16.10. Міжнародні протоки і міжнародні канали
Протоки відіграють важливу роль у міжнародному мореплаванні, створенні єдиної системи морських шляхів. Протока —це природний морський прохід, що сполучає райони того самого моря або моря й океани між собою.
Хоча у світі існує велика кількість проток, лише частина з них може бути віднесена до категорії міжнародних. Якщо виходити з критерію їх використання лише для судноплавства однієї держави, то таких проток, очевидно, не існує. Але навіть тоді, коли протока використовується для проходження суден кількома або багатьма державами, це також не надає їй статусу міжнародного.
Визначальним моментом для віднесення тієї чи іншої протоки до категорії проток, використовуваних для міжнародного судноплавства, є:
а) розміщення протоки на світових морських шляхах;
б) її інтенсивне використання протягом досить тривалого періоду для цілей мореплавання багатьма державами;
в) така протока повинна з'єднувати морські простори, що мають статус відкритого моря, і є або єдиним, або найкоротшим шляхом між такими просторами.
Доктрина міжнародного права давно визнає, що міжнародні протоки на відміну від інших морських проток є окремою категорією.
Причому з різноманітних ознак міжнародних проток на перше місце висувався критерій важливості для міжнародного судноплавства. У цьому плані датський юрист Е. Брюель особливо підкреслював, що інтерес до використання таких проток повинен бути
загальним.
Конвенція ООНз морського права 1982року встановила такі види проток, використовуваних для міжнародного судноплавства: а) про-
553
токи між однією частиною відкритого моря або економічної зони, у яких будь-які судна користуються правом безперешкодного транзитного проходу з метою безперервного і швидкого проходу або прольоту через протоку (Баб-ель-Мандебська, Гібралтарська, Дрейка,Ла-Манш, Магелланова, Па-де-Кале,Сінгапурська та ін.); б) протоки між островом і континентальною частиною прибережної держави, у яких застосовується право мирного проходу як для транзиту, так і для заходження в територіальні і внутрішні води; в) протоки між одним районом відкритого моря і територіальним морем держави, у яких також застосовується право мирного проходу; г) протоки, правовий режим яких регулюється спеціальними міжнародними угодами (Чорноморські протоки, Балтійські протоки і т.д.).
Незалежно від правового статусу вод протоки, а вони можуть належати як до внутрішніх морських вод, так і до територіального моря прибережної держави, відповідно до загальних принципів міжнародного права, що випливають із положень статей 34-36Конвенції з морського права 1Э82року, у протоках забезпечується свобода судноплавства, що не зачіпає, проте, суверенітету прибережної держави. З іншого боку, держави, що граничать із протокою. не повинні перешкоджати транзитному проходженню або прольоту над протоками морських і повітряних суден інших держав і повинні відповідним чином оповіщати про будь-яку відому їм небезпеку для судноплавства або прольоту. У протоках установлюється режим мирного проходу.
Водночас держави, що межують з міжнародною протокою, вправі в межах, передбачених міжнародними угодами, регулювати транзитний і мирний проходи суден і літальних апаратів через протоку, зокрема, установлювати правила щодо:
безпеки судноплавства;
запобігання забрудненню із суден;
недопущення рибальства;
навантаження і розвантаження товарів, посадки і висадки осіб при порушенні митних, фіскальних, санітарних або імміграційних правил і т.п.
Розглянемо коротко правовий режим найбільш важливих міжнародних проток.
Географічно Чорноморські протоки не існують. Під Чорноморськими протоками розуміють Босфор, Дарданелли і Мармурове море, що їх сполучає. Через ці протоки здійснюється вихід із Чорного моря в Середземне, і тому вони є важливими морськими шляхами для держав, розташованих у басейні Чорного моря. Найважливіше значення мають Чорноморські протоки і для України, що має міцний торговий флот, веде інтенсивну торгівлю через свої
554
морські порти і надає їх для торгівлі іншим країнам. Крім того, Україна має і військово-морський флот, а також ряд військово-морських баз, що здатні у своїй сукупності впливати на політичну і військову ситуацію в Чорному і Середземному морях.
Береги проток належать одній державі —Туреччині, тому в минулому від її рішень залежав їхній правовий статус. Спочатку після захоплення в 1453році Туреччина закрила протоки, і Чорне море стало внутрішнім морем однієї цієї держави. Але в результаті історичних змін у військово-політичному становищі Туреччини в наступні сторіччя статус проток змінювався, хоча й у XX сторіччі, наприклад, під час Балканської війни 1912-1913років протоки оголошувалися закритими.
Конвенція про протоки, укладена 20липня 1936року у швейцарському місті Монтре, діє дотепер, «признаючи і підтверджуючи принцип свободи проходу і мореплавання в Протоках».
Конвенція встановлює два режими —режим плавання для торгових суден і режим для воєнних суден.
