6.2. Міжнародний контроль.

Міжнародний контроль здійснюється на підставі міжнародних актів про права людини і передбачений Загальною декларацією прав людини (1948р.), Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (1966), Конвенцією проти катувань та інших жорстоких або таких що принижують гідність, видів поводження і покарання (1984), а також Факультативним Протоколом до неї, Європейською конвенцією про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню (1987) та цілим рядом інших. Однією із основних форм міжнародного контролю є проведення інспекційних перевірок діяльності органів і установ виконання покарань кримінально-виконавчої системи України уповноваженими представниками міжнародних організацій, за результатами яких складаються доповіді, що містять рекомендації по усуненню виявлених порушень та поліпшенню захисту засуджених осіб.

Так, в свій час однією із умов вступу України до Ради Європи було проведення реформування кримінально-виконавчої системи України. Для забезпечення ефективного реформування кримінально-виконавчої системи України та приведення її у відповідність з міжнародними стандартами і правилами, групою експертів Ради Європи у червні-серпні 1996р. була проведена оцінка пенітенціарної системи України, за результатами якої було опубліковано доповідь “В’язнична система України”, в якій експертами були надані відповідні рекомендації. На підставі наданих рекомендацій був розроблений цілий комплекс організаційно-практичних заходів, реалізація якого суттєво сприяла наближенню кримінально-виконавчої системи України до міжнародних стандартів поводження із засудженими.

Повноваження міжнародних організацій по здійсненню контролю за діяльністю органів і установ виконання покарань є дуже широкими. Зокрема ст. 1 Європейської Конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (Конвенція набула чинності для України з 5.05. 1997р.), передбачає створення Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню (далі – Комітет), який шляхом інспекцій перевіряє поводження із позбавленими волі особами з метою посилення, а у разі необхідності – захисту таких осіб від катувань чи нелюдського або такого, що принижує їхню гідність, поводження чи покарання. Відповідно до ст.8 цієї Конвенції держава, на території якої Комітет проводить інспектування забезпечує:

- доступ на свою територію і право подорожувати по ній без будь-якого обмеження;

- повну інформацію про місця, де тримаються особи, позбавлені волі;

- необмежений доступ до будь-якого місця, де знаходяться особи, позбавлені волі, включаючи право відвідування таких місць без будь-якого обмеження;

- інші наявну інформацію, яка необхідна Комітету для виконання ним свого завдання.

Комітет наділяється правом проводити з позбавленими волі особами бесіди віч-на –віч, а також може вільно спілкуватися з будь-якою особою, яка на його думку, може надати необхідну інформацію. У разі необхідності Комітет може негайно повідомити свої міркування компетентним органом відповідної держави.

Вказаний Комітет неодноразово проводив інспектування органів та установ кримінально-виконавчої системи України (зокрема у 2000, 2002 та 2005р.р.), результати яких були опубліковані у відповідних доповідях Комітету. Необхідно зазначити, що в доповіді Комітету за результатами інспекційної перевірки, проведеної в Україні у 2005р., поряд із рекомендаціями, наданими Комітетом щодо покращення діяльності кримінально-виконавчої системи України, відмічаються і певні позитивні досягнення нашої держави у цій сфері.

Наступною формою міжнародного контролю є здійснення моніторингу представниками іншої держави стану дотримання громадянських, політичних, соціальних та інших прав і свобод громадян, в тому числі й в місцях позбавлення волі та опублікування за результатами відповідних звітів.

Міжнародний контроль може також здійснюватися шляхом розгляду і вирішення скарг засуджених на порушення їх прав уповноваженими міжнародними інституціями і зокрема – Європейським судом з прав людини. Норми чинного КВК України (ч.1ст.8 та ч.4 ст.113) закріплюють право засуджених на звернення зі скаргами до Європейського суду з прав людини, а також до інших органів міжнародних організацій членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій. Рішення Європейського суду з прав людини за результатами розгляду таких скарг є обов’язковими для України.