81. Порядок порушення кримінальної справи

Закон зобов'язує прокурора, слідчого, орган дізнання і суддю приймати заяви й повідомлення про вчинені злочини, або злочини, що готуються, в тому числі й у справах, які не підлягають їх віданню (ч. 1 ст. 97 КПК). В останньому випадку вони направляють прийняту заяву або повідомлення за належністю, одночасно вживаючи всіх можливих заходів, щоб запобігти злочинові або припинити його.

Неприйняття або повернення заяви або повідомлення про злочин через брак у них необхідних даних є неприпустимі. Заявникові можна лише запропонувати дати додаткові пояснення, подати наявні у нього предмети чи документи.

Заява або повідомлення про злочин мають бути розглянуті не пізніше трьох діб з дня їх надходження. Протягом цього строку прокурор, слідчий, орган дізнання чи суддя зобов'язані прийняти рішення про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи чи про направлення заяви або повідомлення за належністю, тобто за підслідністю чи підсудністю (ч. 2 ст. 97 КПК).

Одночасно вживається всіх можливих заходів, щоб запобігти злочинові або припинити його. За наявності відповідних підстав, що свідчать про реальну загрозу житло та здоров'ю особи, яка повідомила про злочин, слід вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки заявника, а також членів його сім'ї та близьких родичів, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на заявника (ч. 3 ст. 97 КПК).

Якщо питання про порушення кримінальної справи не можливо вирішити на підставі даних, що є у заяві чи повідомленні, провадиться перевірка цих документів, але не довше 10-ти днів. Така перевірка здійснюється в основному шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів (ч. 4 ст. 97 КПК). В окремих випадках виникає необхідність звернутися до відповідних організацій чи установ з вимогою провести ревізію (ч. 1 ст. 66 КПК) чи відомчу перевірку.

Заяву або повідомлення про злочин до порушення кримінальної справи можна перевірити шляхом проведення оперативно-розшукової діяльності. Проведення визначених у законодавчих актах України окремих оперативно-розшукових заходів проводиться з дозволу суду за погодженням з прокурором подання керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника. Про надання такого дозволу виноситься постанова судді, і на неї можна подати апеляцію (ч. 5 ст. 97 КПК).

Не можна проводити перевірку заяв і повідомлень про злочини шляхом обшуків, допитів та інших слідчих дій. У невідкладних випадках з метою перевірки до порушення справи можна лише провести огляд місця події (ч. 2 ст. 190 КПК).

Якщо у заяві або повідомленні містяться дані про злочин, справа про який порушується лише за скаргою потерпілого, необхідно перевірити наявність законного приводу до порушення справи (ч. 1,2 ст. 27 КПК).

За наявності законних приводів і підстав прокурор, слідчий, орган дізнання і суддя виносять постанову, а суд - ухвалу про порушення кримінальної справи, вказавши в них приводи і підстави до порушення кримінальної справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також подальше її спрямування.

Якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи. Порушивши справу, прокурор, як правило, направляє її до провадження досудового слідства або дізнання, але мох« прийняти й до свого провадження.

Визнавши, що матеріалів про злочини, перелічені у ст. 425 КПК, достатньо для розгляду на судовому засіданні, прокурор виносить постанову про порушення кримінальної справи, обирає щодо правопорушника в необхідних випадках запобіжний захід, складає обвинувальний висновок і направляє справу до суду (ст. 430 КПК).

Якщо справу порушили слідчий або орган дізнання, вони приймають її до свого провадження і починають відповідно досудове слідство чи дізнання. Не пізніше, як протягом доби, вони зобов'язані направити прокуророві копію своєї постанови (ч. 2 ст. 100 КПК).

Порушивши кримінальну справу суддя або суд направляють її прокуророві для провадження досудового слідства або дізнання.

У справах приватного обвинувачення суддя виносить постанову про порушення кримінальної справи і призначає її до розгляду (ч. 2 ст.251 КПК).

Якщо справа про злочини, перелічені в ч. 1 ст. 27 КПК, порушується щодо неповнолітнього чи особи, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, ця справа, згідно з ст. 111 КПК, має бути направлена прокуророві для провадження досудового слідства.

Проведення розслідування за матеріалами, виділеними з іншої справи в окреме провадження щодо іншої особи за новим обвинуваченням, без порушення справи є істотним порушенням кримінально-процесуального закону і завжди тягне за собою повернення справи на додаткове розслідування (п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1998 р. "Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування").

Кримінальну справу щодо народного депутата України, Голови, Першого заступника і заступника Голови, головних контролерів та секретаря Рахункової палати Верховної Ради України має право порушити лише Генеральний прокурор України, а щодо адвоката - Генеральний прокурор України, Його заступник, прокурор Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя (ч. 4 Закону „Про статус народного депутата України", ч. 2 ст. 37 Закону „Про рахункову палату Верховної Ради України", ч. 5 Закону „Про адвокатуру").

Якщо кримінальна справа порушена щодо певної особи, прокурор (суддя) мають право прийняти рішення про заборону особі виїжджати за межі України до закінчення досудового розслідування чи судового розгляду, про що виносять мотивовану постанову (ухвалу) про запобіжне обмеження (ст. 98 КПК).

Громадянинові України може бути відмовлено у видачі паспорта для виїзду за кордон, якщо щодо нього порушено кримінальну справу, - до закінчення провадження у справі, а якщо він має такий паспорт, може бути відмовлено у виїзді за кордон. Паспорт може бути тимчасово затримано чи вилучено судом, органами прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки, Прикордонних військ, військовими комісаріатами та консульською службою України (ст. 6 Закону "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України").