Baymuratov_M_O_Mizhnarodne_publichne_pravo

7.4. Правонаступництво України у зв'язку з припиненням існування Союзу Радянських Соціалістичних Республік

Питання про правонаступництво стосовно договорів Союзу РСР, державної власності, державних архівів і державних боргів СРСР є одним із найважливіших наслідків припинення існування Радянського Союзу.

Україна в особі своїх вищих органів влади визначила правонаступництво в тих випадках, коли внаслідок міжнародного права це підлягає вирішенню одностороннім волевиявленням, а в інших випадках —шляхом укладання відповідних міжнародних угод.

Одностороннім волевиявленням установлені безперервність держави України, її територіальне наступництво в Декларації про державний суверенітет України від 16липня 1990 року. Цей документ закріплює існування України як суверенної національної держави в існуючих кордонах, діяльність її вищого представницького органа, який має виняткове право виступати від імені всього народу Верховної Ради У РСР —на основі верховенства Конституції. Тут же проголошувалися встановлення українського громадянства, територіальне верховенство Республіки на всій її території, економічна самостійність і право здійснення зовнішніх відносин.

У Декларації оголошувалося правонаступництво на свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема, в загальносоюзних алмазному і валютних фондах і золотому запасі, які були створені завдяки зусиллям народу Республіки.

Подальшого розвитку ця тенденція набула в Законі України «Про правонаступництво» від 12вересня 1991року. Відповідно до цього Закону:

з моменту проголошення незалежності України вищим органом державної влади в Україні ставала її Верховна Рада;
до прийняття нової Конституції України діяла Конституція УРСР;
закони й інші акти УРСР діяли на території України, якщо вони не суперечили законам України, прийнятим після проголошення незалежності України;
органи держави, сформовані на основі Конституції УРСР, діяли до створення органів держави на основі Конституції України;
державним кордоном України був її державний кордон у складі СРСР за станом на 16липня 1990року;
Україна підтверджувала свої зобов'язання за міжнародними договорами, що були ратифіковані УРСР до проголошення

156

незалежності України, і проголошувала себе правонаступни-цею прав і обов'язків за договорами СРСР, що не суперечать Конституції України й інтересам Республіки;

Україна не несла відповідальності за кредитними договорами СРСР, що були підписані після 1липня 1991року без згоди України;
усі громадяни СРСР, що постійно мешкали на момент проголошення незалежності України на її території, ставали громадянами України.

При укладанні міжнародних договорів з різноманітних аспектів правонаступництва Україна виходила зі своїх національних інтересів.

Угода про створення Співдружності Незалежних Держав від 21грудня 1991року містить гарантії держав —учасниць СНД з виконання міжнародних зобов'язань, що випливають із договорів і угод колишнього СРСР. Водночас кожна держава СНД мала право підтвердити дію для себе того чи іншого договору СРСР. Так, рішеннями 1992року про участь держав —учасниць СНД у Договорі між СРСР і США проліквідацію їхніх ракет середньої і меншої дальності 1987року, у Договорі між СРСР і СІЛА про обмеження систем протиракетної оборони 1972року держави —правонаступниці СРСР, у тому числі й Україна, підтвердили свою участь у цих договорах стосовно їх територій і з урахуванням їх національних інтересів.

Кожна з держав СНД, у тому числі й Україна, погодившись із тим, щоб членство СРСР в ООНбуло продовжено Російською Федерацією, самостійно вступали (крім України і Білорусії) в ООН, ставали учасницями різних міжнародних договорів.

Для вирішення проблем правонаступництва і на основі Меморандуму про порозуміння з питання правонаступництва стосовно договорів колишнього СРСР, що становлять взаємний інтерес, 1992року Радою глав країн СНД 20березня 1992року була створена комісія з правонаступництва відносно договорів, що становлять взаємний інтерес, державної власності, боргів і активів колишнього Союзу РСР, у рамках якої було підготовлено значну кількість угод між державами колишнього СРСР (наприклад, Договір про правонаступництво стосовно колишнього державного боргу й активів Союзу РСР 1991року, Угоду глав держав —учасниць СНД про власність колишнього Союзу РСР 1991року, Угоду про розподіл усієї власності колишнього Союзу РСР за кордоном 1992року, Декларацію глав держав —учасниць СНД про міжнародні зобов'язання в галузі прав людини й основних свобод 1993року та ін.). Україна є учасницею більшості з цих договорів.

