21.1. Поняття міжнародного спору

Усі держави, вступаючи у світове співтовариство, беруть на себе зобов 'язанняздійснювати свою міжнародну діяльність відповідно до основних принципів міжнародного права. Одним із таких принципів є обов'язок держав вирішувати свої «міжнародні спори мирними способами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир, безпеку і справедливість» (п. З статті 2Статуту ООН).

Проте з моменту закінчення Другої світової війни на планеті спостерігалося більше 100збройних конфліктів, включаючи такі великі, наприклад, як війни Ізраїлю із сусідніми арабськими дер­жавами, участь СРСР у громадянській війні в Афганістані, війна західних країн проти Іраку, збройне втручання країн Заходу в громадянську війну в Югославії, а також збройні конфлікти в За­кавказзі, Молдові і Чечні.

Водночас міжнародне співтовариство напрацювало і викори­стовує певні механізми у збереженні міжнародного миру і безпеки. Сукупність цих механізмів називається правом міжнародної без­пеки. Воно містить у собі правові способи, що відповідають основним принципам міжнародного права, спрямовані на забезпечення миру і застосування державами колективних заходів проти актів агресії, що загрожують миру і безпеці.

До міжнародно-правових способів забезпечення міжнародної безпеки належать:

• мирні способи вирішення спорів;

• загальна і регіональна безпека (колективна безпека);

• роззброювання;

• заходи щодо ослаблення напруженості і припинення гонки озброєнь;

— заходи щодо запобігання ядерній війні; 684

• неприєднання та нейтралітет; - ••

• заходи щодо припинення актів агресії (самооборона);

• дії міжнародних організацій;

• нейтралізація і демілітаризація територій (ліквідація військо­вих баз);

• створення зон миру в різних районах земної кулі;

— заходи для зміцнення'довіри між "державами. Незважаючи на наявний широкий перелік способів підтримки

міжнародного миру і безпеки, у міжнародному житті нерідко в ре­зультаті зіткнення інтересів виникають конфліктні ситуації між 'державами.

Відповідно до Статуту ООНміжнародні конфлікти поділяються на:

• ситуацію, тобто конфлікт, що у випадку його розвитку може загрожувати міжнародному миру і безпеці (наприклад, ситу­ація з Іраком);

• спір, тобто ситуацію, коли сторони заявили одна одній вза­ємні претензії (наприклад, спір Англії з Іспанією з приводу Гібралтару). У спорі завжди є учасники, у яких претензії сформульовані і збігаються з предметом спору. При цьому держави свої претензії обґрунтовують законними інтересами і нормами міжнародного права.

Якщо претензії держав не збігаються з предметом спору, то вони так і залишаються претензіями, без надії інституціоналізації (фор­мування і розвитку) спору (наприклад, претензії Японії на російські острови південної частини Курил).Міжнародний суд ООНвідзначав, що «односторонні претензії не утворюють спору».

Таким чином, для будь-якого міжнародного спору характерним є наявність розбіжностей з питання факту або норми права, тобто конфлікту інтересів між двома суб'єктами міжнародного права.

Використання термінів «ситуація» і «спір» є правомірним із по­зицій сучасного міжнародного права, тому що саме ці терміни входять у понятійний апарат Статуту ООН(положення глави VI «Мирне ви­рішення спорів» (статті 33-38)і Глави VII «Дії у відношенні загрози миру, порушень миру й актів агресії» (статті 39-51) —багатосто­роннього міжнародного договору, учасниками якого є практично всі держави світу.

Щоправда, у жодній статті Статуту ООН неміститься дефінітив­ної характеристики цих термінів. Статут ООНвизначає лише те, що ситуації і спори можуть бути двох видів:

1. ті, що загрожують міжнародному миру і безпеці;

2. ті, що не становлять такої загрози.

685

Існування міжнародного спору зобов'язує держави вирішувати цей спір. Відповідно до сучасного міжнародного права держави зобов'язані свої спори вирішувати мирними способами.

Слід мати на увазі, що інститут мирних способів вирішення між­народних спорів є міжгалузевим, тому що його норми містяться і в праві міжнародної безпеки, і в праві міжнародних організацій, і в праві міжнародних договорів, а також ще в цілому ряді галузей міжнародного права.

Основними джерелами цього інституту є:

• Конвенція про мирне вирішення міжнародних зіткнень 1907року;

• Переглянутий загальний акт про мирне вирішення міжнарод­них спорів 1928року (у редакції 1949року);

• Статут ООН;

• Статути регіональних міжнародних організацій;

• Декларація про принципи міжнародного права 1970 року;

• Заключний акт НБСЄ 1975року;

• Підсумковий документ Віденської зустрічі НБСЄ 1989року та інші документи ОБСЄ;

• міжнародні звичаї.

При виникненні конфлікту звичайно держави використовують міжнародні засоби вирішення спорів, виходячи з зазначених під­став:

• субординаційної, коли дії суб'єкта спору підпорядковані нор­мі внутрішнього права (застосовується переважно всередині держави);

• координаційної, коли для держави є обов 'язковим лише те, із чим вона погодилася. Ця підстава має місце в міжнародному праві, тому що ніхто в міжнародному праві апріорі (заздале­гідь) не може передбачити позицію держави щодо предмета спору. Можна тільки резюмувати її сумлінність щодо пред­мета спору.