У мирний час торгові судна користуються правом повної свободи проходу вдень і вночі, незалежно від прапора і вантажу. При цьому виключається виконання якихось формальностей, за винятком санітарного огляду під час входження в протоку, що проводиться відповідно до міжнародних санітарних правил як удень, так і вночі з максимально можливою швидкістю. Лоцманська проводка через протоку і користування буксирними суднами є необов'язковими. При проходженні протоками здійснюється сплата зборів за проходження. Крім того, за проходження із кожної нетто-тонни Туреччиною стягаються санітарний і маяковий збори. Ці положення залишаються чинними і під час війни, якщо Туреччина не виступає в ній стороною, що воює. Деякі обмеження можуть бути введені у випадку війни, коли Туреччина є воюючою стороною. Але і тоді торгові судна, що належать країні, яка не веде війну з Туреччиною, будуть, як і раніше, користуватися правом вільного проходу за умови, що вони не сприяють противникові. Проте ці судна повинні будуть проходити через протоки вдень і тільки за зазначеним владою маршрутом. Це ж стосується випадків, коли Туреччина опинилася б під загрозою війни.
Правовий режим, установлений Конвенцією 1936року для військових кораблів, у свою чергу, поділяється на режим для кораблів чорноморських і нечорноморських держав. Для останніх установлюються певні обмеження.
Невеликі військові і допоміжні судна незалежно від прапора проходять протоки вдень, при цьому про майбутнє проходження уряд Туреччини за дипломатичними каналами повинен бути попередже-
555
ний: нечорноморськими державами за 15днів,чорноморськими —за 8днів. Лінійні лінкори чорноморських держав і кораблі, прирівняні до них, тоннажем понад 15тис. т проходять через протоки по одному у супроводі не більше двох міноносців.
Тільки підводні човни чорноморських держав проходять через протоки поодинці, вдень і в надводному стані, із метою повернення на свої бази після ремонту на верфях, розташованих поза Чорним морем, або у разі їх купівлі за межами Чорного моря. Туреччина сповіщається про це заздалегідь.
Військові судна нечорноморських держав, до яких можуть бути віднесені тільки легкі надводні кораблі тоннажністю до 10тис. т або які мають калібр снарядів до 203мм, проходять загонами не більш як 9кораблів.
Зважаючи на дух Конвенції, нечорноморські держави не можуть проводити через протоки кораблі з ядерною зброєю, тому що вона за міцністю незрівнянна зі снарядами калібру 203мм. Загальний тоннаж усього загону при транзиті протоками не може перевищувати 15тис. т. Загальний тоннаж суден нечорноморських держав, що перебувають у Чорному морі, не може перевищувати ЗО тис. тонн, а час їхнього перебування — 21день. Зазначений тоннаж у виняткових випадках може бути доведений до 45тис. т. Увипадку якщо Туреччина опиниться в стані війни або під загрозою військових дій, вона може призупинити або обмежити проходження через протоки військових кораблів.
Конвенція встановила порядок польотів над протоками: нерегулярні польоти вимагають попередження за три дні, регулярні —загального повідомлення про дати польотів.
Гібралтарська протока є природним водним шляхом, що сполучає Середземне море й Атлантичний океан. Вона розташована між південним краєм Піренейського півострова Європи і північно-західною частиною Африки. Особлива важливість цього морського шляху зумовлена тим, що на акваторію Середземного моря виходять береги 20європейських і африканських країн, що мають потужні торговий і військовий флоти. Гібралтарська протока має довжину 59км, ширину —від 14до 44км. Територія протоки контролюється трьома значними портами: Гібралтаром (належить Великобританії), Альхесірасом (Іспанія) і Танжером (Марокко).
Гібралтарська протока омиває береги двох континентів —Європейського й Африканського. З африканського боку на береги Гібралтару виходить Марокко, з європейського —Іспанія. Сам же Гібралтарський півострів, як і раніше, є колонією Великобританії. Це було встановлено статтею 10Утрехтського договору від 13липня 1713року між Великою Британією й Іспанією, відповідно до якої
556
Іспанія уступила «короні Великої Британії в повну і нероздільну власність місто і замок Гібралтар разом із портом, укріпленнями і фортами, до них належними».У березні 1980року Іспанія ввела в дію ордонанс про нейтральне судноплавство протокою. Він не містив якихось обмежень для транзитного плавання між Середземним морем і Атлантичним океаном, передбачаючи, що для нейтральних суден протока залишається вільною за умови, що їхні документи і вантаж «перебуватимуть у доброму порядку». У підписаній у квітні 1904року спільній англо-французькій декларації цими державами, які суперничають у протоці, була підтверджена свобода судноплавства протокою. У жовтні 1904року до цієї декларації приєдналася й Іспанія. Згодом Франція, Іспанія і Велика Британія в єдиному документі, прийнятому в листопаді 1912року, підтвердили свободу судноплавства в Гібралтарі. Після набуття незалежності 26травня 1956року Марокко підписало договір із Францією, яким визнало себе правонаступником договорів Франції, у тому числі й щодо Гібралтару. Тим самим усі прибережні й інші заінтересовані держави підтвердили право безперешкодного плавання в протоці.
