logo
Baymuratov_M_O_Mizhnarodne_publichne_pravo

9.3. Види міжнародних договорів

Поняття «договір» у Віденських конвенціях вживається як родо<ве поняття, що охоплює усі види міжнародних договорів.

Міжнародні договори класифікуються за різними ознаками:

І-. За кількістю учасників:

1) односторонній міжнародний юридичний акт. Його виді­лення як самостійного виду міжнародного договору деякі автори пояснюють наявністю процесу одностороннього во­левиявлення суб'єкта міжнародного права, який, правда,

194

викликає юридичні наслідки тільки для цього суб'єкта. До таких односторонніх юридичних актів належать:

  1. двосторонні договори, у яких беруть участь два суб'єкти. Проте в такому договорі можливі і варіації: з одного боку, участь однієї держави, а з іншого боку —декількох;

  2. багатосторонні договори, у яких беруть участь три і більше суб'єкти.

Слід виділити так звані загальні багатосторонні договори, що укладаються між декількома державами, але з питань, що станов­лять інтерес для більшості держав —членів світового співтовари­ства. На Віденській конференції 1968-1969років делегація УРСР внесла проект визначення загального багатостороннього договору як такого, що пов'язаний із питаннями, які представляють загальний інтерес для міжнародної спільноти держав. Крім того, УРСР запро­понувала сформулювати ще одне доповнення щодо таких договорів:

195

«Всі держави мають право на участь у загальних багатосторонніх договорах відповідно до принципу суверенної рівності».Прикладом такого договору є Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, у космічному просторі і під водою 1963року, що спочат­ку був укладений між СРСР, СШАі Великобританією. З огляду на особливий характер об'єкта правового регулювання цього договору, до нього згодом висловили бажання приєднатися й інші держави. Але договір наділив початкових учасників особливими правами: до­говір набирає чинності за умови його ратифікації всіма початковими учасниками (ст. 3);їхня згода необхідна і для прийняття поправок (ст. 2).Отже, без участі будь-якої з початкових держав-учасниць, договір утратив би своє значення.

II. За сферою і силою дії:

  1. універсальні договори —у них беруть участь практично всі держави —члени світового співтовариства (наприклад, Статут ООН);

  2. регіональні договори —у них беруть участь держави певного географічного регіону, на який поширюється дія цього до­говору (наприклад, учасниками Європейської конвенції про громадянство 1997року є європейські держави —члени Ради Європи);

  3. субрегіональні договори —у них беруть участь держави все­редині певного географічного регіону (наприклад, договори про створення Єврорегіонів).

III. За ступенем відкритості:

  1. відкриті договори —у них бере участь і до них управі при­єднатися будь-яка заінтересована держава. Такі договори, як підкреслюється у Віденській декларації про універсальність 1969року, «повинні бути відкриті для загальної участі»;

  2. закриті договори —у них коло учасників заздалегідь визна­чене.

IV. Залежно від суб'єкта, що укладає договір:

V. Залежно від форми договору:

196

VI. Залежно від об'єкта міжнародно-правового регулювання:

Слід зазначити, що така об'єктна класифікація, яка на практиці не має юридичного значення, застосовувалася ще МЗС СРСР в пуб­лікованих ним Збірниках договорів, які укладалися Радянським Союзом з іноземними державами.

У міжнародному праві існують вимоги, які ставляться до між­народних договорів:

  1. наявність правоздатного суб'єкта;

  2. наявність відповідного об'єкта угоди;

  3. наявність вільного волевиявлення сторін. Наприклад, до 1917року в міжнародному праві існував принцип: «хоча я укладаю міжнародний договір під тиском, але я його бажаю»,тобто переможена агресором сторона одержувала нав'язаний договір, який потрібно було підписувати і виконувати. У наш час такий примус може бути підставою для визнання договору недійсним;

  4. дотримання установленої форми.

При укладанні міжнародних договорів форма міжнародного до­говору відіграє важливу роль і має конституйоване значення для його чинності.

Форма міжнародного договору визначає:

мову міжнародного договору. В історичному аспекті найбільш поширеними мовами міжнародних договорів були спочатку латинська, а потім французька. У наш час укладання двосто­ ронніх договорів здійснюється мовами договірних сторін, у договорі робиться позначка про те, що тексти договорів мають рівну юридичну чинність (автентичні). Іноді, коли в одній із мов недостатньо розвинена термінологічна база, двосторонні угоди можуть укладатися трьома мовами.

Оформлення багатосторонніх договорів відбувається однією або декількома мовами. На інші мови робляться офіційні переклади, що завіряються депозитарієм договору і потім передаються учасникам договору. Іноді такі переклади не робляться. Так, наприклад, ряд Договорів, укладених у рамках Співдружності Незалежних Дер­жав, був оформлений однією мовою —російською. При укладанні міжнародного договору в рамках міжнародних організацій або

197

міжнародних конференцій використовуються офіційні або робочі мови цих міжнародних структур.

