logo
Baymuratov_M_O_Mizhnarodne_publichne_pravo

8.2. Поняття міжнародного правопорушення

Міжнародне правопорушення є складним правовим явищем. З юридичної точки зору в якості міжнародного правопору­шення розглядається міжнародно-протиправне діяння суб'єкта міжнародних правовідносин, у якому є ознаки (елементи) складу міжнародного правопорушення.

Міжнародне правопорушення характеризують такі основні ознаки:

Міжнародна суспільна небезпека —це здатність міжнародного правопорушення заподіяти шкоду (завдати збитків) відносинам і об'єктам, що охороняються міжнародним правом.

Протиправність правопорушення обумовлена порушенням пра­вил поведінки, закріплених у міжнародно-правових зобов'язаннях держав, що веде до порушення прав інших суб'єктів.

Причинно-наслідковий зв'язок є найважливішою ознакою пра­вопорушення, тому що саме вона дозволяє з'ясувати, що причиною завданої шкоди є міжнародне правопорушення. Якщо це не вдається з'ясувати або виявляється інша причина, відповідальність даного суб'єкта не настає.

Караність є правовим наслідком, закономірним результатом правопорушення. Визнаючи певні діяння правопорушеннями, суб'єкти міжнародного права встановлюють можливість притягнен­ня правопорушника до міжнародно-правової відповідальності.

У міжнародному правопорушенні подібно до внутрішньодержав­ного, виділяється склад міжнародного правопорушення, що являє собою сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, на підставі яких порушники залучаються до відповідальності. Проте слід враховува­ти, що елементи складу міжнародного правопорушення не завжди ідентичні таким елементам у внутрішньодержавному праві.

До складу міжнародного правопорушення належать:

166

порушує міжнародно-правові зобов'язання, що спричиняє міжнародно-правову відповідальність. Як і у внутрішньодер­жавному праві, діяння міжнародно-протиправного характеру може виражатися зовні у формі як дії (активна поведінка правопорушника), так і у формі бездіяльності (невиконання суб'єктом обов'язку вчинити яку-небудь дію); —суб'єктами міжнародного правопорушення, як уже зазна­чалося, можуть бути тільки держави. Деякі автори відносять до суб'єктів міжнародного правопорушення інших суб'єктів міжнародного права, зокрема, міжнародні організації або інші підприємства, організації і навіть окремих індивідів, що вчинили міжнародно-протиправні діяння. На цій підставі вони розширюють коло міжнародних правопорушень, про що більш докладно буде сказано далі. Вважається, що при вчиненні міжнародного правопорушення зазначеними суб'єктами, за винятком міжнародних організацій, в остаточному підсумку відповідальність усе ж буде нести дер­жава:

а) держава нестиме міжнародну відповідальність за дії свого законодавчого органу у разі прийняття останнім закону або іншого нормативного акта, який іде врозріз із міжнародними зобов'язаннями даної держави (наприклад, при обнароду­ ванні законодавчого акта про одностороннє обмеження прав іноземців, що знаходяться на території цієї держави) або не­ прийняття закону чи іншого нормативного акта, необхідного для виконання її міжнародного зобов'язання (міжнародна відповідальність у цьому випадку настане тільки в разі, якщо це заподіяло моральну або матеріальну шкоду);

б) держава найбільш часто несе міжнародну відповідальність за діяння своїх виконавчих органів (міністерств і відомств, армійських і поліцейських підрозділів, прикордонних і спеці­ альних служб, навіть за дії органів нижчої ланки виконавчої влади);

в) міжнародна відповідальність держави може мати місце і внаслідок порушення її міжнародних зобов'язань діяннями органів судової влади. Звісно ж, питання відповідальності держави за дію своїх судових органів є дуже складним, адже загальновідомо, що невід'ємною рисою суверенної і демо­ кратичної держави є повага незалежності і самостійності судової влади. Але не слід забувати і те, що незважаючи на свою незалежність від інших гілок єдиної державної влади і підпорядкування тільки закону, суди є органами держави, тому їхня поведінка розглядається в міжнародній практиці як поведінка самої держави;

167

г) держава несе міжнародну відповідальність за протиправну по­ведінку її адміністративно-територіальних одиниць і органі­зацій, уповноважених виконувати державно-владні функції (мається на увазі діяння її посадових осіб). Причому держава не може ухилитися від відповідальності, посилаючись на ті обставини, що відповідно до внутрішнього законодавства ці дії не слід було чинити або слід було вчинити інакше. Неда­ремно в ст. 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969року закріплене положення, відповідно до якого держава «не може посилатися на положення свого внутрішнього права в якості виправдання для невиконання нею договору»; ґ) держава несе міжнародно-правову відповідальність, якщо її фізична особа, що не має офіційного державного статусу, своїми діями зазіхає на права й інтереси іншої держави, які охороняються міжнародним правом — за незабезпечення за­хисту цих прав та інтересів (замах на честь і гідність, життя і здоров'я представників іноземної держави, на честь і гідність іноземної держави, образа її прапора і герба, напад на її дип­ломатичне представництво тощо). Тут слід зауважити, що відповідальність держави настає не за самі дії фізичних осіб, а за невиконання нею своїх зобов'язань із забезпечення прав і законних інтересів іноземної держави на своїй території, що стало можливим у результаті бездіяльності державних орга­нів та їхніх посадових осіб, покликаних захищати ці права й інтереси. Щодо відповідальності міжнародних організацій, зокрема між­народних міжурядових організацій, слід зазначити, що доктрина і практика міжнародного права виходять із того, що міжнародні організації як суб'єкти міжнародного права є також суб'єктами міжнародно-правової відповідальності. Проте через те, що між­народні організації є відносно «молодим» суб'єктом міжнародного права, проблема їх міжнародно-правової відповідальності перебуває на стадії розроблення.

