22.1. Виховна робота із засудженими до позбавлення волі, самодіяльні організації засуджених

У ст. 123 КВК України вперше на рівні закону закріплено поняття соціально-виховної роботи з засудженими як цілеспрямованої діяльності персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених. Правове регулювання виховного впливу включає регламентацію виховної роботи з засудженими, діяльності самодіяльних організацій засуджених до позбавлення волі, отримання засудженими, що тримаються в установах виконання покарань, загальної та професійної освіти, застосування до них заходів заохочення та стягнення.

Виховна робота є засобом духовного впливу на засудженого, спробою поліпшити його особистість за час відбування покарання шляхом цілеспрямованого виправного випливу, поновлення або прищеплювання засудженим навичок правильної орієнтації в системі духовно-моральних цінностей, психологічної та іншої підготовки до ведення морального, соціально-корисного образу життя після звільнення з місць позбавлення волі.

У ст. 6 КВК України виховна робота розглядається у якості одного з основних засобів виправлення і ресоціалізації. Норми, що регулюються виховну роботу (як і деякі інші), носять заохочувальний, стимулюючий характер. Так, у ч. 2 ст. 123 КВК України вказується, що участь засуджених у здійснюваних виховних заходів враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення, а також при застосуванні заходів заохочення та стягнення. Таким чином підкреслюється думка про те, що засуджені добровільно, за власним бажанням приймають участь у здійснюваних заходах. Разом із тим, у тих же виховних цілях закон передбачає можливість проведення таких виховних заходів, у яких участь засудженого є обовязковою: праця, ранкова фізична зарядка, загальноосвітнє навчання засуджених молодіжного віку, які не мають середньої освіти тощо). Слід відмітити, що такі заходи повинні бути передбачені розпорядком дня для конкретної виправної установи.

Відповідно до ч. 4 ст. 123 КВК України, стимулювання правослухняної поведінки засуджених до позбавлення волі здійснюється за допомогою програм диференційованого виховного впливу. Реалізація цих програм є формою соціально-виховної роботи з засудженими, яка проводиться персоналом органів та установ виконання покарань у взаємодії з державними та громадськими інституціями для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених. Виховна робота організується адміністрацією виправних установ на основі детальних планів, учбово-педагогічних рекомендацій та інших документів, які розробляються у відповідних структурах кримінально-виконавчої системи, покликаних зробити процес виховного впливу на засуджених комплексним та ефективним. У цих же цілях сприяння у проведенні виховних заходів можуть надавати громадські обєднання та організації.

Начальники відділень соціально-психологічної служби здійснюють індивідуальний облік засуджених, які приймають участь у програмах. Стосовно осіб, які беруть участь у психокорекційних програмах, індивідуальний облік здійснюється також психологами та лікарями-психіатрами. Заступник начальника колонії з соціально-виховної та психологічної роботи веде облік засуджених, які приймають участь у програмах, щоквартально організовує розгляд на засіданні методично-виховної ради колонії стан та ефективність реалізації програм (відповідно до Положення про порядок реалізації у виправних та вихованих колоніях програм диференційованого впливу на засуджених до позбавлення волі, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань, у колоніях реалізуються такі типові програми: “Освіта”, “Професія”, “Правова просвіта”, “Духовне відродження”, “Творчість”, “Фізкультура і спорт”, “Подолання алкогольної та наркотичної залежності”, “Підготовка до звільнення”).

Адміністрація колоній може корегувати зазначені програми з урахуванням виду установ та контингенту засуджених та реалізовувати інші програми, що сприяють становленню засуджених на життєву позицію, яка відповідає правовим нормам і вимогам суспільно корисної діяльності.

Програми розробляються з урахуванням поведінки засуджених, їх соціально-педагогічної занедбаності та враховуючи можливості виховної функції режиму відбування покарання, загальноосвітнього та професійно-технічного навчання, заходів заохочення і стягнення, які застосовуються до осіб, позбавлених волі, самодіяльних організацій засуджених, громадських, благодійних і релігійних організацій, а також залучення засуджених до самовиховання. Завданнями програм є: - стимулювання правослухняної поведінки засуджених, сприяння формуванню у них здорового способу життя й моральності; - організація корисної зайнятості засуджених; - розвиток особистого потенціалу засуджених, корисної ініціативи, творчих здібностей та професійних навичок, що сприятиме їх соціальній адаптації після звільнення; - формування у засуджених свідомого ставлення до цілей свого виправлення та розуміння ними залежності перспективи дострокового звільнення від відбування покарання від своєї особистої поведінки.