Під Балтійськими протоками розуміють три протоки, що забезпечують вихід із Балтійського в Північне море й Атлантичний океан. Це Великий Бельт — 115км (найглибший і найширший, і тому названий «великим»); Малий Бельт, що має найбільшу протяжність (125км), і Зунд —найкоротший за своєю протяжністю (102 км).
Води Великого і Малого Бельтів перекриваються територіальними водами Данії, а води Зунда —територіальними водами Данії і Швеції.
Відповідно до Актів про збройний нейтралітет 1780і 1800років Балтійське море було оголошене закритим морем, у тому розумінні, що прибалтійські держави вправі вживати стосовно нього необхідних заходів для недопущення на морі і його берегах воєнних дій або насильства. Тому протоки були закриті для військових суден непри-бережних держав. За Копенгагенським трактатом від 14березня 1857року, укладеним між Данією, Росією й іншими 14зацікавленими державами, який не втратив сили і дотепер, Данія відмовилася від будь-яких мит і зборів за проходження через протоки, отримавши від учасників угоди замість того компенсацію розміром 30 476 325риксдалерів. Майже третину цієї суми виплатила Росія. Трактат відміняв стягнення мит і зборів і містив формули, що проголошували свободу судноплавства по протоках.
Щоправда, згодом Данія неодноразово в односторонньому порядку вводила різноманітні обмежувальні правила і вимоги, що дотепер не визнаються законними світовим співтовариством. До них належать, наприклад, правила про запит, обмеження кілько-
557
сті військових кораблів, введені в 1951році, нормативний акт, що надає права міністру оборони Данії змінювати умови проходу через протоки і прольоту над ними, прийнятий у 1976році.
Протоки Ла-Манш і Па-де-Кале, як називають їх французи, відокремлюють береги Франції від берегів Великої Британії. Англійці, незважаючи на те, що це протоки, називають їх Англійським і Дувр-ським каналами. До прийняття Конвенції ООНз морського права 1982року судноплавство в протоках регламентувалося загальними принципами міжнародного права щодо свободи судноплавства. Правом транзитного проходу в протоках користувалися торгові судна і військові кораблі будь-якої держави. У наш час аналогічний порядок регламентований нормами Конвенції.
Магелланова протока є однією з найбільш протяжних міжнародних проток. Вона розташовується між південним краєм Південної Америки й архіпелагом Вогняна Земля і сполучає Атлантичний і Тихий океани. її довжина складає 575км, найменша ширина — 2,2км. Правовий статус протоки визначався взаємовідносинами Чилі й Аргентини, що ще в 1873році у відповідь на запит Великої Британії визнали свободу судноплавства по протоці, а 23липня 1881року в Буенос-Айресі (Аргентина) уклали двосторонній договір, у статті 5якого проголошена свобода судноплавства по протоці і її нейтралізації «на вічні часи».Договір між Аргентиною і Чилі від 10грудня 1941року скасував нейтралізацію каналу і передбачив тільки свободу судноплавства по ньому для плавання торгових і воєнних суден усіх держав.
Свобода судноплавства і транзитного проходження в Малаккській і Сінгапурській протоках проголошена в заяві урядів Індонезії і Малайзії від 16листопада 1971року, хоча до цього робилися спроби заперечити міжнародний характер цих проток. Такої ж позиції додержувався Сінгапур. Водночас ці держави особливо занепокоєнні у зв'язку зі зростаючими потоками сирої нафти, перевезеної через протоки, і вживають заходів зі зберігання екологічної безпеки в них.
Міжнародні канали являють собою штучні споруди, що з'єднують моря й океани, розташовані на шляхах інтенсивного морського судноплавства і використовувані всіма державами відповідно до міжнародного права і національного законодавства. Вони набувають статусу міжнародних, якщо використовуються в інтересах інтенсивного торгового судноплавства і якщо їхній правовий режим регламентований угодами, укладеними між державами. Особливістю правового режиму міжнародних каналів і є саме те, що вони як частина території держави —власниці каналу підпадають під дію відповідних міжнародних договорів, які істотно обмежують правомочність даної держави.
558
І1ри.иципи правового режимі, міжнародних каналів:
повага суверенних прав власника каналу і невтручання в його внутрішні справи;
свобода судноплавства каналом для суден усіх держав без будь-якої дискримінації;
обов'язок користувача додержуватися норм міжнародного права і національного законодавства держави —власниці
кз.налу<Режим судноплавства більшістю каналів характеризується такими основними рисами:
канали в мирний час відкриті для всіх невійськових суден і військових кораблів усіх держав;
адміністрації каналу попередньо повідомляється назва і належність судна, отримується свідоцтво на судно (у більшості каналів обмежується проходження суден визначенням розмірів і тоннажу), передбачена сплата зборів;
установлюються правила проходження каналу.
