14.2. Органи зовнішніх зносин держави
Для здійснення зовнішніх зв'язків з іншими державами й іншими суб'єктами міжнародного права держави створюють систему органів зовнішніх зносин.
Під органом зовнішніх зносин держави розуміють посадову особу, організацію, установу, на яку покладене відправлення зовнішніх справ суб'єкта міжнародного права в межах установленої компетенції і яке визнано в цій якості міжнародним правом. Компетенція органу зовнішніх зносин визначається внутрішнім правом суб'єкта міжнародного права (держави). Отже, органи зовнішніх зносин держави —це органи, за допомогою яких здійснюються зв'язки з іншими державами, міжнародними організаціями й іншими суб'єктами міжнародного права.
Слід зазначити, що будь-яка держава, створюючи свій орган зовнішніх зносин, повинна повідомити іншим державам та іншим суб'єктам міжнародного права про це, із зазначенням, що саме їй доручена реалізація визначеної сфери зовнішніх зносин держави.
Органи зовнішніх зносин поділяються на:
внутрішньодержавні органи, що постійно знаходяться на території даної держави;
закордонні органи зовнішніх зносин, що перебувають за межами даної держави.
У свою чергу, внутрішньодержавні органи зовнішніх зносин поділяються на дві групи органів:
загальної компетенції і
спеціальної компетенції.
459
До першої групи належать органи, що представляють державу у всіх питаннях зовнішніх зносин, так звані органи політичного керівництва (глава держави, парламент, уряд, глава уряду і відомство зовнішніх зносин (найчастіше воно іменується Міністерством закордонних справ), глава відомства зовнішніх зносин);
До другої групи належать органи, що представляють державу тільки в одній більш-менш, великій галузі її зовнішніх зносин. Звичайно прийнято вважати, що до них належать всі міністерства (крім Міністерства закордонних справ) і центральні відомства, тому що згідно зі своєю профільною компетенцією вони здійснюють визначені зовнішні функції, для чого в них створюються відділи (управління) зовнішніх зв'язків.
Внутрішньодержавні органи зовнішніх зносин загальної компетенції визначають основи зовнішньої політики держави, розробляють її тактичні і стратегічні цілі і завдання, формують мережу органів зовнішніх зносин держави за кордоном, здійснюють підготовку кадрового складу для цих органів.
Правовий стан органів зовнішніх зносин всередині держави закріплюється в конституції, профільних законах, положеннях про міністерства і відомства, розроблюваних урядом і підтверджуваних ним же або главою держави. Формування внутрішньої і зовнішньої політики об'єктивно пов'язане із формою держави. Воно повинно проходити не тільки з урахуванням внутрішніх чинників, але й з урахуванням об'єктивних процесів міжнародного розвитку.
В Україні був розроблений і прийнятий парламентом —Верховною Радою України —документ, що визначає зовнішньополітичну стратегію держави на тривалу перспективу. Це Основні напрямки зовнішньої політики України, прийняті в 1993році. У цьому документі закріплена система пріоритетів зовнішньої політики України. Ці пріоритети подаються у вигляді завдань із зазначенням тимчасової перспективи. Слід зазначити, що основні цілі, поставлені в цьому документі і пов'язані з першочерговими завданнями входження незалежної України у світове співтовариство і його інституції, налагодженням двостороннього і багатостороннього співробітництва із суміжними і географічно близькими державами, із державами —членами СНД, РЄ, ЄС, НАТОі т.п.,реалізовані. Тому в наш час Президентом України поставлене завдання Міністерству закордонних справ доробити комплекс пропозицій із внесення в нього відповідних коректив.
У структуру внутрішньодержавних органів зовнішніх зносин
України входить:
парламент —Верховна Рада України;
глава держави —Президент України;
460
уряд —Кабінет Міністрів України;
відомство іноземних справ —Міністерство закордонних справ України;
міністерства та відомства України.
