2.2.2. Стародавня Греція
У цей період значний розвиток міжнародно-правових відносин спостерігався на грецьких територіях, і цей розвиток істотно відрізнявся від того, що відбувався в Єгипті й Двохріччі Тигру і Євфрату (Месопотамії).
37
Стародавня Греція являла собоюсукупність міст-полісів, де їхнє домінування постійно змінювалося. Навіть у період свого розквіту території давньогрецьких держав були невеликі: Фокида, що містила в собі 22поліси, розташовувалася на площі 1650 кв. км; Эвбея,що складалася з 6полісів, — 3770 кв. км.Найбільшими давньогрецькими державами були Аттика й Аргос, які мали площу відповідно 2550і 1400 кв. км.
Давньогрецькі рабовласницькі відносини носили приватний характер, тобто раби належали конкретному власникові, а не державі в цілому. Розвиток рабовласницьких відносин позначився й на міжнародному праві.
Стародавні греки розуміли під полісом особливу політичну одиницю, і внаслідок цього вони виступали суб'єктами міжнародних правовідносин, а отже, й міжнародного права. Виходячи із загальногрецького демократизму, спочатку між полісами існувала формальна рівноправність. При всіх явних і неявних державних і політичних розходженнях і розбіжностях мали місце такі моменти, які поєднували всіх греків як еллінів: спільність релігійних уявлень і основних культів. У зв'язку із цим, всі грецькі держави розглядалися як рівні одна одній, суверенні й незалежні. Але таке положення носило формальний характер, насправді не було не тільки фактичної, але й навіть юридичної рівності.
Членами поліса могли бути тільки вільнонароджені вітчизняні громадяни. Тільки вони могли користуватися всією повнотою прав, але також і відповідали за долю своєї держави. Тому порівняно широко був розвинений інститут громадянства й навіть здійснювалися чищення, при яких з'ясовувався родовід грецького громадянина аж до третього коліна. Адже тільки такий громадянин мав всю повноту прав грецького громадянина, інших же відносили до варварів і чужоземців.
Згодом була розвинена система способів обмеження міжнародної правосуб'єктності окремих полісів і навіть держав, і в такий спосіб повної рівності в греків не стало. Був розвинений інститут заступництва над найбільш слабкими полісами й державами. Дуже важливим представляється те, що визнання поліса (народу) суб'єктом міжнародного права базувалося на визнанні Народних зборів (ареопагу) органом, що має право виступати на міжнародній арені від імені свого народу. Таким чином, усі зовнішні відносини велися від імені самих громадян і Народних зборів, які у період розквіту грецьких держав визнавалися вищим органом у сфері зовнішніх зносин. Народні збори призначали послів і приймали їхні звіти, оголошували війну й укладали мир. Разом зі зборами цими питаннями відали й деякі інші державні органи. У цьому бачаться коріння зародження юридичної формули «суверенітет належить народу».
38
Державний лад Стародавньої Греції відрізнявся від східної деспотії. Розвиток держави в Стародавній Греції йшов по іншому шляху, на відміну від країн Стародавнього Сходу. Греція не мала у своєму розпорядженні родючих ґрунтів і великих рік, тому створити систему зрошення ґрунту було неможливо. Розташування на березі Егейського моря сприяло розвитку Греції як морської цивілізації. Море відігравало одну з головних ролей у житті античного поліса, воно забезпечувало його зв'язок із зовнішнім світом, з іншими полісами й колоніями.
Природні умови були величезною перешкодою для політичного об'єднання держави, вони робили також неможливим і фактично не потрібним централізоване керування. Поліс був самокерованою адміністративно-територіальною одиницею, зі своїми кордонами, що мають у випадку початку бойових дій стратегічне значення. Населення давньогрецьких міст у кількісному аспекті було нерівномірним, від декількох сотень до 2000чоловік.
Замкнутість поліса (як географічна, так і політична) при поділі праці робила його прямо залежним від морської торгівлі. Кожне давньогрецьке місто мало свої предмети експорту й імпорту. З розвитком мореплавства формувався погляд на море як на вільний простір. Перикл (афінський стратег IV ст. до н.е., архонт 467-428pp. до н.е.) вважав за необхідне: «Щоб усі могли плавати, не побоюючись нападу, і щоб між всіма греками був мир».В 336р. свобода плавання була встановлена в договорі з Пилипом Македонським і потім підтверджена Олександром Великим (338p.).
