logo search
Baymuratov_M_O_Mizhnarodne_publichne_pravo

15.4. Консульські привілеї та імунітети

Згідно зі статтею 28Віденської конвенції про консульські зноси­ни 1963року держава перебування повинна надавати всі можливо­сті для виконання консульською установою своїх функцій. Тому держава перебування на підставі норм міжнародного і внутріш­ньодержавного права надає консульській установі та її персоналу певні привілеї та імунітети для ефективного виконання ними

своїх функцій.

Розрізняють два види консульських привілеїв та імунітетів:

1) привілеї та імунітети консульської установи як закордонного

органу зовнішніх зносин держави;

2) привілеї та імунітети персоналу консульської установи (осо­ бисті привілеї та імунітети).

Відповідно до розділу II Віденської конвенції про консульські зносини 1963року до привілеїв та імунітетів консульської уста­нови належать такі:

недоторканність помешкань консульських установ. Власті держави перебування не можуть вступати в консульські по­мешкання інакше як за згодою глави консульської установи. Проте згода глави консульської установи може передбачатися у випадку пожежі або іншого стихійного лиха, що потребує невідкладних заходів захисту. Такий режим недоторканності зберігається навіть у випадку розірвання консульських зносин між двома державами:

а) держава перебування повинна навіть у випадку збройного конфлікту шанувати й охороняти консульські помешкання, а також майно консульства, його архіви;

б) держава, що представляється, може довірити охорону кон­ сульських помешкань, а також архіви та майно, що є в них, будь-якій третій державі, прийнятній для держави, що акре­ дитується;

в) держава, що представляється, може довірити охорону своїх інтересів та інтересів своїх громадян будь-якій третій державі, прийнятній для держави перебування.

У разі закриття консульства тимчасово або назавжди зазначені положення застосовуються також у тому випадку, якщо в держави, що представляється, в державі перебування немає ні дипломатич­ного представництва, ні іншого консульства. Якщо держава, що представляється, не має в державі перебування дипломатичного представництва, але має на ЇЇ території інше консульство,цьому кон­сульству може бути ввірена охорона архіву закритого консульства і за згодою влади держави перебування виконання консульських функцій в окрузі закритого консульства;

Консульська валіза подібно до дипломатичної не підлягає ні роз-печатуваанню, ні затримці. Проте в тих випадках, коли компетентні влади держави перебування мають серйозні підстави вважати, що у валізі міститься щось інше, крім передбачених Віденською конвен­цією 1963року предметів, вони можуть вимагати, щоб валіза була розкрита в їх присутності уповноваженим представником держави, що представляється. У тому випадку, якщо власті держави, що пред­ставляється, відмовляться виконати цю вимогу, валіза повертається в місце відправлення. Місця, що утворюють консульську валізу, повинні мати необхідні зовнішні ознаки, що вказують на характер вантажу, і можуть містити в собі тільки офіційну кореспонден­цію, документи і предмети, призначені виключно для офіційного користування. Валіза доставляється частіше за все консульським кур'єром, який наділяється спеціальним документом, що визна­чає його статус і кількість місць для валізи. При виконанні своїх функцій цей кур'єр перебуває під захистом держави перебування. Він користується недоторканністю і не підлягає арешту або за­тримці в будь-якій формі. Перевезення консульської валізи може бути доручене командиру судна або цивільного літака, що повинні пришвартуватися в порту або приземлитися в аеропорті держави перебування. Він також наділяється офіційним документом, у яко­му зазначається кількість місць, що складають консульську валізу. Але при цьому він не є консульським кур'єром. Консульство може направити осіб зі своїх працівників для одержання валізи безпо­середньо і безперешкодно в командира судна або літака;

509

свобода зносин і контактів із громадянами держави, що

представляється:

а) такі громадяни можуть вільно спілкуватися з компетентним консульством, і їм відкритий вільний доступ у таке консуль­ ство; консульські посадові особи цього консульства можуть вільно спілкуватися з зазначеними громадянами і мають вільний доступ до них;

б) компетентні органи держави перебування повинні без зайвого зволікання повідомляти консульство держави, що представля­ ється, якщо в межах її консульського округу якийсь громадя­ нин держави, що представляється, ув'язнюється або береться під варту в очікуванні судового розгляду, або затримується в якому-небудь іншому порядку, якщо цей громадянин цього буде вимагати. Усі повідомлення, що адресуються своєму консульству цією особою, також передаються цими органами

без зволікання;

в) консульські посадові особи мають право відвідувати громадя­нина своєї держави, який знаходиться в ув'язненні, з метою співбесіди з ним, а також вживати належних заходів з метою забезпечення йому представництва.

Крім того, власті держави перебування стосовно консульства

зобов'язані:

а) у разі смерті громадянина держави, що представляється, по­ відомити консульство, в окрузі якого сталася смерть;

б) повідомити компетентне консульство без зволікання про будь- який випадок, коли призначення опікуна або піклувальника відповідає інтересам неповнолітньої або недієздатної особи —громадянина держави, що представляється;

в) якщо судно, яке має національність держави, що представля­ ється, зазнало аварії або сіло на мілину в територіальному морі або внутрішніх водах держави перебування, або з літальним апаратом, зареєстрованим у державі, що представляється, стався нещасний випадок на території держави перебування, то власті зобов'язані повідомити найближче до місця події

консульство; —користування своїм державними прапором і гербом у дер­жаві перебування. Консульству належить право користуван­ня державними прапором і гербом: на будинку консульства; на вхідних дверях цього будинку; на резиденції глави консуль­ської установи; на засобах пересування глави цієї установи, коли це пов'язано з виконанням службових обов'язків. Слід зазначити, що згода, яка мається на увазі, глави консуль­ської установи на вторгнення влади держави перебування в консуль-

510

ські помешкання при пожежі або стихійному лиху була розцінена СРСР як порушення принципу поваги державного суверенітету, що перешкодило підписанню даної Конвенції Радянським Союзом у 1963році. Водночас практика консульських зносин держав піш­ла все ж шляхом отримання дозволу глави консульської установи властями держави перебування в усіх випадках, коли останні мають намір вступити в консульські помешкання.

На відміну від співробітників дипломатичних представництв, співробітники консульських установ користуються дещо меншими привілеями та імунітетами. До особистих привілеїв та імунітетів відповідно до даної Конвенції належать:

митні привілеї, що надаються державою перебування для консульських посадових осіб і службовців, а також членів їхніх родин, практично еквівалентні аналогічним диплома­ тичним привілеям.

Слід мати на увазі, що обсяг консульських привілеїв та імуні­тетів, що закріплюються в двосторонніх консульських конвенціях

511

і національному законодавстві держав, залежить від характеру взаємозносин між конкретними державами. Так, якщо держави підтримують дружні та різнобічні зносини, вони можуть надати консульські привілеї та імунітети одна одній в обсязі, що відповідає дипломатичним привілеям та імунітетам Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961року.

Відповідно до ч. 2статті 46Конвенції 1963року штатні консуль­ські посадові особи не повинні займатися в державі перебування якоюсь фаховою або комерційною діяльністю з метою одержання особистих прибутків. Якщо ж консульські посадові особи займають­ся такою діяльністю, то на них і членів їхніх родин не поширюються консульські привілеї та імунітети.

Усі консульські працівники, що користуються привілеями та імунітетами, зобов'язані шанувати закони і правила держави пере­бування і не втручатися у внутрішні справи цієї держави.