120. Форма і зміст постанови про притягнення як обвинуваченого

Маючи у своєму розпорядженні достатню кількість доказів винуватості певної особи у вчиненні злочину і переконавшись у відсутності обставин, які виключають провадження у справі (ст. 6 КПК), слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення такої особи як обвинуваченого.

Зміст даної постанови визначають ст.ст. 130 та 132 КПК. Як і кожна постанова слідчого, вона складається із трьох частин: вступної, описової (мотивувальної) і резолютивної.

У вступній частині зазначаються місце і дата її складання, хто склав, найменування справи.

В описовій (мотивувальній) частині викладаються час, місце та інші обставини вчинення злочину, наскільки вони відомі слідчому, визначається кваліфікація злочину за відповідними статтями кримінального закону, робиться висновок про те, що у справі зібрано достатньо доказів, які вказують на вчинення цього злочину даною особою.

Закон не зобов'язує слідчого наводити у мотивувальній частині постанови докази, на яких ґрунтується обвинувачення. Таким чином, слідчий сам визначає, коли це доцільно зробити, виходячи з конкретних обставин справи.

У резолютивній частині слідчий формулює конкретне рішення про притягнення особи як обвинуваченого за конкретними статтями (пунктами, частинами статей) кримінального закону із зазначенням її прізвища, імені та по батькові, дня, місяця і року народження.

Постанову підписує слідчий. Копія постанови негайно надсилається прокуророві.

Коли особа притягується як обвинувачений за вчинення декількох злочинів, в описовій частині постанови окремо викладаються обставини вчинення кожного злочину та їх кваліфікація.

Якщо є підстави для обвинувачення у вчиненні злочину (злочинів) декількох осіб, то щодо кожної із них слідчий виносить окрему постанову. Індивідуалізація і конкретизація обвинувачення має на меті визначити роль кожного співучасника у вчиненні злочину, є необхідною умовою реалізації обвинуваченим свого права на захист від обвинувачення. Пленум Верховного Суду України в постанові № 3 від 25 березня 1988 р. "Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування" роз'яснив, що коли пред'явлено не конкретне обвинувачення, зокрема, не вказані час, місце, спосіб, мотив, а також інші ознаки складу злочину, стаття (її частина) закону, за якою цей злочин передбачено, не подано юридичної оцінки кожному діянню, якщо особа обвинувачується у вчиненні декількох злочинів, то це є суттєвим порушенням кримінально-процесуального закону і безумовною підставою для повернення справи на додаткове розслідування (п. 13).