Давньогрецька держава являла собою закриту маленьку державу, що виникла за допомогою з'єднання декількох сусідніх громад. У результаті останньої підстави грецька громада одержала назву громадянської.
Широкий розвиток у той період набуло посольське право, третейський розгляд, арбітраж, а також право війни. Досяг свого істотного розвитку інститут проксенів.
Інститут дипломатичного представництва в Стародавній Греції не мав істотного значення для життя давньогрецького народу, у зв'язку із чим наявність постійного дипломатичного представництва не була необхідною. Посольства носили одноразовий характер і мали конкретні цілі. Виключенням тут були відносини з Персією. Питання, стосовні до компетенції послів, не визначалися, і час їхнього перебування був досить тривалим (квазіпостійні дипломатичні представництва). Здебільшого мова йшла про діяльність, що мала певні цілі. Звичайно це було укладення або підтвердження договорів про союз або мирних договорів, а також прийняття й приношення присяги. На послів також була покладена місія оголошення війни.
39
Вона була протилежною місії укладення миру й складалася у врученні документа про її оголошення.
Послом могла бути обраною одна людина, але звичайно це були колегії з декількох осіб. Колегії послів з декількох осіб представляли ті поліси, у яких існували демократичні форми правління. У цьому випадку переговори велися послами спільно. Але на практиці були випадки, коли через розбіжності посли здійснювали переговори незалежно один від одного.
Після закінчення дипломатичної місії, по поверненні на батьківщину, посли особисто й окремо один від одного надавали звіт раді, народним зборам або іншому вищому державному органу. У винятковому порядку послами могли виступати й іноземці. Держава постачала послів грошима, продовольством і засобами пересування, а також іншим майном, але це було необов'язковим. Звичайна винагорода послам носила символічний характер. Наприклад, в Афінах члени посольства одержували в день одну драхму, що рівнялося платі легкоозброєного воїна. Тому послам доводилося брати видатки на свій кошт. Перед відправленнням послам вручалися особливі грамоти —дипломи.
У період виконання своєї місії посли були недоторканні. Дана норма була загальновизнаною всіма стародавніми державами, і її порушення вважалося неприпустимим. Порушення розглядалося як ворожий акт. Якщо на посла держави був зроблений напад або він був ображений, то держава, представником якої був посол, могла зажадати видачу винних.
Посли користувалися різними почесними знаками уваги: вони запрошувалися на врочисті прийоми та обіди, одержували почесні місця під час процесій і видовищ, при здійсненні релігійних обрядів та ін. Послів урочисто представляли народним зборам, але тільки після з'ясування мети їхнього прибуття.
Строк перебування послів в іноземній державі був обмежений, Так, в 446-445pp. до н.е. афіняни ухвалили, що посли Халкідону можуть пробути в місті не більше 10днів, у противному випадку їх могли вислати. Саме так учинили спартанці з посольством Андро-нікіда в 392-391pp. до н.е. Якщо посадові особи держави не були задоволені попередньою бесідою з послами, їх взагалі могли не допустити в столицю поліса.
Від послів відрізнялися глашатаї, або вісники. їхні функції укладалися в передачі письмових або усних послань. Але й вони, як і посли, користувалися недоторканністю. В історії був випадок убивства афінського вісника мегарянами. Народними зборами було ухвалено, «що ворожнеча між Афінами й Мегарами буде вічною й не може бути припиненою шляхом релігійного примирливого акту або шляхом відправлення посла. Усякий мегарянин, що вступив на територію Афін, підлягає страті».
40
Під війною греки розуміли збройні зіткнення між полісами. Як ми вже відзначали, існував звичай, відповідно до якого війни оголошувалися за допомогою врученням спеціального документа. Греки розрізняли війни законні й незаконні. До законних відносили захист держави від нападу, виконання союзницьких зобов'язань, захист релігійних святинь. Однією з ознак законної війни було її урочисте оголошення. Оголошення війни супротивникові супроводжувалося рядом церемоніальних дій, які носили релігійно-обрядовий характер. До них, зокрема, відносилося жертвопринесення для благополучного переходу під час війни через кордон (діабатерія).
