56. Класифікація доказів

Щоб забезпечити дотримання правил доказування, у кримінальному процесі докази класифікуються за певними підставами.

Першою підставою є спосіб формування доказів залежно від якого вони поділяються ля особисті і речові.

Злочин як об'єктивна реальність вступає у взаємодію з оточуючим середовищем, виявляється у вигляді слідів на матеріальних об'єктах або у свідомості людей. Таким чином, ця інформація стосується або речових доказів, які виникли в результаті фізичної, механічної, хімічної зміни виду, форми або властивості матеріального об'єкту або особистих, які є відображенням фактів об'єктивної дійсності у свідомості людей. Особисті докази мають словесну форму, а речові - форму матеріального коду.

Стосовно предмета обвинувачення - докази класифікуються на обвинувальні і виправдувальні.

Обвинувальними є докази, які викривають обвинуваченого або обтяжують його відповідальність. До них належать докази, на яких ґрунтується обвинувачення або які встановлюють обставини, що обтяжують відповідальність обвинуваченого.

Виправдувальними є докази, які спростовують обвинувачення, встановлюють невинуватість обвинуваченого або меншу його винуватість, а також докази, які встановлюють обставини, що пом'якшують відповідальність. Алібі є прямим виправдувальним доказом.

Поділ доказів на обвинувальні і виправдувальні є умовним. Не слід вважати, що одні докази є тільки обвинувальними, а інші - завжди тільки виправдувальними. Трапляється, коли одне й те ж джерело доказів за своїм змістом в одній частині - обвинувальне, а в іншій - виправдувальне. Таким доказом буде, наприклад, показання свідка, який стверджує, що бачив, як обвинувачений наніс ножем поранення потерпілому, і водночас зазначає, що обвинувачений - тиха і стримана людина, вчинив злочин тому, що був ображений потерпілим.

Деякі докази можуть мати взагалі "нейтральний" характер: вони не викривають і не виправдовують, а тільки встановлюють деякі обставини вчиненого діяння, наприклад, місце і час його вчинення. Але й такі докази за відомих умов набувають обвинувального або виправдувального характеру.

За джерелом одержання відомостей про факти, за характером формування джерела доказів докази та їх джерела бувають первинними і похідними.

Первинними називають докази, які є першоджерелами відомостей про факт, який встановлюється (оригінали документів, показання свідка-очевидця).

Похідними називаються докази, які не є першоджерелами відомостей про факт, що встановлюється, а відомості здобуті з інших джерел (копії документів, показання свідка про те, ідо він чув від іншої особи).

Похідні докази мають деколи суттєве значення для правильного вирішення справи. А саме:

- похідні докази можуть служити необхідним засобом для виявлення первинних доказів, які без них були б невідомі слідчому і суду;

- похідні докази можуть служити засобом перевірки первинних доказів;

- похідні докази можуть замінити первинні доказі, якщо останні втрачені, недоступні для слідчого.

Докази можуть бути прямі і непрямі (побічні) - залежно від того, чи встановлює доказ головний факт вчинення обвинуваченим злочину, або доказовий факт, тобто будь-який побічний факт, що не входить до головного факту, але в сукупності з іншими обставинами справи служить підставою для встановлення головного факту.

Прямий доказ встановлює і доказує головний факт, прямо вказує на вчинення обвинуваченим опочину.

Непрямі (побічні) докази встановлюють не головний факт, а доказовий факт, який, у свою чергу, є доказом головного факту.

Прямий доказ прямо зв'язує особу, яка обвинувачується у вчиненні злочину, з фактом цього злочину. Побічний доказ зв'язує обвинуваченого не з самим фактом злочину, а з будь-яким іншим, побічним фактом, з якого можна зробити висновок про вчинення обвинуваченим злочину.

Орієнтовний перелік фактів, які в судовій практиці служать побічними доказами;

- речові сліди злочину, тобто сліди, залишені злочином на різних предметах (наприклад, плями крові на одязі обвинуваченого у справі про вбивство);

- сліди, залишені злочинцем (наприклад, слід ноги, виявлений на місці вчинення злочину та ідентифікований зі слідом ноги обвинуваченого);

- наявність знарядь, необхідних для вчинення злочину (наприклад, виявлення у обвинуваченого ключа, що відчиняє приміщення, з якого вчинена крадіжка);

- наявність предметів, які були о6⁹єктом злочинного посягання (наприклад, виявлення у обвинуваченого під час обшуку викрадених речей);

- знаходження обвинуваченого на місці вчинення злочину в той час, коли злочин було вчинено (наприклад, показання свідка, що він бачив обвинуваченого біля того місця, де було вчинено вбивство, безпосередньо після того, як вбивство було вчинено);

- наявність мотиву до вчинення злочину (наприклад, ворожі відносини між обвинуваченим і потерпілим, сварка між ними);

- дії обвинуваченого до вчинення злочину, які представляють собою підготовку до вчинення, злочину (наприклад, придбання зброї), дії обвинуваченого після вчинення злочину, які спрямовані на знищення слідів злочину;

- зміна способу життя обвинуваченого, викликана вчиненням злочину (наприклад, після розкрадання державного майна обвинувачений купує дорогоцінні речі). Поряд з цим слід вказати на низку фактів, які не можуть служити побічними доказами винуватості обвинуваченого, але іноді помилково приймаються як такі:

- факти, аналогічні фактам даної справи, але такі, що не перебувають з ними у причинному зв'язку (наприклад подібність способу вчинення злочину у даній справі зі способом вчинення злочину в інших аналогічних справах);

- факти, що характеризують обвинуваченого з негативного боку (наявність попередньої судимості, аморальна поведінка);

- поведінка обвинуваченого на слідстві і в суді щодо його справи.

Відмова обвинуваченого давати показання, протиріччя в його показаннях, посилання на факти, які не підтверджуються, - все це може означати, що обвинувачений обрав неправильні методи свого захисту, проте не доводить винуватість обвинуваченого.