49. Кримінально-процесуальні рішення

Діяльність юриста, що пов'язана з прийняттям рішень, складається з певних стадій, а саме: загальної підготовки (формування мети, плану), реалізації запланованих дій, психологічної підготовки для прийняття рішення, закріплення його письмово у вигляді процесуального акта.

Без письмових процесуальних документів судочинство неможливе. Письмові процесуальні акти становлять матеріалізовану частину процесуальної форми. Письмові акти можна вивчати, оцінювати, погоджуватись чи не погоджуватись з ними. На основі актів встановлюється законність та обґрунтованість, правомірність діяльності відповідних осіб та органів.

Рішення, які приймаються у кримінальних справах і зафіксовані у певних документах, є правовими актами, зокрема кримінально-процесуальними у тому випадку, коли вони передбачені кримінально-процесуальним законодавством. Як правило, вони не тільки передбачені законом, а й суворо регламентовані ним. Найбільш детально регламентовано написання вироку (ст. ст. 333-335 КПК). Закон подає, які загальні реквізити повинен мати протокол, передбачаючи при цьому для конкретних його різновидів додаткові реквізити, протокол судового засідання (ст. 87 КПК), протокол обшуку та виїмки (ст. 188 КПК), які обставини повинні бути викладені в обвинувальному висновку (ст.ст. 223, 224 КПК), а також передбачає зміст ухвали апеляційного суду (ст. 377 КПК).

У кримінально-процесуальних актах можуть вирішуватись не тільки суто процесуальні питання, а й кримінально-правові (постанова про порушення кримінальної справи, вирок), а також цивільно-правові, цивільно-процесуальні (визнання цивільним позивачем, цивільним відповідачем), а також питання з інших галузей права.

У кримінально-процесуальному законі (ст. 32 КПК) суть таких актів, як вирок, ухвала, постанова, охоплюються терміном "рішення". Саме в цих актах мають міститися найбільш чіткі відповіді на правові питання: що конкретно встановлено і яким чином далі діяти для досягнення поставленої мети. Це і відрізняє рішення від протоколів, в яких тільки фіксуються факти, зміст і наслідки процесуальної дії. Проте така різниця між названими актами є умовною, оскільки і при складанні протоколів приймаються певні рішення. Крім того, вирішення правових питань міститься і в інших актах; в обвинувальному висновку, вказівці, резолютивних актах прокурора, скарзі тощо.

Кримінально-процесуальні акти, які складають у кримінальній справі компетентні органи й особи, є юридичними фактами, що породжують виникнення, зміну чи припинення відповідних правовідносин. Особливу юридичну силу мають процесуальні рішення таких правоохоронних органів, як суд, прокуратура, органи досудового розслідування.

Згідно із законом, прийняті цими органами акти, а саме: постанови, вироки, ухвали (ч. 5 ст. 114, ст. 403 КПК), є обов'язковими для всіх, кого вони стосуються.

Отже, кримінально-процесуальне рішення - це правовий віст особи, яка на законних підставах бере участь у кримінальному судочинстві, закріплений, як правило, у певному процесуальному документі, що спрямований на виконання завдань кримінального судочинства.

Кримінально-процесуальні рішення мають імперативний характер і можуть бути пов'язані з обмеженням прав і свобод громадян, а процес їх прийняття відбувається в жорстких часових межах, яким кримінально-процесуальний закон надає особливого значення. У КПК є понад 40 питань, вирішення яких обумовлюється конкретними строками.

Особливість кримінально-процесуальної діяльності полягає в тому, що для оформлення прийнятого рішення використовуються уніфіковані форми і бланки, зразки процесуальних актів, у формі друкованих форм.

Впровадження уніфікованих форм, якщо вони виконані належним чином, полегшує працю, прискорює строки складання документів, сприяє дотриманню законності. Уніфіковані тексти піддаються кодуванню, що дозволяє використовувати їх в умовах АСУ. Водночас уніфікація не має нічого спільного з процесуальним спрощенням. В основу уніфікації покладено процесуальну форму й вимоги закону, які визначають основу стандарту. Рішення у кримінальній справі залишаються індивідуальним актом застосування норм права.