Так, 6липня 1992року між Україною, Вірменією, Білорусією, Казахстаном, Киргизією, Молдавією, Російською Федерацією, Та-

157

джикистаном, Туркменистаном і Узбекистаномбула підписана Угода пророзподіл усієї власності колишнього Союзу РСР за кордоном. Предметом угоди була вся рухома і нерухома власність та інвестиції за межами території СРСР, що перебувала у володінні, користуванні і розпорядженні СРСР, його органів або інших структур, під його контролем або юрисдикцією. Під власністю, зокрема, розумілася: нерухомість, використовувана дипломатичними і консульськими представництвами СРСР; інфраструктури СРСР за кордоном і прибуток від їх експлуатації; власність СРСР і прибуток від діяльності юридичних осіб, що перебували під юрисдикцією СРСР; прибуток від виконання робіт за міжнародними угодами СРСР та ін. Ця власність ділилася у відсотках —від 0,70(для Туркменистану) до 61,34(для Російської Федерації). Україна одержала 16,37%.Сукупна частка Грузії, Латвії, Литви й Естонії склала 4,77%і цією угодою не розглядалася.

У цей самий день 1992року між тими ж суб'єктами за участю України була підписана Угода про правонаступництво стосовно державних архівів колишнього Союзу РСР. Загальним принципом цієї угоди стало проголошення цілісності архівних фондів колишньої Російської імперії і Союзу РСР. Угодою передбачався перехід під юрисдикцію держав —учасниць СНД державних архівів та інших архівів союзного рівня, включаючи державні галузеві архівні фонди колишнього СРСР, що знаходяться на їх території. Сторони даної Угоди мають право на повернення тих фондів, що утворилися на їх території і в різний час опинилися за їхніми межами. Крім того, передбачена можливість використання державами-учасницями на основі укладання спеціальних двосторонніх угод архівів, що перебувають в розпорядженні будь-якого учасника, шляхом доступу до них або одержання копій.

У 1992-1994роках були укладені двосторонні угоди між Україною, з одного боку, і Азербайджаном, Вірменією, Грузією, Казахстаном, Молдавією, Російською Федерацією, Таджикистаном, Узбекистаном —з другого, про врегулювання питань право-наступництва стосовно зовнішнього державного боргу й активів колишнього Союзу РСР.

Залинян А. Правопреемство государств. Проблемы и пути решения. — Ереван, 2000.

Захарова Н.В. Правопреемство государств. — Минск, 1982.

Мельник А.Я. Правонаступництво України щодо міжнародних

договорів колишнього СРСР// Автореф. диск.ю.н. Спеціальність

12.00.11 — міжнародне право. —К., 2004.

О'Коннел Д.П. Правопреемство государств. —М., 1957.

Перевезенцев О.Ю. Міжнародно-правове регулювання інституту правонаступництва держав щодо міжнародних договорів. —К., 2007.

Признание в современном международном праве / Под ред. Д.И. Фельдмана. — М., 1975.

Суверенітет України і міжнародне право /Відп. ред. В.Н. Денисов,В.І. Євінтов. —К., 1995.

Тимченко Л .Д. Правопреемство государств: опыт конца XX века: Учеб. пособие. —X., 1999.

Тункин Г.И. Международная правосубъектность (некоторые вопросы теории). —М., 1971.

Цыбуков В. Проблемы правопреемства в Содружестве Независимых Государств. — М., 1994.

Черкес М.Е. Международное право: Учебное пособие. — Одесса, 1998.

Черниченко СВ. Теория международного права. В 2 т. Т.1. Современные теоретические проблемы. — М., 1999.

Содержание