8.1. Поняття та класифікація міжнародних стандартів поводження із засудженими.

У 1995р. Україна вступила до Ради Європи, що обумовило подальшу активізацію процесу інтеграції нашої держави до міжнародної спільноти. Вступив до Ради Європи, наша держава прийняла на себе зобов’язання привести національне законодавство у відповідність із загальновизнаними міжнародними нормами і стандартами, і насамперед з тими, які стосуються забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Одним із важливих напрямків діяльності держави в цій сфері стало реформування кримінально-виконавчого законодавства та кримінально-виконавчої системи України з метою приведення національного законодавства та практики його застосування у відповідність із міжнародними стандартами поводження із засудженими.

Міжнародні стандарти поводження із засудженими були розроблені міжнародною спільнотою в результаті міжнародного співробітництва щодо забезпечення прав людини в сфері виконання кримінальних покарань. Підгрунтям для їх розробки та розвитку стали Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та інші основоположні міжнародні акти в сфері забезпечення прав людини. У цих стандартах сконцентрований світовий досвід кримінально-виконавчої практики та сучасні гуманістичні тенденції розвитку системи виконання кримінальних покарань.

Система міжнародних стандартів в сфері поводження із засудженими являє собою сукупність відповідних принципів, конвенцій, рекомендацій та норм, прийнятих на міжнародному рівні. З метою класифікації міжнародних стандартів провідними російськими та українськими вченими були запропоновані й відповідні підстави (критерії) для їх поділу на групи. Зокрема проф. П.Г. Пономарьов [141, с.345-346.] вважає, що стандарти, які містяться у міжнародних актах щодо поводження із засудженими необхідно класифікувати як мінімум за трьома наступними підставами: 1) масштабом дії; 2) спеціалізацією; 3) ступенем обов’язковості для держав-учасниць.

За масштабом дії всі стандарти поділяються на дві основні групи: універсальні та регіональні. Універсальні – це стандарти, які встановлюються ООН, регіональні – Радою Європи або іншими регіональними об’єднаннями.

За спеціалізацією міжнародні акти в цій сфері поділяються на акти: 1) загального характеру – не містять спеціальних норм, що регламентують поводження із засудженими, проте містять стандарти щодо прав людини взагалі, які стосуються і засуджених; 2) спеціального характеру – безпосередньо регламентують стандарти поводження із засудженими.

За ступенем обов’язковості міжнародні стандарти в сфері поводження із засудженими поділяються на: 1) акти, які є обов’язковими для застосування національними системами виконання покарань; 2) акти, які носять рекомендаційний характер.

Аналогічної точки зору на підстави для класифікації міжнародних стандартів в сфері поводження із засудженими дотримується і В.О. Корчинський [80, с.161]. Інші українські науковці, в цілому поділяючи наведену вище точку зору, разом з тим, пропонують застосовувати ще один додатковий критерій для їх класифікації і вважають за доцільне поділяти всі міжнародні документи в цій сфері ще й на: 1) стандарти, що стосуються поводження з особами, позбавленими волі; 2) правила застосування заходів, не пов’язаних із позбавленням волі [79, с.44-46].

Більш розгорнуту систему критеріїв пропонує проф. В.О. Уткін, який вважає, що крім розглянутих вище трьох основних підстав для класифікації, міжнародні стандарти необхідно поділяти також за джерелами походження на: 1) міжнародні договори (пакти, конвенції); 2) норми і принципи, що прийняті міжнародними урядовими або неурядовими організаціями. Міжнародні договори (пакти, конвенції) є обов’язковими для держав, які їх підписали і ратифікували. Стандарти ж міжнародних урядових (ООН, її робочі органи) та неурядових організацій (Міжнародна амністія, Penal Reform International та ін.) як правило, мають лише рекомендаційний характер. Крім того, він виділяє в окремі класифікаційні групи стандарти, які приймаються спеціально стосовно окремих видів покарань, у відношенні окремих категорій правопорушників (жінок, неповнолітніх) або застосовуються до певних професійних груп із числа персоналу пенітенціарної системи (лікарів, посадових осіб з охорони правопорядку тощо) [142, с.636].