Програми реалізовуються на основі принципів педагогіки співробітництва та сприяють формуванню взаємовідносин партнерства між персоналом і засудженими для досягнення мети виправлення й ресоціалізації останніх, дотримання їх законних прав в період відбування покарання.

Персонал виправних установ у процесі виконання покарання у виді позбавлення волі здійснює моральне, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне виховання засуджених, а також інші його види, що сприяють становленню їх на життєву позицію, яка відповідає правовим нормам і вимогам суспільно корисної діяльності. Якщо раніше у виправно-трудовому законодавстві мова йшла про політико-виховну роботу з засудженими, при якій основними були трудове змагання, розяснення законодавства, агітаційна та пропагандистська, культурно-масова та фізкультурно-спортивна, індивідуальна робота, то тепер такого поділу немає. Називаються лише види, напрямки виховання.

Моральне виховання засуджених у виправній (пенітенціарній) педагогіці розглядається як процес формування всієї особистості засуджених, їх життєвої позиції. Виховання позитивної життєвої позиції є справою виключно важливою та складною, оскільки саме відсутність стійких моральних початків та привела засуджених до злочину. Потрібно зауважити, що духовність, моральність, мораль – це категорії не тільки релігійні. У виховному процесі суттєва роль належить освіті, науці, культурі, засобам масової інформації, рівню розвитку суспільних відносин, системі ціннісних орієнтацій та способу життя суспільства. Тому моральне виховання (в тому числі і засуджених) можливо лише в сукупності використання всіх вказаних напрямків життєдіяльності суспільства, а не якогось одного з них (наприклад, релігійної просвіти).

Правове виховання має на увазі формування у засуджених правосвідомості, що включає знання принципів й норм права, а також переконання в тому, що слідувати їм необхідно. У виховній роботі переш за все слід звертати увагу не на знання засудженими правових норм (при всій значимості таких знань), а на формування у них поваги до закону, розуміння необхідності слідувати його приписам.

Трудове виховання засуджених представляє собою процес формування або закріплення трудових навичок і вмінь, психологічної готовності до праці, морального до неї ставлення, усвідомлення потреби працювати. Формування вказаних якостей у засуджених є важливим особливо у теперішніх умовах, коли поширеною є думка про можливість без особливих зусиль швидкого та легкого збагачення.

Департамент рекомендує наступним чином забезпечити щоденне проведення у кожному відділенні соціально-психологічної служби виховної години за тематикою: понеділок - інформаційна година (інформування про найважливіші події у житті суспільства, держави); вівторок - правове навчання (за участю працівників служб нагляду і безпеки, контролю за виконанням судових вироків, оперативної роботи); середа - санітарно-просвітницька пропаганда (за участю медичних працівників); четвер - економічне навчання (за участю працівників виробничих та економічних служб); п'ятниця, субота - морально-естетичне виховання.

Тематичний план проведення виховних годин складається щомісячно відділом соціально-психологічної роботи установи за погодженням з методично-виховною радою та затверджується начальником установи. Щомісячно за графіком, що затверджується начальником установи за поданням методично-виховної ради на півріччя, проводити „День відділення", програма якого повинна передбачати, зокрема, інформування начальником відділення соціально-психологічної служби на загальних зборах засуджених відділення про стан справ та ефективність виховного процесу, звітування ради активу, бригадирів. До проведення „Дня відділення" залучаються члени методично-виховною ради, можуть запрошуватись рідні засуджених.

Виховна робота з засудженими організується диференційовано та індивідуалізовано, з урахуванням виду установи виконання покарань, особистості, строку покарання та умов тримання.

Методи соціально-виховної роботи – це сукупність засобів педагогічного впливу на мислення, почуття, волю та поведінку засуджених з метою формування і корекції їх свідомості та досвіду поведінки, позитивних особистісних рис і якостей. До методів формування і корекції свідомості відносяться переконання, приклад, психолого-педагогічний вибух; методи додаткової мотивації та стимулювання поведінки - заохочення, примус, змагання; методи формування та корекції позитивного досвіду поведінки - вправа, привикання, інструктаж; методи виявлення результатів виховного процесу - спостереження, бесіда, аналіз продуктів діяльності, метод узагальнення незалежних характеристик, тестування.