Відповідно до положень Конституції України Верховна Рада України: визначає основи внутрішньої і зовнішньої політики; заслуховує позачергові і щорічні послання Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України; оголошує за поданням Президента України стан війни і укладання миру; схвалює рішення Президента України про використання Збройних Сил України й інших військових формувань у випадку збройної агресії проти України; назначає щодо подання Президента України Міністра закордонних справ; здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України; підтверджує рішення про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам і міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснює контроль за їх використанням; дає в установлений законом строк згоду на обов'язковість міжнародних договорів України і денонсацію міжнародних договорів України; здійснює парламентський контроль у межах Конституції України изакону. Верховна Рада України здійснює інші повноваження, що відповідно до Конституції України віднесені до її ведення (стаття 85Конституції України).
Президент України: є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції України (стаття 102Конституції України); він забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; звертається з посланнями до народу, щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України; представляє державу в міжнародних зносинах; здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави; веде переговори й укладає міжнародні договори України; приймає рішення про визнання іноземних держав; призначає і звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі й відзивні грамоти дипломатичних представників іноземних держав; вносить до Верховної Ради України подання щодо призначення Міністра закордонних справ; очолює Раду національної безпеки і оборони; вносить у Верховну Раду України подання про оголошення стану війни і у випадку збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших створених відповідно до законів України військови формувань; надає вищі дипломатичні ранги;
461
приймає рішення про прийняття в громадянство і припинення громадянства України; про надання притулку в Україні. Президент України здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України (стаття 106Конституції України).
Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України: забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України; здійснює внутрішню і зовнішню політику держави, виконує Конституцію і закони України, акти Президента України; вживає заходів із забезпечення прав і свобод людини і громадянина; здійснює заходи із забезпечення обороноздатності і національної безпеки України; організує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України; спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів виконує інші функції, визначені Конституцією і законами України, актами Президента України (стаття 116Конституції України).
Практичне здійснення зовнішньої політичної діяльності держави й організація її дипломатичної діяльності покладені на Міністерство закордонних справ України (МЗС України).
Діяльність Міністерства закордонних справ України регулюється Положенням «Про Міністерство закордонних справ України»,яке було затверджено Указом Президента України від 3квітня 1999року із змінами, доповненнями, що були внесеними Указом Президента України від 14вересня 2000року.
Згідно з п. 1Положення «Про Міністерство закордонних справ України» в редакції Указу Президента України від 14вересня 2000року Міністерство закордонних справ України (МЗС України) як центральний орган виконавчої влади є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зовнішніх зносин України та координації заходів у цій сфері.
У своїй діяльності Міністерство закордонних справ України керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародними договорами України, а також цим Положенням.
Дане Положення визначає головні завдання Міністерства закордонних справ України, якими є:
участь у забезпеченні національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства;
сприяння забезпеченню стабільності міжнародного становища України, піднесенню її міжнародного авторитету, поширенню у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера;
462
забезпечення реалізації державної політики з питань інтеграції України до Європейського Союзу у сфері зовнішньої політики та безпеки;
створення сприятливих умов для зміцнення незалежності, державного суверенітету, економічної самостійності та збереження територіальної цілісності України;
забезпечення відповідно до наданих повноважень цілісності та узгодженості зовнішньополітичного курсу України;
захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном;
сприяння розвиткові зв'язків із зарубіжними українськими громадянами та надання цим громадам підтримки і захисту відповідно до норм міжнародного права та чинного законодавства України.
Водночас з виконанням головних завдань на Міністерство закордонних справ покладені й інші задачі у сфері зовнішньополітичних зв'язків, а також керівництво власними органами.
