім стандартам європейських пенітенціарних систем.

Переглянутий текст Європейських пенітенціарних правил був затверджений резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи від 12 лютого 1987 року. Обгрутнтовуючи необхідність та важливість прийняття нового тексту Правил, резолюція відмічала, що зміни, які відбулися та продовжують відбуватися у суспільстві в сфері поводження із ув’язненими настільки суттєві та значущі, що вони вимагають перегляду Правил, для того щоб забезпечити підтримку та розвиток найбільш успішних досягнень і створити передумови для подальшого прогресу у цій галузі. Необхідність їх прийняття обумовлювалася й тим фактом, що не дивлячись на значний прогрес, який був досягнутий у країнах Європи в сфері застосування до правопорушників заходів впливу, не пов’язаних із позбавленням волі, позбавлення волі продовжує залишатися необхідною мірою покарання за злочини у національних законодавствах більшості країн Європи.

Структурно Правила складалися з преамбули та 100 статей, які були систематизовані у п’ять частин. Кожна з структурних частин Правил мала свою назву: частина перша – “Основоположні принципи” (ст.ст.1-6); частина друга – “Управління пенітенціарними установами” (ст.ст.7-50); частина третя – “Персонал пенітенціарних установ” (ст.ст.51-63); частина четверта – “Цілі і режими утримання у місцях позбавлення волі”(ст.ст.64-89); частина п’ята – “Додаткові правила для спеціальних категорій ув’язнених” (ст.ст.90-100).

У преамбулі зазначалося, що основним призначенням цих Правил є:

– встановлення мінімальних стандартів управління пенітенціарними установами та гуманного поводження із ув’язненими;

– стимулювання адміністрації установ до розробки найбільш ефективних та прогресивних принципів і методів управління установами;

– створення належних умов для ефективної і професійної праці персоналу на благо суспільства;

– визначення основоположних та реалістичних критеріїв, які б дозволили адміністраціям місць позбавлення волі та службам інспекції приймати правильні висновки щодо досягнутих результатів та можливостей щодо їх покращення.

Характерною рисою Європейських правил на відміну від Мінімальних стандартних правил ООН була їх “управлінська” спрямованість, оскільки в першу чергу вони були призначені саме для адміністрації установ. Всі найбільш важливі питання виконання покарання у виді позбавлення волі розглядалися у Правилах з точки зору забезпечення найбільш ефективного управління у місцях позбавлення волі. Роблячи акцент саме на відповідальності адміністрації, а не на безпосередньому захисті прав ув’язнених, Правила разом з тим підкреслювали, що досягнення ефективного управління у місцях позбавлення волі не повинно призводити до послаблення захисту прав і законних інтересів ув’язнених. Ефективне управління місяцями позбавлення волі розглядалося як необхідна передумова для забезпечення належного захисту прав ув’язнених.

Проте в подальшому, враховуючи суттєві соціальні зміни, що продовжували тривати на теренах Європи на протязі останніх двох десятиліть, міжнародна спільнота знову постала перед необхідністю внесення змін до Правил. Перегляд та оновлення Правил обумовлювалися необхідністю врахувати та відобразити у них ті зміни, які відбулися у кримінальній політиці, практиці винесення вироків та управлінні пенітенціарними закладами у Європі в цілому. Оновлена редакція Європейських пенітенціарних правил була прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 11 січня 2006 року – Рекомендація Rec (2006)2.

Оновлені Правила містять у собі 108 статей, які систематизовані у дев’ять частин, кожна з яких має окрему назву: ч. І – “Основні принципи” (ст.ст.1-13); ч.ІІ – “Умови тюремного ув’язнення” (ст.ст. 14-38); ч.ІІІ – “Охорона здоров’я” (ст.ст.39-48); ч.ІV – “Внутрішній розпорядок” (ст.ст.49-70); ч. V – “Адміністрація і персонал” (ст.ст.71-91); ч. VІ – “Інспекція і нагляд” (ст.ст.92-93); ч. VІІ – “Ув’язнені, справи яки ще не розглянуті у суді” (ст.ст.94-101); ч. VІІІ – “Мета режиму для ув’язнених, які засуджені” (ст.ст.102-107); ч.ІХ – “Оновлення Правил (ст.108).

В першій частині Правил закріплені дев’ять основних принципів поводження із ув’язненими:

1. При поводженні з усіма особами, позбавленими волі необхідно дотримувати їх права людини.

2. Особи, позбавлені волі зберігають всі права, яких вони не були позбавлені за законом на підставі рішення суду, за яким вони засуджені або залишені під вартою.

3. Обмеження, які накладаються на осіб, позбавлених волі, повинні бути мінімально необхідними і відповідати тій обгрунтованій меті, з якою вони накладалися.