У воєнний час воюючим державам у каналі забороняється висаджувати і брати на борт війська, завантажувати і розвантажувати військові вантажі і т.д.;стосозно території каналу забороняється
блокада.
Детально правовий режим каналів регулюється національним правом відповідної держави і міжнародних договорів, наприклад, Конвенцією щодо забезпечення вільного плавання по Суецькому каналу 1888року.
Найбільш значущими каналами, що мають, до того ж, суттєве значення для судноплавства, є Суецький канал, Панамський канал, Нільський канал і деякі інші.
Суецький канал відкриває шлях з Індійського океану в Середземне море через Баб-ель-Мандебську протоку і Червоне море, прокладений по території Єгипту.
Археологічні розкопки, проведені в Єгипті в середині XX сторіччя, дозволили дізнатися, що перше сполучення Червоного моря з Нілом і Середземним морем за допомогою прориття каналу належить ще до XIV сторіччя до нашої ери (до епохи фараона Рам-зеса II). Канал, що проривається час від часу і постійно заноситься пісками, за всіх часів мав величезне значення як в економіці, так і в політиці регіону.
Фірман правителя Єгипту Саїд-паші 1855року надав Спільній компанії морського Суецького каналу, заснованій французом Ф. Ле-сепсом, права на прориття каналу і його подальшу експлуатацію протягом 99років, після чого територія каналу й усі його споруди повинні були перейти під суверенітет і у власність Єгипту.
559
Будівництво каналу розпочалося в квітні 1859року і завершилося його відкриттям 17листопада 1869року. Протяжність каналу — 161км, ширина —від 120до 318м. На каналі відсутні шлюзи.
Канал створювався в колоніальні часи, і його статус із 1880року визначався режимом міжнародної концесії. Він тривалий час належав Спільній компанії морського Суецького каналу, що фактично була англо-французьким підприємством із Правлінням в Олександрії і юридичним місцезнаходженням в Парижі.
Усіма справами концесії відала вища рада Компанії Суецького каналу, що складається з 33директорів, хоча фактичним хазяїном каналу і прилеглої до нього з обох берегів території була Велика Британія, що в 1875році, скупивши акції єгипетського хедива(правителя Єгипту), стала володаркою пакета 44%акцій. Основні прибутки компанії складалися з досить високого мита, стягнутого із кожної тонни вантажу, що провозиться, і плати за проїзд із пасажирів.
У1888році в Константинополі представниками 9держав (Австро-Угорщиною, Великою Британією, Німеччиною, Голландією, Італією, Іспанією, Росією, Туреччиною і Францією) була підписана Конвенція, що передбачала вільне плавання по каналу комерційних суден і військових кораблів усіх держав у будь-який час, у тому числі й у воєнний. Відповідно до Конвенції до каналу ніколи не повинно застосовуватися право блокади. У воєнний час не допускається жодних ворожих дій ні в межах власне каналу, ні в межах трьох морських миль від його вхідних портів. Військові кораблі держав, що воюють, повинні проходити через канал без зволікання і не затримуватися в портах Суец і Порт-Саїд більше 24годин. Між виходом із цих портів військових суден воюючих держав повинно пройти не менше 24годин. У липні 1956року президент Єгипту Гамаль Абдель Насер видав указ про націоналізацію Компанії Суецького каналу з передачею всього майна, усіх прав і обов'язків Єгипту. Після цього відбувся ряд драматичних подій —рішення Єгипту спровокувало проти нього збройну агресію Великої Британії, Франції й Ізраїлю, що була успішно відбита лише завдяки ефективній допомозі і підтримці з боку СРСР. У цей період канал продовжував функціонувати. Проте, зробивши для себе певні висновки з цих подій, 24квітня 1957року Єгипет проголосив обов'язковість для себе букви і духу Константинопольської конвенції, рішучість забезпечувати і підтримувати вільне і безперервне судноплавство.
Тільки ВІ967-1976 роках Суецький канал був закритий у зв 'язку з окупацією його території й ушкодженнями, отриманими в ході єгипетсько-ізраїльського конфлікту. У повному обсязі він почав функціонувати після укладання єгипетсько-ізраїльського мирного договору 1979року.
560
Панамський канал розташований у найбільш вузькій частині Центральної Америки, що сполучає Північну і Південну Америку. Канал сполучає порти Атлантичного узбережжя (Кристобаль, Колон) і Тихого океану (Панама, Бальбоа). Панамський канал має довжину 81,6км (штучне озеро Гатун і 65,2км власне каналу). Ширина каналу —від 150до 300м, він має на всій довжині 12шлюзів. Будувався канал із 1881по 1914рік, перший океанський корабель пройшов по ньому 3серпня 1914року, хоча офіційно він був відкритий тільки в 1920році.