Форми соціально-виховної роботи - певна організація педагогічного процесу, яка відповідає змісту і цілям виховання. Залежно від об’єкта впливу форми соціально-виховної роботи поділяються на індивідуальні, групові, масові; залежно від основних напрямків формування особистості, виховання - на соціально-світоглядні, фізичні, трудові, естетичні, моральні, правові; залежно від видів діяльності - трудові , учбові, громадські, дозвільні форми діяльності. Всі методи та форми впливу на особистість у виховній роботі з засудженими є рівноцінними та повинні застосовуватись в сукупності та системі. На певному етапі педагогічного впливу той чи інший метод, засіб можуть висуватися на перше місце, але всі вони обовязково повинні застосовуватись в єдиній системі педагогічних впливів.

З метою впровадження нових форм і методів у виховну роботу з засудженими до позбавлення волі, вивчення їх на основі індивідуаль­них програм психолого-педагогічного впливу, у системі установ виконання покарань у 1991 р. була створена психологічна служба – спе­ціальна структура, функціонування якої забезпечується психологами, які виконують завдання психологічного вивчення засуджених, надан­ня їм допомоги під час відбування покарання і в подальшому процесі соціальної адаптації після звільнення з місць позбавлення волі.

Основними функціями психологічної служби є: 1) психодіагностична (спрямована на вивчення і узагальнення особистих та групових характеристик засуджених); 2) прогностична (спрямована на оцінку перспектив розвитку осо­би, прогноз можливої індивідуальної і групової поведінки засуджених); 3) виховна (спрямована на розробку індивідуальних та групо­вих програм виховання засуджених); 4) психопрофілактична (орієнтована на надання індивідуальної психологічної допомоги засудженим, а також у разі необхідності персоналу установи); 5) консультативна (спрямована на надання допомоги працівни­кам частин і служб у здійсненні індивідуального впливу на засуд­женого, попередження негативних психологічних явищ, соціальну адаптацію засуджених); 6) просвітницька (розрахована на поширення психологічних знань і підвищення психологічної культури працівників пенітенці­арних установ); 7) дослідницька (спрямована на сприяння в проведенні наукових досліджень та впровадження їх результатів у практичну діяльність).

Психолог установи виконання покарань має широке коло обов'язків, зокрема: а) вивчає засуджених, які щойно прибули, використовуючи су­часні психологічні методики; б) розробляє рекомендації начальникам загонів щодо організації індивідуальної виховної роботи з конкретними засудженими; в) виявляє осіб з підвищеною психологічною напруженістю, схильних до проявів внутрішньої та зовнішньої агресії; г) сприяє психіатру у виявленні засуджених з відхиленнями психічного розвитку; ґ) вивчає соціально-психологічні особливості серед засуджених, які впливають на оперативну обстановку в УВП (малі групи, їх структуру, соціальні ролі, психологічні особливості лідерів, традиції та звичаї, настрої, мікроклімат); д) надає рекомендації персоналу щодо профілактики міжособових та міжгрупових конфліктів серед засуджених; е) проводить індивідуальні та групові заняття з психологічної корекції психотравмуючих реакцій засуджених; є) бере участь у роботі щодо підготовки засуджених до життя на волі, організує психологічну підготовку засуджених, які звільняються; ж) взаємодіє з виробничими службами в добиранні засуджених на посади та професії, пов'язані з підвищеними вимогами до осо­би та ділових якостей; з) проводить заняття щодо підвищення психологічної компе­тенції співробітників установ, консультує їх з окремих психологіч­них питань службового та сімейно-побутового характеру, займаєть­ся профілактикою психотравмуючого стану співробітників; і) аналізує та узагальнює отримані результати з основних на­прямків діяльності, координує свою діяльність з керівниками уста­нов та іншими співробітниками.

Дослідження, які узагальнюють досвід роботи даної служби, показують її досить високу ефективність. В установах виконання покарання створені кімнати психоемоційного роз­вантаження, розробляються спеціальні програми, нові методики вивчення особистості засудженого, надаються конкретні рекомендації щодо вдосконалення виховного процесу для засуджених, які відбу­вають покарання у вигляді позбавлення волі.

У виховній роботі з засудженими помітне місце відводиться їх участі в самодіяльних організаціях, які створюються в установах виконання покарань. Ці організації створюються для вирішення внутрішньо-колективних проблем самих засуджених, які виникають у процесі спільної життєдіяльності у виправній установі. Види самодіяльних організацій і порядок їх роботи визначаються ст. 127 КВК України та нормативно-правовими актами Департаменту.

