75. Поняття, умови застосування запобіжного заходу взяття під варту

Взяття під варту - це найбільш суворий запобіжний захід. Особа, яка вчинила злочин, ізолюється від суспільства і перебуває під охороною.

Взяття під варту обмежено застосовується до певної категорії осіб - неповнолітніх, інвалідів, вагітних та багатодітних жінок.

За загальним правилом, обвинувачений може бути взятий під варту тільки після пред'явлення обвинувачення і допиту.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р. проголосив: "тримання під вартою осіб, які чекають судового розгляду, не має бути загальним правилом" (п. 3 ст. 9).

Згідно з ч. 1 ст. 155 КПК взяття під варту як запобіжний захід застосовується у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років.

Метою застосування цього запобіжного заходу є запобігання можливому ухиленню особи, взятої під варту, від слідства і суду, перешкоджанню встановленню істини у кримінальній справі або зайняттю злочинною діяльністю, а також для забезпечення виконання вироку (ст. 2 Закону України "Про попереднє ув'язнення").

Установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, слідчі ізолятори Державного департаменту України з питань виконання покарань і СБУ, а також тюрми Державного департаменту України з питань виконання покарань, що виконують функції слідчих ізоляторів. В окремих випадках, що визначається потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання або на гауптвахті (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про попереднє ув'язнення", ч.2 ст.155 КПК).

У місцях тримання затриманих особи, взяті під варту, можуть перебувати не більше як три доби. Якщо доставка ув'язнених у слідчий ізолятор у цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть перебувати в місцях тримання затриманих до десяти діб (ч. 3 ст. 155 КПК).

Якщо взяття під варту як запобіжний захід обрано щодо осіб, які вчинили злочин під час відбування покарання в місцях позбавлення волі чи дисциплінарних батальйонах, вони можуть перебувати у штрафному ізоляторі виправно-трудової колонії або в дисциплінарному ізоляторі виховно-трудової колонії чи на гауптвахті (ч. 4 ст. 155 КПК, ч. 3 ст. 4 Закону України "Про попереднє ув'язнення").

Порядок досудового ув'язнення визначається Положенням про попереднє ув'язнення під варту та КПК (ч. 5 ст. 155 КПК).

Обвинувачені або підозрювані, які проходять по одній кримінальній справі, утримуються окремо. У виняткових випадках особи можуть утримуватись в одиночній камері.

Про арешт підозрюваного або обвинуваченого та його місцеперебування слідчий зобов'язаний повідомити родичів, а також сповістити за місцем його роботи.

Якщо обвинувачений є іноземним громадянином, то постанова про арешт направляється в Міністерство закордонних справ України (ст. 161 КПК).

Особам, взятим під варту побачення з родичами або іншими особами може надавати адміністрація місця попереднього ув'язнення лише з письмового дозволу слідчого, органу дізнання або суду, в провадженні яких знаходиться справа, як правило, один раз на місяць. Тривалість побачення встановлюється від однієї до двох годин (ст. 162 КПК, ч. 1 ст. 12 Закону України "Про попереднє ув'язнення").

Іноземним громадянам, взятим під варту, побачення з представниками посольств і консульств відповідних держав надається за погодженням з Міністерством закордонних справ України та за письмовим дозволом слідчого, органу дізнання або суду, у провадженні яких знаходиться справа .

Надане взятій під варту особі побачення проводиться під контролем адміністрації місця попереднього ув'язнення. У разі порушення правил проведення побачення воно достроково припиняється.

Особа, взята під варту, має право на побачення із захисником наодинці, без обмеження кількості побачень та їх тривалості з моменту допуску захисника до участі у справі, підтвердженого письмовим повідомленням особи або органом, у провадженні яких знаходиться справа, у вільний від виконання слідчих дій час. Адміністрація установи повинна забезпечити умови для проведення побачень (ч.ч. 2, 3,4 ст. 12 Закону України "Про попереднє ув'язнення").

Після обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту повинні бути вжиті заходи щодо піклування про неповнолітніх дітей та охорони майна ув'язненого.

Коли в особи, щодо якої запобіжним заходом обрано взяття під варту, є неповнолітні діти, які залишаються без нагляду, слідчий зобов'язаний негайно внести з цього приводу подання до комісії у справах неповнолітніх для вжиття необхідних заходів щодо передачі неповнолітніх на піклування родичів або влаштування їх у дитячі установи.

Про вжиті заходи слідчий письмово повідомляє прокурора, а також заарештовану особу, а копію листа приєднує до справи (ст. 150 КПК).

При ув'язненні підозрюваного або обвинуваченого слідчий зобов'язаний вжити заходів щодо охорони майна і житла ув'язненого, якщо майно і житло залишаються без нагляду (ст. 160 КПК). У такому разі слідчий опечатує і закриває житло ув'язненого до звернення вироку до виконання. Якщо на нього не накладений арешт, слідчий передає його особам, на яких вкаже обвинувачений. У деяких випадках, коли обвинувачений не назвав осіб, яким необхідно передати майно, слідчий має право його здати в ломбард або державну установу. Гроші і цінності здаються на зберігання у Державний банк. Слідчий має право доручити нагляд за збереженням житла ув'язненого органам міліції. Відповідальність за пошкодження житла або зникнення цінних речей, що знаходились в ньому, несе держава. Питання про відшкодування шкоди вирішується в порядку цивільного судочинства.