Водночас у доктрині складається думка, що міжнародна від­повідальність міжнародної організації ґрунтується на її пра-восуб'єктності і безпосередньо випливає з неї. Ця відповідальність має специфічний характер, її обсяг і межі неоднакові, тому що вони залежать від обсягу правосуб'єктності і природи міжнародних організацій.

Відповідальність міжнародної організації може виникнути у разі порушення її органами і посадовими особами як статутних положень організації (внутрішнього права організації), так і загальних норм

168

міжнародного права. Не знімається питання про відповідальність міжнародної організації і при порушенні нею (її органами) норм внутрішньодержавного права.

У наш час у ряді міжнародних договорів містяться певні положен­ня про відповідальність міжнародних організацій. Так, наприклад, ст. 57 Статуту ООН передбачає відповідальність спеціалізованих установ ООН у відповідних галузях (економічній, соціальній, культури і т.д.). Відповідно до ст. V і XII Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами, 1972 року, міжнародна організація, що здійснює або організує запуск космічного об'єкта, відповідає за будь-яку заподіяну цим об'єктом шкоду. При цьому несуть відповідальність і держави, що беруть участь у такій організації — суб'єктивна сторона міжнародного правопорушення полягає у ставленні правопорушника до вчине­ного ним діяння і його наслідків і виявляється у формі провини. Проте в міжнародній доктрині стосовно провини єдиного погляду не існує. Слід зазначити, що й у міжнародній практиці і доктрині склалася думка, що будь-яка міжнародно-протиправна поведінка держави винна.

Водночас деякі вчені вважають, що суб'єктивна сторона міжнародного правопорушення може виражатися як у формі на­міру, так і у формі необережності. Але міжнародна доктрина, як правило, не використовує поділ наміру на прямий і непрямий, а необережності — на злочинну недбалість і злочинну самовпевне­ність. Тому в міжнародних конвенціях дуже часто використовують терміни «навмисне», «переднавмисне» і т.д. Більше того, деякі склади міжнародних злочинів сконструйовані таким чином, що суб'єктивна сторона як обов'язковий елемент складу правопору­шення в них відсутня. Йдеться про так звану «відповідальність незалежно від провини», зокрема, про відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки (наприклад, зброєю масового знищення, повітряними силами, космічними об'єктами, ядерними об'єктами і т.д.).

Дії або утримання від дій не можуть бути визнані міжнародним правопорушенням, якщо вони не мають всіх ознак правопорушення. Не вважаються міжнародними правопорушеннями:

а) недружній акт;

б) злочинні проступки фізичних осіб проти міжнародного права (злочини міжнародного характеру);

в) спірні ситуації.

Недружній акт — це така поведінка держави, яка завдає шкоди іншій державі й суперечить її інтересам, але не порушує норм між­народного права.

169

Варто мати на увазі, що сучасне міжнародне публічне право не забороняє недружніх актів. Така заборона існує на морально-політичному рівні. Недружній акт дає можливість іншим державам застосовувати до держави, що зробила такий акт, відповідні (адек­ватні) заходи в порядку реторсії.

До недружніх актів можна віднести:

— підвищення митних податків щодо товарів певної держави або групи держав;

— інші дії.

Злочинні проступки фізичних осіб проти міжнародного пра­ва —це такі дії фізичних осіб, які порушують норми міжнародного права, і тому заборонені нормами внутрішньодержавного (націо­нального) права.

Держави включають згадані заборони у свої кримінальні кодекси (закони). І хоча боротьба з такими правопорушеннями передбачена нормами міжнародного права, фізична особа підлягає криміналь­ному покаранню в національних судових установах.

Прикладами злочинних проступків фізичних осіб проти між­народного права можуть бути:

— виготовлення й продаж фальшивої іноземної валюти й цінних

паперів;

— виготовлення, придбання, зберігання з метою збуту й збут наркотичних засобів без спеціального на це дозволу;

— наруга над символами іноземної держави й ін.

При спірних ситуаціях держави ще не порушують норми між­народного права, однак інтереси однієї держави порушуються від поводження вищих посадових осіб іншої держави. На цьому етапі сторони не несуть міжнародно-правової відповідальності, однак вони зобов'язані звернутися до мирних способів виходу зі сформо­ваної ситуації. Відмова від виконання такого зобов'язання є між­народним правопорушенням.

До спірних ситуацій можна віднести:

— територіальні спірні ситуації;

— питання правонаступництва, що виникають при розподілі держави на кілька незалежних держав і ін.