Основними задачами самодіяльних організацій засуджених є: надання засудженим допомоги в духовному, професійному та фізичному розвитку; розвиток корисної ініціативи засуджених; надання позитивного впливу на виправлення засуджених; участь у вирішенні питань організації праці; побуту та дозвілля засуджених; сприяння адміністрації виправних установ у підтримці дисципліни та порядку, формування здорових відносин між засудженими; надання соціальної допомоги засудженим та їх родинам. Перед самодіяльними організаціями засуджених можуть поставати й інші цілі, що не суперечать задачам, порядку та умовам виконання покарань.

Діяльність самодіяльних організацій засуджених представляє собою певний вид самоуправління у виправній установі, хоча і здійснюється під контролем адміністрації. Адміністрація виправних колоній постійно спирається на допомогу самодіяльних організацій засуджених у вирішенні багатьох питань: підтримання чистоти та порядку в приміщеннях та території; організація художньої самодіяльності та фізкультурної роботи, розвиток бібліотечної справи та розгортання роботи з читачами; активізація виробничої діяльності та дотримання виробничої санітарії та багато чого іншого. Залучення засуджених та їх самодіяльних організацій до вирішення даних питань для української практики (радянського періоду та сучасного) є традиційним; у цьому напрямку накоплений досить великий позитивний досвід. Проте завжди слід памятати, що самодіяльні організації та їх члени не можуть володіти повноваженнями адміністрації установ виконання покарань.

Законодавець підкреслює, що члени самодіяльних організацій не користуються додатковими пільгами, хоча на практиці це положення дотримується і не завжди, що створює нездорову обстановку, може призвести до виникнення конфліктів. Поряд з цим, участь засуджених у діяльності самодіяльних організацій враховується при визначенні ступеня їх виправлення. Зазвичай в установах виконання покарань функціонує два види самодіяльних організацій: ради колективів відділень та ради колективів колонії. Вони формуються з числа засуджених, які характеризуються позитивно, шляхом відкритого обрання на загальних зборах засуджених бригади, відділення, колонії в цілому (залежно від виду самодіяльної організації). У колоніях для засуджених також можуть організовуватись гуртки соціально-корисної спрямованості, порядок та організація роботи яких визначається адміністрацією установи. Також у виправних колоніях також (крім колоній максимального рівня безпеки) дозволяється проводити безкоштовні (благодійні) та платні, за рахунок коштів засуджених і за їх згодою, виступи професійних творчих колективів (театрів, філармоній та інше) при обов'язковому погодженні цих заходів з керівництвом територіальних органів управління Департаменту.

Адміністрація установ виконання покарань сприяє забезпеченню релігійних потреб засуджених у відповідності із законом України "Про свободу совісті та релігійні організації". Релігійні обряди проводяться на прохання засуджених або за ініціативою релігійних організацій, але з відповідними обмеженнями, передбаченими для різних категорій засуджених. Пропаганда будь-яких релігійних учень серед засуджених здійснюється тільки на їх бажання та за згодою, а щодо неповнолітніх - за згодою їх батьків або осіб, які їх замінюють. Духовна робота також проводиться, як правило, за власним бажанням та згодою засуджених. Дозвіл на відвідування установ виконання покарань представниками релігійних конфесій погоджується з керівництвом територіальних органів управління Департаменту та представниками служби у справах релігії міських, районних держадміністрацій. Для цього релігійна організація подає такі документи: а) лист від керівного органу релігійної організації, погоджений з відділом у справах релігії обласної державної адміністрації, в якому визначаються установи, що передбачається відвідати, форми роботи з засудженими; б) заяви засуджених про надання зустрічі з представниками релігійної організації; в) статут релігійної організації та свідоцтво про реєстрацію; г) відомості про представників керівного органу релігійної організації; д) відомості про представників організації, яким доручається проведення духовної роботи серед засуджених. Безпосередньо порядок та час відвідування установ виконання покарань представниками релігійних організацій визначається адміністрацією цих установ. Під час відвідування установ виконання покарань представники релігійних організацій надають документи, які засвідчують їх особистість та підтверджують належність (представництво) до релігійної організації.

Відвідування установ виконання покарань релігійними проповідниками, які є іноземними громадянами, здійснюється лише з дозволу Департаментуза погодженням з Державним комітетом України у справах релігії. У разі відсутності окремих приміщень для віруючих декількох релігійних конфесій обряди проводяться в одному приміщенні за графіком. У такому приміщенні передбачається можливість тимчасового розміщення предметів культу на період обряду.