logo
766_g2d

13. Публічний характер кримінально-процесуальної діяльності (принцип публічності)

Публічність кримінального процесу полягає в тому., що орган дізнання, слідчий, прокурор, суд при порушенні, розслідуванні, розгляді і вирішенні кримінальних справ у межах своєї компетенції зобов'язані вжити всіх необхідних заходів та вчинити всі законні дії для розкриття злочину, викриття винних, встановлення всіх обставин справи і забезпечення прав учасників процесу, незалежно від поглядів зацікавлених осіб.

Зміст принципу публічності розкривається у таких положеннях:

І. Орган дізнання, слідчий, прокурор, суд зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів щодо встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, та їх покарання або застосування інших видів впливу, а також щодо відшкодування заподіяної злочином шкоди, незалежно від позиції будь-яких органів, установ, організацій, осіб, зокрема потерпілого і обвинуваченого (ст. 4 КПК).

Таким чином, більшість кримінальних справ за загальним правилом не залежить від волі потерпілого.

Такі кримінальні справи відносять до категорії справ публічного обвинувачення.

Діюче кримінально-процесуальне законодавство у ч. 1 і ч.2 ст. 27 КПК передбачає виняток із загального правила.

Справи про злочини, передбачені ст. 125 (умисне легке тілесне ушкодження), ч.1 ст.126 (умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень), а також ст. 356 (самоправство) КК України щодо дій, якими заподіяна шкода правам та інтересам окремих громадян, порушуються тільки за наявності скарги потерпілого.

Такі кримінальні справи належать до категорії справ приватного обвинувачення, оскільки право підтримувати обвинувачення щодо них належить самому потерпілому. Доля даної категорії кримінальних справ залежить від волі потерпілого. Якщо до видалення суду в нарадчу кімнату для постановлення вироку відбулось примирення потерпілого з підсудним, то провадження у кримінальній справі закривається (п. 6 ч. 1 ст. 6 КПК).

Справи про злочини, передбачені ч. 1 ст. 152 КК України (зґвалтування без обтяжуючих обставин), порушуються не інакше, як за скаргою потерпілого (як і справи приватного обвинувачення), але після порушення вони перетворюються на справи публічного обвинувачення і закрити їх за примиренням потерпілого з обвинуваченим і підсудним не можна. Такі кримінальні справи належать до категорії справ приватно-публічного обвинувачення.

Якщо справи, що віднесені до категорії справ приватного і приватно-публічного обвинувачення, порушує прокурор, то вони стають справами публічного обвинувачення. У випадку вступу прокурора у справу приватного обвинувачення з метою захисту державних або суспільних інтересів, або прав громадян, справа за примиренням потерпілого з підсудним закриттю не підлягає (ч. 4 ст. 27 КПК).

2. Слідчий, прокурор під час розслідування кримінальної справи зобов'язані встановити всі суттєві для справи обставини, зібрати і перевірити необхідні докази, не ставлячи з'ясування тієї чи іншої обставини, отримання того чи іншого доказу в залежність від прохання про це зацікавленої особи і не залишаючи той чи інший факт нез'ясованим лише з тих мотивів, що особи, які беруть участь у справі, не заявили про це клопотання.

3. Розглядаючи кримінальну справу по суті, суд не повинен обмежуватись дослідженням доказів, які зібрані на досудовому слідстві, а за власною ініціативою зобов'язаний збирати і досліджувати додаткові докази для встановлення істини у справі, винесення законного і обґрунтованого вироку або іншого рішення.