Відповідно до покладених на нього завдань Міністерство закордонних справ України:
бере участь у здійсненні зовнішньополітичної діяльності держави;
розробляє пропозиції щодо засад зовнішніх відносин і у встановленому порядку подає їх Президентові України;
розробляє і подає Президентові України та Кабінету Міністрів України пропозиції щодо ініціатив міжнародного характеру та заходів, спрямованих на підвищення ефективності співпраці України з іноземними державами і міжнародними організаціями;
вносить у встановленому порядку на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України пропозиції щодо розроблення проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань зовнішньої політики і дипломатичної служби;
розробляє та подає Президентові України та Кабінету Міністрів України пропозиції щодо реалізації державної політики з питань інтеграції України до Європейського союзу у сфері зовнішньої політики та безпеки, проводить та координує відповідні заходи, які здійснюють органи виконавчої влади у цій сфері;
розробляє та вносить Президентові України пропозиції щодо визнання іноземних держав, встановлення дипломатичних відносин з іноземними державами;
проводить роботу щодо підвищення ролі міжнародного права у міжнародних відносинах;
463
сприяє розширенню політичних, економічних, науково-технічних, культурних, гуманітарних та інших зв'язків України з іноземними державами і міжнародними організаціями;
сприяє взаємодії органів виконавчої влади з органами законодавчої і судової влади в частині здійснення ними зовнішніх відносин та дотримання міжнародних зобов'язань України;
вносить у встановленому порядку пропозиції щодо укладення міжнародних договорів України, припинення, зупинення їхньої дії, в тому числі разом з іншими центральними органами виконавчої влади, а також погоджує подання таких пропозицій міністерствами та іншими органами виконавчої влади;
бере участь у приведенні національного законодавства України у відповідність до її міжнародних зобов'язань та міжнародно-правових норм, готує висновки і пропозиції щодо проектів законів, інших нормативно-правових актів з питань зовнішньополітичної діяльності, міжнародних відносин;
оформлює або за дорученням Кабінету Міністрів України у встановленому порядку надає повноваження на укладення міжнародних договорів, а також на участь у роботі міжнародних організацій та ін.
До системи Міністерства закордонних справ України входять:
дипломатичні представництва;
консульські установи;
постійні представництва Міністерства закордонних справ в
Україні;
— установи й організації, пов'язані з підготовкою, перепідго товкою, підвищенням кваліфікації кадрів.
До структури Міністерства закордонних справ, крім керівництва Міністерства, входить:
посли з особливих доручень та головні радники;
регіональні управління;
функціональні управління;
адміністративно-технічні управління.
Міністерство закордонних справ України очолює міністр, якого призначає на посаду і звільняє з посади Президент України в установленому законодавством порядку.
Міністр підпорядковується безпосередньо Президенту України з питань, що належать до конституційних повноважень Президента
України.
Він має заступників, які призначаються на посади та звільняються з посад відповідно до законодавства України. Обов'язки між заступниками розподіляє міністр.
464
Заступники міністра виконують за його дорученням окремі його функції та заміщують Міністра в разі його відсутності або неможливості виконувати ним свої повноваження.
Міністр закордонних справ України:
здійснює управління у сфері зовнішніх зносин України, направляє й координує діяльність інших органів виконавчої влади з питань, віднесеним до його ведення;
здійснює керівництво Міністерством закордонних справ України, його представництвами на території України, Дипломатичною академією при Міністерстві закордонних справ України, іншими установами й організаціями, що відносяться до сфери його управління, а також забезпечує керівництво дипломатичними представництвами України за кордоном, консульськими установами України за кордоном, представництвами України при міжнародних організаціях;
присвоює дипломатичні ранги радника першого класу, радника другого класу, першого секретаря першого класу, першого секретаря другого класу, другого секретаря першого класу, другого секретаря другого класу, третього секретаря, аташе й здійснює інші повноваження, передбачені законодавством.
Для погодженого рішення найважливіших питань, що відносяться до компетенції Міністерства закордонних справ України, а також для визначення основних напрямків його діяльності, у Міністерстві закордонних справ України утворюється колегія в складі Міністра (голова колегії), заступників Міністра (що входять у неї за посадою), інших керівників Міністерства закордонних справ України й ректора Дипломатичної академії при Міністерстві закордонних справ України.
Членів колегії затверджує й звільняє від обов'язків Кабінет Міністрів України по поданню Міністра. Рішення колегії проводяться в життя наказами Міністра закордонних справ України.
При Міністерстві закордонних справ України діє Дипломатична академія, статут якої затверджується Кабінетом Міністрів України.
Для розгляду наукових рекомендацій і інших пропозицій щодо головних напрямків розвитку зовнішньої політики України, обговорення й вивчення найважливіших міжнародних проблем і інших питань у Міністерстві закордонних справ України може утворюватися Наукова рада з висококваліфікованих фахівців і вчених. Склад Наукової ради й положення про неї затверджує Міністр.
Міністерство закордонних справ України здійснює свої повнова-безпосередньо й через дипломатичні представництва України за кордоном, консульські установи України за кордоном, представництва України при міжнародних організаціях, представництва
465
Міністерства закордонних справ України на території України, організації й установи, що відносяться до сфери його керування.