У будівництві такого каналу були насамперед зацікавлені Сполучені Штати, що за Хей-Паунсефотським договором 1901року, скориставшись скрутним становищем Великої Британії в період англо-бурської війни, одержали територію Панамського каналу у своє повне протегування. Територія каналу, що набула міжнародно-правового статусу, оголошувалася нейтральною, гарантувався вільний прохід через канал військових і торгових суден усіх держав як у мирний, так і у воєнний час.
У1902році США,погрожуючи будівництвом альтернативного каналу на території Нікарагуа, за 40 млндоларів викупили у французів концесію на будівництво Панамського каналу. У результаті пошуку різноманітних варіантів прокладання водного шляху в 1903році СІЛА одержали від Колумбії смугу землі шириною 10миль за одноразову плату в 10 млндоларів і щорічні платежі по 250тис. доларів протягом 100років. Але через якийсь час, у тому ж 1903році, 12серпня, провінція, по території якої проходив канал, не без втручання СШАоголосила себе незалежною державою Панамою, яку 13листопада відразу ж визнали США.Через три дні СШАуклали з Панамою договір, відповідно до якого Сполученим Штатам надавалося право необмеженого контролю за зоною каналу на вічні часи. Канал був оголошений недоторканним і вільним для доступу в будь-який час суднам усіх країн.
Суверенітет Панами над каналом був відновлений за Договором про Панамський канал від 7вересня 1977року, яким скасовувалися всі старі угоди щодо каналу, хоча до 1979року територія всієї зони Панамського каналу перебувала під юрисдикцією США,а потім відповідно до договору стала управлятися спеціальною змішаною американо-панамською комісією. Водночас СШАзберігали на термін до 31грудня 1999року право регулювання транзиту через канал, як і ряд інших прав. Другим Договором про постійний нейтралітет і експлуатацію Панамського каналу і Протоколом до нього, від того самого числа, проголошувалося, що канал буде відкритим для мирного транзиту суден усіх країн на умовах повної рівності і недискримінації.
561
Із 1січня 2000року над Панамським каналом цілким відновлю ний суверенітет Панами.
Нільський (Північно-Німецький) канал сполучає Балтійське і Північне море, прорізаючи по території ФРН півоетрі в Ют г;г.,нд5ю; :має своїм основним завданням забезпечення більш спокійного, ніж у Північному морі, плавання між гирлом Ельби в Північному морі і Кільською бухтою на Балтиці. Протяжність каналу, відкритого з 1895році, складає 98,7км. На каналі діє система шлюзів. На цей час канал перебуває під повною юрисдикцією ФРН.
До кінця Першої світової війни канал був внутрішнім водний; шляхом Німеччини, оскільки повністю розташований на її території. На Версальскій мирній конференції був установлений режям каналу ка засадах, що застосовувалися до режиму Суецького каналу. Хоча лід час Другої світової війни Німеччина, по суті, скасувала свободу плавання каналом, після закінчення війни цей режим був відновлений, але якихось нормативних розпоряджень з цього приводу немає.
Це ж стосується одного із найбільш коротких європейських каналів —Коринфського (довжина — 6,3км), що з'єднує Іонічне й Егейське моря, повністю проходячи по території Греції, і одного із найбільш значних штучних водних шляхів —Берегового помалу в США(близько 900км), що сполучає Бостон і Бофорт.Саймекський канал з'єднує озеро Сайма і Фінську затоку (довжина — 55морських миль). Канал був зданий в оренду Фінляндії Радянським Союзом у 1962році терміном на 50років.
Усі ці канали є невід'ємною частиною державної території відповідного суб'єкта міжнародного права. Плавання по цих каналах, як і по Нільському каналу, визначається загальними нормами міжнародного права, що проголошують свободу судноплавства.
16.11. Води держав-архіпелагів (води архіпелагу)
Питання про правовий статус вод архіпелагу —морських вод, що сполучають сухопутні території держав, розташованих винятково на островах, виникло й актуалізувалося в 60-ті роки XX сторіччя у зв'язку з тенденцією ряду держав-архіпелагів в односторонньому порядку підпорядкувати ці води своєму контролю на шкоду традиційній практиці використання таких вод для цілей іноземного судноплавства, рибальства, прольоту літаків, прокладання кабелів і т.д.Оскільки ці води історично мали статус відкритого моря, наявна була неправомірна спроба підриву загальновизнаних свобод відкритого моря.
Нормативне регулювання вод, що оточують держави-архіпелаги, відбулося на III Конференції з морського права. До цього при ви-
562
значенні меж територіального суверенітету розрізнення між континентальною й острівною державою не провадилося. У статті 46Конвенції ООНз морського права 1982року дане визначення держави-архіпелагу, тобто держави, розташованої на архіпелазі: це держава, що складається з одного або більше архіпелагів і може містити також інші острови. Архіпелаг же означає групу островів, у тому числі частини островів, які сполучають їхні води й інші природні утворення, настільки тісно взаємозалежні, що такі острови, води й інші природні утворення складають єдине географічне, економічне і політичне ціле або історично вважаються такими.