Війна являла собою боротьбу всіх громадян одного поліса із громадянами іншого, тому вбивство мирних жителів, у т.ч.жінок і дітей, уважалося правомірним. В окремих випадках гинули тисячі людей.
У звичаєвому праві стародавніх еллінів існували норми, що обмежували застосування зброї, але їхня кількість була невелика. Основною з них була нейтралізація храмів і інших культових установ. Тому в період загальногрецьких свят установлювалося священне перемир'я. На час Олімпійських і інших загальноеллінських ігор також установлювалося перемир'я. Від цих перемир'їв, що тривали короткий час, відрізнялися загальні перемир'я, на час яких припинялися воєнні дії, але вони не прирівнювалися до укладення мирного договору. Такі перемир'я в основному застосовувалися для відновлення дипломатичних відносин і ведення переговорів. У цей же час посли й глашатаї ходили від однієї держави до іншої для переговорів про те, як може бути скінчена війна. Перемир'я також установлювалися для поховання вбитих.
Переможені народи, яких греки вважали варварами, оберталися в рабство, в інших варіантах до них могло бути застосоване насильницьке переселення. Так зробили Афіни із громадянами Пітідеї в 429р. до н.е.,а через 3роки Спарта такрозрахувалася з мессинцями. Своїх одноплемінників греки не брали в полон, вони їх піддавали катуванням, а потім убивали. Відомий випадок, коли афіняни, захопивши Мілет, умертвили дорослих чоловіків-мілетян, а дітей і жінок перетворили в рабів.
У деяких випадках для вирішення спору греки застосовували обмеження контингенту воюючих шляхом виділення з кожної сторони по рівному числу воїнів, бій між якими вирішував результат війни. В окремих випадках спір вирішувався шляхом єдиноборства.
У ході війни могло відбутися повне скорення ворога, завоювання й, як наслідок, приєднання переможеної держави, яка позбувалася при цьому незалежності. Але здебільшого у війнах між греками справа до цього не доходила, а укладалися мирні договори.
41
Майно супротивників (як державне, так і особисте) могло бути захоплене й знищене. Найбільш часто піддавалися знищенню й вирубці посіви й маслинові дерева. Це робилося й після укладення миру, перш ніж територія звільнялася від окупаційних військ, що її займали. Заборонено було позбавляти майна громадян союзників, що перебувають на території ворога.
У період воєн широко застосовувалися інститути заручників, контрибуції, нейтралітету, невтручання й ін. Причому стародавні греки вже розрізняли нейтралітет і невтручання. Нейтралітет, на їхню думку, міг мати місце тільки під час війни у сфері зовнішніх відносин. Однак нейтралітет міг застосовуватися й у мирний час у внутрішніх відносинах. Серед зовнішніх і внутрішніх відносин найпоширенішим була відмова від військової й матеріальної допомоги ворогуючим політичним угрупованням за допомогою невтручання. Слід зазначити, що питання про невтручання виникало досить часто, тому що політичне життя в Стародавній Греції було заповнено міжусобною боротьбою.
Порівняно широко було розвинене право міжнародних договорів, яких налічувалося близько 20типів. Серед них: про мир, про союз, про взаємодопомогу, про ненапад, про кордони, про арбітраж, про торгівлю, про шлюби з іноземцями, про правову допомогу тощо.
Спочатку часті війни й міжусобиці в Стародавній Греції привели до того, що переважали договори, які стосувалися питань укладення миру, союзні договори та ін.
Але вже починаючи з V-IV ст. до н.е. предмет їх значно розширився: договори про мир; союзні (оборонні —сімахії, наступальні —зпімахії); про взаємну допомогу й ненапад, кордони й арбітражі; торговельні; про право одружуватися з іноземцями, брати участь у громадських іграх, набувати нерухомість, створювати свої поселення; про особисту свободу, охорону власності й компетенцію судів по спорах між громадянами договірних держав.
Особливе місце займають договори, що регулюють різні аспекти положення й життя іноземних громадян. Це стало своєрідною віхою в розвитку міжнародного права й було досить важливим, оскільки греки довгий час прирівнювали іноземців до ворогів. Але вже починаючи з IV ст. внутрішнє право полісів Стародавньої Греції стало зм'якшуватися, і головну роль у цьому відіграли міжнародні договори.