Міністерство закордонних справ України при виконанні покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними й місцевими органами виконавчої влади й Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, а також з відповідними органами інших держав.
Міністерство закордонних справ, у межах своїх повноважень і відповідно до чинного законодавства, видає накази, організовує й контролює їхнє виконання, а якщо буде потреба, видає разом з іншими центральними органами загальні акти.
Міністерства і відомства України є органами зовнішніх зносин держави спеціальної компетенції, вони діють на підставі положень про відповідне міністерство або відомство, що розробляються і затверджуються Кабінетом Міністрів України або їх підтверджує Президент України. В основу організації системи зовнішніх зносин міністерств і відомств України покладено функціональний підхід —об'єктивну необхідність здійснення міжнародних контактів з аналогічними міністерствами і відомствами закордонних держав з метою більш ефективного вирішення питань, що входять до профільної компетенції цих органів, за допомогою обміну або сприйняття закордонного досвіду або з метою об'єднання зусиль для колективного вирішення проблем, що виникають. Це насамперед належить до міністерств і відомств зовнішньої торгівлі, внутрішніх справ, зв'язку, охорони здоров'я, охорони навколишнього середовища і т.д.До закордонних органів зовнішніх зносин належать:
постійні органи (дипломатичні представництва: посольства і місії, консульські представництва, торгові представництва, постійні представництва держав при міжнародних організаціях);
тимчасові органи (спеціальні комісії або місії, що направляються в інші держави для участі в церемоніальних заходах, ведення переговорів і вирішення інших питань, делегації, що направляються для участі в міжнародних конференціях).
- 1.6. Міжнародне публічне і міжнародне приватне право
- 1.7. Галузі й інститути міжнародного права
- 2.2.2. Стародавня Греція
- 2.2.3. Стародавній Рим
- 2.4. Колонізація
- 2.5. Вестфальський мир (1648)
- 2.6. Роль Великої французької революції в розвитку міжнародного права
- 65 64
- 2.9. Роль Великої Жовтневої соціалістичної революції в становленні нового міжнародного права
- 2.10. Тенденції розвитку міжнародного права до початку Другої світової війни
- 2.11. Вплив Другої світової війни на розвиток міжнародного права
- Контрольні питання
- 3.1. Поняття норми міжнародного права
- 3.2. Структура норм міжнародного права
- 3.3. Види міжнародно-правових норм
- II. За способом створення і формою існування (за джерелами):
- 3.4. Джерела міжнародного права
- 3.5. Договір і звичай —основні джерела міжнародного права
- 3.6. Допоміжні джерела міжнародного права
- 3.7. Кодифікація міжнародного права
- 89 Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 4.1. Юридична природа основних принципів міжнародного права
- 4.2. Принцип суверенної рівності держав
- 4.3. Принцип незастосування сили або погрози силою
- 4.4. Принцип територіальної цілісності держав
- 4.5. Принцип непорушності (недоторканності) державних кордонів
- 4.6. Принцип мирного вирішення міжнародних спорів
- 4.8. Принцип поваги прав людини
- 4.9. Принцип рівноправності та самовизначення народів і націй
- 4.10. Принцип міжнародного співробітництва
- 4.11. Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань
- Література
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 5.1. Поняття і властивості суб'єкта міжнародного права
- 5.2. Види суб'єктів міжнародного права
- 5.3. Держави — основні суб'єкти міжнародного права
- 5.6. Правосуб'єктність міжнародних організацій
- 5.7. Проблема міжнародної правосуб'єктності фізичних осіб
- 5.8. Обмеження міжнародної правосуб'єктності
- 5.9. Міжнародна правосуб'єктність державоподібних суб'єктів
- Література
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 6.1. Поняття визнання
- 6.2. Форми визнання
- 6.3. Види визнання
- Контрольні питання
- 7,1. Поняття і види міжнародного правонаступництва
- 7.3. Правонаступництво держав стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів
- 7.4. Правонаступництво України у зв'язку з припиненням існування Союзу Радянських Соціалістичних Республік
- Спеціальні терміни
- Література
- Контрольні питання
- 8.2. Поняття міжнародного правопорушення
- 8.3. Види міжнародних правопорушень
- 8.4. Види і форми відповідальності
- 8.5. Обставини, що виключають відповідальність держав
- 8.6. Відповідальність міжнародних організацій
- 8.7. Санкції в міжнародному праві
- Контрольні питання
- 9.1. Кодифікація права міжнародних договорів
- 9.2. Поняття міжнародного договору
- 9.3. Види міжнародних договорів
- 9.4. Порядок і стадії укладання міжнародних договорів
- 9.5. Законодавство України про міжнародні договори
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 10.1. Історичні аспекти створення міжнародних організацій
- 10.2. Поняття і види міжнародних організацій
- 10.3. Правосуб'єктність міжнародних організацій
- 2. Наявність відособлених прав і обов'язків.