Термін «архіпелаг» має свою давню історію. У період панування Венеції в східному Середземномор'ї архіпелагом іменували простір між Балканським півостровом і Малою Азією, усіяний дрібними і середніми островами. Згодом так стали іменувати море, усіяне островами, а потім —групи островів, що лежать недалеко один від одного й утворюють деяку цілісність.
Слід зазначити, що ще до III Конференції з морського права ряд держав, вживаючи радикальних заходів щодо захисту своєї самобутності, оголосили себе державами-архіпелагами. Так вчинили в 1957році Індонезія, у 1961році —Філіппіни, у 1970році —Маврикій та ін.
Це призвело до того, що свою територію держави-архіпелаги обмежували методом прямих вихідних ліній, замикаючи їх навколо всього архіпелагу. Таке становище, як відзначалося, призвело до загрози інтересам інших країн, оскільки створювало в міжострівних водах архіпелагу режим внутрішніх морських вод, —як правило, там, де проходили шляхи інтенсивного торгового судноплавства.
Конвенція 1982року створила умови для усунення протиріч між острівними державами і всіма іншими користувачами моря, уточнивши і наново визначивши цілу низку понять.
Так, об'єктом міжнародно-правової регламентації стали води архіпелагу —морські простори держав-архіпелагів, обмежені прямими вихідними лініями, що сполучають найбільш видатні точки найбільш віддалених островів і рифів архіпелагу, що висихає. До межі таких вихідних ліній входять головні острови і район, у якому співвідношення між площею водної поверхні і площею суші, включаючи атоли, складає від 1:1до 9:1.Довжина таких вихідних ліній не повинна перевищувати 100морських миль, проте припускаються, що до 3%від загальної кількості вихідних ліній, що замикають будь-який архіпелаг, можуть перевищувати цю довжину до максимальної довжини в 5морських миль. При проведенні таких вихідних ліній не припускається якихось помітних відхилень від загальної конфігурації архіпелагу.
563
Отже, для створення нормальних умов морського судноплавства в статті 47Конвенції не було заборонене проведення прямих вихідних ліній (їх іменують прямими вихідними лініями архіпелагу), хоча цей документ і встановив деякі особливості їх проведення. Крім того, держава-архіпелаг належним чином публікує карти з зображенням вихідних ліній архіпелагу такого масштабу, що є прийнятним для точного встановлення їхнього стану, або переліки їхніх географічних координат і здає на зберігання копію кожної такої карти або переліку Генеральному секретарю ООН.
Результат такого підходу: води архіпелагів набули статусу не внутрішніх морських вод, а, по суті, територіального моря із правом мирного проходу через них, як і правом прольоту над ними.
Згідно зі статтею 53Конвенції держава-архіпелаг вправі встановлювати морські і повітряні коридори з метою «безперервного і швидкого проходу іноземних суден...і прольоту іноземних літальних апаратів над ними». Якщо держава-архіпелаг не встановила таких коридорів, то для забезпечення безперешкодного проходження (прольоту) через води архіпелагу (або над ними) можуть бути обрані шляхи, звичайно використовувані для міжнародного судноплавства (польотів).
Встановлений Конвенцією статус вод архіпелагу одночасно не відміняє існуючих угод і традиційних прав на рибальство й існуючі підводні кабелі.
Література
Аджаров К.А. Мировойокеан: правовойрежим. — Краснодар, 1983.
Анцелевич Г. А., Высоцкий А.Ф.,Демиденко В.В., Щипцов А.А. Современное морскоеправо ипрактика его применения Украиной. — К., 1995.
Анцелевич Г.А. Международно-правовой статус и режим использования морских объектов общего наследия человечества. Перспективы развития в порядке de lege ferende. — К., 2002.
Баймуратов М.А., Досковский В.Г. Международно-правовой режим континентального шельфа. — Одесса, 2001.
Баймуратов М.А., Короткий Т.Р. Институт континентального шельфа в международном и внутригосударственном праве. — Одесса, 2004.
Барсегов Ю.Г. Мировой океан: дипломатия, политика, право. — М., 1983.
Бекяшев К.А., Сапронов В.Д. Мировое рыболовство: вопросы международного сотрудничества. — М., 1990.
564
Богдан О.В. Правовий режимморських просторів Чорноморсько-Азовського басейну: тенденції розвитку//Дис. ... к.ю.н.Спеціальність 12.00.11 —міжнародне право. — К., 2005.
Білорус І.О. Сучасне міжнародне морське право і морське право
України. —К., 2003.
ВасиленкоВ.А., Высоцкий А.Ф., Рыбальчик Д.Э. Международное морское право. — К., 1988.