Поліс, будучи об'єднанням тільки його громадян, довгий період часу не надавав іноземцям (і навіть грекам) ніяких юридичних прав. Тому вони могли бути в будь-який час виселені із країни. Але це правило істотно перешкоджало різним взаєминам між державами. Тому вже в ранній період грецької історії почав складатися інститут проксенів.
42
На первісному етапі проксенія ґрунтувалася винятково на особистих відносинах і не регулювалася юридичними нормами. Вона скоріше володіла моральним і релігійним потенціалом, і на початку носила взаємний характер. У давньогрецькій державі правом на захист іноземців володів тільки вітчизняний громадянин. Але у подальшому, з розвитком взаємин усе більш необхідною ставала потреба правового й державного регулювання даного інституту. У зв'язку із цим стали виникати внутрішньодержавні юридичні норми, а згодом і укладатися міжнародні договори.
Іноземець за особливі заслуги перед державою міг одержати часткове громадянство (ісполітію). Ісполітія надавала іноземцеві право володіти землею й нерухомістю. Повне громадянство іноземцям могло бути надане тільки у виняткових випадках. Але брати участь у політичному житті поліса для іноземців уважалося неприпустимим у принципі.
У деяких випадках проксени виступали посередниками між зацікавленими державами. До них зверталися посли, і вони забезпечували їхній доступ у народні збори й до відповідних посадових осіб.
Набагато менша увага в міжнародних договорах приділялася питанням режиму території. Відносно переходу території від одного поліса до іншого й установлення державних кордонів, необхідні положення включалися звичайно в мирні договори. Іноді мала місце демаркація кордонів (позначення лінії кордонів на місцевості), здійснювана за допомогою прикордонних стовпів.
- 1.6. Міжнародне публічне і міжнародне приватне право
- 1.7. Галузі й інститути міжнародного права
- 2.2.2. Стародавня Греція
- 2.2.3. Стародавній Рим
- 2.4. Колонізація
- 2.5. Вестфальський мир (1648)
- 2.6. Роль Великої французької революції в розвитку міжнародного права
- 65 64
- 2.9. Роль Великої Жовтневої соціалістичної революції в становленні нового міжнародного права
- 2.10. Тенденції розвитку міжнародного права до початку Другої світової війни
- 2.11. Вплив Другої світової війни на розвиток міжнародного права
- Контрольні питання
- 3.1. Поняття норми міжнародного права
- 3.2. Структура норм міжнародного права
- 3.3. Види міжнародно-правових норм
- II. За способом створення і формою існування (за джерелами):
- 3.4. Джерела міжнародного права
- 3.5. Договір і звичай —основні джерела міжнародного права
- 3.6. Допоміжні джерела міжнародного права
- 3.7. Кодифікація міжнародного права
- 89 Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 4.1. Юридична природа основних принципів міжнародного права
- 4.2. Принцип суверенної рівності держав
- 4.3. Принцип незастосування сили або погрози силою
- 4.4. Принцип територіальної цілісності держав
- 4.5. Принцип непорушності (недоторканності) державних кордонів
- 4.6. Принцип мирного вирішення міжнародних спорів
- 4.8. Принцип поваги прав людини
- 4.9. Принцип рівноправності та самовизначення народів і націй
- 4.10. Принцип міжнародного співробітництва
- 4.11. Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань
- Література
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 5.1. Поняття і властивості суб'єкта міжнародного права
- 5.2. Види суб'єктів міжнародного права
- 5.3. Держави — основні суб'єкти міжнародного права
- 5.6. Правосуб'єктність міжнародних організацій
- 5.7. Проблема міжнародної правосуб'єктності фізичних осіб
- 5.8. Обмеження міжнародної правосуб'єктності
- 5.9. Міжнародна правосуб'єктність державоподібних суб'єктів
- Література
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 6.1. Поняття визнання
- 6.2. Форми визнання
- 6.3. Види визнання
- Контрольні питання
- 7,1. Поняття і види міжнародного правонаступництва
- 7.3. Правонаступництво держав стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів
- 7.4. Правонаступництво України у зв'язку з припиненням існування Союзу Радянських Соціалістичних Республік
- Спеціальні терміни
- Література
- Контрольні питання
- 8.2. Поняття міжнародного правопорушення
- 8.3. Види міжнародних правопорушень
- 8.4. Види і форми відповідальності
- 8.5. Обставини, що виключають відповідальність держав
- 8.6. Відповідальність міжнародних організацій
- 8.7. Санкції в міжнародному праві
- Контрольні питання
- 9.1. Кодифікація права міжнародних договорів
- 9.2. Поняття міжнародного договору
- 9.3. Види міжнародних договорів
- 9.4. Порядок і стадії укладання міжнародних договорів
- 9.5. Законодавство України про міжнародні договори
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 10.1. Історичні аспекти створення міжнародних організацій
- 10.2. Поняття і види міжнародних організацій
- 10.3. Правосуб'єктність міжнародних організацій
- 2. Наявність відособлених прав і обов'язків.