- 3. Право на вільне виконання своїх функцій.
- 8, Міжнародно-правова відповідальність.
- 10.4. Організація Об'єднаних Націй: історія створення, правовий статус, головні органи
- 10.5. Проблема реформування Організації Об'єднаних Націй
- 10.9. Міжнародні конференції
- Контрольні питання
- 11.1. Міжнародна правосуб'єктність фізичних осіб
- 11.2. Покоління прав людини
- 11.3. Основні міжнародно-правові акти про права людини
- 11.6. Міжнародні акти про права людини і законодавство України
- X УіСьл/tcUt
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 12.1. Громадянство та його значення для міжнародного права
- 12.2. Способи набуття громадянства
- 12.3. Припинення громадянства
- 12.5. Правовий стан іноземців
- 12.6. Правовий статус біженців і переміщених осіб
- 12.8. Право притулку
- 13.1. Поняття і види територій
- 13.2. Державна територія
- 13.3. Способи надбання державної території
- 13.4. Державні кордони
- 13.5. Міжнародна (недержавна) територія
- 13.6. Міжнародні і багатонаціональні ріки
- 13.7. Правовий режим Дунаю
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 14.1. Право зовнішніх зносин
- 14.2. Органи зовнішніх зносин держави
- 14.3. Поняття дипломатичного права та його джерела
- 14.4. Дипломатичні представництва
- 14.5. Функції дипломатичного представництва
- 14.6. Глава і персонал дипломатичного представництва
- 14.8. Торгові представництва
- 14.9. Постійні представництва держав при міжнародних організаціях
- 14.10. Спеціальні місії
- Контрольні питання
- 15.2. Консульські представництва
- Глава 3.Загальні положення.
- 15.4. Консульські привілеї та імунітети
- Література
- Контрольні питання
- 16.1. Поняття і просторова дія міжнародного морського права
- 16.3. Внутрішні морські води і їхній правовий режим
- 16.7. Континентальний шельф
- 16.9, Виняткова економічна зона
- 16.10. Міжнародні протоки і міжнародні канали
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 17.1. Міжнародне право в період збройних конфліктів — галузь міжнародного права
- 17.2. Види збройних конфліктів
- 17.3. Початок війни і її правові наслідки. Театр війни
- 17.4. Учасники збройних конфліктів
- 17.5. Обмеження засобів і методів ведення війни
- 17.6. Ведення морської війни
- 17.7. Режим війського полону
- 17.8. Режим воєнної окупації
- 17.10. Нейтралітет у війні
- 17.11. Закінчення війни та її міжнародно-правові наслідки
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 18.1. Поняття і джерела міжнародного повітряного права
- 18.5. Адміністративні формальності при міжнародній аеронавігації
- 18.6. Міжнародна регламентація боротьби з актами незаконного втручання в діяльність цивільної авіації
- 18.8. Міжнародні авіаційні організації
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 19.2. Основні принципи космічної діяльності
- Література
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- Глава 20 міжнародне екологічне право
- 17 Травня 1980 року в Афінах (Греція) середземноморськими державами був підписаний Протокол про захист Середземного моря
- 20.2. Поняття, джерела й принципи міжнародного екологічного права
- 20.3. Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 21.1. Поняття міжнародного спору
- 21.2. Засоби вирішення міжнародних спорів
- 21.3. Безпосередні переговори, посередництво, добрі послуги
- 21.5. Міжнародний арбітраж (третейський суд)
- 21.6. Міжнародна судова процедура
- 21.7. Розв'язання спорів у міжнародних організаціях
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- Глава 20.Міжнародне екологічне право643