4. Утримання засуджених в умовах, які обмежують їх права людини не може бути виправдано недостатком ресурсів.

5. Життя у місцях позбавлення волі повинно бути наскільки це можливо, наближено до позитивних аспектів життя у суспільстві.

6. Утримання під вартою повинно бути організовано таким чином, щоб сприяти поверненню осіб, позбавлених волі до суспільства.

7. Необхідно заохочувати співпрацю із зовнішніми соціальними службами і, наскільки можливо, участь громадського суспільства у житті ув’язнених.

8. Працівники пенітенціарних установ виконують важливу громадську функцію, і тому порядок їх підбору, професійної підготовки та умови роботи повинні забезпечувати їм можливість підтримувати високі стандарти поводження із ув’язненими.

9. Усі пенітенціарні заклади повинні на регулярній основі інспектуватися державними органами і перевірятися незалежними структурами.

На відміну від попередньої, оновлена редакція Правил (2006р.) основний акцент робить не на організації управлінської діяльності пенітенціарних закладів, а на забезпеченні неухильного дотримання прав людини під час відбування засудженими покарання у виді позбавлення волі, створенні належних умов для нормальної життєдіяльності засуджених, їх виправлення та ресоціалізації.

Розглянемо коротко основні положення Правил.

Європейські пенітенціарні правила застосовуються до всіх осіб, які взяті під варту за рішенням суду, а також до осіб, засуджених до покарання у виді позбавлення волі (ст.10.1 Правил). Ст.13 Правил передбачає, що вони застосовуються неупереджено, без будь-якої дискримінації за ознаками статі, раси, кольору шкіри, мови, релігійних, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового статусу, народження чи іншого статусу.

Кожний засуджений при його прийомі до пенітенціарного закладу, а за необхідності також і в подальшому, повинен бути в письмовій формі і усно поінформований на зрозумілій йому мові про правила внутрішнього розпорядку, а також про права і обов’язки засуджених у пенітенціарному закладі (ст.30 Правил).

Враховуючи важливість підтримання засудженими корисних соціальних зв’язків, ст.17 Правил передбачає, що засуджені по можливості повинні направлятися для відбування покарання у ті установи, які розташовані недалеко від місця проживання або місць соціальної реабілітації. За наявності можливості, необхідно вияснити і думку засудженого з цього питання.

Розміщення засуджених та зокрема надання їм місць для сну повинно здійснюватися з повагою до їх людської гідності, а за можливості й із забезпеченням можливості усамітнення, у відповідності до санітарно-гігієнічних вимог із врахуванням кліматичних умов, площі, кубатури приміщення, освітлення, опалення та вентиляції.

На відміну від Мінімальних стандартних правил ООН, Європейські правила містять менш категоричні вимоги щодо необхідності забезпечення кожного засудженого окремою камерою або кімнатою. Мінімальні стандартні правила ООН допускають сумісне утримання ув’язнених тільки в одному випадку – при тимчасовому перевантаженні установи і зазначають, що навіть і в цих випадках спільне розміщення двох ув’язнених у камері або кімнаті є небажаним (ст.9.1). По іншому це питання вирішують Європейські правила, ст.18 яких передбачає, що кожного засудженого на ніч необхідно поміщати в окрему камеру, за виключенням тих випадків, коли більш доцільним є його спільне поміщення у камеру з іншими засудженими. Разом з тим, Європейські правила містять і застереження з цього приводу – спільне розміщення допускається тільки у тому випадку, якщо приміщення пристосоване для цього і засуджені підходять один до одного. Рекомендується також давати засудженим можливість вибору перед тим, як розміщати їх для сну у приміщенні з іншими засудженими.

На адміністрацію пенітенціарних закладів Правила покладають обов’язок створити необхідні умови для життя засуджених в установі. Зокрема адміністрація повинна створити належні умови для дотримання засудженими правил особистої гігієни і забезпечити їх для цього всіма необхідними засобами. Кожний засуджений повинен бути забезпечений справним одягом, окремим спальним місцем та постільними приналежностями (ст.19-20 Правил). Відповідно до ст.22 Правил всі засуджені забезпечуються триразовим комплексним харчуванням, з урахуванням їх віку, стану здоров’я, релігії, культури і характеру праці.

Ст.23 Правил гарантує всім засудженим право на отримання у необхідних випадках правової допомоги та визначає її основні форми.

Адміністрація установ повинна допомагати засудженим підтримувати адекватні, соціально корисні контакти із зовнішнім світом та надавати їм з цією метою необхідну матеріальну підтримку. Основні форми та способи підтримання засудженими контактів із зовнішнім світом викладені у ст.24 Правил. Ця ж стаття передбачає, що завжди, якщо це дозволяють обставини, засудженому треба дозволяти із супроводом або самостійно залишати пенітенціарний заклад для відвідування хворих родичів, присутності на похованні або з інших гуманітарних мотивів.