Вылегжанин А.Н., Зиланов В.К. Международно-правовые основы управления морскими живыми ресурсами: (Теория и документы). — М., 2000.
Вылегжанин А.Н. Морские природные ресурсы (международно-правовой режим). — М., 2001.
Высоцкий А.Ф. Морской регионализм. — К., 1986.
Головатый СП. 200-мильная экономическая зона в Мировом океане (международно-правовые проблемы). — К., 1984.
Караман И.В. Международный трибунал по морскому праву: регламентация деятельности и судопроизводство. — Одесса, 2007.
Ковалев А.А. Современное морское право и практика его применения. — М., 2003.
Колодкин А. Л. Мировой океан: международно-правовой режим.
Основные проблемы. — М., 1973.
Колодкин А.Л., Гуцуляк В.И., Боброва Ю.В. Мировой океан. Международно-правовой режим. Основные проблемы. — М., 2007. Коломбос Д. Международное морское право. — М., 1975. Корзун В.А. Морские трансграничные ресурсы: экономика, экология, право. — М., 1996.
Котляр B.C. Черноморские проливы: арена сотрудничества или конфронтации// Московский журнал международного права. — 1996. —№3. —С. 79 —91.
Курс международного морского права. В 7т. Т.5. — М., 1992. Лазарев М.И. Теоретические вопросы современного международного права. — М., 1983.
Лазарев М.И. Морская правоспособность и дееспособность государств// Московский журнал международного права. — 2000. —
№2. —С. 116-125.
Лопатин М.Л. Международные проливы и каналы: правовые
вопросы. — М., 1985.
Международное морское право /Отв. ред. И.П. Блищенко. — М.,
1988.
Мировой океан и международное право: Основы современного правопорядка в Мировом океане/Под ред. А. Мовчана, А. Янкова. — М.,
1986.
Мовчан А.П. Международное морское право (Основные положения). — М., 1997.
565
Молодцов СВ. Международное морское право. — М., 1987.
Открытое море. Международные проливы. Архипелажные воды. — М., 1988.
Очерки международного морского права /Отв. ред. В.М. Коре-цкий, Г.И. Тункин. — М., 1962.
Саваськов П.В. Исторические воды в международном морском праве/ Сб. трудов «Морское право и международное торговое мореплавание». — М., 1987. — С. 29-42.
Словарь международного морского права /Отв. ред. Ю.Г. Барсе-гов. — М., 1985.
Современное международное морское право: В 3 т. — М., 1974-1984.
Сперанская Л.В. Международно-правовая ответственность государств за загрязнение Мирового океана. — М., 1984.
Шемякін О.М. Еволюція структури і змісту права користування морем: теорія і практика// Автореф. дис. ...д.ю.н. Спеціальність 12.00.11 —міжнародне право. —К., 2005.
Яковлев И.И. Международный орган по морскому дну. — М., 1986.
- 1.6. Міжнародне публічне і міжнародне приватне право
- 1.7. Галузі й інститути міжнародного права
- 2.2.2. Стародавня Греція
- 2.2.3. Стародавній Рим
- 2.4. Колонізація
- 2.5. Вестфальський мир (1648)
- 2.6. Роль Великої французької революції в розвитку міжнародного права
- 65 64
- 2.9. Роль Великої Жовтневої соціалістичної революції в становленні нового міжнародного права
- 2.10. Тенденції розвитку міжнародного права до початку Другої світової війни
- 2.11. Вплив Другої світової війни на розвиток міжнародного права
- Контрольні питання
- 3.1. Поняття норми міжнародного права
- 3.2. Структура норм міжнародного права
- 3.3. Види міжнародно-правових норм
- II. За способом створення і формою існування (за джерелами):
- 3.4. Джерела міжнародного права
- 3.5. Договір і звичай —основні джерела міжнародного права
- 3.6. Допоміжні джерела міжнародного права
- 3.7. Кодифікація міжнародного права
- 89 Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 4.1. Юридична природа основних принципів міжнародного права
- 4.2. Принцип суверенної рівності держав
- 4.3. Принцип незастосування сили або погрози силою
- 4.4. Принцип територіальної цілісності держав
- 4.5. Принцип непорушності (недоторканності) державних кордонів
- 4.6. Принцип мирного вирішення міжнародних спорів
- 4.8. Принцип поваги прав людини
- 4.9. Принцип рівноправності та самовизначення народів і націй
- 4.10. Принцип міжнародного співробітництва
- 4.11. Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань
- Література
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 5.1. Поняття і властивості суб'єкта міжнародного права
- 5.2. Види суб'єктів міжнародного права
- 5.3. Держави — основні суб'єкти міжнародного права
- 5.6. Правосуб'єктність міжнародних організацій
- 5.7. Проблема міжнародної правосуб'єктності фізичних осіб
- 5.8. Обмеження міжнародної правосуб'єктності
- 5.9. Міжнародна правосуб'єктність державоподібних суб'єктів
- Література
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 6.1. Поняття визнання
- 6.2. Форми визнання
- 6.3. Види визнання
- Контрольні питання
- 7,1. Поняття і види міжнародного правонаступництва
- 7.3. Правонаступництво держав стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів
- 7.4. Правонаступництво України у зв'язку з припиненням існування Союзу Радянських Соціалістичних Республік
- Спеціальні терміни
- Література
- Контрольні питання
- 8.2. Поняття міжнародного правопорушення
- 8.3. Види міжнародних правопорушень
- 8.4. Види і форми відповідальності
- 8.5. Обставини, що виключають відповідальність держав
- 8.6. Відповідальність міжнародних організацій
- 8.7. Санкції в міжнародному праві
- Контрольні питання
- 9.1. Кодифікація права міжнародних договорів
- 9.2. Поняття міжнародного договору
- 9.3. Види міжнародних договорів
- 9.4. Порядок і стадії укладання міжнародних договорів
- 9.5. Законодавство України про міжнародні договори
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 10.1. Історичні аспекти створення міжнародних організацій
- 10.2. Поняття і види міжнародних організацій
- 10.3. Правосуб'єктність міжнародних організацій
- 2. Наявність відособлених прав і обов'язків.