- 3. Право на вільне виконання своїх функцій.
- 8, Міжнародно-правова відповідальність.
- 10.4. Організація Об'єднаних Націй: історія створення, правовий статус, головні органи
- 10.5. Проблема реформування Організації Об'єднаних Націй
- 10.9. Міжнародні конференції
- Контрольні питання
- 11.1. Міжнародна правосуб'єктність фізичних осіб
- 11.2. Покоління прав людини
- 11.3. Основні міжнародно-правові акти про права людини
- 11.6. Міжнародні акти про права людини і законодавство України
- X УіСьл/tcUt
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 12.1. Громадянство та його значення для міжнародного права
- 12.2. Способи набуття громадянства
- 12.3. Припинення громадянства
- 12.5. Правовий стан іноземців
- 12.6. Правовий статус біженців і переміщених осіб
- 12.8. Право притулку
- 13.1. Поняття і види територій
- 13.2. Державна територія
- 13.3. Способи надбання державної території
- 13.4. Державні кордони
- 13.5. Міжнародна (недержавна) територія
- 13.6. Міжнародні і багатонаціональні ріки
- 13.7. Правовий режим Дунаю
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 14.1. Право зовнішніх зносин
- 14.2. Органи зовнішніх зносин держави
- 14.3. Поняття дипломатичного права та його джерела
- 14.4. Дипломатичні представництва
- 14.5. Функції дипломатичного представництва
- 14.6. Глава і персонал дипломатичного представництва
- 14.8. Торгові представництва
- 14.9. Постійні представництва держав при міжнародних організаціях
- 14.10. Спеціальні місії
- Контрольні питання
- 15.2. Консульські представництва
- Глава 3.Загальні положення.
- 15.4. Консульські привілеї та імунітети
- Література
- Контрольні питання
- 16.1. Поняття і просторова дія міжнародного морського права
- 16.3. Внутрішні морські води і їхній правовий режим
- 16.7. Континентальний шельф
- 16.9, Виняткова економічна зона
- 16.10. Міжнародні протоки і міжнародні канали
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 17.1. Міжнародне право в період збройних конфліктів — галузь міжнародного права
- 17.2. Види збройних конфліктів
- 17.3. Початок війни і її правові наслідки. Театр війни
- 17.4. Учасники збройних конфліктів
- 17.5. Обмеження засобів і методів ведення війни
- 17.6. Ведення морської війни
- 17.7. Режим війського полону
- 17.8. Режим воєнної окупації
- 17.10. Нейтралітет у війні
- 17.11. Закінчення війни та її міжнародно-правові наслідки
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 18.1. Поняття і джерела міжнародного повітряного права
- 18.5. Адміністративні формальності при міжнародній аеронавігації
- 18.6. Міжнародна регламентація боротьби з актами незаконного втручання в діяльність цивільної авіації
- 18.8. Міжнародні авіаційні організації
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 19.2. Основні принципи космічної діяльності
- Література
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- Глава 20 міжнародне екологічне право
- 17 Травня 1980 року в Афінах (Греція) середземноморськими державами був підписаний Протокол про захист Середземного моря
- 20.2. Поняття, джерела й принципи міжнародного екологічного права
- 20.3. Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- 21.1. Поняття міжнародного спору
- 21.2. Засоби вирішення міжнародних спорів
- 21.3. Безпосередні переговори, посередництво, добрі послуги
- 21.5. Міжнародний арбітраж (третейський суд)
- 21.6. Міжнародна судова процедура
- 21.7. Розв'язання спорів у міжнародних організаціях
- Спеціальні терміни
- Контрольні питання
- Глава 20.Міжнародне екологічне право643