159. Поняття, значення та основні риси апеляційного провадження

Апеляційне провадження - самостійна стадія кримінального процесу, суть якої полягає у розгляді справи вищестоящим судом за апеляціями, поданими обвинуваченим, засудженим, виправданим, їх законними представниками і захисниками; потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем та їх представниками; іншим особами, передбаченими кримінально-процесуальним законодавством. Мета провадження в апеляційному порядку - перевірка законності й обґрунтованості вироків, ухвал суду і постанов судді що не набрали законної сили, а також рішень органів дізнання та досудового слідства, прийняті під час розслідування справи. Рішення, які приймає суд апеляційної інстанції, виправляють допущені порушення закону або підтверджують законність і обґрунтованість процесуальних актів, винесених як судами першої інстанції, так і органами досудового розслідування. Розгляд справи в апеляційному порядку є важливою формою нагляду за судовою діяльністю з боку вищестоящих судів, а також ефективним засобом швидкого виправлення помилок у разі допущення їх судом, прокурором, органом дізнання і слідчим.

Факт подачі апеляції перешкоджає набранню вироком законної сили, призупиняє його виконання. Відкликання апеляції тягне за собою припинення апеляційного провадження.

Коло суб'єктів, які наділені правом подання апеляції, не співпадає з переліком учасників судових дебатів у суді першої інстанції. Захисник може не брати участі у судовому розгляді, але це не виключає можливості оскаржити вирок. При цьому подання апеляції захисником не позбавляє засудженого права на оскарження вироку. На вирок можуть одночасно подати апеляцію прокурор і заінтересовані особи, або будь-хто з перелічених вище осіб. Вирок може бути оскаржений повністю або частково (щодо окремих осіб, додаткової міри покарання, цивільного позову тощо).

Апеляційне провадження є важливою гарантією досягнення цілей і виконання завдань кримінального судочинства. Воно допомагає попередити набрання законної сили неправосудними вироками, ухвалами і постановами, швидко виправити допущені судом першої інстанції і досудовим провадженням помилки і цим самим забезпечити охорону прав, свобод і законних інтересів учасників процесу, а також сприяє вдосконаленню роботи нижчестоящих судів та формуванню судової практики відповідно до вимог матеріального і процесуального закону.

При характеристиці апеляційного провадження, як правило, виділяють такі основні риси (ознаки): свобода оскарження вироків та інших актів учасниками судочинства; перевірка законності й обґрунтованості вироків та інших процесуальних рішень; подання додаткових матеріалів; заборона погіршення становища засудженого при перегляді справи за апеляцією; обов'язковість вказівок апеляційного суду для нижчестоящого суду.

Свобода оскарження рішень учасниками судового розгляду полягає у наданні широкому колу суб'єктів кримінального процесу права оскарження цього процесуального акта. Кримінально-процесуальний закон формулює вимоги до змісту апеляції, у якій слід зазначити: назву суду, якому адресується апеляція, особу, яка подає її; вирок, ухвалу чи постанову, на які подається апеляція, і назву суду, який їх виніс; у чому полягає незаконність вироку, ухвали, постанови та докази на її обґрунтування; прохання особи і перелік документів, які додаються до апеляції.

Свобода оскарження вироку гарантується обов'язковим проголошенням нового тексту вироку; вручення його копії засудженому, виправданому та іншим заінтересованим особам, можливістю оскаржити всі вироки.

Перевірка законності й обґрунтованості вироків та інших процесуальних рішень означає передусім обов'язок апеляційного суду перевірити дотримання вимог закону судом першої інстанції та органами досудового розслідування. Перевірка обґрунтованості вироку означає перевірку правильності його за суттю, тобто відповідність висновків суду першої інстанції у вироку тому, що мало місце насправді і підтверджено доказами.

Перевіряючи законність і обґрунтованість вироку чи іншого процесуального рішення апеляційна інстанція перевіряє не тільки діяльність суду, а і законність дій органів досудового розслідування, оскільки допущені порушення закону на цих етапах провадження у справі можуть позначитися на законності й обґрунтованості вироку. Апеляційна інстанція перевіряє дотримання не тільки процесуального, але й матеріального закону.

Подання додаткових матеріалів. Зі змісту ст. 362 КПК випливає, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість вироку за матеріалами, що є у справі, а також за матеріалами, які були додатково подані, і матеріалами, що надійшли зі суду першої інстанції на виконання доручення.

Апеляційна інстанція може прийняти від прокурора або від учасників процесу до свого розгляду матеріали, яких раніше не було у справі, коли ці матеріали можуть мати значення для вирішення питання про зміну або скасування вироку.

До додаткових матеріалів відносять письмові документи, Довідки, характеристики, документи про нагороди, поранення, фотознімки, матеріали звукозапису тощо. Правом подати такі матеріали закон наділяє всіх суб'єктів оскарження вироку чи іншого процесуального акта.

Апеляційний суд повинен ознайомити учасників процесу з новими матеріалами, вислухати їх пояснення з приводу цих матеріалів і вирішити своєю ухвалою питання про приєднання їх до справи як документів чи речових доказів.

Додаткові матеріали оцінюються в сукупності з іншими матеріалами справи і можуть бути покладені в основу ухвали апеляційного суду про скасування вироку з поверненням справи на нове розслідування або новий судовий розгляд.

Заборона погіршення становища засудженого при перегляді справи за апеляцією полягає в тому, що суд при розгляді справи в апеляційному порядку може пом'якшити призначене судом першої інстанції покарання або застосувати закон про менш тяжкий злочин, але не має права посилити покарання, а так само застосувати закон про більш тяжкий злочин.

Вирок можна скасувати у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжкий злочин або за м'якістю покарання лише у випадках, коли на цих підставах подав апеляцію прокурор або потерпілий чи його представник.

Не вважається погіршенням становища засудженого перегляд вироку щодо цивільного позову в сторону збільшення суми, стягнутої із засудженого, якщо у справі не треба збирати або додатково перевіряти докази і якщо така зміна не впливає на фактичні обставини справи, встановлені вироком або не тягне кваліфікацію за статтею закону, яка передбачає більш суворе покарання.

Суд має право залишити вид і розмір покарання, призначені судом першої інстанції, без змін; пом'якшити покарання, обравши менш суворий його вид чи розмір порівняно із зазначеним у вироку суду першої інстанції; скасувати вирок щодо призначення додаткового покарання.

Подача прокурором або потерпілим апеляції за м'якістю покарання не дає судові другої інстанції права скасувати вирок з мотивів застосування до засудженого закону про більш тяжкий злочин.

Обов'язковою є вказівка апеляційної інстанції для нижчестоящого суду про те, що у випадку скасування вироку і направлення справи на новий розгляд апеляційний суд зазначає в ухвалі, з якої стадії процесу має повторитися провадження. При цьому, направляючи справу на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд, апеляційний суд повинен вказати обставини, які належить з'ясувати, які слідчі дії необхідно виконати (ч. 4 ст. 377 КПК).