Офіційними є мови, якими ведеться дискусія в головних органах конференції або організації, укладаються або публікуються офіційні документи (протоколи, рішення, заключні акти і т.ін.).

Робочі мови —це мови, використовувані для обговорення питань у робочому допоміжному Органі конференції або організації чи при розробці тексту документів у них. Так, наприклад, укладання договорів у рамках ООНвідбувається англійською, іспанською, китайською, російською і французькою мовами —п'ятьма робо­чими мовами цієї організації (її Генеральної Асамблеї, комітетів і підкомітетів), що одночасно є й офіційними мовами. На Нараді з без­пеки та співробітництва в Європі 1975року, результатом якої стало прийняття Заключного акта —важливого міжнародного документа договірного характеру, офіційними були шість мов —англійська, іспанська, італійська, німецька, російська, французька;

структуру міжнародного договору. Структура міжнарод­ ного договору у Віденських конвенціях не регламентована. Міжнародні договори, як правило, складаються з преамбули (у ній зазначаються цілі укладання даного договору, сторони договору, загальновизнані принципи міжнародного права, на базі яких укладається договір та ін.); основної (центральної) частини (вона визначає предмет, об'єкт договору, права та обов'язки сторін за договором, умови і засоби виконання до­ говірних зобов'язань); заключної частини (у ній регламенту­ ються умови набирання чинності договором, термін його дії, порядок припинення дії, порядок продовження терміну дії і т.ін.). Іноді договори супроводжуються додатками, у яких містяться норми, що пояснюють основний текст, правила процедури вирішення спорів, схеми, карти і т.д.Слід мати на увазі, що всі частини договору мають однакову юридичну чинність і застосовуються з урахуванням кожної із них.

Договір може ділитися на статті, параграфи; договори великого обсягу можуть підрозділятися на розділи (частини), які або імену­ють, або нумерують, іноді використовують нумерацію та іменування розділів одночасно;

найменування міжнародного договору. Відповідно до Ві­ денських конвенцій, які використовують, до речі, тільки єдиний термін «міжнародний договір», юридичної різниці між договорами з різними найменуваннями не існує.Хоча слід зауважити, що деякі найменування в результаті їх тривалого вживання на практиці закріпилися за певними видами між­ народних договорів.

198

Існують такі найменування міжнародних договорів: ^— трактат —багатосторонній міжнародний договір, що уста­новлює взаємовідносини між його учасниками з яких-небудь політичних питань (наприклад, Берлінський трактат 1878року. Він був укладений державами —учасницями Берлін­ського конгресу: Австро-Угорщиною, Великобританією, Ні­меччиною, Італією, Туреччиною і Францією —і підтвердив незалежність Чорногорії, Сербії і Румунії. Відповідно до нього Північна Болгарія стала незалежною державою, а Південна Болгарія залишилася під владою турецького султана, отри­мавши статус адміністративної автономії; Австро-Угорщина окупувала Боснію і Герцеговину; до Росії відійшли гирло Ду­наю, фортеці Каре, Ардаган, Батум з округами);

—• конвенція —міжнародна угода, що укладається в якійсь спеціальній галузі з цілого ряду питань (про режим викорис­тання морських вод, з екологічних питань, в галузі охорони прав людини і т.п.);

199

поширення —із 4838договорів, укладених державами й опублікованих Лігою Націй за 1920-1946роки, майже 25%були оформлені в порядку обміну нотами. 31000 перших угод, зареєстрованих у Секретаріаті ООН, 280належали до категорії оформлених у порядку обміну нотами;

Меморандум може бути двох видів:

а) як додаток до особистої чи вербальної ноти з метою скорочення

її тексту або більш докладного викладу питання, що розгля­дається в ній;

б) як самостійний документ, що передається особисто або пере-

силається з кур'єром. У першому випадку меморандум друкується на папері без герба, на ньому не ставляться номер, печатка, місце і дата відправлення, не зазначається адреса. Меморандум, що є самостійним документом, друкується на нотному бланку із зазначенням місця і дати відправ­лення, проте печатка і номер не ставляться;

протокол —офіційний документ допоміжного характеру, за допомогою якого доповнюється, уточнюється міжнародний договір. Протокол може бути доповненням до основного дого­ вору або мати самостійний характер, але в цьому випадку він

200

буде пов'язаний із виконанням раніше укладеного договору (наприклад, Протокол про закінчення виведення радянських військ із Чехословаччини від 9листопада 1991року). Іноді протоколом може іменуватися угода, яка має важливе між­народне і політичне значення і, отже, самостійний характер (наприклад, Женевський протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газів і бактеріологічних засобів 1925року).