Вимоги до організації праці засуджених, викладені у Європейських правилах дещо різняться від вимог до організації праці, які закріплені у Мінімальних стандартних правилах ООН. Зокрема ст.71.1 Мінімальних стандартних правил ООН лише зазначає, що праця не повинна завдавати засудженому страждань, а відповідно до ст.26.Європейських правил, працю у місцях позбавлення волі необхідно розглядати як позитивний елемент внутрішнього режиму і ніколи не застосовувати в якості покарання, а засудженим, яким це може принести користь, особливо молодим, повинна надаватися робота, яка включає елементи професійної підготовки. По різному у вказаних документах вирішується й питання про можливість отримання прибутку від праці засуджених. Положення, закріплене у ст.72.2 Мінімальних стандартних правил ООН має більш категоричний характер і передбачає що ”інтереси ув’язнених і їхню професійну підготовку не варто підкоряти міркуванням про отримання прибутку від в’язничного виробництва”. Стаття ж 26.8 Європейських правил, більш м’якше і не так категоричне висловлюється щодо можливості отримання прибутку від праці засуджених: “Хоча отримання фінансового прибутку від діяльності підприємств у виправних установах може бути корисним з точки зору підвищення стандартів, а також якості й доцільності професійної підготовки, однак інтереси ув’язнених не повинні бути підпорядковані цій меті”.

Європейські правила закріплюють більш важливу роль навчання для виправлення засуджених і підкреслюють, що кожний пенітенціарний заклад повинен намагатися надати всім засудженим доступ до освітніх програм, які повинні бути максимально широкими і відповідати індивідуальним потребам засуджених, відповідаючи при цьому їх спрямованості. Далі зазначається, що статус освіти повинен бути за внутрішнім режимом не нижче ніж статус праці і засуджені не повинні опинитися обмеженими у фінансовому плані з причини участі в освітніх програмах (ст.28 Правил).

Окрема частина Правил (третя) присвячена питанням охорони здоров’я засуджених. У ст.40 Правил зазначено, що політика пенітенціарних закладів в сфері охорони здоров’я є невід’ємною частиною національної політики у цій сфері, а засудженому надаються всі необхідні медичні, хірургічні і психіатричні послуги, в тому числі й ті, що є у суспільних установах охорони здоров’я. Відповідно до вимог Правил, в кожній пенітенціарній установі повинен бути хоча б один кваліфікований лікар загальної медичної практики. Кожному засудженому повинні бути доступні послуги лікарів-окулістів або дантистів (ст.41 Правил).

Ув’язнені не можуть бути піддані жодним дослідам, без їх згоди, а досліди, які можуть призвести до фізичних травм, психічних страждань або завдати іншої шкоди здоров’ю заборонені (ст.48 Правил).

Правила закріплюють тісний зв’язок між охороною здоров’я ув’язнених та їх наступним життям на волі. Так ст.42 Правил передбачає, що медичний персонал місць позбавлення волі приділяє особливу увагу реєстрації та лікуванню фізичних або психічних недоліків засуджених, які можуть перешкоджати їх реінтеграції у суспільство після звільнення.

У необхідних випадках з метою забезпечення безпеки засуджених, персоналу, а також відвідувачів Правила передбачають можливість застосування адміністрацією заходів безпеки або спеціальних заходів суворого режиму (ст.51-53 Правил).

Положення, які регламентують вимоги щодо дотримання дисципліни, а також принципи та порядок застосування заходів дисциплінарного впливу закріплені у ст.ст.56-63 Правил і по суті в своїй більшості аналогічні відповідним положенням Мінімальних стандартних правил ООН. Разом з тим, ст.62 Європейських правил містить положення, яке передбачає, що жоден засуджений у пенітенціарному закладі не повинен прийматися на роботу або наділятися повноваженнями, які дають право застосовувати заходи дисциплінарного впливу (Мінімальні правила ООН такої норми не містять). Категорично забороняється застосування у якості дисциплінарних заходів колективних та тілесних покарань, а також будь-яке нелюдське або таке що принижує гідність покарання. Покарання за дисциплінарний проступок не повинно передбачати повної заборони контактів із родиною (ст.60 Правил)

Наручники, гамівні сорочки та інші подібні засоби, які обмежують рух за жодних обставин не можуть застосовуватися як заходи дисциплінарного покарання. Вони можуть використовуватися лише як засоби стримування у виключних випадках. Застосування ланцюгів та кайданів заборонено (ст.68 Правил).