- 3. Право на вільне виконання своїх функцій.
- 8, Міжнародно-правова відповідальність.
- 10.4. Організація Об'єднаних Націй: історія створення, правовий статус, головні органи
- 10.5. Проблема реформування Організації Об'єднаних Націй
- 10.9. Міжнародні конференції
- Контрольні питання
- 11.1. Міжнародна правосуб'єктність фізичних осіб
- 11.2. Покоління прав людини
- 11.3. Основні міжнародно-правові акти про права людини
- 11.6. Міжнародні акти про права людини і законодавство України
- X УіСьл/tcUt
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 12.1. Громадянство та його значення для міжнародного права
- 12.2. Способи набуття громадянства
- 12.3. Припинення громадянства
- 12.5. Правовий стан іноземців
- 12.6. Правовий статус біженців і переміщених осіб
- 12.8. Право притулку
- 13.1. Поняття і види територій
- 13.2. Державна територія
- 13.3. Способи надбання державної території
- 13.4. Державні кордони
- 13.5. Міжнародна (недержавна) територія
- 13.6. Міжнародні і багатонаціональні ріки
- 13.7. Правовий режим Дунаю
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 14.1. Право зовнішніх зносин
- 14.2. Органи зовнішніх зносин держави
- 14.3. Поняття дипломатичного права та його джерела
- 14.4. Дипломатичні представництва
- 14.5. Функції дипломатичного представництва
- 14.6. Глава і персонал дипломатичного представництва
- 14.8. Торгові представництва
- 14.9. Постійні представництва держав при міжнародних організаціях
- 14.10. Спеціальні місії
- Контрольні питання
- 15.2. Консульські представництва
- Глава 3.Загальні положення.
- 15.4. Консульські привілеї та імунітети
- Література
- Контрольні питання
- 16.1. Поняття і просторова дія міжнародного морського права
- 16.3. Внутрішні морські води і їхній правовий режим
- 16.7. Континентальний шельф
- 16.9, Виняткова економічна зона
- 16.10. Міжнародні протоки і міжнародні канали
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 17.1. Міжнародне право в період збройних конфліктів — галузь міжнародного права
- 17.2. Види збройних конфліктів
- 17.3. Початок війни і її правові наслідки. Театр війни
- 17.4. Учасники збройних конфліктів
- 17.5. Обмеження засобів і методів ведення війни
- 17.6. Ведення морської війни
- 17.7. Режим війського полону
- 17.8. Режим воєнної окупації
- 17.10. Нейтралітет у війні
- 17.11. Закінчення війни та її міжнародно-правові наслідки
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 18.1. Поняття і джерела міжнародного повітряного права
- 18.5. Адміністративні формальності при міжнародній аеронавігації
- 18.6. Міжнародна регламентація боротьби з актами незаконного втручання в діяльність цивільної авіації
- 18.8. Міжнародні авіаційні організації
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 19.2. Основні принципи космічної діяльності
- Література
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- Глава 20 міжнародне екологічне право
- 17 Травня 1980 року в Афінах (Греція) середземноморськими державами був підписаний Протокол про захист Середземного моря
- 20.2. Поняття, джерела й принципи міжнародного екологічного права
- 20.3. Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 21.1. Поняття міжнародного спору
- 21.2. Засоби вирішення міжнародних спорів
- 21.3. Безпосередні переговори, посередництво, добрі послуги
- 21.5. Міжнародний арбітраж (третейський суд)
- 21.6. Міжнародна судова процедура
- 21.7. Розв'язання спорів у міжнародних організаціях
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- Глава 20.Міжнародне екологічне право643