Як і Мінімальні стандартні правила ООН, Європейські правила у положеннях частини п’ятої закріплюють широкий спектр вимог до адміністрації і персоналу пенітенціарних закладів (ст.ст.71-91). Насамперед Правила закріплюють вимогу, що за діяльність пенітенціарних закладів повинні відповідати органи державного управління, які не підпорядковані військовому відомству, поліції або відомству кримінального переслідування (ст.71 Правил). Персонал установ повинен дотримуватися високих норм професіональної та особистої поведінки і у будь-який час своєю поведінкою та виконанням своїх обов’язків подавати належний приклад засудженим та користуватися у них авторитетом. Персонал повинен ретельно добиратися, мати належну підготовку і статус, що користується повагою у суспільстві (ст.75-76 Правил). Спеціалізований персонал пенітенціарного закладу призначається на постійну роботу, має статус державного службовця, йому забезпечується заробітна плата, достатня для залучення та утримання персоналу належної кваліфікації. Виплати та умови праці повинні відображати відповідальний характер роботи у правоохоронному відомстві (ст.78-80 Правил)

До того, як зайняти посаду, персонал повинен пройти курс підготовки та обов’язково скласти теоретичний та практичний іспити. Курс підготовки всіх працівників пенітенціарної системи повинен передбачати вивчення міжнародних і регіональних документів та норм в сфері прав людини, особливо Європейської конвенції з прав людини, Європейської конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню і покаранню та Європейських пенітенціарних правил (ст.81 Правил).

Адміністрація пенітенціарних закладів повинна забезпечити впровадження таких ефективних форм організації та систем управління, які б гарантували, що робота із засудженими здійснюється на високому рівні і відповідає міжнародним та регіональним документам в сфері прав людини, а також забезпечували належну координацію роботи усіх служб та підрозділів установи.

До складу персоналу, наскільки це можливо, повинна включатися достатня кількість фахівців, наприклад психіатрів, психологів, соціальних працівників, вчителів та викладачів професійної підготовки, фізичної культури та спорту.

Правила передбачають, що в якості одного із найбільш важливих завдань органи управління пенітенціарною системою повинні розглядати постійне інформування суспільства про цілі пенітенціарної системи та роботу, що проводиться її персоналом з метою сприяння більш кращому розумінню громадськістю значущості їх вкладу у життя суспільства. Органи пенітенціарної системи також повинні сприяти тому, щоб окремі громадяни добровільно працювали у пенітенціарних закладах, за наявності такої можливості (ст.90 Правил).

Пенітенціарні заклади повинні регулярно інспектуватися як державними так і незалежними органами (органом) з метою оцінки того, чи здійснюється управління ними у відповідності з вимогами національного законодавства і міжнародного права, а також з положеннями Європейських пенітенціарних правил. Незалежний орган про результати здійснення нагляду за умовами тримання засуджених повідомляє публічно (ст.92-93 Правил).

У порівнянні з Мінімальними стандартними правилами ООН, Європейські правила більш детально формулюють основні цілі режиму в місцях позбавлення волі та визначають його зміст. Як зазначається у ст.102 Європейських правил, режим для засуджених до позбавлення волі повинен бути спрямований на те, щоб вони вели відповідальний образ життя без вчинення злочинів. Разом з тим, передбачається, що оскільки позбавлення волі вже саме по собі є покаранням, режим для засуджених до позбавлення волі не повинен підсилювати страждання, пов’язані із ув’язненням.

Згідно ст.103 Правил після прийому засудженого до закладу, на нього заводиться особова справа і складається проект плану відбування покарання та стратегія підготовки до звільнення. Участь засуджених у складанні таких планів повинна заохочуватися, а плани, наскільки це можливо повинні включати такі питання як: робота; освіта; інші види діяльності; підготовка до звільнення. Режим для засуджених також може передбачати соціальну роботу, медичне обслуговування и психологічну допомогу. В якості невід’ємного елементу загального режиму для засуджених повинна передбачатися система надання дозволів на короткострокове залишення пенітенціарного закладу. Як бачимо у поняття “режим для засуджених до позбавлення волі” Правила вкладають зовсім інший зміст, відмінний від нашого традиційного змісту цього поняття, передбаченого у вітчизняному кримінально-виконавчому законодавстві.

Європейські пенітенціарні правила враховують всі сучасні тенденції у сфері поводження із ув’язненими. Вони підтверджують систему традиційних людських цінностей та позитивну виховну роль пенітенціарних служб, які спрямовують свою діяльність на соціальну реінтеграцію кожного засудженого у суспільство.

Хоча й Європейські пенітенціарні правила не мають обов’язкової юридичної сили, вони широко визнані у більшості європейських країн як кодекс поводження із засудженими до позбавлення волі і в сучасних умовах продовжують активно впроваджуватися у національне законодавство багатьох країн Європи.